Постанова КЦС ВС № 127/1316/20

Постанова Іменем України 18 травня 2022 року м. Київ справа № 127/1316/20 провадження № 61-19670св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Чернілевська Руслана Віталіївна, відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Чернілевська Руслана Віталіївна, на постанову Вінницького апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю., Сала Т. Б., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У січні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ спільної сумісної власності. Позовну заяву мотивовано тим, що 14 листопада 1993 року між нею та ОСОБА_2 укладено шлюб, зареєстрований Шпиківською селищною радою Тульчинського району Вінницької області, актовий запис №

33. У період шлюбу у них народилися сини: ОСОБА_3 , 1995 року народження, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначала, що рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 16 грудня 2005 року шлюб між ними було розірвано, проте згодом, (приблизно з травня-червня 2008 року), вони знову почали проживати спільно, шлюб зареєстрували повторно лише 26 липня 2018 року. У 2019 році ОСОБА_2 знову звернувся до суду із позовом про розірвання шлюбу. Вказувала, що у період шлюбу з відповідачем, а також в період їхнього фактичного проживання без реєстрації шлюбу, вони набули у власність таке майно: - 22 липня 1997 року придбали та в подальшому добудували будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 97,6 кв. м, житловою - 66,3 кв. м; - на підставі договору купівлі-продажу від 03 квітня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик В. В., зареєстрованого в реєстрі за № 2035, придбали житлову квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 35,8 кв. м. Надалі 9/10 частки було відчужено і з 09 червня 2015 року відповідачу належить 1/10 частини зазначеної квартири; - житлову квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 67,3 кв. м, житловою - 34,2 кв. м; - 22 червня 2013 року - транспортний засіб - автомобіль легковий марки ВАЗ, модель 21150, 2005 року випуску; - 06 вересня 2015 року - транспортний засіб - мотоцикл марки КМЗ, модель Днепр-11, 1994 року випуску; - 03 грудня 2013 року - транспортний засіб - автомобіль марки Volkswagen, модель Transporter, 2010 року випуску; - 16 вересня 2015 року - причіп до легкового автомобіля марки КНОТТ, модель 31, 2011 року випуску. Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд: - встановити факт спільного проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з червня 2008 року до 26 липня 2018 року; - виділити їй зі спільної сумісної власності та визнати за нею право власності на 1/2 частки житлової квартири АДРЕСА_3 вартістю 619 160,00 грн; - 1/10 частини житлової квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 35,8 кв. м, житловою - 18,7 кв. м, вартістю 55 456,97 грн; - 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 97,6 кв. м, житловою - 66,3 кв. м, вартістю 103 441,18 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 липня 2021 року у складі судді Антонюка В. В. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з червня 2008 року до 26 липня 2018 року. Виділено ОСОБА_1 зі спільної сумісної власності та визнано за нею право власності на таке майно: 1/2 частки житлової квартири АДРЕСА_3 , вартістю 619 160,00 грн; 1/10 частки житлової квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 35,8 кв. м, житловою площею 18,7 кв. м, вартістю 55 456,97 грн; 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 97,6 кв. м, житловою площею - 66,3 кв. м, вартістю 103 441,18 грн. Вирішено питання про стягнення судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, позивач надала належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог. Відновлюючи сімейні відносини з відповідачем у 2008 році, позивач мала відповідні законні очікування щодо майна, яке придбавалось у період спільного проживання, яке вона використовувала, дбала про його покращення, здійснювала догляд, відповідач таку поведінку не заперечував. Щодо строку позовної давності, та суд бере до уваги, що відповідач визнав позов в частині встановлення факту спільного проживання з липня 2015 року до 26 липня 2018 року (день реєстрації шлюбу). Позивач не вказувала на договір дарування як такий, що вчинений поза її волею, не оскаржувала його, навпаки в позові вказала про його існування, тобто його зміст був їй відомий. Питання щодо позовної давності до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, врегульовано статтею 72 СК України. Майно, яке є предметом спору, зареєстроване за відповідачем, дій щодо його відчуження, які були б порушенням права власності позивача, відповідач не вчиняв, позовна заява про розірвання шлюбу подана в 2019 році, а тому у суду відсутні підстави вважати, що строк позовної давності розпочав перебіг раніше ухвалення рішення про розірвання шлюбу. