Постанова 4811 № 464/835/20

Справа № 464/835/20 Головуючий у 1 інстанції: Горбань О.Ю. Провадження № 22-ц/811/3749/21 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2022 року м.Львів Справа №464/835/20 Провадження № 22ц/811/3749/21 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Приколоти Т.І., суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В. секретар Іванова О.О. з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ОСОБА_3 , розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 вересня 2021 року, ухвалене у м. Львові 15 вересня 2021 року у складі судді Горбань О.Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом визнання відповідача такою, що втратила право сервітутного користування жилим приміщенням, примусове виселення, скасування реєстрації місця проживання,- в с т а н о в и в: 12 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся з цим позовом. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що у грудні 2000 року уклав шлюб з відповідачем, який розірвано у 2017 році. 24 січня 2018 року він (позивач) набув право власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 на підставі заповіту після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що він є одноособовим власником чотирьохкімнатної квартири загальною площею 81,8 кв.м, житловою площею 51 кв.м. У квартирі зареєстровані і проживають ОСОБА_4 та їх діти - ОСОБА_6 і ОСОБА_7 . Стверджує, що він (позивач) у спірній квартирі зареєстрований, але не проживає через протиправні дії відповідача. У 2018 році він вдруге одружився, бажає проживати у власній квартирі, іншого житла не має; однак відповідач добровільно виселитися з квартири із зняттям із реєстрації у ній не бажає, чим йому чиняться перешкоди в користуванні та розпорядженні квартирою. Посилається на те, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 . Просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 15 вересня 2021 рокупозов задоволено частково. Припинено право користування ОСОБА_4 квартирою АДРЕСА_1 . Виселено відповідача із вказаної квартири без надання іншого житлового приміщення. В решті позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат. Рішення суду оскаржила ОСОБА_4 . Зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Вказує, що зі згоди матері позивача, яка була власником спірної квартири, вселилася, зареєструвалася та проживає тривалий час у спірній квартирі з двома неповнолітніми дітьми, здійснює оплату за комунальні послуги. Іншого житла у м.Львові не має. Жодних перешкод позивачу у користуванні квартирою вона не чинить. 28 січня 2022 року позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому він посилається на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача,учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Встановлено, що позивач набув у власність в порядку спадкування за заповітом квартиру АДРЕСА_1 після смерті його матері, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 січня 2018 року, виданим державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Бобеляк Т.В., зареєстрованим в реєстрі за №4-65, копією витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі. З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №111544022 від 24 січня 2018 вбачається, що позивач є власником чотирьохкімнатної квартири загальною площею 81,8 кв.м, житлова площа - 51 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . З 1 грудня 2000 року сторони перебували в шлюбі. Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 30 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 5 лютого 2018 року, шлюб між сторонами розірвано. Сторони є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до довідки №235 від 9 лютого 2019 року, виданої ОСББ «Ольвія-Люкс», у спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 (власник) - з 12 січня 1990 року, ОСОБА_4 (дружина) - з 25 березня 2008 року, ОСОБА_6 (син) - з 8 серпня 2002 року, ОСОБА_7 (дочка) - з 1 лютого 2005 року. Оскаржуване рішення суду мотивоване наступним. Згідно із ч. 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб. Якщо вони постійно проживають разом із ним і ведуть спільне господарство. Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Встановлено, що позивач є власником спірної квартири, у якій зареєстрований, іншого житла не має, після розірвання шлюбу з відповідачем, позивач уклав шлюб. Відповідач чинить йому перешкоди для повноцінного проживання з дружиною у власній квартирі. Відповідач не є членом його сім`ї, не відноситься до кола осіб, які ведуть з позивачем спільне господарство. Відповідач, будучи вселена і зареєстрована у спірну квартиру за згодою попереднього власника, на час розгляду справи з теперішнім власником квартири втратила будь-який родинний зв`язок. Відповідно до глави 32 ЦК України сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна. Відповідач відповідач не пов`язана спільним побутом із теперішнім власником спірної квартири, є його колишньою дружиною; між ними існують неприязні відносини. Згідно із ч. 2 ст. 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Позивач, який уклав шлюб і бажає проживати у власній квартирі, вправі заперечувати право відповідача (колишньої дружини) на сервітутне користування спірною квартирою, тому право відповідачки на користування чужим майном (спірною квартирою) підлягає припиненню на вимогу власника цього майна. Постановою Львівського апеляційного суду від 31 травня 2021 року зобов`язано ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_1 у проживанні та користуванні квартирою АДРЕСА_1 , вселено позивача у цю квартиру. Суд вважав помилковими доводи відповідача про те, що вона вселилася в спірну квартиру як дружина позивача, тривалий час проживала і несла витрати на утримання житла і тому має право користування спірною квартирою нарівні, як член його сім`ї; доводи про порушення прав дитини, не заслуговують на увагу суду і не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки відсутній спір про місце проживання доньки, а вимоги про виселення неповнолітньої ОСОБА_7 з жилого приміщення не заявлялись. У відповідача є житло, належне їй на праві власності. Суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 в частині усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом визнання відповідача такою, що втратила право сервітутного користування жилим приміщенням та її примусове виселення у зв`язку з припиненням сервітуту. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Докази того, що ОСОБА_4 чинить позивачу перешкоди у користуванні спірною квартирою відсутні. Колегія суддів не погоджується з мотивами суду першої інстанції, що відповідач забезпечена житлом, оскільки встановлено, що вона забезпечена житлом у іншому населеному пункті - м.Дрогобичі. Будинок, у якому знаходиться її квартира, потребує капітального ремонту. Діти відповідача проживають у м.Львові, вона працевлаштована також у м.Львові. Відповідач вселилася в спірну квартиру у 2000 році, зареєстрована в ній з 25 березня 2008 року за згодою попереднього власника (матері ОСОБА_1 - ОСОБА_5 ), що підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію №235 від 9 лютого 2019 року. При переході права власності на нерухоме майно (спірну квартиру) в порядку спадкування до ОСОБА_1 ця квартира була обтяжена правом проживання у ній осіб, що були вселені за згодою попереднього власника. У зазначеній квартирі проживають діти сторін. Дочка є неповнолітньою. Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Згідно із ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї (ст. 64 ЖК УРСР). До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. Відповідно до ст. 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Згідно зі ст. 156 цього Кодексу члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Відповідно до ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій. Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом. Відповідно до постанови Верховного Суду від 22 липня 2020 року (справа №279/3572/18) права членів сім`ї колишнього власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, а таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідачів. Сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна тому числі і колишніх. Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання. Згідно постанови Верховного Суду від 21 серпня 2019 року (справа №569/4373/16-ц)виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відповідно до постанови Верховного Суду від 15 січня 2020 року (справа № 754/613/18) тривалий час проживання у спірній квартирі/будинку особи, яка не має іншого житла, є достатньою підставою для того, щоб вважати квартиру/будинок житлом цієї особи в розумінні cт.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені ст. 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач не забезпечена житлом у м.Львові, де проживають її діти, зокрема, неповнолітня дочка; у цьому місті вона проживає тривалий час і працює; у спірну квартиру відповідач вселилася зі згоди власника, угод про умови її проживання не укладено; припинення її права на користування спірною квартирою не можна вважати таким, що враховуватиме баланс втручанням у її житлові права та права позивача як власника квартири. Таке припинення права відповідача на користування спірною квартирою буде для неї надмірним тягарем. Втручання у право на житло відповідача відповідно до зазначених у позові підстав та способів захисту не відповідає критерію «здійснюється згідно законом», не є співрозмірним із переслідуваною законною метою, не є необхідним в демократичному суспільстві. Відтак, відповідно до ст. 376 ЦПК України оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові у частині задоволених вимог. В іншій частині рішення суду не оскаржується і не переглядається. Керуючись: ст. 367, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 вересня 2021 року в частині задоволених позовних вимог про припинення права користування квартирою АДРЕСА_1 ОСОБА_4 та виселення ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, - скасувати та в цій частині прийняти нове рішення про відмову в позові. В частині стягнення із ОСОБА_4 судових витрат рішення скасувати. В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 17 травня 2022 року. Головуючий Судді