Постанова 4813 № 522/8802/17

Номер провадження: 22-ц/813/457/22 Справа № 522/8802/17 Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.05.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого Сегеди С.М., суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В., за участю секретаря Хухрова С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі адвоката Шкодіної Л.В., на ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 04 березня 2021 року у цивільній справі за поданням Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа боржника ОСОБА_2 , за участю стягувача: ОСОБА_1 , встановив: 11.02.2021 року Перший Приморський ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 без вилучення паспортного документу. Подання обґрунтовано тим, що на примусовому виконанні Першого Приморського ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) знаходиться виконавчий лист № 522/8802/17 від 28.02.2019 року, виданий Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики у розмірі 107021,00 грн. Посилаючись на те, що боржник ухиляється від виконання зобов`язання, на виклики державного виконавця не з`являється, заявник просив про задоволення подання. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04.03.2021 року подання Першого Приморського ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в особі адвоката Шкодіної Л.В., ставить питання про скасування ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 04.03.2021 року, прийняття постанови, якою задовольнити подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 без вилучення паспортного документу, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08.04.2021 року вказана апеляційна скарга була повернута до Приморського районного суду м. Одеси для виконання вимог, передбачених п.15.11 Перехідних положень ЦПК України (135-136). Тобто апеляційна скарга ОСОБА_1 . Одеським апеляційним судом не розглядалась. Однак постановою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року касаційна скарга ОСОБА_1 на вищевказану ухвалу Одеського апеляційного суду була задоволена, ухвала Одеського апеляційного суду від 08.04.2021 року була скасована і справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (а.с.166-169) Вирішуючи питання про слухання справи в прядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином повідомлені про час і місце судового засіання, у тому числі боржник ОСОБА_2 , оскільки за місцем реєстрації свого місця знаходження, відсутня, як того вимагає ст. 131 ЦПК України(а.с. 178-184). Враховуючи вищенаведене, а також те, що дана справа перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції фактично більше 1-го року, колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами, у відсутність учасників справи. Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Таким чином, розгляд даної справи здійснений 25.05.2022 року в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, у відсутність учасників справи, оскільки учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання належним чином, про що вказано вище, однак від жодного із них не надійшло заяви або клопотання про відкладення розгляду справи з тих чи інших підстав. Повний текст судового рішення складений 30.05.2022 року. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Розглядаючи дане подання, суд першої інстанції виходив із того, що згідно Конституції України, ЦПК України обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Таких правових позицій дотримується і Конституційний Суд України і Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), які неодноразово зазначали, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Так, ЄСПЛ в п. 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Тобто, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Так, згідно ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадяни України» підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду громадян України за кордон є: - дія неврегульованих зобов`язань - ухилення від виконання зобов`язань, покладених на громадянина судовим рішенням. Відповідно до п. 19 ч. 3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, державний виконавець має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язань за рішенням. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції також обгрунтовано зазначив, що відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Стаття 2 Протоколу №4 до Конвенції гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Крім того, ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті. Також за змістом ст. 313 ЦК України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадяни України» підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду громадян України за кордон є дія неврегульованих зобов`язань, а також ухилення від виконання зобов`язань, покладених на громадянина судовим рішенням. Тобто, із вимог вищевказаного закону вбачається, що зазначені обставини мають існувати в їх сукупності. Відповідно до п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів. Таким чином, суд обгрунтовано виходив із того, що діючим законодавством України передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду, однак не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. З огляду на зазначене вище, саме на виконавця покладено обов`язок доказування ухилення божника від виконання зобов`язання. Ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та у п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» означає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків. Зазначені обставини є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. При цьому суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що виходячи з правових позицій Верховного Суду, зроблених на підставі вищевказаних вимог закону та судової практики розгляду спірного питання, особа може бути обмежена у праві виїзду за межі держави за наявності доведеності суду: - факту невиконаного зобов`язання за рішенням суду - об`єктивно наявного факту умисного ухилення боржника від виконання рішення суду - наміру боржника вибути за межі України з метою ухилення від виконання зобов`язання, покладеного на нього рішенням суду. Тобто, саме по собі невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження. Проте, як вбачається із подання Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа боржника ОСОБА_2 заявник подання вказав, що боржник ОСОБА_2 свої зобов`язання не виконує та від виконання рішення суду ухиляється, однак не надав доказів цих обставини. Крім викладеного, колегія суддів зазначає, що в поданні відсутні докази того, що тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа боржника ОСОБА_2 потягне за собою позитивні наслідки - виконання судового рішення. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх доводів апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, доводи апеляційної скарги її не спростовують, судове рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду - залишити без змін. За змістом п.2 ч. 1 ст. 389 ЦПК України ухвали суду першої інстанції про відмову у тимчасовому обмеженні у праві виїзду за межі України, після їх перегляду в апеляційному порядку, касаційному оскарженню не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 04 березня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Л.А. Гірняк Т.В. Цюра