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Вінницького апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 липня 2021 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_2 судового збору, в частині встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з червня 2008 року до 26 липня 2018 року; в частині виділення ОСОБА_1 зі спільної сумісної власності та визнання за нею право власності на таке майно: 1/2 частки житлової квартири АДРЕСА_3 , вартістю 619 160,00 грн; 1/10 частки житлової квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 35,8 кв. м, житловою площею 18,7 кв. м, вартістю 55 456,97 грн, в цій частині ухвалено нове: Позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в період з липня 2015 року до 26 липня 2018 року. У задоволенні вимоги ОСОБА_1 про виділення зі спільної сумісної власності та визнання за нею права власності на 1/2 частки житлової квартири АДРЕСА_3 , вартістю 619 160,00 грн; на 1/10 частки житлової квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 35,8 кв. м, житловою - 18,7 кв. м, вартістю 55 456,97 грн, відмовлено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 липня 2021 року в частині виділення ОСОБА_6 зі спільної сумісної власності та визнання за нею права власності на 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 97,6 кв. м, житловою площею 66,3 кв. м, вартістю 103 441,18 грн, залишено без змін. Компенсовано ОСОБА_1 8 621,38 грн судового збору за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів проживання позивачки та відповідача за період з червня 2008 року до червня 2015 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а майно, про поділ якого просила позивач, було придбано ОСОБА_2 саме в цей період, а отже, таке майно не належить до спільної сумісної власності, тому апеляційний суд вважав, що підстав для задоволення позову в цій частині немає. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 липня 2021 року в частині задоволених позовних вимог про виділ позивачу зі спільної сумісної власності та визнання за нею права власності на 1/2 частки житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 97,6 кв. м, не оскаржувалося, а тому судом апеляційної інстанції відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України не переглядалося. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Чернілевська Р. В., у частині вирішення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з червня 2008 року до 26 липня 2018 року та в частині виділення ОСОБА_1 зі спільної сумісної власності та визнання за нею права власності на 1/2 частки житлової квартири АДРЕСА_3 , вартістю 619 160,00 грн, та 1/10 частки житлової квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 35,8 кв. м, житловою 18,7 кв. м, вартістю 55 456,97 грн скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині постанова Вінницького апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року не оскаржується, а тому в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі. У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року справу призначено до розгляду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не врахував та не спростував показання свідків, які в сукупності з наданими доказами підтверджують як факт спільного проживання, так і наявність спільного побуту, спільних витрат та спільного бюджету у період з червня 2008 року до 26 липня 2018 року. Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень, заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц (провадження № 61-2080св18), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 17 червня 2020 року у справі № 755/18012/16-ц (провадження № 61-40658св18). Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У січні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судами Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу, виданого Шпиківською селищною радою Тульчинського району Вінницької області, серія НОМЕР_1 , 14 листопада 1993 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають двох синів: ОСОБА_3 , 1995 року народження, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 27-29, т. 1). 22 липня 1997 року відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Тульчинської державної нотаріальної контори Вінницькою Т. О., зареєстрованого в реєстрі за № 2-2466, ОСОБА_2 придбав житловий будинок з господарськими будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано вТульчинському МБТІ 31 липня 1997 року № НБ0706810 (а.с. 161, т. 1). Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 16 грудня 2005 року шлюб між сторонами розірвано. Рішення набрало законної сили 27 грудня 2005 року(а.с. 151, т. 1). На підставі рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від16 грудня 2005 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Тульчинського районного управління юстиції Вінницької області 11 грудня 2007 року видано свідоцтво про розірвання шлюбу, Серія НОМЕР_2 (а.