Постанова Вінницький апеляційний суд № 144/388/16-ц

Справа № 144/388/16-ц Провадження № 22-ц/801/786/2022 Категорія: 23 Головуючий у суді 1-ї інстанції Герман О. С. Доповідач:Матківська М. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2022 рокуСправа № 144/388/16-цм. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі: Головуючого: Матківської М. В. Суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В. Секретар: Михайленко А. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «ЗІС» на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 10 лютого 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «ЗІС», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділу № 5 Управління у Гайсинському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, Рішення ухвалив суддя Герман О. С. Рішення ухвалено о 16 год 32 хв у м. Теплик Вінницької області Повний текст судового рішення складено 18 лютого 2022 року, Встановив: У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПП «ЗІС», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділ Держгеокадастру у Теплицькому районі Вінницької області про визнання договору оренди землі недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, що згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку ЯА № 104726 від 17 березня 2005 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010502000533 він є власником земельної ділянки площею 2,5781 яка розташована на території Петрашівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У січні 2015 року йому стало відомо, що існує договір оренди землі, укладений нібито між ним та ПП «ЗІС», відповідно до якого відповідач має право на користування земельною ділянкою на строк до 2025 року. Зареєструвавши договір оренди землі, який він не підписував, відповідач порушує його право власності на земельну ділянку. Оскільки він не підписував договір оренди землі і змін до нього, що склав в односторонньому порядку відповідач, і його волевиявлення на укладення такого договору не було, тому просив визнати такий правочин недійсним. 23 березня 2021 року ОСОБА_1 подав заяву про зміну предмета позову, у якій вказав, що змінює предмет позову, а саме первісні позовні вимоги «про визнання договору оренди землі недійсним», замінює на вимоги в наступній редакції: просить усунути йому перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, які чиняться Приватним підприємством «ЗІС» шляхом зобов`язання відповідача повернути йому земельну ділянку площею 2,5781 га, яка розташована на території Петрашівської сільської ради та заборонити Приватному підприємству «ЗІС» проводити будь-які сільськогосподарські роботи на вказаній земельній ділянці. У заяві зазначив, що договір оренди землі він не підписував, що свідчить про відсутність у нього намірів та волевиявлення на укладення такого правочину. Таким чином сторонами договору не було досягнуто згоди, відповідно такий договір є неукладеним, тобто є таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладений), не може бути визнаний недійсним і наслідки недійсності правочину, який не вчинений, до нього не застосовуються. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові по справі № 144/2047/17 вказала, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установлених законом, тому враховуючи підстави позову, він вважає, що ефективним способом захисту порушеного його права як власника земельної ділянки, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої земельної ділянки (а. с. 209-213 т. 1). Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 10 лютого 2022 року позов задоволено. Усунуто перешкоди, ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 0523785000:02:002:0082, які чиняться ПП «ЗІС», шляхом зобов`язання повернути йому дану земельну ділянку, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області та заборонити ПП «ЗІС» проведення будь-яких сільськогосподарських робіт на вказаній земельній ділянці. Стягнуто з ПП «ЗІС» на користь ОСОБА_1 , понесені ним судові витрати в сумі 11 753,20 грн. В апеляційній скарзі відповідач ПП «ЗІС» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Зазначив, що рішення суду вважає таким, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають усім обставинам справи. Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що договір оренди землі був підписаний від імені ОСОБА_1 за його усним дорученням його дружиною ОСОБА_2 , що свідчить про те, що зовнішнє волевиявлення відповідає внутрішній волі орендодавця, на взаємовигідних умовах. Поведінка ОСОБА_1 є недобросовісною, оскільки йому було відомо про укладення договору оренди з ПП «ЗІС». У період з 2010 року по 2015 рік позивач особисто отримував орендну плату, не заперечуючи проти використання земельної ділянки підприємством. Крім того, дії ОСОБА_1 були направлені на укладення такого договору, адже ним були надані копії паспорту та ідентифікаційного коду, свідоцтво про право власності на земельну ділянку. Судом першої інстанції не було взято до уваги пояснення свідків. Так свідок ОСОБА_3 пояснила, що вона особисто їздила додому до ОСОБА_1 , де ОСОБА_2 - дружина позивача ОСОБА_1 , за його усним дорученням, підписала договір оренди землі та отримала 500 гривень заохочувальних. Свідок ОСОБА_5 пояснила, що позивач особисто отримував орендну плату, ніяких нарікань чи заперечень щодо використання відповідачем його земельної ділянки не висловлював. Також є помилковим висновок суду щодо судових витрат, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та постанову Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 24 грудня 2021 року № 727/1885/14, вказують що витрати на правову допомогу входять до предмета доказування у справі. Зазначенні витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Оскільки документів, що свідчать про оплату ОСОБА_1 гонорару та інших витрат пов`язаних із наданням правової допомоги адвокатом Клінчиковим С. О., оформлених у встановлених законом порядку матеріали справи не містять, суд повинен був відмовити у стягненні судових витрат у зв`язку з недоведеністю. Позивач ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу, зазначивши про те, що апеляційна скарга є безпідставною, викладені в ній аргументи є надуманими, а рішення суду першої інстанції є таким, що прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що згідно висновку почеркознавчої експертизи договір оренди земельної ділянки з ПП «ЗІС» він не підписував. При цьому, ні письмової ні усної довіреності на підписання такого договору від свого імені ОСОБА_2 він не давав, а покази свідків, які є працівниками ПП «ЗІС» не відповідають фактичним обставинам справи. Розмір судових витрат пов`язаних з витратами на правничу допомогу вважає доведеним, як фактично ним понесених. Зазначає, що встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу спрямована на захист прав та інтересів позивачів, а не адвокатів, та сприяє нормальному розвитку галузі представництва. Третя особа відзив на апеляційну скаргу не надала. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Шалагінов В. Г. заперечив проти задоволення апеляційної скарги та підтримав поданий позивачем відзив і просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився. Представник третьої особи у судове засідання не з`явився. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Судом встановлено, що на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 104726 від 17 квітня 2005 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,5781 га, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Теплицького району та має цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010502000533.(а. с. 7-8 т. 1) Згідно з договором оренди землі № 504 від 25 червня 2010 року, укладеного орендодавцем ОСОБА_1 і орендарем Приватним підприємством «ЗІС», в оренду передана земельна ділянка загальною площею 2,5781 га. Договір укладено на 15 років. Пунктом 9 вказаного договору установлено орендну плату у грошовій формі розміром 3,0 % нормативно грошової оцінки земельної ділянки, що складає 1059,86 грн. (а. с. 9-12 т. 1) Договір оренди землі № 504 зареєстрований Теплицьким районним відділом Вінницької регіональної Філії ДП «Центр ДЗК» про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01 липня 2010 року за № 041005900458.(а с. 9-12, 81 т. 1). Ухвалою Теплицького районного суду Вінницької області від 21 квітня 2016 року по справі призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання: чи виконаний підпис в оспорюваному договорі оренди землі в примірнику наданому відділом Держгеокадастру у Теплицькому районі в графі «реквізити» орендодавцем ОСОБА_1 .? (а. с. 74-75 т. 1). Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 8064/8065/16-32 від 04 жовтня 2016 року підпис від імені ОСОБА_1 , який підлягає дослідженню в наданому документі, виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів. Підпис в оспорюваному договорі землі в примірнику, наданому відділом Держгеокадастру у Теплицькому районі, в графі «Реквізити» підпис орендодавця, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а. с. 92-96, 97-100 т. 1). Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, адже своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа. Оскільки договір оренди землі позивач, як власник земельної ділянки, не підписував, то належна йому земельна ділянка, кадастровий номер 0523785000:02:002:0082, площею 2,5781 га, знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, а відповідач порушує права позивача як власника земельної ділянки та створює тому перешкоди у користуванні своїм майном. Суд першої інстанції врахувавши правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 16 червня 2020 року по справі № 145/2047/16-ц, дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає захисту, яке полягає в усуненні перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом зобов`язання відповідача повернути її власнику та забороні проведення будь-яких робіт на вказаній земельній ділянці. Із таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ст. 203 ЦК України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина 6). Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. За ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на дату, зазначену в спірному договорі) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Частиною 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» визначені істотні умови договору оренди землі. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина 2). У разі ж якщо сторони не досягли згоди щодо встановлення істотних умов договору, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України). За правилами ст. 318 ЦК України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом. Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до цієї статті, власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, звернувшись до суду із відповідним негаторним позовом. Підставою для подання такого негаторного позову є вчинення будь якою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження, користування належним йому майном. Для подання негаторного позову достатньо, щоб такі дії об`єктивно порушували права власника та щоб такий позов відповідав усім формальним вимогам процесуального права і містив усі основні елементи цивільно-правового позову, якими є його предмет і підстава. Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугуватимуть посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Як вбачається із матеріалів цивільної справи, позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою про визнання договору оренди землі недійсним. Однак, після проведення почеркознавчої експертизи, такий спосіб захисту прав позивача став неактуальним, тому до закінчення підготовчого засідання була подана заява про зміну предмета позову, а саме: про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, де він просив усунути йому перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровим номером 0523785000:02:002:0082, які чиняться ПП «ЗІС», шляхом зобов`язання останнього повернути йому дану земельну ділянку, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області та заборонити ПП «ЗІС» проведення будь-яких сільськогосподарських робіт на вказаній земельній ділянці (а. с. 209-213 т. 1). Такі дії позивача не суперечать чинному законодавству, а навпаки є належним способом захисту його прав, особливо враховуючи положення постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, в якій Велика Палата відступає від наведеного висновку у своїй постанові від 16 червня 2020 року по справі № 145/2047/16-ц шляхом уточнення. А саме, встановлено що, зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок. Доводи апеляційної скарги в тому, що судом першої інстанції не було взято до уваги пояснення свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_5 спростовуються наступним. Із прослуханого аудіозапису судових засідань Теплицького районного суду Вінницької області за участі свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_5 від 15 вересня 2017 року та 10 лютого 2022 року, вбачаються розбіжності у їх поясненнях. ОСОБА_3 , яка є бухгалтером на ПП «ЗІС», у судовому засіданні 15 вересня 2017 року вказала, що в 2010 році між ОСОБА_1 та ПП «ЗІС» було укладено договір оренди землі. Вказаний договір позивачем було підписано особисто, також при цьому була присутня дружина позивача ОСОБА_6 , яка теж підписувала договір оренди землі. На запитання головуючого чи могла дружина підписати договір замість ОСОБА_1 , свідок заперечила таку можливість. У судовому засіданні 10 лютого 2022 року вона повідомила, що приходила додому до позивача та оскільки він був відсутній, від його імені договір підписала дружина позивача ОСОБА_6 , попередньо порадившись з чоловіком в телефонному режимі. ОСОБА_5 , яка працює завідувачем складських приміщень ПП «ЗІС» у судових засіданнях вказала, що безпосередньо під час підписання договору присутня не була, однак чула, що ОСОБА_1 особисто підписував договір оренди землі, нарікань та скарг щодо оплати орендної плати від нього не надходило, отримував її особисто, проте з 2014 року почав відмовлятися від отримання. Враховуючи те, що свідки плутались у своїх поясненнях, та навіть радикально змінювали їх, а також оцінивши у сукупності такі докази, як пояснення цих свідків та врахувавши вимоги статей 110, 89, 79 ЦПК, колегія судів вважає, що такі пояснення не можуть бути достовірними доказами. Крім того, у випадку підписання договору оренди земельної ділянки іншою особою від імені позивача, при цьому повинен бути присутній належний документ про уповноваження вказаної особи на підписання договору. Разом з тим, в самому договорі, не зазначено, що ОСОБА_6 , яка підписала вказаний договір, діє в інтересах ОСОБА_1 та на підставі якого документу. Доводи апеляційної скарги у тому, що позивач отримував орендну плату та не заперечував проти використання своєї земельної ділянки ПП «ЗІС» не заслуговують на увагу, оскільки не знаходять відображення в матеріалах справи та не визнаються позивачем. Доводи апеляційної скарги, щодо недоведеності витрат на правничу допомогу, та не підтвердження їх документально, оскільки позивачем не надано документів, що свідчать про оплату ним гонорару та інших витрат пов`язаних із наданням правової допомоги адвокатом Клінчиковим С. О., оформлених у встановлених законом порядку, не підлягають до задоволення, оскільки на підтвердження витрат пов`язаних з наданням правничої допомоги позивач надав угоду про надання правової допомоги від 04 березня 2021 року (а. с. 217 т. 1), ордер серії ВН № 011094 на надання правової допомоги позивачу ОСОБА_1 адвокатом Клінчиковим С. О. (а. с. 218 т. 1) та розрахунок-опис судових витрат у цивільній справі № 144/388/16-ц, згідно якого судові витрати склали: вивчення документів - 1000,00 грн.; складання заяви про зміну предмету позову - 5000,00 грн.; витрати на приїзд в Теплицький районний суд (мінімум 3 рази) - 1000,00 грн.; ведення справи в суді - 8000,00 грн.; витрати на проведення експертизи - 2202,50 грн., та в загальній сумі складає 17202,50 грн. (а.с.214 т.1). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У ч. 3 статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Тобто у ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, міститься висновок про те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Відповідач в апеляційній скарзі не обґрунтував наявність підстав для зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу або на відмову у їх стягненні взагалі. Крім того зі змісту частини 8 статті 141 ЦПК України слідує, що такі судові витрати сторона уже сплатила або має їх сплатити у майбутньому. Надавши належну правову оцінку доказам, наданим позивачем на підтвердження витрат на правничу допомогу, та врахувавши клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу і його обґрунтування, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що дана сума є неспівмірною із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а тому обґрунтовано на підставі частини 5 статті 137 ЦПК України зменшив розмір витрат на правничу допомогу. Щодо посилання в апеляційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та постанову Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 24 грудня 2021 року №727/1885/14, слід зазначити, що вказані правові позиції не стосуються обставин, подібних до обставин цієї справи. Враховуючи надані стороною угоду про надання правової допомоги та розрахунок-опис, що підписані адвокатом та клієнтом, можна прийти до висновку про узгоджений обсяг наданих послуг і виконаних робіт, тому їх вартість підлягає розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. Аналогічна думка викладена у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18 та постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу і не впливають на висновки суду та спростовуються наведеним вище. З урахуванням встановлених обставин справи, правовідносин, які випливають із встановлених обставин та правових норм, застосованих до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість і законність рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції не може бути скасоване. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд Постановив: Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЗІС» залишити без задоволення. Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 10 лютого 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіЮ. Б. Войтко І. В. Міхасішин Повний текст судового рішення складено 26 травня 2022 року