Постанова 4856 № 600/3394/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/3394/21-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маренич Ігор Володимирович Суддя-доповідач - Сушко О.О. 27 травня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сушка О.О. суддів: Мацького Є.М. Залімського І. Г. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року (м. Чернівці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання вимоги протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-97197-56 від 11.02.2021 р. на суму 37958,74 грн. Відповідно до рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року позов задоволено частково: визнано протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-97197-56 від 11.02.2021 р. на суму 14798,18 грн.; зобов`язано Головне управління ДПС у Чернівецькій області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення інформації про суму боргу в розмірі 14798,18 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі. Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач протягом періоду з 20.02.2009 по 07.07.2021. був зареєстрований, як фізична особа підприємець (КВЕД 52.42.0 роздрібна торгівля одягом). 07.07.2021 за власним рішенням припинив підприємницьку діяльність, про що внесено відповідний запис. 11.02.2021 відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-97197-56 на загальну суму 37958,74 грн, у тому числі недоїмка у розмірі 37788,74 грн та штраф на суму 170,00 грн. Зазначена вимога була звернута до примусового виконання. 19.05.2021 державний виконавець Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) відкрито виконавче провадження № 65390296 на підставі вимоги Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 11.02.2021 за № Ф-97197-56 про стягнення з позивача заборгованості в сумі 37958,74 грн. Після ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження, позивач ознайомився із оскаржуваною вимогою. Відтак позивач дізнався про оскаржувану вимогу контролюючого органу та визначений на підставі борг зі сплати ЄСВ лише 13.07.2021. Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності частини позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", передбачено, що платниками єдиного внеску є також: фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. В силу абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Як встановлено з матеріалів справи, єдиний внесок позивачу нарахований за період 2017 р., 2018 р., 2019 р. та 9 місяців 2020 р. Слід зазначити, що у період з березня (4 дні) по грудень 2019 р., січень березень 2020 р. та червень грудень 2020 р., за який підприємцю нараховано зобов`язання зі сплати єдиного внеску позивач одночасно був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та перебував у трудових відносинах з ТОВ "Полістар", що підтверджується матеріалами справи. У вказаний період, роботодавець сплачував ЄСВ за позивача, як найманого працівника, що підтверджується наявними в матеріалах справи індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-5). З огляду на матеріали справи та форму ОК-5, в 2017 2018 р., січень лютий, 27 днів березня 2019 р. та квітень травень 2020 р. позивач не був працевлаштований (не був найманим працівником) та у вказаний період ані позивач, ані роботодавець за позивача єдиний внесок не сплачували. Відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не врегульовано. У рішенні від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 Верховний Суд зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Верховний Суд відмітив, що наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. За наслідками системного тлумачення норм права, Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18). Враховуючи, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то, в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, окрім періоду з 2017 2018 р., січень лютий, 27 днів березня 2019 р. та квітень травень 2020 р., за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, зазначене виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, який має право провадити господарську діяльність, проте не отримував дохід від неї. Отже, у позивача, як фізичної особи-підприємця відсутній обов`язок сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі в період його перебування у трудових відносинах з ТОВ "Полістар". Водночас, з огляду на встановлені судом обставини та норми законодавства, у період з 2017 2018 р., січень лютий, 27 днів березня 2019 р. та квітень травень 2020 р. позивач, як фізична особа - підприємець, який не отримує доходу та не є найманим працівником, повинен був сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі, а саме: - за 2017 р.: Законом України "Про Державний бюджету України на 2017 р." від 21.12.2016 р. встановлено мінімальну заробітну плату з 01.01.2017 р. у розмірі 3200,00 грн, а отже мінімальний розмір єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування складає 704,00 грн, а тому загальна суму єдиного внеску за 2017 р. складає 8448,00 (704,00 грн Х12); - за 2018 р.: Законом України "Про Державний бюджету України на 2018 р." від 07.12.2017 р. встановлено мінімальну заробітну плату з 01.01.2018 р. у розмірі 3723,00 грн, а отже мінімальний розмір єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування складає 819,06 грн, а тому загальна суму єдиного внеску за 2018 р. складає 9828,72 грн (819,06 грн х12); - за 2019 р.: Законом України "Про Державний бюджету України на 2019 р." від 23.11.2018 р. встановлено мінімальну заробітну плату з 01.01.2019 р. у розмірі 4173,00 грн, а отже мінімальний розмір єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування складає 918,06 грн, а тому загальна суму єдиного внеску за 2019 р. складає за січень лютий 2019 р. у сумі 1836,12 грн (918,06 грн х2), 27 днів березня 2019 р. (оскільки згідно довідки форми ОК-5 позивачем сплачено ЄСВ за чотири дні) у сумі 799,60 грн ((918,06 грн/31) х 27). Таким чином, позивачу необхідно сплатити єдиний соціальний внесок за 2019 р. у сумі 2635,72 грн; - за 2020 р.: Законом України "Про Державний бюджету України на 2020 р." від 14.11.2019 р. встановлено мінімальну заробітну плату з 01.01.2020 р. по 31.08.2020 р. у розмірі 4723,00 грн, а отже мінімальний розмір єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в цей період складає 1039,06 грн, з 01.09.2020 р., розмір мінімальної заробітної плати становить 5000,00 грн, мінімальний розмір єдиного соціального внеску відповідно з 01.09.2020 р. становить 1100,00 грн. Оскільки згідно довідки форми ОК-5 роботодавцем за позивача у 2020 р. несплачено ЄСВ у квітні травні 2020 р., то позивач необхідно сплати єдиний соціальний внесок у розмірі 2078,12 грн (1039,06 грн х 2). Крім того встановлено, що штрафна санкція у розмірі 170,00 грн нарахована позивачу за 2017 р., тобто в період коли позивач не був працевлаштований та не сплачував ЄСВ. Вказана обставина підтверджується інтегрованою карткою платника. Тобто, позивачу необхідно сплатити ЄСВ у розмірі 23160,56 грн, а саме недоїмку на загальну суму 22990,56 грн (8448,00 грн + 9828,72 грн + 2635,72 грн + 2078,12 грн) та штраф у розмірі 170,00 грн. Беручи до уваги викладене, наявні підстави для визнання протиправною та скасування вимоги № Ф-97197-56 від 11.02.2021 р. про сплату недоїмки з ЄСВ на суму 14798,18 грн (37958,74 грн. - 23160,56 грн). Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування затверджено наказом Міністерства фінансів України від 12 січня 2021 року № 5 ( далі - Порядок № 5). В силу пункту 2 розділу І Порядку № 5 інтегрована картка платника - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу. Інтегрований комплекс процесів, компонентів та засобів апаратного і програмного забезпечення для виконання цільової функції. За змістом пунктів 3, 5 розділу І Порядку № 5 оперативний облік платежів здійснюється податковими органами в інформаційній системі. Моніторинг повноти та своєчасності внесення первинних показників у підсистеми інформаційної системи забезпечується керівниками структурних підрозділів територіального органу ДПС за напрямами роботи. Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, що здійснює облік платежів. Згідно пункту 1 розділу ІІ Порядку № 5 ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею. Аналіз положень Порядку № 5 свідчить про те, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально - правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, відповідно належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити дії по відображенню/коригуванню у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом. Висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 26 лютого 2019 року (справа №805/4374/15-а). Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн., слід зазначити наступне. У відповідності до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. В силу частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. За приписами частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Частиною 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України). Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. На підтвердження понесеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу адвоката надано: - договір про надання професійної правничої (правової) допомоги від 14.07.2021; - копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги; - розрахункова квитанція від 14 липня 2021 р., у розмірі 10000,00 грн. Беручи до уваги надані представником позивача документи, слід враховувати такі обставини. Дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання. Слід зауважити, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Оцінивши обставини цієї справи та надані представником позивача докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 1500,00 грн. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Сушко О.О. Судді Мацький Є.М. Залімський І. Г.