с. 152, т. 1). Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 24 лютого 2010 року за ОСОБА_2 визнано право власності на самочинно побудовану прибудову біля житлового будинку АДРЕСА_1 , до складу якої входить тамбур 1-1 площею 5,5 кв. м, коридор 1-2 площею 7,4 кв. м, кімната 1-8 площею 11,5 кв. м, кухня 1-7 площею 11,8 кв. м. Рішення набрало законної сили 09 березня 2010 року. Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від03 вересня 2010 року, за відповідачем зареєстровано право власності на цілий житловий будинок на підставі договору купівлі-продажу від 22 липня 1997 року та рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 24 лютого 2010 року, справа № 20210/10. Відповідно до експлікації внутрішніх обмірів та площ приміщень, загальна площа житлового будинку становить 97,6 кв. м, житлова - 66,3 кв. м (а.с. 162-165, т. 1). Відповідно до свідоцтва, виданого виконавчим комітетом Вінницької міської ради від 14 жовтня 2010 року, ОСОБА_2 належить двокімнатна квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 67,3 кв. м, житловою - 34,2 кв. м. Згідно з Витягом про державну реєстрацію прав, виданим Комунальним підприємством «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації»), рішення про державну реєстрацію права власності прийнято 28 грудня 2010 року, номер запису 1973 в книзі 878 (а.с. 167, 168, т. 1). 03 квітня 2012 року ОСОБА_2 придбав житлову квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик В. В., зареєстрованим у реєстрі за № 2035. Право власності зареєстровано у КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації», рішення про державну реєстрацію права власності прийнято 22 квітня 2012 року, номер запису 1534/7131 в книзі 156 (а.с. 169-172, т. 1). 09 червня 2015 року відповідно до договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик В. В., зареєстрованим в реєстрі за № 2368, ОСОБА_2 подарував сину ОСОБА_3 9/10 частки житлової квартири АДРЕСА_2 . Право власності зареєстровано у КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації», рішення про державну реєстрацію права власності прийнято 22 квітня 2012 року, номер запису 1534/7131 в книзі 156 (а.с. 173-174, т. 1). ОСОБА_2 на праві власності належать такі транспортні засоби: причіп КНОТТ 31, 2011 року випуску, дата набуття - 21 липня 2011 року; автомобіль ВАЗ модель 21150, 2005 року випуску, дата набуття - 22 червня 2013 року; автомобіль Volkswagen Transporter; дата набуття - 06 лютого 2013 року; мотоцикл КМЗ, модель Днепр-11, 1994 року випуску, дата набуття - 16 вересня 2015 року (а.с. 26, т. 1). 26 липня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повторно уклали шлюб (а.с. 45, т. 1). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Чернілевська Р. В.,задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною другою статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї») визначено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо. Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК Українишлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до частини першої статті 36 СК Українишлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Згідно зі статтею 74 СК Україниякщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. З наведеного положення випливає ознака подружніх відносин: наявність факту ведення спільного господарства, тобто участь у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї, наявність усталених відносини, що притаманні подружжю, спільне проживання. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11 роз`яснено, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно. Верховний Суд України у постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13 висловив правову позицію, за якою майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету), 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України). У постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17 (провадження № 61-46210св18) зазначено, що сам собою факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 16 грудня 2005 року, рішення набрало законної сили 27 грудня 2005 року, що відповідно до статті 114 КпШС України, в редакції, чинній на той час, вважалося моментом припинення шлюбу (а.с. 151, т. 1). Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 на підтвердження вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з червня 2008 року до 26 липня 2018 року, вказувала що приблизно через шість місяців після розірвання шлюбу, в 2007 році вони з відповідачем знову почали проживати однією сім`єю, що підтверджується інформацією, наданою Шпиківською селищною радою від 26 листопада 2019 року, а також тим, що згодом, 26 липня 2018 року, вони повторно зареєстрували шлюб. Позивач на підтвердження своїх вимог надала довідки Шпиківської селищної ради Тульчинського району Вінницької області від 13 квітня 2011 року та від 27 серпня 2013 року про склад сім`ї (а.