Постанова КЦС ВС № 752/968/19

Постанова Іменем України 11 травня 2022 року м. Київ справа № 752/968/19 провадження № 61-19734св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач), суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Хрещатик», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2 , на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 липня 2019 року у складі судді Марфіної Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Мазурик О. Ф., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій У січні 2019 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ КБ «Хрещатик»), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профкапітал» (далі - ТОВ «ФК «Профкапітал»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позов обґрунтований тим, 23 березня 2012 року між ПАТ КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 укладений договір № 1F0083/00914491204 про відкриття та обслуговування поточного рахунку фізичної особи з видачею платіжної картки, відповідно до пункту 1.1 якого, банк відкриває поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватись з використанням платіжних засобів клієнту № НОМЕР_1 у гривнях для проведення розрахунків з використанням платіжної картки на підставі отриманої заяви та інших документів, наданих клієнтом відповідно до діючого законодавства України, та видає клієнту платіжну картку, що є власністю банку. ПАТ КБ «Хрещатик» свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконало у повному обсязі, а саме надало відповідачу можливість розпоряджатися коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Вказувало, що відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору, станом на 01 листопада 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 1 755 473,66 грн, яка складається із: заборгованості за простроченим кредитом у розмірі 610 946,49 грн; заборгованості за процентами за кредитом у розмірі 516 099,30 грн; пені за несвоєчасне погашення кредиту у розмірі 200 658,25 грн; пені за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 132 436,03 грн, інфляційні втрати від прострочення повернення кредитної заборгованості у розмірі 241 735,02 грн; 3 % річних за несвоєчасне погашення кредиту у розмірі 53 598,57 грн. Посилаючись на вказані обставини, ПАТ КБ «Хрещатик» просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором від 23 березня 2012 року № 1F0083/00914491204 у розмірі 1 755 473,66 грн. Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 01 липня 2019 року позов ПАТ КБ «Хрещатик» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Хрещатик» заборгованість за кредитним договором № 1F0083/00914491204 про відкриття та обслуговування поточного рахунку фізичної особи з видачею платіжної картки від 23 березня 2012 року у розмірі 1 755 473,66 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення мотивоване тим, що позичальник неналежним чином виконував умови договору у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з позичальника у зазначеному позивачем розмірі. Постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 липня 2019 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованості з відповідачки у визначеному позивачем розмірі, оскільки відповідачка не скористалася процесуальним правом надати належні та допустимі докази щодо спростування заявлених позовних вимог в частині розміру заборгованості, яка виникла за час дії договору. Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи У грудні 2021 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 349/656/20, 14 липня 2021 року у справі № 711/1773/17, від 14 липня 2021 року у справі № 641/2207/18. Також, у касаційній скарзі як на підставу для оскарження судових рішень представник заявниці посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме: місцевий суд розглянув справу за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України); апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України). У січні 2022 року ТОВ «ФК «Профкапітал», який є правонаступником ПАТ КБ «Хрещатик», подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2 , у якому заявник просить залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Позиція Верховного Суду Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Встановлені судами обставини 23 березня 2012 року між ПАТ КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 укладений договір № 1F0083/00914491204 про відкриття та обслуговування поточного рахунку фізичної особи з видачею платіжної картки, відповідно до пункту 1.1 якого, банк відкриває поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжних засобів клієнту № 262550001/00914491204 у гривнях для проведення розрахунків з використанням платіжної картки на підставі отриманої заяви та інших документів, наданих клієнтом відповідно до діючого законодавства України, та видає клієнту платіжну картку, що є власністю банку (т. 1, а. с. 5-6). Відповідно до пункту 2.1 договору, банк зобов`язується надати клієнту картку протягом 7 (семи) робочих днів з моменту надання клієнтом заяви і необхідних для розрахунку документів, а також сплати всіх комісій згідно з тарифами банку. Згідно з пунктом 2.2.1 договору, клієнт зобов`язується отримати картку протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту надання клієнтом відповідної заяви, дотримуватись правил користування карткою, викладених у додатку 2 до цього договору. За змістом пунктів 2.2.2, 2.2.3 кредитного договору, клієнт зобов`язується оплачувати відповідно до діючих тарифів банку по проведенню розрахунків з використанням картки, а також суми комісій, інших платежів, що є наслідком або виникли в результаті використання картки відповідно до діючих тарифів банку; відшкодувати суми збитків банку, понесених у результаті використання картки у порушення умов кредитного договору. Відповідно до пункту 2.2.4 договору, гранична сума коштів, що доступна позичальнику протягом певного періоду для здійснення операцій із застосуванням платіжної картки становить поточний витратний ліміт клієнта і обчислюється як сума залишку на рахунку за мінусом суми заблокованих, але не списаних коштів. Клієнт зобов`язаний проводити витрати по поточному рахунку в сумах, які не перевищують поточного витратного ліміту. У разі перевищення витратного ліміту при відсутності діючого кредитного договору вважається, що у клієнта виникла заборгованість без достатньої правової підстави у сумі коштів, яка перевищує тариф. Згідно з пунктом 2.2.5 договору при виникненні несанкціонованої заборгованості та безпідставного набуття клієнтом коштів банку, клієнт зобов`язаний відшкодувати банку суму несанкціонованої заборгованості, а також сплатити відсотки за користування несанкціонованою заборгованістю відповідно до діючих тарифів банку. Пунктом 6.1 договору встановлено, що договір вступає в силу з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Термін дії карток вказані на титульній сторінці картки. Якщо картка перевипускається на новий термін дії або випускаються нові картки до поточного рахунку, то термін дії договору автоматично продовжується до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за операціями, здійсненими за цими картками. Закінчення терміну дії картки не означає закінчення терміну дії договору. Як договір № 1F0083/00914491204 про відкриття та обслуговування поточного рахунку фізичної особи з видачею платіжної картки, так і додаток до нього з розміром тарифів і комісій, підписані відповідачем, яка не заперечувала, що підпис належить саме їй, а отже, договір станом на час розгляду справи сторонами не оспорюється та є дійсним. 08 листопада 2018 року (вих. № 3/5029) ПАТ КБ «Хрещатик» надсилало на адресу ОСОБА_1 письмову вимогу про усунення порушень за договором № 1F0083/00914491204 про відкриття та обслуговування поточного рахунку фізичної особи з видачею платіжної картки, а саме 1 269 213,84 грн, яка утворилась станом на 01 серпня 2018 року, проте вказана вимога залишена без належного реагування з боку позичальника (т. 1, а. с. 28). За розрахунком, наданим банком, у ОСОБА_1 за укладеним договором утворилася заборгованість, яка становить 1 755 473,66 грн та складається із: заборгованості за лімітом кредитування з нарахуванням відсотків за період із 23 лютого 2012 року по 13 липня 2016 року у розмірі 610 946,49 грн; заборгованості за відсотками за період із 14 липня 2016 року по 01 жовтня 2018 року у розмірі 516 099,30 грн; пені за простроченою заборгованістю за кредитом за період із 01 листопада 2017 року по 07 вересня 2018 року у розмірі 200 658,25 грн; пені за простроченими процентами за період із 01 листопада 2017 року по 31 жовтня 2018 року у розмірі 132 436,03 грн; інфляційні втрати від прострочення повернення кредитної заборгованості за період із листопада 2015 року по липень 2016 року у розмірі 241 735,02 грн; 3 % річних за несвоєчасне погашення кредиту за період із 01 листопада 2015 року по 01 січня 2018 року у розмірі 53 598,57 грн. 04 червня 2020 року між ПАТ КБ «Хрещатик» та ТОВ «ФК «Профкапітал» укладений договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ТОВ «ФК «Профкапітал» набуло прав кредитора за договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)) та/або договорами застави та/або іншими договорами застави та/або іншими договорами, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, відповідно до реєстру у додатку № 1 до цього договору. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачка неналежним чином виконувала умови кредитного договору, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню у визначеному позивачем розмірі. Верховний Суд не погоджується у повній мірі з такими висновками судів з огляду на таке. Нормативно-правове обґрунтування У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до частин першої, третьої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. За змістом статті 1067 ЦК України, договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов`язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Відповідно частини першої статті 1069 ЦК України якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. До таких правовідносин застосовуються положення про банківський кредит. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. У частині другій статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За правилом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги За встановленими у цій справі обставинами між сторонами укладений договір про відкриття та обслуговування поточного рахунку фізичної особи з видачею платіжної картки і гранична сума коштів, яка доступна позичальнику протягом певного періоду для здійснення операцій із застосуванням платіжної картки, становить поточний витратний ліміт клієнта та обчислюється як сума залишку на рахунку за мінусом суми заблокованих, але не списаних коштів. У разі перевищення витратного ліміту при відсутності діючого кредитного договору вважається, що у клієнта виникла заборгованість без достатньої правової підстави у сумі коштів, яка перевищує тариф (пункт 2.2.4 договору). Згідно з пунктом 2.2.5 договору при виникненні несанкціонованої заборгованості та безпідставного набуття клієнтом коштів банку клієнт зобов`язаний відшкодувати банку суму несанкціонованої заборгованості, а також сплатити відсотки за користування несанкціонованою заборгованістю відповідно до діючих тарифів банку. У анкеті-заяві та договорі від 23 березня 2012 року витратний ліміт по рахунку клієнта і процентна ставка не встановлені. Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, у яких закріплюються їх права і обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання (частина перша статті 628 ЦК України). Суди при вирішенні спорів про стягнення заборгованості на підставі договору повинні встановити характер правовідносин та зміст договірного зобов`язання, виходячи із умов укладеного між сторонами договору. Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Хрещатик» заборгованість за договором № 1F0083/00914491204 про відкриття та обслуговування поточного рахунку фізичної особи з видачею платіжної картки від 23 березня 2012 року у розмірі 1 755 473,66 грн, суди не встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, а саме: як формується (визначається) сума кредиту за умовами укладеного між сторонам договору про відкриття та обслуговування поточного рахунку; чи отримано (використано) відповідачкою на умовах кредиту кошти; якщо так, то який період користування коштами на умовах кредиту; який відсоток погоджено сторонами за користування кредитними коштами. Установлення усіх наведених обставин є необхідними для правильного вирішення справи, враховуючи, що між сторонами не уклався типовий кредитний договір, а укладено договір про обслуговування банківського рахунка з можливістю кредитування рахунку (статті 1069 ЦК України). Наведене діє підстави для висновку, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, а саме положення статті 1054 ЦК України, оскільки не встановлено на яких умовах та які суми використані відповідачкою як кредит, тому оскаржувані рішення не можна вважати законними та обґрунтованими. Для правильного вирішення спору необхідно проаналізувати рух коштів по рахунку відповідачки, встановити, чи мало місце перевищення поточного витратного ліміту, якщо так, то на яку суму і який період відповідачка користувалась коштами, які перевищували поточний витратний ліміт, тобто на умовах кредиту. Потрібно враховувати, що за змістом розрахунку заборгованості, наданого стороною позивача (т. 1, а. с. 10, 11) вказано, що відповідачкою вносились кошти на поповнення карткового рахунку, які в тому числі зараховувались на погашення кредитного ліміту (наприклад, 15 липня 2012 року, 31 жовтня 2012 року, 26 грудня 2012 року та інші дати). Водночас, враховуючи положення 2.2.5 договору, які передбачають сплату відсотків за користування несанкціонованою заборгованістю відповідно до діючих тарифів банку, суду потрібно встановити розмір відсотків за користування кредитом, з урахуванням висновків, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19). Перевіряючи правильність наданого стороною позивача розрахунку, апеляційний суд залишив поза увагою доводи апеляційної скарги про те, що за змістом розрахунку заборгованості за лімітом кредитування з нарахуванням відсотків за період із 23 березня 2012 року по 13 липня 2016 року сума у розмірі 610 946,49 грн створена банком шляхом арифметичного додавання та віднімання сум усіх операцій про рух коштів за цей період. В суму кредиту 610 946,49 грн кредитор включив відсотки, які в розрахунку вказані як відсотки за користування лімітом, відсотки за перевищення кредитного ліміту. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при вирішенні спорів про стягнення заборгованості, судам потрібно встановлювати правову природу грошових сум, заявлених до стягнення як заборгованість, а саме: які кошти є сумою кредиту, які процентами за користування кредитом, які суми є штрафними санкціями тощо. Проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах (частина перша статті 1048 ЦК України), відповідно суми нарахованих процентів за користування кредитом не можуть складати сам кредит (тіло кредиту). Отже, судами не надано належної правової оцінки правовідносинам, що виникли між сторонами внаслідок не встановлення обставин на яких здійснювалось кредитування рахунку відповідачки. З урахуванням того, що Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні, а суди не дослідили зібрані у справі докази та не встановили обставини, які мають вирішальне значення для розгляду цього спору, справу необхідно направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки саме таке вирішення за результатами розгляду касаційної скарги повною мірою відповідатиме принципу процесуальної економії та скоротить тривалість нового розгляду справи судом. За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Враховуючи, що підстави касаційного оскарження, наведені заявником у касаційній скарзі знайшли своє підтвердження, а також те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, що призвело до неправильно застосування норм матеріального права, тому постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу вимог статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, встановити усі підстави заявленого позову, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону. Розподіл судових витрат Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки судом касаційної інстанції у цій справі скасовано судове рішення з передачею справи на розгляд до суду апеляційної інстанції, а розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, тому Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат. Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді: І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко