Постанова КАС ВС № 815/7279/15

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2022 року м. Київ справа № 815/7279/15 адміністративне провадження № К/9901/40690/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф., розглянув попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №815/7279/15 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Одеської митниці Державної фіскальної служби, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю Зорі Про, Дочірнє підприємство Контейнерний термінал Одеса Компанії Ейч Ейч Ел Ей Інтернешнл ГмбХ, Товариство з обмеженою відповідальністю МСК-ІВТ, про визнання протиправними дій, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2021 (суддя Бутенко А.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2021 (головуючий суддя Бітов А.І., судді: Лук`янчук О.В., Ступакова І.Г.), ВСТАНОВИВ: ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі також - Казначейство), Одеської митниці ДФС, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) "Зорі Про", дочірнє підприємство (далі ДП) "Контейнерний термінал "Одеса" Компанії Ейч Ейч Ел Ей Інтернешнл ГмбХ", товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) МСК-ІВТ, у якому (з урахуванням заяви про зменшення позовних) просив визнати протиправними дії митниці, стягнути матеріальну шкоду та упущену вигоду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2021, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2021, адміністративний позов задоволено частково. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна казначейська служба України звернулась з касаційною скаргою до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 23.12.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Казначейства, зупинено виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2021 та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2021 у справі №815/7279/15. Ухвалою суду від 27.05.2022 розгляд справи призначено попередньому судовому засіданні на 30.05.2022. В обґрунтування вимог касаційної скарги Казначейство викладає обставини справи, посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права. Як вказує відповідач, шкода повинна відшкодовуватись за рахунок коштів відповідного органу митної служби, тобто за рахунок бюджету, передбаченого для цього органу, а останній повинен вжити всіх заходів щодо забезпечення відповідних асигнувань. Відповідач зазначає, що Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачає виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є держава, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу. Крім того, Казначейство вважає, що судами неправильно встановлені обставини справи щодо відповідальності за зберігання товару ДП "ГПК Україна" компанії "ГПК Гамбургпорт консалтінг ГМБХ" (ФРН), ТОВ "Зорі Про", ТОВ "МСІТ Сервіс", ТОВ "МСК-ІВТ-Термінал" та застосовано положення законодавства, яким визначено, що відповідальність за втрату або пошкодження товарів, які зберігаються, несе адміністрація підприємств, на складах яких розміщуються товари, передані їм органами податків і зборів на зберігання. У касаційній скарзі Казначейство просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення матеріальної шкоди, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Позивачем подані заперечення на касаційну скаргу. Як вказує позивач, доводи відповідача були спростовані у ході судового розгляду. Позивач посилається на положення Митного кодексу України, Цивільного кодексу України, рішення Конституційного Суду України від 03.10.2011 №12-рп/2001 у справі №1-36/2001, висновки Верховного Суду у судових рішеннях. Позивач відзначає, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки тих доказів, яким вже було надано оцінку у цій справі. У відзиві позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Крім того, позивач звернувся з заявою про закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Казначейства, посилаючись на пункт 3 частини першої статті 339 КАС України, яким визначено, що після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Розглянувши доводи позивача у вказаній заяві, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, оскільки вбачає таку заяву очевидно безпідставною, з огляду на те, що позивач самостійно визначив Казначейство відповідачем у справі, вважаючи, що права, свободи, інтереси та (або) обов`язки останнього можуть бути вирішені судовим рішенням. Позивач, посилаючись на рішення Великої Палати Верховного Суду про необов`язковість участі Казначейства у справі про стягнення шкоди, завданої органом державної влади, при цьому, у поданій заяві не наводить обґрунтованих підстав для закриття касаційного провадження з підстав, передбачених статтею 339 КАС України. Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (продавець) та Ізраїльською компанією Levidey lavi Import&Distribution Ltd (покупцець) укладено контракт №11 від 26.08.2014. Також між позивачем (продавець) та Ізраїльською компанією TREELOG L.T.D. (покупець) був укладений контракт № 15 від 15.01.2015. Відповідно до умов правочинів: продавець передає, а покупець приймає і оплачує палетну заготовку, дошку необрізну (далі - товар) в обумовлений строк на умовах даного контракту, згідно специфікації, що додається до даного контракту та є його невід`ємною частиною (пункт 1.1 статті 1 договорів); ціна товару встановлюється в доларах США і включає вартість тари, упаковки, маркування, навантаження, розвантаження, доставки до пункту призначення, вартість оформлення всіх пакетів документів, необхідних для проведення митних процедур на експорт та товаросупровідних документів (пункт 3.1 статті 3 договорів); покупець проводить оплату узгодженої партії товару шляхом перерахування коштів на рахунок продавця, що вказаний у розділі 9 даного контракту, в розмірі 75% вартості кожної партії товару шляхом попередньої оплати, решту суми в розмірі 25% вартості кожної партії товару, протягом 5 банківських днів після підписання акту про передачі товару експедитором в порту (пункт 4.1 статті 4 договорів). Згідно специфікації № 2 до контракту №11 від 26.08.2014 та специфікації № 2 до контракту № 15 від 15.01.2015 продавець повинен був поставити на адресу покупців дошку будівельну хвойну, сосни, вартістю 330000,00 дол. США та 160000,00 дол. США відповідно. Декларантом 26.02.2015 з метою митного оформлення товару (код УКТЗЕД 4407109300), країна виробництва Україна, який переміщувався в 30 контейнерах, до Митниці були подані митні декларації №500060702/2015/001305, №500060702/2015/001306, №500060702/2015/001247, згідно яких Митницею було здійснене оформлення товару лісоматеріали розпиляні нестругані, нешліфовані, не мають торцевих з`єднань, пиломатеріали необрізні, з хвойної породи сосни звичайної. Зазначені контейнери були заблоковані та їх завантаження на борт судна було заборонено в зв`язку із необхідністю переогляду товару, за результатами якого були встановлені розбіжності щодо найменування (фактично лісоматеріали розпиляні, нестругані, не шліфовані, не мають торцевих з`єднань обрізні з хвойної породи сосни звичайної ) та фактичної ваги товару з даними митних декларацій, що стало підставою для складання Митницею протоколів про порушення митних правил від 13.03.2015 року №0201/50000/15, №0202/50000/15, №0203/50000/15 за ознаками складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 483 Митного кодексу України. На підставі протоколу про порушення митних правил №0201/50000/15 від 13.03.2015 Митницею був тимчасово вилучений товар, який переміщався в 15 контейнерах. Товар перебував в зоні митного контролю на території митного терміналу ДП ГПК Україна та 02.06.2015 його було розміщено на склад ТОВ ЗОРІ ПРО на підставі договору про надання послуг відповідального зберігання від 26.01.2015, укладеного між Митницею та ТОВ ЗОРІ ПРО. На підставі протоколів про порушення митних правил №0202/50000/15 №0203/50000/15 від 13.03.2015 в порядку статті 511 Митного кодексу України Митницею був тимчасово вилучений товар, який переміщався в 15 контейнерах, цей товар перебував в зоні митного контролю на території митного терміналу ДП ГПК Україна та 25.09.2015 його було розміщено на склад ТОВ МСК-ІВТ-ТЕРМІНАЛ на підставі договору про надання послуг відповідального зберігання № 185 від 30.07.2015, укладеного між Митницею та ТОВ МСК-ІВТ-ТЕРМІНАЛ. Малиновський районний суд міста Одеси постановами від 03.07.2015 у справі №521/10398/15-п та від 01.09.2015 у справі №521/12850/15-п, які набрали законної сили, закрив провадження у адміністративних справах за відсутністю у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 483 Митного кодексу України, та зобов`язав Митницю повернути позивачу товар, вилучений за протоколами №0201/50000/15, №0202/50000/15, №0203/50000/15, після належного митного оформлення. У зв`язку з викладеним, 07.09.2015 та 11.09.2015 позивач звернувся до Митниці з заявами про повернення вилученого майна, який був повернутий 12.10.2015 та 15.10.2015 Проте, товар не відповідав первісній якості, яка була під час відправки товару, а саме: виявлено цвіль, плісняву, мох, гниль у вигляді чорних плям, зелений грибок або синяву, що є наслідком неправильного зберігання товару в контейнерах понад 3-6 місяців, про що було зроблено застереження у накладних про повернення. Оскільки якість товару значно погіршилася, позивач 16.10.2015 звернувся до Одеської регіональної торгово-промислової палати з заявою на проведення експертизи якості продукції. За результатами експертизи був складений висновок експерта №УТЕ-1624 від 03.11.2015, відповідно до якого пред`явлені пиломатеріали хвойних порід (сосна) дошки обрізні у кількості 1137,45 м3 за наявністю грибкових уражень деревини розподіляються наступним чином: 227,490 м3 дошок з наявністю деревозабарвлюючих грибів, які не викликають гнилі, які не впливають на фізико-механічні властивості деревини, а лише псують її зовнішній вигляд; 909,960 м3 дошок з наявністю деревозабарвлюючих грибів, які проникають у деревину глибиною більше 2 мм і дереворуйнівних грибів, які псують зовнішній вигляд і руйнують деревину. Дані дошки можуть бути використані для маловідповідальних деталей, розкрою та дрібні заготовки різноманітного призначення. Зазначені грибкові ураження утворюються в результаті підвищеної вологості деревини при тривалому, неправильному зберіганні. З огляду на те, що за умовами контрактів, які зазначені в специфікаціях до цих контрактів, сосна має бути природної вологості, не допускається її зміна кольору, гниль, червоточина, тріщини, обзол, то повернутий позивачу товар не міг бути поставлений ним на адресу покупців - Ізраїльської компанії «Levidey lavi Import&Distribution Ltd» та Ізраїльської компанії «TREELOG L.T.D.». Крім того, у висновку судово-економічної експертизи № 2 від 21.03.2018 судовий експерт встановив, що документально підтверджуються: витрати на придбання позивачем дошки обрізної та сировини (деревини сосни) для виготовлення дошки обрізної в загальному об`ємі 1137,45 м3 на суму 1' 855' 604,93грн.; витрати на виробництво з сировини дошки обрізної, транспортно-експедиційні витрати та інші витрати по цій дошці на суму 1' 362' 052,37грн.; витрати, понесені позивачем після повернення дошки обрізної в об`ємі 1137,45 м3 Митницею, на вантажно-розвантажувальні роботи контейнерів ПАО «Ільїчівськзовніштранс» , ТОВ «ЗОРІ ПРО», перевезення, стафірування, навантажувально-розвантажувальні роботи ТОВ «МСІТ СЕРВІС» та проведення експертизи №УТЕ-1624, а також інші витрати в сумі 369450,04грн. Позивач продав зіпсований товар, як технологічні дрова та отримав дохід від такої реалізації в розмірі 453927,85грн. Таким чином, позивач поніс матеріальну шкоду, розмір якої, згідно з висновком судово-економічної експертизи №2 від 21.03.2018, склав 4' 758' 247,82грн. (у тому числі: 3'133' 179,56грн. - фактичні збитки, 1' 625' 068,25грн. - упущена вигода), яку і просив стягнути з Державного бюджету України на його користь. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.07.2018, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2019, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Митниці, які полягають у несвоєчасній передачі тимчасово вилученого майна на підставі протоколів про порушення митних правил від 13.03.2015 №0201/50000/15, №0202/50000/05, №0203/50000/15, яке належить позивачу, на склад митного органу та стягнув з Державного бюджету України на користь позивача суму матеріальної шкоди у розмірі 3' 133' 179,56грн. У задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення упущеної вигоди у розмірі 1' 625' 068,26грн відмовлено. Постановою Верховного Суду від 18.02.2020 скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.07.2018 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2019 в частині задоволених позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача суми матеріальної шкоди у розмірі 3' 133' 179,56грн. Справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін. За результатами нового розгляду, судом першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, позов задоволено частково. Ухвалено стягнути з Державного бюджету України на користь позивача суму матеріальної шкоди у розмірі 3' 133' 179,56грн. 56коп. Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що загальна сума витрат позивача по вилученому митним органом товару склала 3' 587' 107,34грн., проте, оскільки позивач продав зіпсований товар, як технологічні дрова та отримав дохід в розмірі, збитки позивача склали 3'133' 179,49грн. Під час розгляду справи відповідач не довів відсутність своєї вини. Завдані збитки, понесені позивачем у розмірі, встановленому у висновку судово-економічної експертизи належить стягнути відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України. Колегія суддів апеляційного суду вважала висновки суду першої інстанції правильними. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. У справі, що розглядається Верховний Суд у постанові від 18.02.2020, якою скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.07.2018 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2019 в частині задоволених позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача суми матеріальної шкоди у розмірі 3' 133' 179,56грн, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції, констатував, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що Митниця вчинила протиправні дії, які полягали у несвоєчасній передачі тимчасово вилученого на підставі протоколів про порушення митних правил від 13.03.2015 №0201/50000/15, №0202/50000/15, №0203/50000/15 майна, яке належить позивачу, на склад митного органу, та протягом трьох і шести місяців зберігала товар на території митного терміналу ДП ГПК Україна в контейнерах під своїм контролем без укладення договорів на відповідальне зберігання та належної передачі товару на зберігання при вимогах законодавства щодо передачі товару на митні склади протягом двох діб, з огляду на що відповідальність за псування вилученого Митницею товару лежить саме на Митниці, яка і має відшкодувати збитки, понесені позивачем, у порядку, передбаченому законом. На підставі викладених висновків Верховного Суду у постанові від 18.02.2020, Суд відхиляє доводи касаційної скарги, що відповідальність за зберігання товару несли ДП "ГПК Україна" компанії "ГПК Гамбургпорт консалтінг ГМБХ" (ФРН), ТОВ "Зорі Про", ТОВ "МСІТ Сервіс", ТОВ "МСК-ІВТ-Термінал". Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до частини третьої статті 147 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної вдали чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону. Положеннями частин першої, другої статті 22 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). За загальними положеннями, передбаченими частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Статтею 1173 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи, відшкодовується на підставі статті 1174 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Згідно з частиною другою статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою у порядку, визначеному законом. Відповідно до статті 27 Митного кодексу України якщо задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність митних органів або їх посадових осіб пов`язане з виплатою грошових сум, їх виплата здійснюється за рахунок державного бюджету органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, на підставі рішення суду, органу чи посадової особи щодо задоволення скарги повністю або частково в порядку, визначеному законом. Частиною другою статті 30 Митного кодексу України встановлено, що шкода, заподіяна особам та їх майну неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю органів доходів і зборів або їх посадових осіб чи інших працівників при виконанні ними своїх службових (трудових) обов`язків, відшкодовується цими органами, організаціями у порядку, визначеному законом. Таким чином, визнання протиправними дій митного органу, внаслідок прийняття яких позивачу завдано шкоду, є підставою для задоволення вимоги про стягнення за рахунок бюджету заподіяної шкоди. У свою чергу, спеціальною нормою - статтею 30 Митного кодексу України також передбачено відшкодування збитків, заподіяних органами митної служби громадянам чи юридичним особам під час виконання ними своїх повноважень. Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання встановлені Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (стаття 1 зазначеного закону). Відповідно до статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган, державне підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство), юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Згідно з частиною 1 статті 3 зазначеного закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15.04.2015, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Відповідно до частини 1 статті 43 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України. Аналіз зазначених вище норм чинного законодавства свідчить про те, що управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державного казначейства України. Разом з тим, не вимагається наявність порушення вказаними органами прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Вказаним спростовуються доводи касаційної скарги, що оскільки майнову шкоду позивачу було завдано через протиправні дії Одеської митниці ДФС при проведені митного оформлення, тому, на думку Казначейства, шкода повинна відшкодовуватись за рахунок коштів Одеської митниці ДФС, тобто за рахунок бюджету, передбаченого для цього органу. Необхідно враховувати, що Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003). При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Європейський суд з прав людини наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05.01.2000) (Beyeler v. Italy, заява №33202, §100). За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатись такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права в національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.06.2014 (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви №68385/10 та №71378/10, §35)). На підставі встановлених обставин справи та з урахуванням нормативного регулювання, що підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, в межах вимог касаційної скарги, суд не може визнати доводи Казначейства для скасування рішення судів попередніх інстанцій обґрунтованими. Доводи заявника касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, натомість зводяться виключно до переоцінки встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України. Правилами частини другої статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Відтак, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається. У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судів першої та апеляційної інстанцій особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним доводам судів у межах цього касаційного провадження. Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. З урахуванням приписів частини третьої статті 375 КАС України, суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваних судових рішень поновлює їх виконання. Керуючись статтями 343, 349, 350, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2021 у справі №815/7279/15 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ------------------- ------------------- ------------------- В.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова Судді Верховного Суду