Постанова Київський апеляційний суд № 759/11245/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 759/11245/21 Головуючий у 1 інстанції: Горбенко Н.О. Провадження № 22-ц/824/5278/2022 Доповідач: Шебуєва В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Шебуєвої В.А., суддів Гуля В.В.., Верланова С.М., секретар Шевченко Т.В., розглянувши апеляційну скаргу адвоката Васильчук Світлани Станіславівни, яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 грудня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення про визнання наказу про звільнення протиправним, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди ,- в с т а н о в и в: 27 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення про визнання протиправним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Зазначив, що з 07 травня 2019 року він обіймав посаду радника генерального директора Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення. 28.04.2021 року його звільнено з посади на підставі наказу №23/ОС про припинення трудового договору у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці на підставі п. 6. ст. 36 КЗпП України. Вважав, що наказ виданий відповідачем у порушенням норм трудового законодавства і носить штучний характер, оскільки ніяких змін істотних умов праці у відповідача взагалі не проводилась. Просить визнати протиправним та скасувати наказ №23/ОС від 28.04.2021 року про припинення з ним трудового договору (контракту), поновити його на посаді радника генерального директора Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.04.2021 року по дату постановлення рішення суду, стягнути з відповідача у відшкодування моральної шкоди 20000,00 грн. 29.09.2021 року ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог.Зазначив, що фактичною підставою для видання зазначеного наказу став інший незаконний наказ відповідача від 26.02.2021 року № 4 про встановлення неповного робочого часу працівнику. Такий наказ прийнятий з метою змусити його звільнитись самостійно. Єдиною законною підставою для видання наказу про встановлення неповного робочого часу могла бути лише зміна в організації виробництва і праці відповідача, які фактично не проводилися. Про незаконність та безпідставність вказаного наказу він неодноразово повідомляв керівника відповідача та пропонував скасувати вказаний наказ. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог ОСОБА_1 просив визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 26.02.2021 року №4 про встановлення неповного робочого часу працівнику, визнати протиправним та скасувати наказ №23/ОС від 28.04.2021 року про припинення з ним трудового договору (контракту), поновити його на посаді радника генерального директора Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.04.2021 року по дату постановлення рішення суду, стягнути з відповідача у відшкодування моральної шкоди 20 000,00 грн. РішеннямСвятошинського районного суду м. Києва від 14 грудня 2021 року в позові ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що наказ Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення від 26.02.2021 року №4 про встановлення неповного робочого часу не відповідає вимогам чинного законодавства та був прийнятий безпідставно, оскільки жодних змін в режимі роботи Концерну не відбулося і доказів протилежного матеріали не містять. Наказ не містить техніко-економічне обґрунтування погіршення умов праці ОСОБА_1 . Позивач не надавав попередньої згоди на такий графік роботи, що ніким не заперечується. Суд першої інстанції не приділив належної уваги вказаним обставинам, не надав їм належної оцінки та формально відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним наказу Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення від 26.02.2021 року №4, пославшись на пропуск позивачем строків звернення до суду. Доводи про неправомірність вказаного наказу були наведені ще у первісній редакції позовної заяви, а у заяві про збільшення позовних вимог ним було лише винесено вимогу про визнання протиправним та скасування вказаного наказу окремо як самостійна. В апеляційній інстанції ОСОБА_1 та його представник підтримали апеляційну скаргу та просять її задовольнити. В судове засідання представник відповідача не з`явився, повідомлений про місце і час розгляду справи, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у його відсутність. Вислухавши пояснення ОСОБА_1 та його представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції , колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню частково з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 07.05.2019 року позивач ОСОБА_1 був прийнятий на посаду радника генерального директора Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення(а.с. 27). 26.02.2021 року генеральним директором Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебаченнябув виданий наказ № 4 «Про встановлення неповного робочого часу працівнику», відповідно до якого з 29 квітня 2021 року ОСОБА_1 встановлений неповний робочий тиждень з неповним робочим днем за графіком: понеділок, вівторок, середа, четвер, по 4 години щодня з 09:45 до 11:45, з 13:45 до 15:45; п`ятниця, 4 години з 08:30 до 09:30, з 10:45 до 12:45, з 15:00 до 16:00. З вказаним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений 26.02.2021 р., про що свідчить його підпис на наказі. Засвідчену копію наказу позивач отримав 02.03.2021р. (а.с. 83). 28.04.2021 року генеральним директором Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення виданий наказ № 23/ОС «Про припинення трудового договору (контракту)», на підставі якого ОСОБА_1 звільнено з посади радника генерального директора у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці на підставі п. 6. ст. 36 КЗпП України. З даним наказом позивач був ознайомлений 28.04.2021 року (а.с. 96). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання звільнення протиправним, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив встановлені ст. 233 КЗпП України строки звернення до суду з вимогами про визнання протиправним та скасування наказу Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення від 26.02.2021 року №4 про встановлення неповного робочого часу. Позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу №23/ОС від 28.04.2021 року про припинення трудового договору (контракту), поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є похідними від вимог про визнання протиправним та скасування наказу від 26.02.2021 року №4. Колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення від 26.02.2021 року №4 про встановлення неповного робочого часу. Відмовляючи в задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_1 з підстав пропуску позивачем встановленого ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду, суд першої інстанції не врахував, що у разі пропуску визначених ст. 233 КЗпП України строків звернення до суду за вирішенням трудового спору необхідно з`ясовувати не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін. Судовому захисту підлягають виключно порушені права позивача. Тому у разі необґрунтованості позовних вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони не стосуються захисту порушеного права. Пропуск позивачем строків звернення до суду за вирішенням трудового спору може бути визначено самостійною підставою для відмови в позові лише за умови, якщо позовні вимоги є законними та обґрунтованими. Разом з тим, в рішенні суд не проаналізував чи є законними та обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення від 26.02.2021 року №4 про встановлення неповного робочого часу. Вказана помилка підлягає виправленню апеляційним судом. Частинами третьою та четвертою статті 32 КЗпП України передбачено, що у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці. Відповідно до положень норми статті 32 КЗпП України, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці. Така правова позиція була викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 582/1001/15-ц. Як встановлено судом, 26.02.2021 року генеральним директором Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебаченнявиданий наказ № 4 «Про встановлення неповного робочого часу працівнику», відповідно до якого з 29.04.2021 року ОСОБА_1 встановлений неповний робочий тиждень із неповним робочим днем з графіком роботи: понеділок, вівторок, середа, четвер, по 4 години щодня з 09:45 до 11:45, з 13:45 до 15:45; п`ятниця, 4 години з 08:30 до 09:30, з 10:45 до 12:45, з 15:00 до 16:00. В преамбулі наказу зазначено, що він прийнятий у зв`язку з необхідністю раціонального використання робочого часу працівників Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебаченнята ефективного використання державного майна та ресурсів, враховуючи відсутність завантаженості та робочих завдань, а також з метою запобігання скороченню чисельності та штату працівників (а.с. 83). Посилання на певні документи або на конкретні обставини, які б вказували на наявність змін в організації виробництва і праці відповідача, а також техніко-економічне обґрунтування таких змін наказ не містить. Позивач ОСОБА_1 зазначав, що у Концерні радіомовлення, радіозв`язку та телебаченнязміни в організації виробництва і праці фактично не проводилися, наказ відповідача від 26.02.2021 року № 4 про встановлення неповного робочого часу був прийнятий виключно з метою створення для нього неприйнятних умов роботи, щоб змусити його звільнитись самостійно. Представник Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності реальних змін в організації виробництва і праці Концерну, з якими пов`язано встановлення для позивача неповного робочого часу. З урахуванням викладеного, вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення від 26.02.2021 року №4 про встановлення неповного робочого часу є законними та обґрунтованими. Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано вважав пропущеними позивачем строки звернення до суду з вимогами про визнання протиправним та скасування наказу Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення від 26.02.2021 року №4. Як вбачається з матеріалів справи, в позовній заяві ОСОБА_1 не заявляв вимог про визнанняпротиправним та скасування наказу Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення від 26.02.2021 року №4 про встановлення неповного робочого часу. Така вимога була заявлена ОСОБА_1 лише 29.09.2021 року. Відтак, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, що позивач звернувся до суду з вимогою про визнання протиправним та скасування вказаного наказу після спливу встановленого законом тримісячного строку звернення до суду, встановленого ст. 223 КЗпП України. Оскільки позивач не звертався із заявою про поновлення строків звернення із даними вимогами, суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у їх задоволенні. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку у про наявність підстав для відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу №23/ОС від 28.04.2021 року про припинення трудового договору (контракту), поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди як похідних. Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що доводи про неправомірність вказаного наказу були наведені ОСОБА_1 ще у первісній позовної заяви, а у заяві про збільшення позовних вимог ним було лише винесено вимогу про визнання протиправним та скасування вказаного наказу окремо як самостійну. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених особою позовних вимог. ОСОБА_1 у первісних вимогах не порушував питання про визнання протиправним та скасування наказу Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення від 26.02.2021 року №4 про встановлення неповного робочого часу. Така позовна вимога було заявлена додатково ОСОБА_1 лише 29 вересня 2021 року. Питання про поновлення пропущеного строку на оскарження даного наказу ОСОБА_1 не порушував. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч. 4 ст. 376 ЦПК України). Враховуючи викладене, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 грудня 2021 року підлягає зміні шляхом доповнення мотивувальної частини рішення висновком про законність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 до Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення про визнання протиправним та скасування наказу Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення від 26.02.2021 року №4 про встановлення неповного робочого часу та відмову у задоволенні даних вимог у зв`язку з пропуском позивачем встановленого ст. 233 КЗпП України строку для звернення до суду із вказаними вимогами. В іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 грудня 2021 року підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу адвоката Васильчук Світлани Станіславівни, яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 ,задовольнити частково. Змінити Святошинського районного суду м. Києва від 14 грудня 2021 року шляхом доповнення мотивувальної частини рішення висновком про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 до Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення про визнання протиправним та скасування наказу Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення від 26.02.2021 року №4 про встановлення неповного робочого часу та відмову в задоволенні даних вимог у зв`язку з пропуском позивачем встановленого ст. 233 КЗпП України строку для звернення до суду із вказаними вимогами. В іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 26 травня 2022 року. Суддя-доповідач Шебуєва В.А. Судді Верланов С.М. Гуль В.В.