Постанова Хмельницький апеляційний суд № 675/2773/18

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 675/2773/18 Провадження № 22-ц/4820/85/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Купельського А.В., Янчук Т.О., секретарі судового засідання Шевчук Ю.Г., Журбіцький В.О., з участю представника позивачки Драпчука С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Агрос-Віста» про визнання договору оренди землі недійсним та повернення земельної ділянки з чужого незаконного володіння за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Агрос-Віста» на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 23 вересня 2019 року, встановив: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Агрос-Віста» (далі ТОВ СГП «Агрос-Віста») про визнання договору оренди землі недійсним та повернення земельної ділянки з чужого незаконного володіння. ОСОБА_1 зазначила, що 1 жовтня 2012 року було укладено договір оренди землі, за умовами якого вона передала в оренду ТОВ СГП «Агрос-Віста» земельну ділянку площею 2,3308 га (кадастровий номер 6822187500:04:011:0007), розташовану на території Тернавської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, а 4 грудня 2017 року здійснена державна реєстрація цього договору. Позивачка не підписувала договір оренди землі та не уповноважувала сторонніх осіб на такі дії, внаслідок чого оспорюваний правочин вчинений поза її волею та є недійсним в силу ст.ст. 203, 215 ЦК України. За таких обставин ОСОБА_1 просила суд визнати договір оренди землі від 1 жовтня 2012 року, який був підписаний від її імені невстановленою особою, недійсним і повернути земельну ділянку з чужого незаконного володіння. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 23 вересня 2019 року позов задоволено. Визнано недійсним укладений між ОСОБА_1 і ТОВ СГП «Агрос-Віста» 1 жовтня 2012 року договір оренди земельної ділянки площею 2,3308 га (кадастровий номер 6822187500:04:011:0007), розташованої на території Тернавської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, та призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Повернуто цю земельну ділянку власнику ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат між сторонами. Суд виходив з того, що ОСОБА_1 не підписувала договір оренди землі, внаслідок чого оспорюваний правочин вчинений всупереч її волі та є недійсним. Та обставина, що позивачка одержувала від ТОВ СГП «Агрос-Віста» кошти за користуванням земельною ділянкою не свідчить про відсутність порушення її прав. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ТОВ СГП «Агрос-Віста» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що договір оренди землі відповідає вимогам закону та внутрішній волі сторін, а ОСОБА_1 і ТОВ СГП «Агрос-Віста» фактично виконували зобов`язання за цим договором і схвалили оспорюваний правочин, у зв`язку з чим підстави для визнання договору недійсним відсутні. Крім того, суд не застосував норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, вчинив ряд процесуальних дій, які призвели до неправильного вирішення справи, не дав належної оцінки дослідженим доказам і дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позову. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_1 не подала відзив на апеляційну скаргу. 2.

Мотивувальна частина Позиція суду апеляційної інстанції Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає. Заслухавши учасника судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Суд першої інстанції встановив обставини справи повно та правильно, проте висновки з установлених обставин зроблено ним неправильно. Також суд не застосував закон (ст.ст. 207, 391, 638 ЦК України; ст. 14 Закону України від 6 жовтня 1998 року №161-ХІV «Про оренду землі» (далі Закон №161-ХІV)), який підлягав застосуванню, неправильно витлумачив норми ст.ст. 15, 16 ЦК України та застосував положення ст.ст. 215, 216 ЦК України, які не поширюються на спірні правовідносини. У зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції має змінити розподіл судових витрат. Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,3308 га (кадастровий номер 6822187500:04:011:0007), яка розташована на території Тернавської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. За договором оренди землі від 1 жовтня 2012 року ОСОБА_1 передала ТОВ СГП «Агрос-Віста» указану земельну ділянку у платне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 10 років. 4 грудня 2017 року Комунальне підприємство «Шепетівське бюро технічної інвентаризації» зареєструвало право оренди відповідача у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису 23814759). Згідно висновку експерта від 15 серпня 2019 року №1.1-0087:19 (а.с. 120-126) підписи у примірниках договору оренди землі від 1 жовтня 2012 року, укладеному між ОСОБА_1 і ТОВ СГП «Агрос-Віста», у графі «Орендодавець» та в акті приймання-передачі земельної ділянки в оренду (в графі «Земельну ділянку передав»), в акті визначення меж земельної ділянки в натурі (в графі «Орендодавець») виконані не ОСОБА_1 . Застосовані норми права Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Із положень ч.ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України слідує, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). В силу ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Як передбачено ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Однією з основних засад цивільного законодавства є свобода договору (п. 3 ст. 3 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Як передбачено ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Частиною 1 статті 13 Закону №161-ХІV встановлено, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. За змістом ч. 1 ст. 14 Закону №161-ХІV (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. В силу ч. 1 ст. 15 Закону №161-ХІV (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Згідно з ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Із положень ч. 1 ст. 391 ЦК України слідує, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України). Право на звернення осіб до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів урегульовано ст. 4 ЦПК України. Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції Правочином є вольова дія учасників цивільних відносин, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Указані цивільно-правові результати мають бути досягнуті внаслідок правомірних дій суб`єктів цивільного права. У двосторонньому правочині волевиявлення сторін повинно бути взаємним (зустрічним) і спрямованим на досягнення спільної мети. Такі правочини називаються договорами. Цивільне законодавство встановлює презумпцію свободи договору, яка полягає насамперед у вільному волевиявленні особи на вступ у договірні відносини, а також у вільному визначенні особою умов договору, в яких фіксуються взаємні права та обов`язки його сторін. Норми чинного законодавства також закріплюють презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. У разі неспростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за цим правочином, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Підставами для визнання правочину недійсним є недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, в тому числі вимог щодо змісту правочину та волевиявлення його учасників. Якщо правочин суперечить нормам чинного законодавства, то його може бути визнано судом недійсним відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, тому кожна сторона зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, в порядку реституції. Договір є укладеним, якщо сторони з дотриманням установленої законом форми досягли згоди (домовленості) щодо всіх істотних умов договору. Статтею 207 ЦК України встановлено загальні вимоги до письмової форми правочину, зокрема зміст правочину має бути зафіксований у документі, підписаному сторонами. Отже, підпис є невід`ємним елементом (реквізитом) письмової форми договору, наявність підпису підтверджує наміри та волевиявлення сторін, а також забезпечує їх ідентифікацію. За змістом норм Закону №161-ХІV договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Недотримання письмової форми договору оренди землі свідчить про те, що сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору. Цей договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а зазначені в ньому умови не є такими, що регулюють договірні відносини. Право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном. Таке право є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом. Закон визначає право власника майна вимагати усунення будь-яких порушень свого права від інших осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним. Одним із таких способів захисту порушеного права є вимога про усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Таке право власника забезпечується за допомогою негаторного позову. Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України, у тому числі ст.ст. 15, 16 ЦК України та ст. 4 ЦПК України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. За змістом ст. 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності, тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи. В справах, у яких позивачі звертаються до суду з вимогами про визнання договорів оренди недійсними, посилаючись на те, що вони не підписували ці договори та не погоджували їх умови, наразі, відповідачі фактично користуються належними їм земельними ділянками та відмовляються повернути їх власникам, ефективним способом захисту права, яке позивачі як власники земельних ділянок, вважають порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їм майном, зокрема шляхом заявлення вимоги (негаторного позову) про повернення таких земельних ділянок. Оскільки позивачі не підписували договори оренди землі, то сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору. Такі договори є неукладеними, тобто такими, що не відбулися, а, наведені в них умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочини, які не вчинено (договори, які не укладені), не можуть бути визнані недійними. Наслідки недійсності правочину (реституція) не застосовуються до правочинів, які не вчинено. Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 червня 2020 року (справа №145/2047/16-ц, провадження №14-499цс19), яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права. ОСОБА_1 заявила позов до ТОВ СГП «Агрос-Віста» з тих підстав, що вона не підписувала договір оренди землі та не уповноважувала сторонніх осіб на такі дії, а відповідач неправомірно користується належною їй на праві власності земельною ділянкою та відмовляється повернути її власнику. Одним із доказів, яким обґрунтовані позовні вимоги, є висновок експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 15 серпня 2019 року №1.1-0087:19 (а.с. 120-126). Для проведення цієї експертизи суд першої інстанції надав експерту оригінал договору оренди землі від 1 жовтня 2012 року, а також вільні та експериментальні зразки підпису ОСОБА_1 , які були відібрані в останньої під час судового засідання. Суд прийняв і завірив ці зразки підпису, після чого разом із об`єктом дослідження передав їх експерту. Вказані дії суду не суперечать нормам процесуального закону, Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень і Науково-методичним рекомендаціям з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року №53/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 3 листопада 1998 року за №705/3145). Судовий експерт був попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків за ст.ст. 384, 385 КК України, а складений ним висновок містить докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовану відповідь на запитання, поставлене судом. За таких обставин суд першої інстанції правомірно прийняв цей доказ і надав йому відповідну оцінку. Посилання ТОВ СГП «Агрос-Віста» на те, що висновок експерта від 15 серпня 2019 року №1.1-0087:19 є неналежним і недопустимим доказом є необґрунтованим. До того ж, у суді першої інстанції відповідач не висловлював заперечень щодо цього висновку та не заявляв клопотання про призначення повторної експертизи. Суд першої інстанції, встановивши, що підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, правомірно виходив з того, що оспорюваний правочин не відповідає волі останньої. Платіжні відомості про виплату протягом 2015-2017 років ТОВ СГП «Агрос-Віста» позивачці орендної плати за користування земельною ділянкою (а.с. 45-50) не містять даних про наявність укладеного між сторонами договору оренди землі та не є беззаперечним доказом укладення ними цього договору на умовах, визначених у договорі від 1 жовтня 2012 року, який ОСОБА_1 не підписувала. Вказані письмові докази не підтверджують ту обставину, що ОСОБА_1 у подальшому схвалила оспорюваний правочин. Доводи ТОВ СГП «Агрос-Віста» про те, що договір оренди землі відповідає вимогам закону та внутрішній волі сторін суперечать фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства. Процесуальні дії суду першої інстанції не вплинули на вирішення питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення сторін, а тому суд апеляційної інстанції відхиляє довід апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Суд першої інстанції встановив обставини справи повно та правильно, проте, приймаючи рішення про визнання оспорюваного договору оренди землі недійсним і повернення земельної ділянки власнику в порядку реституції, не дотримався норм матеріального права та застосував неефективний і неналежний спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 . 3.Висновки суду апеляційної інстанції та межі розгляду справи Не врахувавши норм чинного законодавства, суд першої інстанції помилково виходив з того, що позов ОСОБА_1 є підставним та обґрунтованим у цілому, внаслідок чого ухвалене ним рішення не може залишатися в силі. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 слід задовольнити частково. В порядку усунення перешкод у здійсненні права власності на майно ТОВ СГП «Агрос-Віста» має повернути позивачці земельну ділянку, натомість, у частині вимог про визнання договору оренди землі недійсним позов не підлягає задоволенню. Щодо судових витрат Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані з проведенням експертизи. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з розглядом справи ОСОБА_1 понесла судові витрати: 1 409 грн 60 коп. витрат зі сплати судового збору (а.с. 1, 58) та 2 250 грн 24 коп. витрат на проведення судової експертизи (а.с. 118). Позов ОСОБА_1 містить вимогу немайнового характеру (визнання договору оренди землі недійсним) і вимогу майнового характеру (повернення земельної ділянки з чужого незаконного володіння). За розгляд кожної з цих вимог ОСОБА_1 сплатила по 704 грн 80 коп. судового збору. Оскільки позов ОСОБА_1 задоволено лише в частині однієї вимоги майнового характеру, то з ТОВ СГП «Агрос-Віста» на користь ОСОБА_1 слід присудити половину судового збору за подання позову у розмірі 704 грн 80 коп. та половину витрат, пов`язаних із проведенням експертизи, у розмірі 1 125 грн 12 коп., а всього 1 829 грн 92 коп. У свою чергу, ОСОБА_1 має відшкодувати ТОВ СГП «Агрос-Віста» половину витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 057 грн 20 коп. (2114,40:2). Враховуючи вимоги ч. 10 ст. 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції вважає можливим звільнити ОСОБА_1 від сплати ТОВ СГП «Агрос-Віста» судового збору за подання апеляційної скарги та присудити з останнього на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 772 грн 72 коп. (1829,92-1057,20). Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Агрос-Віста» задовольнити частково. Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 23 вересня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, змінити розподіл судових витрат між сторонами. Позов задовольнити частково. Товариству з обмеженою відповідальністю сільськогосподарському підприємству «Агрос-Віста» (місцезнаходження 30364, Хмельницька область, Ізяславський район, село Влашанівка, вулиця Героїв Майдану, 1А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 23651875) повернути ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) земельну ділянку площею 2,3308 га (кадастровий номер 6822187500:04:011:0007), розташовану на території Тернавської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, та призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. В решті позову відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Агрос-Віста» (місцезнаходження 30364, Хмельницька область, Ізяславський район, село Влашанівка, вулиця Героїв Майдану, 1А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 23651875) на користь ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 772 гривні 72 копійки судових витрат. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 1 жовтня 2020 року. Судді: О.І. Ярмолюк А.В. Купельський Т.О. Янчук Головуючий у першій інстанції Демчук П.В. Доповідач Ярмолюк О.І. Категорія 23