с. 38, 39, т. 1). Апеляційний суд дав належну оцінку вказаним доказам та правильно зазначив, що ці довідки не можуть слугувати доказом проживання позивача та відповідача однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки, як повідомлено селищним головою, ці довідки видано ОСОБА_1 на підставі даних погосподарського обліку селищної ради за 1996-2020 роки, а отже, можуть свідчити лише про реєстрацію осіб за зазначеною адресою (а.с. 155, т. 1). Також апеляційний суд зазначав, що не може бути підтвердженням спільного проживання сторін як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу і довідка від 11 березня 2009 року, що сторони проживають у м. Чернігові без реєстрації (а.с. 231, т. 1), оскільки зазначена довідка не містить інформації про період такого проживання (а.с. 230, т. 1). Посилання на те, що в деклараціях за 2016-2018 роки відповідач ОСОБА_2 вказував позивача ОСОБА_1 як свою дружину, не може слугувати доказом того, що з 2008 року по липень 2015 року вони також проживали як чоловік та дружина однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки ці декларації стосуються іншого періоду, який задоволено. Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що спільні фото, надані позивачем, спільна присутність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на святкуваннях самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19). Сам собою факт періодичного спільного відпочинку, про який зазначала позивач, присутність на святах, не є достатньою підставою для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18). Піклування ОСОБА_2 про меншого сина ОСОБА_7 , який хворіє з народження, участь у забезпеченні його лікуванням та оздоровленням, надання можливості ОСОБА_1 проживати в придбаній ним квартирі на АДРЕСА_4 на час лікування сина у Вінницькій обласній психоневрологічній лікарні ім. Ющенка, характеризує його лише як батька і не підтверджують фактичних шлюбних відносин. Докази, наведені судом першої інстанції, зокрема показання свідків, обґрунтовано визнані судом апеляційної інстанції неналежними, оскільки вони не підтверджують вказаних ознак, властивих для проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрацією шлюбу. Жодних інших належних письмових доказів, які б підтверджували доводи позивача щодо існування між ним та відповідачем відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та побуту, та придбання спірної квартири за їхні спільні сумісні кошти або спільною працею у матеріалах справи відсутні. Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17 (провадження № 61-13412св19). Ураховуючи зазначене, доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не надав належної оцінки показам свідків, є безпідставними. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Отже, сторона посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести факти, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичними обов`язками сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. Факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю. За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати майно (спірну квартиру) таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17 (провадження № 61-43499св18). Таким чином, достатніх й достовірних доказів на підтвердження факту спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків за період з червня 2008 року до червня 2015 року позивачем суду не надано, що є його процесуальним обов`язком в силу статей 12, 81 ЦПК України. Апеляційний суд, дослідивши обставини справи, надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не надала доказів проживання з відповідачем у період з червня 2008 року до червня 2015 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а майно: квартира АДРЕСА_3 ; 1/10 частки квартири АДРЕСА_2 , про поділ якого просить позивач, було придбано ОСОБА_2 саме в цей період, а отже, не відноситься до спільної сумісної власності, тому підстав для задоволення позову в цій частині немає. Вирішуючи спір, апеляційний суд правильно застосував наведені норми матеріального права, дав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно дояких позивач зобов`язана була довести обставини, на які посилалася на підтвердження позову, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з червня 2008 року до червня 2015 року, та в задоволенні вимоги про виділення зі спільної сумісної власності та визнання за нею права власності на 1/2 частки житлової квартири АДРЕСА_3 ; на 1/10 частки житлової квартири АДРЕСА_2 . Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Оскільки доводи касаційної скарги висновки суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін. Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Чернілевська Руслана Віталіївна, залишити без задоволення. Постанову Вінницького апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк