Постанова 4809 № 404/789/18

ПОСТАНОВА Іменем України 24 листопада 2021 року м. Кропивницький справа № 404/789/18 провадження № 22-ц/4809/600/21 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Письменного О.А., суддів - Дуковського О.Л., Дьомич Л.М., при секретарі - Федоренко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда у складі судді Павелко І.Л. від 09 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про виселення, - встановив: У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що він в порядку спадкування набув право власності на 11/40 частики житлового будинку, АДРЕСА_1 . Вказав, що відповідачі безпідставно проживають в цьому будинку, не були членами сім`я попереднього власника та не є членами його сім`ї. Він разом зі своєю багатодітною сім`єю потребує покращення житлових умов, проте внаслідок відмови відповідачів добровільно виселитись позбавлений користуватись належним йому житлом. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09 жовтня 2018 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі скаржник посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що суд не з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Вважає, що при зверненні до суду з позовом про виселення, позивачем в порушення вимог ч. 3 п. 5 ст. 175 ЦПК України не викладено обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги з зазначенням доказів, що підтверджують вказані обставини. Також на думку скаржника, судом не було враховано, що вона з 1995 року проживала спільно однією сім`єю без реєстрації шлюбу та вела спільне господарство, займалась спільною підприємницькою діяльністю з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній був рідним братом спадкодавця ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спірна частина житлового будинку попередньо належала батькові ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_4 , з яким вона проживала без реєстрації шлюбу, після смерті свого батька ОСОБА_6 у встановлений законом строк не звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, у зв`язку з чим не оформив спадщину, хоча Букварською сільською радою від імені батька ОСОБА_6 були посвідчені два заповіти по реєстру № 62 та № 63 від 26.11.2003 року, які не були скасовані. Крім того, вказує, що за час проживання у спірному будинку разом з чоловіком та після його смерті підтримувала домоволодіння у належному стані, проводила ремонтні роботи, оплачувала самостійно всі комунальні послуги, позивач участі в утриманні майна не приймав. Іншого житла вона не має. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом встановлено, що 11/20 частини житлового будинку АДРЕСА_1 належав на праві власності ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 були синами - власника спірного будинку - ОСОБА_6 , які після його смерті у встановленому законом порядку не оформили свої спадкові права на вказаний житловий будинок. Відповідно копії довідки від 18.11.2009 року з №337, виданої Букварською сільрадою, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 20.11.1991 року по день смерті проживав в АДРЕСА_2 . На день смерті гр. ОСОБА_6 в житловому будинку проживав його син ОСОБА_5 з 05.08.1994 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 /т.1 а.с.45/. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29.09.2016 встановлено, що ОСОБА_5 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6 та визнано за ОСОБА_7 та ОСОБА_2 право власності по 11/40 частки будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 /т. 1 а.с.5-6/. Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 11/40 частки будинку АДРЕСА_1 /т.1 а.с.7/. Згідно копії довідки квартального комітету №1 від 05.03.2018 року та копії будинкової книги ОСОБА_1 її син ОСОБА_3 та померлий ОСОБА_4 були зареєстровані у спірному житловому будинку, проживали однією сім`єю з 1995 року, та вели спільне господарство до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 /т.1 а.с.44/. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав відсутні відомості щодо ОСОБА_1 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, інше речове право на нерухоме майно /1 а.с.46/. 06 листопада 2017 року на адресу ОСОБА_1 позивачем було направлено пропозицію про звільнення будинку протягом місяця з дня отримання листа і надання можливості його вселення, який було отримано відповідачами 20.11.2017 /т.1 а.с. 4/. Доказів про наявність договірних відносин щодо спірного житла, зокрема договору найму (оренди), ОСОБА_1 не надано. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї, як зазначено у частині другій статті 64 ЖК Української РСР. Відповідно до статті 150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Згідно зі статтею 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що право членів сім`ї власника квартири користуватися жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи як члена своєї сім`ї. У статті 7 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій. Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися в судовому порядку. Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності як суб`єктивне цивільне право містить у своєму складі правомочність на власні дії; правомочність вимоги від інших та правомочність захисту. Найбільш значущою для власника є правомочність на власні дії, яка реалізується, передусім, через пряме та безпосереднє панування над річчю. Власник здійснює надані йому правомочності своєю владою не тільки незалежно від інших осіб, а й у такому правовому полі, коли не може бути будь-якої влади над цією ж річчю з боку інших суб`єктів. Дії власника обумовлені його інтересом; виключне панування особи над річчю, тобто таке панування, що унеможливлює втручання інших осіб, на яких покладено пасивний обов`язок утримання, від вчинення подібних дій; абсолютність влади полягає в наданні власнику закріпленої правом можливості визначати, яким чином поводитися зі своєю річчю, коли та як реалізовувати свої правомочності стосовно неї. Згідно з частинами першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України. У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Заперечуючи проти позову ОСОБА_1 посилається на той факт, що вона вселилась в спірний будинок як член сім`ї власника, оскільки перебувала у фактичних шлюбних відносинах з сином власника - ОСОБА_4 . Дійсно, статтею 405 ЦК України захищено права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом і визначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Проте колегія суддів звертає увагу на той факт, ОСОБА_1 ніколи не проживала разом з власником спірного майна, оскільки той з 20.11.1991 року по день смерті проживав в АДРЕСА_2 , тоді як ОСОБА_1 вселилась у спірний будинок лише в 1995 році. Крім того, заслуговує на увагу інформація від Кропивницького міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), а саме Витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян про актовий запис про шлюб №00030498403, згідно якого між ОСОБА_8 і ОСОБА_9 15 лютого 1980 укладено шлюб. Дані про розірвання шлюбу відсутні. Отже, на момент вселення у спірне житло ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_8 , тому не могла вважатись членом сім`ї власника - ОСОБА_6 . З огляду на вказане, посилання на те, що ОСОБА_1 має право приживати у спірному житлі як бувший член сім`ї власника є безпідставним. Враховуючи, що титульний власник спірного житла - ОСОБА_2 іншого житла не має, і разом з сім`єю змушений орендувати чуже житлове приміщення для проживання, колегія суддів, намагаючись вирішити справу з дотриманням балансу інтересів сторін, надала можливість сторонам дійти домовленості про мирне вирішення спору шляхом укладення цивільно-правової угоди про можливий порядок користування житлом, чи викуп його у власника. Проте, сторони не дійшли згоди мирним шляхом і поклались на вирішення спору судом. Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна, а також наявності чи відсутності іншого житла. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17-ц (провадження № 14-64цс20). Отже, відповідачі проживали у спірному домоволодінні за згоди попереднього власника ОСОБА_6 . Інших підстав для проживання у спірному житлі вони не мають. Однак відповідачі, реалізуючи своє права користування, порушують права дійсного власника майна, реалізують своє право на шкоду правам та інтересів ОСОБА_2 , що однозначно доводить порушення дотримання справедливого балансу між захистом права власності та захистом особи, що користується спірним майном на підставі згоди колишнього власника цього майна. З огляду на вказане, за умови встановлення наведених обставин у справі апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі мають право на користування спірним житловим будинком. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09 жовтня 2018 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 06.12.2021 Судді: О.А.Письменний О.Л. Дуковський Л.М.Дьомич