Постанова 4851 № 440/5106/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 лютого 2022 р.Справа № 440/5106/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бартош Н.С., Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. , за участю секретаря судового засідання Дуднєва М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції К.І. Клочко) від 10.09.2021 року по справі № 440/5106/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом Головного управління ДПС у Полтавській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, в якому просив: - визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7332-51/1187 від 21.04.2021; - зобов`язати Головне управління ДПС у Полтавській області здійснити коригування відомостей в картці платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї інформації про наявність у позивача боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на суму 12349,48 грн. В обґрунтування позовних вимог вказує, що з березня 2007 року перебував на обліку у відповідача як фізична особа-підприємець, яка здійснює свою підприємницьку діяльність у сфері права. 25 липня 2008 року позивачем отримано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, в зв`язку із чим з 17 червня 2013 року останній перебуває на обліку в контролюючого органу як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Позивач стверджує, що відповідачем протиправно нараховано заборгованість зі сплати ЄСВ, оскільки позивач у спірному періоді фактично незалежної професійної діяльності не здійснював, оскільки був працевлаштований, а відтак, сплата ЄСВ за позивача здійснювалась його роботодавцем. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.09.2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7332-51/1187 від 21.04.2021. Зобов`язано Головне управління ДПС у Полтавській області здійснити коригування відомостей в картці платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї інформації про наявність у позивача боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на суму 12349,48 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 гривень 00 копійок. Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставин, що мають значення для справи та невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Вказує, що особи, які провадять незалежну професійну діяльність, є суб`єктами сплати єдиного внеску, розмір якого не повинен бути менше мінімального страхового внеску на місяць. Право на заняття позивачем адвокатською діяльністю не зупинене та не припинене. Згідно даних ІКП за позивачем обліковувалась недоїмка зі сплати єдиного внеску. Оскільки позивач, маючи обов`язок сплатити єдиний внесок відповідно до вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", його не сплатив, відповідачем правомірно було сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки). Позивач письмовий відзив на апеляційну скаргу не подав. Сторони про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивач з 06 березня 2007 року по 16 червня 2013 року перебував на обліку у відповідача як фізична особа-підприємець, яка здійснює свою підприємницьку діяльність у сфері права. 25 липня 2008 року позивачем отримано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, в зв`язку із чим з 17 червня 2013 року перебуває на обліку в контролюючого органу як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Разом з тим, з 29 липня 2011 року по 14 грудня 2018 року перебував у трудових відносинах з ДП "Фірма "Укртатнафтасервіс", а з 17 грудня 2018 року по теперішній час працює в ТОВ "Укртатнафтасервіс". 13.05.2021 року позивачем отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7332-51/1187 від 21.04.2021 на суму 12349,48 грн. Не погодившись із правомірністю вказаної вимоги, позивач звернулась до суду із даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) та наявність у відповідача обов`язку внести зміни до інтегрованої картки платника податків шляхом виключення з неї інформації про наявність у позивача боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на суму 12349,48 грн. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до положень пункту 41.1 статті 41 ПК України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи. Згідно підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі - Закон № 2464-VI). Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 1 Закону № 2464-VIєдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно зі ст. 2 Закону № 2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Відповідно до абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VIплатниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 5 ч. 1ст. 4 Закону № 2464-VI, до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до абз. 2 п. 1 та п. 2 ч. 1ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Колегія суддів зазначає, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 року по справі № 160/3114/19. Також, в зазначеній постанові, з огляду на вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як було встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, позивач одночасно взятий на облік у контролюючому органі як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокат), та як особа, яка перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Укртатнафтасервіс". В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що позивач, як платник єдиного внеску перебуває на обліку в податковому органі. Вказує, що отримання позивачем заробітної плати та сплата роботодавцем у визначеному Законом порядку єдиного внеску, нарахованого на суму такої заробітної плати, не звільняє позивача від обов`язку сплачувати єдиний внесок за здійснення підприємницької діяльності, не пов`язаної із трудовою діяльністю. Колегія суддів відхиляє вказані доводи апеляційної скарги, оскільки, як вказувалося вище, наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу. Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах податкової служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору. Доказів здійснення позивачем адвокатської діяльності та отримання позивачем у перевіряємий період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально в ході розгляду справи не встановлено та відповідачем не надано. Наявними в матеріалах справах довідками №05 від 12 січня 2020 року та №196 від 17 травня 2021 року підтверджено факт сплати роботодавцем позивача ЄСВ за позивача за період 2019-квітень 2021 року /а.с. 20-21/. При цьому, відповідачем до суду не надано будь-яких пояснень або належних та допустимих доказів того, що позивач здійснює незалежну професійну діяльність поза межами трудових відносин (як самозайнята особа) та отримує дохід від такої діяльності. Як правильно зазначив суд першої інстанції, факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору. На підставі цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувана вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню у судовому порядку. Вирішуючи спірні правовідносини, колегія суддів зазначає, що засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)). Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові у справі № 21-1465а15 від 16 вересня 2015 року. У вказаному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Колегія суддів зазначає, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом. Оскільки судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, протиправність нарахування позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску на підставі оскаржуваної вимоги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для зобов`язання відповідача здійснити коригування відомостей в картці платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї інформації про наявність у позивача боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на суму 12349,48 грн. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи те, що рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.09.2021 року по справі №440/5106/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя Н.С. Бартош Судді А.М. Григоров З.Г. Подобайло Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв`язку з бойовими діями на території Харківської області повний текст постанови складено 26.05.2022 року