Постанова 4803 № 215/2519/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4042/22 Справа № 215/2519/21 Суддя у 1-й інстанції - Лиходєдов А. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2022 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Бондар Я.М., суддів: Зубакової В.П., Остапенко В.О. сторони справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 лютого 2022 року, ухваленого суддею Лиходєдовим А.В. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 14 лютого 2022 року,- ВСТАНОВИВ: У квітні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я. Уточнивши позов, вказав його підставою те, що він з 11.02.1975 р. по 04.12.2000 р. працював на підприємстві відповідача електрослюсарем, майстром з ремонту обладнання та ремонту, електриком ремонтником з утримання електрообладнання. 25.10.2005 рішенням Лікувально-експертної комісії Українського науково-дослідного інституту промислової медицини йому було встановлено професійне захворювання: - сидеросилікоз першої ст., ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легень першої-другої ст. Висновком МСЕК від 17.05.2006 р., йому було встановлено - 25% втрати професійної працездатності безстроково. Просив суд стягнути з відповідача на свою користь 150 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Рішенням Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 лютого 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний ГЗК» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я задоволені частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 100 000 (сто тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди заподіяної ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків, без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів і платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір в розмірі 1000 грн. Відповідач ПРАТ «ПІВНГЗК», будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про зміну оскаржуваного судового рішення в частині розміру, стягнутої судом моральної шкоди, зменшивши розмір моральної шкоди з урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на розмір компенсації моральної шкоди у подібних справах. При цьому, скаржник зазначає, що Відповідач, як роботодавець у повному обсязі виконував свої обов`язки у сфері охорони праці, передбачені ст.13 Закону України «Про охорону праці», окрім того за роботу в шкідливих умовах праці Підприємство надавало Позивачу передбачені законом та колективним договором гарантії і компенсації у вигляді оплати праці в підвищеному розмірі, додаткових відпусток, профілактичного харчування та інші соціально-побутові пільги і переваги. Вказує, що закон покладає обов`язок дбати про збереження свого здоров`я також і на самого працівника. Між тим, із долучених позивачем доказів вбачається, що незважаючи на явні, хоча й помірні ознаки ушкодження здоров`я та періодичного проходження амбулаторного лікування з приводу ХОЗЛ, позивач продовжував працювати в шкідливих умовах праці аж до моменту, як у нього були виявлені незворотні ознаки ушкодження здоров`я, які стали причиною встановлення діагнозів професійних захворювань. За викладених обставин, скаржник вважає, що стягнута судом на користь позивача сума моральної шкоди є значно та несправедливо завищеною. Відзив на апеляційну скаргу Відповідача не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат. Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював у період з 11.02.1975 по 04.12.2000 у ПрАТ «Північний ГЗК» за різними професіями. Звільнився з підприємства 04.12.2000 за власним бажанням у зв`язку із переведенням в «Чорметавтоматику» (а.с.9-14). Висновком МСЕК від 17.05.2006 позивачу первинно було встановлено 25% втрати професійної працездатності з 10.05.2006 безстроково у зв`язку з профзахворюванням від 25.10.2005 (а.с.16). Із п.14 Акту №1 розслідування хронічного професійного захворювання, складеного 27.02.2006 ТОВ «Чорметавтоматика», слідує, що позивачу встановлено діагноз: сидеросилікоз першої ст. ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легень першої ст. ЛН першої-другої ст. Захворювання професійне. (а.с.15). Із п.16 Акту розслідування слідує, що професійне захворювання виникло за таких обставин. ОСОБА_1 протягом 2 років 9 місяців працював майстром ремонтної дільниці №1 ТОВ «Чорметавтоматика» в основних цехах ВАТ «ПівнГЗК». Основними шкідливими і недоброзичливими чинниками згідно з атестацією робочих місць ТОВ «Чорметавтоматика» є запиленість повітря в робочий зоні 25,0 мг/м3 при ГДК 4,0 мг/м3, шум 86 ДБА при ГДК 80 ДБА. При цьому, виконувані роботи характеризувались його перебуванням в умовах запилення повітря робочої зони, що перевищує ГДК, внаслідок несистемного використання комплексу пилеподавлення. ОСОБА_1 протягом 25 років 9 місяців працював на ВАТ «ПівнГЗК» слюсарем КВП на фабриці обґрудкування та електрослюсарем черговим і по ремонту обладнання, майстром. Згідно з атестацією робочих місць та переліку професій, на яких працював ОСОБА_1 на ВАТ «ПівнГЗК», відносяться до списку №1. При цьому, згідно з санітарно-гігієнічною характеристикою умов праці, підготовленої Тернівською райСЕС №Ф-2/2-571 від 01.10.2004, ОСОБА_1 виконував роботи, які також характеризувались його перебуванням в умовах запилення повітря робочої зони, що перевищує ГДК. (а.с.15). Як вбачається з п.17 Акту розслідування, причиною професійного захворювання позивача є: тривалий протягом 28 років 6 місяців стаж роботи в умовах запиленості повітря робочої зони, що перевищувала ГДК: пил фіброгенної дії. Час перебування в умовах шкідливих факторів більше 80% від загального (продовження зміни). (а.с.15). У п.19 Акту розслідування вказано, що адміністрацією збагачувальної фабрики ВАТ «ПівнГЗК» та адміністрацією ТОВ «Чорметавтоматика» було порушено законодавство про охорону праці, гігієнічні і нормативні (закони та інші нормативно-правові акти) (а.с.15). Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійні захворювання отримані позивачем під час виконання ним трудових обов`язків на підприємстві Відповідача, тому роботодавець зобов`язаний відшкодувати спричинену позивачу втратою здоров`я моральну шкоду. Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, однак погоджується з доводами відповідача щодо завищеного розміру відшкодування моральної шкоди, з огляду на наступне. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року «Кечко проти України» у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008 року , абз.9 п.5 встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). У п.13 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно дост.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Відповідно до ст.1167 ЦК України - моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала. Згідно п.3 ч.1ст.268 ЦК України відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з ушкодженням здоров`я, випливають з порушення немайнових прав, а тому не мають строку позовної давності. У відповідності до ст. 4 ЗУ «Про охорону праці» від14 жовтня 1992 року N 2694-XII державна політика в області охорони праці базується на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення незалежних, безпечних умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Відповідно до статті 153 КЗпП України з забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Актом розслідування хронічного професійного захворювання, складеного 27.02.2006 встановлено, що причиною виникнення професійного захворювання Позивача є те, що в процесі роботи останній підпадав під вплив шкідливих і недоброзичливих чинників. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що Позивачеві заподіяна моральна шкода у зв`язку з отриманим ним на підприємстві Відповідача професійним захворюванням. Доводи відповідача щодо вини самого позивача у виникненні у нього професійного захворювання, колегія суддів відхиляє, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин з відшкодування моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Між тим, колегія суддів частково погоджується з доводами скаржника, що, визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції не в достатній мірі врахував роз`яснення наведені в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, оскільки не взяв до уваги конкретні обставини справи. Так, визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції взяв до уваги конкретні обставини по справі, зокрема: характер та глибину його фізичних, душевних страждань від одержаного профзахворювання, тривалість лікування, втрату можливості його повної трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних змін його життєвих зв`язків, що потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя, встановлені вперше і безстроково 25 % втрати професійної працездатності та виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості стягнув на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн. З наведених вище підстав, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача щодо необґрунтовано завищеного розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з Відповідача на користь Позивача та вважає, що він визначений без повного урахування роз`яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Як зазначено в п 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, ураховуючи наявність вини Відповідача у виникненні у позивача професійного захворювання, беручи до уваги період роботи в умовах впливу шкідливих факторів 25 років 9 місяців, а також наявність вини іншого підприємства ТОВ «Черметавтоматика» у виникненні у позивача професійного захворювання, на якому позивач пропрацював в шкідливих умовах праці 2 роки 09 місяців, ступень втрати професійної працездатності, вперше і безстроково з 17.05.2006 року - 25%, без встановлення групи інвалідності, тому вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і зменшити її розмір зі 100 000 грн. до 50 000 грн. З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що достатнім, справедливим, співмірним розміром компенсації моральної шкоди Позивачеві буде 50 000 грн. Визначений розмір не призведе до збагачення Позивача та не поставить відповідача у скрутне матеріальне становище. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» задовольнити. Рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 лютого 2022 рокув частині розміру моральної шкоди, змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 зі 100 000 (ста тисяч) грн. до 50 000 (п`ятдесяти тисяч) грн. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 26 травня 2022 року. Головуючий: Судді: