Постанова Полтавський апеляційний суд № 551/545/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 551/545/21 Номер провадження 22-ц/814/361/22Головуючий у 1-й інстанції Сиволап Д. С. Доповідач ап. інст. Гальонкін С. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Гальонкіна С.А., суддів Карпушина Г.Л., Хіль Л.М., при секретарі Таценко Т.Р., розглянувши у відкритому судовому зсіданні цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 19 листопада 2021 року у справі за позовом акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійним, В С Т А Н О В И В : ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У червні 2021 року акціонерне товариство Комерційний банк (далі - АТ КБ) «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтовано тим, що відповідно до умов договору б/н від 27 травня 2011 відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту, збільшеного до суми 35000 грн в подальшому. ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку» складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг. В порушення умов договору відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків за кредитним договором не виконує, в зв`язку з чим має заборгованість станом на 11 травня 2021 року у сумі 38342,70 грн., яка складається з наступного: 33210,66 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 5132,04 грн. заборгованість за простроченими відсотками. АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість в розмірі 38342,70 грн., яка складається з наступного: 33210,66 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 5132,04 грн. заборгованість за простроченими відсотками та судовий збір. В подальшому до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійним. У зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 просив визнати кредитний договір недійним, з огляду на те, що при укладанні даного договору було суттєво порушено вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема статей 11, 18 та

19. Так, банк не повідомив його письмово, як споживача фінансових послуг, про умови надання кредиту. Підписана ОСОБА_1 анкета-заява не містить усіх істотних умов, необхідних для укладання договору, не враховує інтереси позичальника. Кредитний договір містить несправедливі у мови і всупереч принципу добросовісності наслідком його укладання є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику. Ухвалою суду від 16 серпня 2021 року зустрічну позовну заяву прийнято до розгляду, а позовні вимоги за зустрічним та первісним позовами об`єднані в одне провадження. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та додаткового рішення Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 19 листопада 2021 року у задоволенні первісних позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійним відмовлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись з зазначеним рішенням в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу. Просило рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Аргументи учасників справи Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на думку скаржника рішення суду ухвалене без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права. Зазначає, що між сторонами укладено кредитний договір шляхом підписання заяви 27 травня 2011 року. Позичальник отримав кредитну карту та користувався наданими банком коштами, що підтверджується випискою по рахунку. Однак суд першої інстанції не перевірив розрахунку наданого банком. Доводи відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Сторони буду належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи до суду не з`явилися. Як вбачається з матеріалів справи АТ КБ «Приватбанк» неодноразово належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи про що свідчать відмітки на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення, а також довідка про доставку електронного листа через систему «Електронний суд». Жодних клопотань, в тому числі про відкладення розгляду справи від АТ КБ «Приватбанк» не надходило. За вказаних обставин, суд апеляційної інстанції, з урахування обставин пов`язаних із введенням на всій території України воєнного стану, вжив всіх належних заходів для забезпечення прав сторін на участь в судовому засіданні.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку. Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та апеляційної скарги рішення суду оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк». А тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави переглядати рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 . Встановлені обставини справи Як вбачається з матеріалів справи 27 травня 2021 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у «ПриватБанку». Вищевказана обставина ОСОБА_1 не заперечується. Як встановлено судом із змісту анкети-заяви, 27 травня 2021 року відповідач своїм підписом підтвердив свою згоду з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився та згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, які були надані йому в письмовому вигляді. Відповідно до розрахунку наданого банком станом на 11 травня 2021 року заборгованість ОСОБА_1 становить 38342,70 грн. та складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту - 33210,66 грн., та заборгованості за простроченими відсотками - 5132,04 грн. Також банком надано виписку за договором №б/н станом на 13 травня 2021 року, яка містить інформацію про всі операції по рахунку відкритому на підставі анкети-заяви від 27 травня 2011 року. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що при подачі відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 зазначив, що між ним та банком взагалі не укладався кредитний договір.Будь-яких документів щодо укладання кредитного договору він не підписував, в тому числі тих, які б містили умови кредитування у вигляді його строку, розміру, відсоткової ставку, неустойки тощо. Ним не були підписані надані позивачем витяг з Тарифів і Умов та правил надання банківських послуг, які до того ж надані банком суду на іноземній (російській) мові. Позиція суду апеляційної інстанції Щодо стягнення відсотків Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України). Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника ОСОБА_1 процентна ставка не зазначена та відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме тарифи «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Умовами та правил надання банківських послуг в Приват Банку, які додані до позовної заяви, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах розмірі і порядках нарахування. Відтак, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів (довідку) та Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» й Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Тоді як, наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. У постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-144цс14 Верховний Суд України зазначив, що сторони досягли згоди та уклали договір, в якому передбачили, що позовна давність, установлена законом, збільшена за домовленістю сторін до п`яти років відповідно до п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (стандарт). У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) посилання на відступлення від правової позиції, викладеної раніше у постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14), що було обов`язковим згідно з ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття постанови) відсутнє. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36). В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України. Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У ч.ч. 1, 3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з п. 22 ч.1 ст. 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Зважаючи на наведене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодив зі споживачем саме ті умови, про які зазначав при подачі позову. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Вищевказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц. Колегія суддів звертає увагу, що зазначене вище спростовує доводи наведені в апеляційній скарзі щодо висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення процентів та неустойки. Щодо стягнення основної суми заборгованості Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення тіла кредиту, суд першої інстанції виходив із недоведеності розміру заборгованості у зв`язку з ненаданням позивачем розрахунку заборгованості без врахування нарахувань на стягнення яких Банк не мав права (відсотки, штрафи, санкції, комісія). Проте, колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду першої інстанції виходячи із таких міркувань. Як вбачається із матеріалів справи, суду першої інстанції крім Анкети-заяви була надана виписка за договором №б/н станом на 13 травня 2021 року. Відповідно до положень статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій). Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, постановівід 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц та інших. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами та здійснював погашення кредитної заборгованості. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Оцінюючи докази, які надані до суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» довів факт отримання від банку коштів. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що розрахунок заборгованості здійснений з урахуванням Умов та правил надання банківських послуг, які не можуть братися до уваги при визначенні розміру заборгованості, а тому, колегія суддів бере до уваги інформацію наявну в виписці по кредиту в частині інформації щодо витрачених клієнтом кредитних коштів та суми коштів внесених клієнтом на погашення заборгованості. У результаті підрахунку відомостей зазначених у виписці за період з 28 травня 2011 року по 01 травня 2021 року сума коштів внесених клієнтом на рахунок відкритий на підставі його анкети-заяви від 27 травня 2011 року перевищує суму витрачених клієнтом кредитних коштів. Тобто станом на 01 травня 2021 року заборгованість відповідача по тілу кредиту відсутня. Зважаючи на наведене, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення тіла кредиту у зв`язку з відсутністю заборгованості, а не з підстав недоведеності розміру заборгованості за тілом кредиту. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Враховуючи викладене, оцінюючи докази наявні в матеріалах справи в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. Так, рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 19 листопада 2021 року в частині мотивів відмови у стягненні тіла кредиту слід змінити, відмовивши у зв`язку з відсутністю заборгованості. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Щодо судових витрат За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд змінює судове рішення лише в частині мотивів відмови у задоволенні позову щодо стягнення тіла кредиту, та не ухвалює нове рішення про стягнення заборгованості, розподіл судового збору не здійснюється при розгляді цієї апеляційної скарги. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково. Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 19 листопада 2021 року в частині мотивів відмови у стягненні тіла кредиту - змінити, відмовивши у зв`язку з відсутністю заборгованості. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 26 травня 2022 року Головуючий С.А. Гальонкін Судді Г.Л. Карпушин Л.М. Хіль