Постанова КЦС ВС № 334/1662/19

Постанова Іменем України (додаткова) 30 травня 2022 року м. Київ справа № 334/1662/19 провадження № 61-12403св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М., учасники справи: позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , відповідач (позивач за зустрічним позовом) - товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», третя особа - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», подану представником - адвокатом Літвіновим Євгеном Володимировичем, про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», третя особа - ОСОБА_2 , про застосування наслідків нікчемного правочину та стягнення безпідставно набутих грошових коштів, та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення грошових коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_2 , подану адвокатом Гребнєвим Ігорем Ігоровичем, до якої приєдналася ОСОБА_1 , на постанову Запорізького апеляційного суду від 26 травня 2021 року, ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - ТОВ «Порше Лізинг Україна», третя особа - ОСОБА_2 , про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та стягнення безпідставно набутих грошових коштів. Позовні вимоги мотивовано тим, що 28 січня 2014 року між нею та ТОВ «Порше Лізинг Україна» укладено договір про фінансовий лізинг № 00009474. За умовами вказаного договору вона як лізингоодержувач отримує в користування автомобіль марки «Audi А6» 2,8 FSI (1 50 kWt) 2013 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , а після виконання зобов`язань за договором набуває право власності на цей автомобіль. Вартість об`єкту лізингу складає 58 066 дол. США, що еквівалентно 505 174,20 грн. У день укладення договору ОСОБА_1 внесла авансовий платіж в розмірі 151 552,26 грн, на той час було еквівалентно 17 419,80 дол. США. У період з січня 2014 року по лютий 2015 року на виконання умов вказаного договору нею було сплачено 216 787,17 грн. Загалом вона сплатила на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» 368 339,43 грн. 02 грудня 2015 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» припинило договір фінансового лізингу. 29 січня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г. В. вчинено виконавчий напис № 95 про повернення об`єкту лізингу. У серпні 2016 року об`єкт лізингу вилучено в неї та передано ТОВ «Порше Лізинг Україна». Постановою Запорізького апеляційного суду від 15 січня 2019 року в справі № 334/4738/16 за позовом ТОВ «Порше Лізинг Україна» до неї та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за договором встановлено нікчемність договору про фінансовий лізинг від 28 січня 2014 року № 00009474 у зв`язку з тим, що його не було нотаріально посвідчено. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила застосувати наслідки недійсності нікчемного договору про фінансовий лізинг від 28 січня 2014 року № 00009474, стягнувши з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на її користь суму основної заборгованості в розмірі 368 339,43 грн, суму процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 351 502,06 грн, а всього 719 841,19 грн. У травні 2019 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що договір про фінансовий лізинг від 28 січня 2014 року № 00009474 є нікчемним з моменту його укладення, тому фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобовязаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. ОСОБА_1 користувалася об`єктом лізингу з 05 лютого 2014 року по 15 серпня 2016 року, тому зобов`язана повернути ТОВ «Порше Лізинг Україна» плату за фактичний час користування в загальному розмірі 335 117,99 грн. Ураховуючи наведене, ТОВ «Порше Лізинг Україна» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь плату за фактичний час користування об`єктом лізингу (за період з березня 2014 року по серпень 2016 року) за договором про фінансовий лізинг від 28 січня 2014 року в загальному розмірі 335 117,99 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 грошові кошти сплачені на виконання умов договору про фінансовий лізинг в розмірі 368 339,43 грн. Вирішено питання про судовий збір. У задоволенні зустрічного позову ТОВ «Порше Лізинг Україна» відмовлено. Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 травня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сідельникової О. Л. залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ТОВ «Порше Лізинг Україна» задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 лютого 2021 року в частині задоволення первісного позову скасовано. В задоволенні первісного позову відмовлено з підстав спливу позовної давності. У решті рішення місцевого суду залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Гребнєвим І. І., до якої приєдналася ОСОБА_1 , залишено без задоволення. Постанову Запорізького апеляційного суду від 26 травня 2021 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Порше Лізинг Україна», третя особа - ОСОБА_2 , про застосування наслідків нікчемного правочину та стягнення безпідставно набутих коштів - залишено без змін. Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення У січні 2022 року до Верховного Суду надійшла заява представника ТОВ «Порше Лізинг Україна» - адвоката Літвінова Є. В. про ухвалення додаткового рішення у справі № 334/1662/19, в якій він просив вирішити питання щодо розподілу понесених судових витрат. Заява про ухвалення додаткового рішення мотивована тим, що приймаючи постанову про залишення касаційної скарги ОСОБА_2 , суд касаційної інстанції не вирішив питання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи Верховним Судом у розмірі 10 800 грн.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основними рішеннями, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень, постанов) або не вирішені всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення. Завданнями розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів. Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчить про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду касаційної інстанції надано договір про надання правової допомоги від 10 квітня 2018 року, заявку на надання послуг № 36 від 27 травня 2020 року до договору про надання юридичних послуг від 10 квітня 2018 року, акт про надані послуги від 06 вересня 2021 року та копію квитанції від 22 жовтня 2021 року на суму 10 800 грн. Відповідно до пункту 4.1 заявки на надання послуг № 36 на представництво інтересів замовника в суді касаційної інстанції замовник сплачує 9 000 грн, крім того ПДВ 1 800 грн. З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про доведеність відповідачем понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді касаційної інстанції у розмірі 10 800 грн та їх співмірність складності справи та виконаним адвокатом обсягу роботам, часу, виплаченого гонорару. Заяви про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до суду касаційної інстанції не надходило. Ураховуючи, що постановою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , до якої приєдналася ОСОБА_1 , залишено без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного суду від 26 травня 2021 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Порше Лізинг Україна», третя особа - ОСОБА_2 , про застосування наслідків нікчемного правочину та стягнення безпідставно набутих коштів - залишено без змін, однак питання щодо розподілу судових витрат, понесених відповідачем на професій1ну правничу допомогу під час перегляду справи в суді касаційної інстанції, не вирішено, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення заяви представника ТОВ «Порше Лізинг Україна» - адвоката Літвінова Є. В. та ухвалення додаткового судового рішення. Вимоги ТОВ «Порше Лізинг Україна» про стягнення витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги з ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, з огляду на таке. У відповідності із статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. Статтею 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Оскільки ОСОБА_2 є учасником справи, а саме третьою стороною, яка не заявляє самосійних вимог на предмет спору, підстави для покладення на останнього обов`язку зі сплати витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги адвоката, відсутні. Керуючись статтями 133, 137, 270, 141, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», подану представником - адвокатом Літвіновим Євгеном Володимировичем задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги, у розмірі 10 800 грн. У задоволенні заяви про стягнення з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги відмовити. Додаткова постанова оскарженню не підлягає. Судді: М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун