Постанова КЦС ВС № 295/7653/20

Постанова Іменем України 19 травня 2022 року м. Київ справа № 295/7653/20 провадження № 61-1480св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Громадська організація «Гаражний кооператив «Світанок Плюс», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 22 вересня 2020 року в складі судді Стрілецької О. В., постанову Житомирського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року та додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Гаражний кооператив «Світанок Плюс» про визнання бездіяльності неправомірною, ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Громадської організації «Гаражний кооператив «Світанок Плюс» (далі - ГО «Гаражний кооператив «Світанок Плюс»), в якому просив визнати неправомірною бездіяльність ГО «Гаражний кооператив «Світанок Плюс» щодо ненадання йому інформації та роз`яснень на його запит від 04 травня 2020 року, зобов`язати відповідача надати йому інформацію та роз`яснення на цей запит. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є членом ГО «Гаражний кооператив «Світанок Плюс» та має у власності гараж № НОМЕР_1 . 04 травня 2020 року він звернувся до відповідача із заявою про надання йому інформації: чи проводила загальні збори ГО «Гаражний кооператив «Світанок» 14 червня 2018 року?; якщо так, то хто підписував протокол?; якщо так, то які рішення прийняті загальними зборами ГО «Гаражний кооператив «Світанок» 14 червня 2018 року? Вказаний запит був датований 04 травня 2020 року. Однак, у порушення вимог закону, відповідач не надав відповіді на його звернення, що свідчить про порушення його прав, передбачених Законами України «Про інформацію», «Про звернення громадян» та «Про кооперацію». Враховуючи вищезазначене, просив задовольнити позов. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 22 вересня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що саме відповідачу був направлений запит про надання інформації від 04 травня 2018 року, що відповідач такий запит отримав, допустив бездіяльність та порушив право позивача на отримання інформації, а також не надав докази, що він є членом ГО «Гаражний кооператив «Світанок Плюс» та, відповідно, має право на отримання інформації; не довів належними та допустими доказами, що ГО «Гаражний кооператив «Світанок Плюс» є правонаступником ГО «Гаражний кооператив «Світанок» і, відповідно, володіє інформацією щодо проведення загальних зборів 14 червня 2018 року. Клопотань про витребування таких доказів позивач не заявляв. Постановою Житомирського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 22 вересня 2020 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що оскільки відсутні докази того, що запит від 04 травня 2020 року був вручений відповідачеві, то посилання у позовній заяві на порушення прав позивача, є безпідставним. Додатковою постановою Житомирського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року заяву ГО «Гаражний кооператив «Світанок Плюс» про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ГО «Гаражний кооператив «Світанок Плюс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 300,00 грн. Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 300,00 грн, апеляційний суд виходив з того, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції адвокат Струкова Л. В. до закінчення судових дебатів звернулася до суду із заявою про відшкодування відповідачеві витрат на правничу допомогу та у встановлений законом строк надала докази на підтвердження розміру таких витрат. Клопотання про зменшення цих витрат від позивача не надходило. Та обставина, що позивач звільнений від сплати судового збору, не є підставою для звільнення його від обов`язку відшкодувати понесені відповідачем витрати на правничу допомогу, оскільки цивільним процесуальним законодавством не встановлено пільг щодо звільнення від сплати таких витрат у спірних правовідносинах. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 24 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 22 вересня 2020 року, постанову Житомирського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року та додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року та закрити провадження у справі. Підставами касаційного оскарження заявник зазначає порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 478/2192/13, від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18. Також посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має для позивача як учасника ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії, як особи з інвалідністю ІІ групи за захворюванням пов`язаним з ліквідацією аварії на ЧАЕС та особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, виняткове значення, так як суд апеляційної інстанцій помилково вважає, що сплата позивачем судових витрат з пенсії в розмірі 2 300,00 грн не погіршують його соціальний стан. Суди не врахували, що станом на 22 грудня 2020 року (на час постановлення рішення Житомирським апеляційним судом) відповідач не надав інформації. Запити позивача були адресовані міській ГО «Гаражний кооператив «Світанок», яка реформована в ГО «Гаражний кооператив «Світанок Авто» та в ГО «Гаражний кооператив «Світанок Плюс», що визнано господарськими судами недійсним. Суди не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18, за змістом якої члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напрямку його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними, тому справа має розглядатися за правилами господарського судочинства. Суди в порушення вимог пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України не закрили провадження у справі, ухвалили рішення та відмовили у задоволенні позовних вимог. Житомирський апеляційний суд постановами від 07 вересня 2020 року в справі № 295/2674/20 та від 12 серпня 2020 року в справі № 295/2676/20 дійшов висновку, що за змістом статей 85 і 86 ЦК України, статей 6 і 19-1 Закону України «Про кооперацію» ГО «Гаражний кооператив «Світанок Плюс» належить до непідприємницьких товариств. З 28 березня 2014 року процесуальний закон передбачив юрисдикцію господарського суду щодо розгляду справ, які виникають з корпоративних відносин у спорах не лише господарського товариства з його учасниками (засновниками, акціонерами, членами), але й інших юридичних осіб з їхніми учасниками (засновниками, акціонерами, членами), якщо такий спір пов`язаний, зокрема, з діяльністю відповідної юридичної особи й управлінням нею. Також зазначає, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що позивач є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії, особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, особою з інвалідністю ІІ групи за захворюванням, пов`язаним з ліквідацією аварії на ЧАЕС, та його права та інтереси порушені відповідачем. Суд не взяв до уваги вимоги статті 70 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, мають право захищати у відповідних державних, судових органах свої законні інтереси та інтереси своїх дітей. Крім того, апеляційний суд залишив поза увагою те, що позивач звільнений від сплати судового збору, а тому неправомірно стягнув з нього витрати на правову допомогу. Також суд не врахував, що витрати не пов`язані з розглядом справи, не врахував, що витрати не пропорційні предмету спору, не врахував поведінку відповідача, який затягував розгляд справи, та не взяв до уваги, що позивач звільнений від сплати судових витрат та за частиною шостою статті 141 ЦПК України витрати компенсуються за рахунок держави. Заявник також посилається на те, що суд, стягуючи з нього судові витрати, не врахував вимоги статті 5 Закону України «Про судовий збір», статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статті 141 ЦПК України. Ухвалюючи додаткову постанову про часткове задоволення заяви ГО «Гаражний кооператив «Світанок Плюс», апеляційний суд не взяв до уваги те, що відповідач зловживає процесуальними правами, оскільки не повідомив суд про те, що рішенням Господарського суду Житомирської області від 29 грудня 2020 року в справі № 906/248/20 визнано недійсними рішення загальних зборів ГО «Гаражний кооператив «Світанок Авто» щодо прийняття в новій редакції статуту організації та затвердження нової назви організації - повне найменування Громадська організація «Гаражний кооператив «Світанок Плюс». Тобто ГО «Гаражний кооператив «Світанок Плюс» не існує з 05 вересня 2019 року, що є підставою для закриття провадження у справі. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано із Богунського районного суду м. Житомира цивільну справу. У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду. Доводи інших учасників справи У травні 2021 року ГО «Гаражний кооператив «Світанок Плюс» надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Також просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ГО «Гаражний кооператив «Світанок Плюс» понесені судові витрати на правничу допомогу, що пов`язані із розглядом справи у суді касаційної інстанції, в розмірі 4 000, 00 грн. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що позивач був членом Гаражного кооперативу «Світанок», що підтверджується копією розрахункової книжки № НОМЕР_1 та є власником гаража № НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 (а. с. 3). Рішенням правління ГО «Гаражний кооператив «Світанок Плюс» від 18 січня 2020 року позивача виключено з її членів за несплату членських внесків протягом року (а. с. 38). 04 травня 2020 року ОСОБА_1 написав до ГО «Гаражний кооператив «Світанок Плюс» запит про надання йому інформації та роз`яснення щодо: чи проводила загальні збори міська ГО «Гаражний кооператив «Світанок» 14 червня 2018 року?; якщо так, то хто підписував протокол?; якщо так, то які рішення прийняті загальними зборами міської ГО «Гаражний кооператив «Світанок» 14 червня 2018 року? (а. с. 4). До матеріалів справи позивач надав фотокопію поштової квитанції № 215600426655, виданої АТ «Укрпошта», яка датована 04 червня 2020 року (а. с. 4).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону. Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Щодо оскарження рішення Богунського районного суду м. Житомира від 22 вересня 2020 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що відповідач не надав відповіді на його звернення від 04 травня 2020 року, що свідчить про порушення його прав, передбачених Законами України «Про інформацію», «Про звернення громадян» та « Про кооперацію». Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Відповідно до статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Згідно зі статтею 5 Закону України «Про інформацію» визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Звернення може бути усним чи письмовим. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення). Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Статтею 14 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду. Відповідно до положень частини першої, третьої, четвертої статті 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. У статті 20 Закону України «Про звернення громадян» зазначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Тобто строк на надання відповіді на звернення починає обраховуватись із дня його надходження (отримання). Згідно зі статтею 4 Закону України «Про кооперацію» одним з основних принципів кооперації є демократичний контроль за діяльністю кооперативних організацій та їх посадових осіб з боку членів кооперативних організацій. Відповідно до статті 6 цього Закону кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про кооперацію» основним правом члена кооперативу є, в тому числі, право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що саме відповідачу був направлений запит про надання інформації, що відповідач такий запит отримав, допустив бездіяльність та порушив право позивача на отримання інформації. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке. Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був членом ГО «Гаражний кооператив «Світанок Плюс». Рішенням правління ГО «Гаражний кооператив «Світанок Плюс» від 18 січня 2020 року позивача виключено з її членів за несплату членських внесків протягом року. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач надав копію його заяви від 04 травня 2020 року, яка адресована ГО «ГК «Світанок Плюс». У цій заяві позивач просив надати йому інформацію та роз`яснення щодо того, чи проводила загальні збори міська ГО «Гаражний кооператив «Світанок» 14 червня 2018 року? Якщо так, то хто підписував протокол та які рішення прийняті загальними зборами 14 червня 2018 року? На підтвердження факту направлення цього запиту відповідачеві ОСОБА_1 надав суду копії чеків від 04 червня 2020 року про сплату послуг за відправлення поштовим зв`язком кореспонденції. Оскільки докази про направлення запиту від 04 травня 2020 року, надані позивачем неналежної якості, з яких суди були позбавлені можливості встановити одержувача поштової кореспонденції, його адресу, а інших доказів про направлення та отримання цього запиту позивач не надав, то висновки суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про відмову у задоволенні позовних вимог є правильними та обґрунтованими. Крім того, суд правильно врахував, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що ГО «Гаражний кооператив «Світанок Плюс» є правонаступником ГО «Гаражний кооператив «Світанок» і, відповідно, володіє інформацією щодо проведення загальних зборів 14 червня 2018 року. Клопотань про витребування таких доказів позивач не заявляв. Також колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що надана позивачем копія фіскального чеку датована 04 червня 2020 року, а ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом 30 червня 2020 року, тобто до спливу строків для надання відповіді на звернення громадян, визначених статтею 20 Закону України «Про звернення громадян». Виходячи з вищевикладеного та враховуючи те, що позивач не надав належних доказів направлення та отримання відповідачем його запиту, відсутні підстави стверджувати, що відповідач цілеспрямовано ухилявся від надання відповіді на звернення та вирішення порушеного позивачем питання, а також діяв усупереч вимог вказаних норм Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про інформацію». Встановленні судами попередніх інстанцій обставини свідчать про те, що позивачем не доведено бездіяльність відповідача, навмисне ігнорування ним письмового звернення та порушення прав позивача. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18). Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2021 року в справі № 180/430/20 (провадження № 61-18104св21). Доводи касаційної скарги про те, що цей спір відноситься до юрисдикції господарського суду є безпідставними та не можуть бути прийняті колегією суддів з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. Разом з тим відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Предметна і суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, за частиною першою якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово визначала критерії розмежування справ між цивільною та господарською юрисдикціями, визнавши юрисдикцію господарського суду у справах про спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи. Спори за участю громадського об`єднання зі статусом юридичної особи як учасника цивільних правовідносин підлягають розгляду у судах відповідно до вимог як ЦПК, так і ГПК залежно від змісту позовних вимог та сторін такого спору. За змістом положень статті 167 ГПК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності , передбачені законом та статутними документами. Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18, на яку зокрема посилається позивач у касаційній скарзі, міститься висновок про те, що члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напрямку його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Водночас, спірні правовідносини, які склалися між сторонами, не є корпоративними. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на порушення його права на отримання повної та достовірної інформації, зокрема, щодо проведення загальних зборів членів кооперативу. Проте за змістом наведених вище норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами. Позовні вимоги щодо оскарження прийнятих рішень, порушення порядку проведення загальних зборів тощо не були заявлені, а посилання позивача на ту обставину, що йому не була надана інформація на його запит, не свідчить про порушення його корпоративних прав. Крім того, колегія суддів враховує те, що рішенням правління ГО «Гаражний кооператив «Світанок Плюс» від 18 січня 2020 року позивача виключено з її членів за несплату членських внесків протягом року. Тому, виходячи з вищезазначеного, доводи позивача про те, що судами порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, не враховано висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року в справі № 478/2192/13, від 24 квітня 2019 року в справі № 509/577/18, від 01 жовтня 2019 року в справі № 910/7554/18, та в порушення вимог пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України не закрито провадження у справі, а ухвалено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки у зазначених справах інші правовідносини та встановлені фактичні обставини справи. Щодо оскарження додаткової постанови Житомирського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року Статтею 270 ЦПК України встановлено порядок ухвалення судом додаткового рішення у цивільній справі, відповідно до якого суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Тобто процесуальним законом визначено вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення, однією з яких є невирішення питання про судові витрати разом з ухваленням судового рішення у справі. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено (частина третя, п`ята статті 270 ЦПК України). Аналізуючи вимоги статті 270 ЦПК України, слід дійти висновку, що додаткове рішення може бути ухвалене лише у випадках і за умов, передбачених частиною першою статті 270 ЦПК України; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з частинами восьмою, дев`ятою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Таким чином, законодавцем визначено процесуальний наслідок не заявлення до закінчення судових дебатів вимоги на відшкодування судових витрат на правничу допомогу або подання доказів таких витрат із пропуском п`ятиденного строку з моменту винесення рішення у справі. В такому випадку суд залишає заяву сторони про винесення додаткового судового рішення без розгляду. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс-19) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року в справі № 520/8309/18. Як вбачається з матеріалів справи, ГО «Гаражний кооператив «Світанок Плюс» надавалася правнича допомога адвокатом Струковою Л. В., яка здійснює свою діяльність згідно зі свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю, виданим на підставі рішення Ради адвокатів Житомирської області від 26 червня 2014 року № 13/1. Адвокат представляла інтереси відповідача на підставі договору про надання правової допомоги від 06 листопада 2019 року (а. с. 39, 41). Пунктом 2.2.3 договору передбачено, що клієнт зобов`язується оплатити адвокату вартість юридичних послуг, що надаються. Як вбачається з додаткової постанови апеляційного суду, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції адвокат Струкова Л. В. до закінчення судових дебатів звернулася до суду із заявою про відшкодування відповідачеві витрат на правничу допомогу та у встановлений законом строк надала докази на підтвердження розміру таких витрат. Так, на підтвердження понесених витрат відповідач надав: акт приймання-передачі наданих послуг від 10 листопада 2020 року; видатковий касовий ордер від 10 листопада 2020 року про оплату відповідачем витрат на правничу допомогу в сумі 2 300,00 грн (а. с. 79, 80). Тому, виходячи з вищевикладеного, встановивши, що стороною відповідача було заявлено вимогу щодо вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу до судових дебатів, надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат відповідача на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, а також врахувавши, що клопотання про зменшення цих витрат від позивача не надходило, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про задоволення заяви про ухвалення у справі додаткового рішення та стягнення з позивача на користь відповідача 2 300,00 грн судових витрат, понесених відповідачем на професійну правничу допомогу. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції. Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправомірно стягнув з позивача витрати на правову допомоги, оскільки позивач є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії, особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, особою з інвалідністю ІІ групи за захворюванням, пов`язаним із ліквідацією аварії на ЧАЕС, та він звільнений від сплати судового збору, не може бути прийнято колегією суддів до уваги з огляду на таке. Відповідно до частини першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Згідно із пунктом 1 частини третьої цієї статті до витрат, пов`язаних із розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Положеннями частини першої статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до частини сьомої статті 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Пунктами 9, 10, 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю; позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Проте позивач, будучи звільненим від сплати судового збору, не звільняється від сплати решти судових витрат, у тому числі і витрат на правничу допомогу. Враховуючи зазначені положення законодавства, якими встановлено, що витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, а також той факт, що відповідач у справі належним чином документально підтвердив такі витрати, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про їх стягнення з позивача на користь відповідача. Посилання позивача на те, що суд не врахував положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є безпідставним. Відповідно до положень статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветерани війни та особи, на яких поширюється дія цього Закону, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань. Підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом була та обставина, що, на його думку, відповідач не дотримався вимог законодавства, не надавши відповідь на його запит від 04 травня 2020 року. Отже, спірні правовідносини не пов`язані із захистом прав позивача як ветерана війни. Таким чином, відсутні підстави для звільнення позивача від обов`язку щодо відшкодування понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу. Виходячи з вищезазначеного, висновки апеляційного суду про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу є правильними та обґрунтованими та не спростовуються доводами касаційної скарги. Звільнення позивача від сплати судового збору не звільняє позивача від сплати витрат на правову допомогу. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі № 567/517/17 (провадження № 61-14555св19), від 22 листопада 2018 року у справі № 635/5462/17 (провадження № 61-41310св18). Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував, що витрати не пов`язані з розглядом справи, не врахував, що витрати не пропорційні предмету спору, не врахував поведінку відповідача, який затягував розгляд справи, є безпідставними та не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги з огляду на таке. Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Аналогічні правові висновки викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15 та у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 454/3919/18 (провадження № 61-13848св21). Тому, враховуючи те, що позивач не подавав до апеляційного суду клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а тому відповідно до приписів частини п`ятої статті 137 ЦПК України вказане унеможливлювало вирішення судом з власної ініціативи питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених позивачем обставин відсутні, апеляційний суд правомірно стягнув із позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 300,00 грн. Доводи касаційної скарги про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має для позивача як учасника ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії, як особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, як особи з інвалідністю ІІ групи за захворюванням, пов`язаним із ліквідацією аварії на ЧАЕС, виняткове значення, оскільки суд апеляційної інстанції помилково вважав, що сплата позивачем судових витрат з пенсії в розмірі 2 300,00 грн не погіршує його соціальний стан, не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки заявник не навів переконливих доводів та не надав відповідних доказів, які б свідчили про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має для нього виняткове значення. Доводи касаційної скарги про те, що ухвалюючи додаткову постанову про часткове задоволення заяви ГО «Гаражний кооператив «Світанок Плюс», апеляційний суд не взяв до уваги те, що відповідач зловживав процесуальними правами та не повідомив суд про те, що рішенням Господарського суду Житомирської області від 29 грудня 2020 року в справі № 906/248/20 визнано недійсними рішення загальних зборів ГО «Гаражний кооператив «Світанок Авто» щодо прийняття в новій редакції статуту організації та затвердження нової назви організації, тобто ГО «Гаражний кооператив «Світанок Плюс» не існує з 05 вересня 2019 року, що є підставою для закриття провадження у справі, не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки зазначене рішення Господарського суду Житомирської області від 29 грудня 2020 року визнано нечинним ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2021 року та закрито провадження у справі. Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині його додаткової постанови, а зводяться до незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який їх спростував. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги). Щодо клопотання відповідача про стягнення з позивача ОСОБА_1 на його користь понесені судові витрати на правничу допомогу, що пов`язані із розглядом справи у суді касаційної інстанції У травні 2021 року ГО «Гаражний кооператив «Світанок Плюс» надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, зокрема просить суд стягнутим з ОСОБА_1 на користь ГО «Гаражний кооператив «Світанок Плюс» понесені судові витрати на правничу допомогу, що пов`язані із розглядом справи у суді касаційної інстанції в розмірі 4 000, 00 грн. На обґрунтування зазначеного клопотання посилається на те, що з метою захисту прав ГО «Гаражний кооператив «Світанок Плюс» у суді касаційної інстанції на вивчення касаційної скарги ОСОБА_1 та доданих до неї документів, підготовку відзиву адвокатом Струковою Л. В. було витрачено 4 години, що складає 4 000,00 грн. На підтвердження понесених витрат відповідач надав ордер про надання правничої допомоги ГО «Гаражний кооператив «Світанок Плюс», договір про надання правової допомоги від 01 квітня 2021 року та додаткову угоду про надання правової допомоги від 01 квітня 2021 року. Водночас відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). У цій справі належних платіжних документів, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо) до суду касаційної інстанції не надано, що свідчить про відсутність належних та допустимих доказів здійснених витрат. Оскільки зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені, що не було зроблено відповідачем, то у задоволенні клопотання про стягнення з позивача ОСОБА_1 понесені відповідачем судові витрати на правничу допомогу, що пов`язані із розглядом справи у суді касаційної інстанції, слід відмовити. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 133, 137, 141, 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: У задоволенні клопотання Громадської організації «Гаражний кооператив «Світанок Плюс» про стягнення витрат на правничу допомогу, що пов`язані із розглядом справи у суді касаційної інстанції, відмовити. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 22 вересня 2020 року, постанову Житомирського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко