Постанова 4813 № 947/38823/20

Номер провадження: 22-ц/813/4330/22 Справа № 947/38823/20 Головуючий у першій інстанції Салтан Л. В. Доповідач Гірняк Л. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.05.2022 року м. Одеса Колегія суддів судової палати у цивільних справах Одеського апеляційного суду в складі: Головуючого - Гірняк Л.А. Суддів - Цюри Т.В.,Комлевої О.С. За участю секретаря - Шлапак А. розглянула у відкритому судовому засіданні м. Одеса апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 серпня 2021 року у справі за позовною заявою Одеської міської ради до ОСОБА_1 про скасування рішень про державну реєстрацію про право власності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва,- ВСТАНОВИЛА: ПРОЦЕДУРА Короткий зміст позовних вимог 24 грудня 2020 року представник позивача ОМР звернувся до суд з позовною заявою в якій просив: -скасувати рішення державного реєстратора від 11 березня 2019 року № 45892265, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна РНОНМ: 1782975451101, номер запису про право власності : 30635141, а саме : права власності на квартиру під АДРЕСА_1 у м. одесі загальною площею 74, 0 кв.м.,житлова площа 23,7 кв.м.; -скасувати рішення державного реєстратора від 18.07.2019 року № 47844411, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна РНОНМ: 1782975451101; -зобов`язати ОСОБА_1 за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та знести об`єкт самочинного будівництва шляхом приведення квартири за адресою: АДРЕСА_2 до попереднього стану, який відповідав умовам договору дарування від 08.09.1999 року, дублікат якого посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Орзіх В.М. від 20.07.2000 року за № 2451; -зобов`язати ОСОБА_1 за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та знести об`єкт самочинного будівництва шляхом приведення гаражу-сараю за адресою: : АДРЕСА_3 , до попереднього стану, який відповідав умовам договору купівлі-продажу від 13.066.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К. за № У-218. -стягнути понесені судові витрати. Вимоги обгрунтовувала тим,що відповідно до договору дарування від 08 вересня 1999 року відповідачка є власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 34,9 кв. м, житловою площею 23,7 кв. м. 13 червня 2005 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3 набула право власності на гараж-сарай, загальною площею 27,0 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . 11 березня 2019 року державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, та реєстрації за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 74,0 кв. м, житловою площею - 23,7 кв. м. 12 березня 2019 року державний реєстратор вніс виправлення щодо зазначеного майна та додав до розділу номер гаражу-сараю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . 18 липня 2019 року державним реєстратором внесені зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, змінено площу зазначеного майна на 61,9 кв. м та 23.7 кв. м., видалено технічний паспорт від 15 липня 2019 року та довідку ФОП ОСОБА_4 від 15 липня 2019 року та видалено технічний паспорт від 01 березня 2019 року. Посилаючись на те, що реєстрації були проведені з порушенням чинного законодавства, оскільки відповідач самовільно зайняв земельну ділянку, та зазначені споруди є самовільними, просив задовольнити позовні вимоги. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18.08.2021 року позовну заяву представника Одеської міської ради Бондаренка Ігоря Олеговича до ОСОБА_1 про скасування рішень про державну реєстрацію про право власності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва - задоволено. Скасувано рішення державного реєстратора від 11.03.2019 року № 45892265, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна РНОНМ: 1782975451101. Скасувано рішення державного реєстратора від 18.07.2019 року № 47844411, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна РНОНМ: 1782975451101. Зобов`язано ОСОБА_1 за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та знести об`єкт самочинного будівництва шляхом приведення квартири за адресою: АДРЕСА_2 до попереднього стану, який відповідав умовам договору дарування від 08.09.1999 року, дублікат якого посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Орзіх В.М. від 20.07.2000 року за № 2451. Зобов`язано ОСОБА_1 за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та знести об`єкт самочинного будівництва шляхом приведення гаражу-сараю за адресою: АДРЕСА_3 , до попереднього стану, який відповідав умовам договору купівлі-продажу від 13.066.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К. за № У-218. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради витрати з оплати судового збору у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн.. 00 коп. Короткий зміст апеляційної скарги В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду,ухвалити нове рішення, яким у позові Одеської міської ради відмовити, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обствин по справі та порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає пр відсутність порушення прав та інтересів ОМР, оскільки будинок за адресою АДРЕСА_3 , існує з 1939 року, геометричні параметри його не змінились,Вона є власником обєктів нерухомості в цьому будинку: -кв. АДРЕСА_4 за договором дарування від 23.04.2009 року -кв.3 за договором дарування від 08.09.1999 року, котра приватизована попереднім власникм-08.09.1993 року; -гараж-сарай за договором купівлі-продажу від 13.06.2005 року набутий попереднім власником 21.06.2002 року; -гараж 4,47Х5,1 за рішенням Київського районного суду м. Одеси № 2-2987/04 від 05.05.2004 року.На думку апелянта, вона як власник багатоквартирного будинку набула право на земельну ділянку на якій розташований будинок,відповідну прибудинкову територію за ст.29 ЗК УРСР. Посилаючись на доведення порушення прав та інтересів позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Одночасно посилається на невірний спосіб задоволення позовних вимог, оскільки скасував рішення державного реєстратора від 11.03.2019 року № 4589265, від 18.07.2019 року № 47844411 замість внесення запису про скасування державної реєстрації прав за ОСОБА_1 на вказані обєкти. Суд застосував одночасно способи захисту, які є тотожними та суперечать один одному, оскільки звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки є тим самим, що знесення обєкту самочинного будівництва, що є самостій ною підставою для відмови в позові. В ході розгляду апеляційної скарги представник ОСОБА_1 -представник ОСОБА_2 заявила клопотання про долучення до матеріалів справи рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 липня 2021 року та постанову Пятого апеляційного адміністративного уду від 27 жовтня 2021 року на підтвердження сасування постанови № 585/19 Управління Державного Архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 01 серпня 2019 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правлопорушення,передбаченого ч.5 ст.96 КУпАП. Судова колегія клопотання ОСОБА_1 щодо залучення до матеріалів справи зазначених судоих рішень задовольнила так як воно вступило в законну силу вже після подання апеляційної скарги -10.09.2021 року, а тому є поважною причиною не подання їх до суду. Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу Одеська міська рада просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. одеси від 18.08.2021 року залишити без задоволення, а судове рішення-без змін.Зазначає, що за інформацією Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради відсутня інформація щодо реєстрації дозвільних документів,які дають право на початок виконання будівельних робіт та готовності обєкта до експлуатації за адресою: АДРЕСА_2 Відсутня інформація стосовно одержання права та виконання будівельних робіт та введення обєкта до експлуатації. Трубнікова здійснювала будівельні роботи без дотримання права на виконання таких робіт, чим порушила п.1 ч.1 ст.34 Закону україни «Про регулювання містобудівної діяльності`п.13 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт,затвердженого постановою КМУ від 13.04.2011 року №

466. При цьому посилається на п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних спав від 30.03.2012 року № 6 «Про практику застосування статті 376 «К України (про правовий режим самочинного будівництва) та на правову позицію Верховного Суду україни у справі № 6-130цс13 , відповідно до якої у розумінні ч.1 ст.376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений обєкт, а й обєкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції,капітального ремонту,перебудови,надбудови вже існуючого обєкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів мфісцевого самоврядування,розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю,оскільки в результаті таких дій обєкт втрачає тотожність з тим, на який власником отримано право власності.Крім того посилаючися на те, що відповідачка у встановленому порядку не набула право власності або користування на цю земельну ділянку,Здійснила самочинне будівництво обєкта земельної ділянким, що не була відведена їй для цієї мети, а тому не може набути право власності на нього в порядку ст.311 ЦК України. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ПО СПРАВІ та ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Судова колегія заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційої скарги приходить до наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) житловий будинок, будівля, споруда або інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони: 1) збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; 3) або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про архітектурну діяльність» власники та користувачі об`єктів архітектури зобов`язані отримувати в установленому законодавством порядку документ дозвільного характеру, що дає право на виконання робіт, пов`язаних із реконструкцією, реставрацією чи капітальним ремонтом об`єкта архітектури. Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності». Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про основи містобудування» при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів відповідно до вихідних даних на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил; розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затвердженої у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва. Згідно з приписами ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування. Згідно із приписами ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника. За інформацією Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (лист від 21.10.2020 року № 01-3/284-Г) згідно з даними Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення документів, відсутня інформація щодо реєстрації дозвільних документів, які дають право на початок виконання будівельних робіт та готовності об`єкта до експлуатації за адресою: АДРЕСА_2 . У п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 6 «Про практику застосування статті 376 Цивільного кодексу України» (про правовий режим самочинного будівництва), в якому зазначено, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Згідно з п. 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» відповідно до вимог статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. Верховний Суд України у справі № 6-130цс13 висловив правову позицію, відповідно до якої у розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаногодозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації', дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність з тим, на який власником отримано право власності. Об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти не є об`єктами права власності (ч. 2 ст. 376 ЦК України). Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-180цс14 об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: 1) земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; 2) відсутній належним чином затверджений проект; 3) під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил. Самочинне будівництво є порушенням встановлених державою правил та норм здійснення будівництва, що призводить до нераціональної забудови населених пунктів, невідповідності збудованих об`єктів нерухомості встановленим вимогам законодавства, що є порушенням прав територіальної громади, а також питань безпеки під час експлуатації вже збудованого об`єкта, екологічної та санітарно-епідеміологічної безпеки. Саме таку позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 25.05.2017 року у справі № 6-579 цс

17. Таким чином, відповідачем здійснено самочинне будівництво у вигляді реконструкції квартири та гаражу-сараю. При цьому об`єкт нерухомості, на який зареєстровано право власності ОСОБА_1 , внаслідок такого незаконного будівництва втратив тотожність з тим об`єктом, право власності на який було зареєстровано, як це зазначено у вищевказаній постанові Верховного Суду України. Більш того, Верховний Суд у постанові від 10.10.2018 року 520/17520/14-ц зробив висновок щодо самочинного будівництва, підтвердивши ряд висновків Верховного Суду України. Так, суд підтвердив правовий висновок у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 року у справі № 6-1328цс15, відповідно до якого якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). З контексту частин третьої, четвертої статті 376 ЦК України необхідно зробити висновок, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо дотримання цільового призначення земель, а й до випадків, коли відсутнє таке порушення, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить. Аналіз норм права, викладених у зазначенихчастинах статті 376 ЦК України, дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником під уже збудоване нерухоме майно. Верховний Суд підтвердив правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 18.02.2015 року у справі № 6-244цс14 та від 24.06.2015 року у справі № 6-318цс15, в якому зазначено, що за статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України. Також Верховний Суд підтвердив правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 28.01.2015 року у справі № 6-225цс14, в якому зазначено, що за змістом ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених ст. 31 цього закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; реєстрація права власності на об`єкт містобудування. Отже, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов`язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку. Особа, яка здійснила самочинне будівництво об`єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку ст. 331 ЦК України. Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. З урахуванням того, що земельна ділянка не передавалась ані апелянту, ані іншим особам у власність чи/або користування, не була відведена в установленому законодавством порядку для нового будівництва чи/або реконструкції, то таке проведення ОСОБА_1 будівельних робіт прямо вказує на самочинне будівництво у розумінні ст. 376 ЦК України. Відповідно до ст. 29 Земельного кодексу України № 561-ХІІ (Порядок припинення права власності на землю та права користування земельною ділянкою): «Припинення права власності на землю або права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови власника землі або землекористувача провадиться за його заявою на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів. У разі виявлення випадків використання землі не за цільовим призначенням, нераціонального використання або способами, що призводять до зниження родючості грунтів і забруднення, систематичного невнесення платежів за землю органи державного контролю за використанням і охороною земель або фінансові органи письмово попереджають власників землі і землекористувачів про необхідність усунення цих порушень у місячний строк. Якщо порушення за цей час не будуть усунуті, на винних накладається адміністративне стягнення у встановленому порядку і надається додатково місячний строк для усунення порушень. Якщо порушення і в цей строк не будуть усунуті, вказані органи передають відповідній місцевій Раді народних депутатів або власнику землі, який надав земельну ділянку в користування, акт і свій висновок про необхідність припинення права на земельну ділянку. Місцеві Ради народних депутатів на підставі одержаних матеріалів через уповноважені ними органи звертаються з позовом до суду, арбітражного суду про припинення права власності на земельну ділянку». Проте, в апеляційній скарзі зроблено лише формальні посилання на приписи земельного законодавства, адже не надано жодного доказу, а також належного документу, що посвідчував речове право на земельну ділянку відповідно до ст.ст. 20 - 22 Земельного кодексу УРСР № 2874а-07 (діючого з 01.01.1971 року по 01.01.1992 року), ст.ст. 22 - 24 Земельного кодексу України № 561-ХІІ (діючого з 15.03.1990року по 01.01.2002року), ст.ст. 125 - 126 Земельного кодексу України № 2768-ІІІ (чинного з 01.01.2002 року по теперішній час). Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності. Згідно зі ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної і державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування. Виходячи зі змісту ст. 12 ЗК України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, право розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам, здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства, тощо. Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання у сфері регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної або міської ради. Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. Відповідно до статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Верховний Суд у постанові від 20.02.2020 року у справі № 1940/1655/18 зазначив, що вчинення позивачем дій щодо відведення йому земельної ділянки в оренду та навіть рішення суду у іншій справі, яким відповідного суб`єкта владних повноважень зобов`язано розглянути клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не породжує у позивача права на її використання до прийняття відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування рішення про надання зазначеної земельної ділянки у користування (оренду) та подальше її оформлення у встановленому порядку. Верховний Суд також вказав, що будь-які дії, направлені на фактичне використання земельної ділянки без оформлення права власності на неї або права постійного користування чи права оренди земельної ділянки в порядку, визначеному Законом «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є самовільним заняттям земельної ділянки. Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.06.020 року у справі № 2040/6701/18, від 09.02.2021 року у справі № 500/2528/19 та від 01.06.2021 року у справі № 340/461/21. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за апелянтом не зареєстровано речових прав на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 та вище вказані факти й обставини свідчать про самовільний характер використання земельної ділянки у тому числі й проведення самочинного будівництва шляхом реконструкції гаражу-сараю та квартири під АДРЕСА_5 . Власник земельної ділянки, відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Таким чином, зазначені факти та обставини у повній мірі свідчать про законність судового рішення та наявність правових підстав для скасування рішення державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Кушнерової Римми Вячеславівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 11.03.2019 року № 4592265 як такого, що прийняте з порушенням встановленої процедури, за відсутності належних підстав для офіційного визнання державою відповідного речового права та на підставі документів, яких взагалі не існує. Посилання апелянта на постанову ВС КЦС від 18.03.2019 року у справі № 263/68/17, адже спірні відносини не є подібними як за суб`єктним складом учасників, так і за предметом спору, а тому не можуть свідчити про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та усталену судову практику у справі № 947/38823/20. Також апелянт зазначає про те, що нібито право користування на земельну ділянку було вирішено в 1939 році, проте жодних належних і достовірних доказів, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і на час подання апеляційної скарги не надає. Щодо доводів апелянта щодо порушення судом першої інстанції приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно таї х обтяжень» Ухвалюючи оскаржуване рішення від 18.08.2021 року, суд першої інстанції дотримався вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 05.12.2019 року № 340-ІХ та положень ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», адже позовні вимоги Одеської міської ради відповідали способам захисту порушених прав та інтересів останньої, які передбачені вищенаведеними нормами Закону. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно зі ст. З Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації; 6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником; 8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Згідно із ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127, яка набрала чинності 01.01.2016 року та діяла на момент вчинення спірної державної реєстрації речового права (далі -Порядок). Цей Порядок визначив умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна. Відповідно до п. 12 Порядку розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями. Згідно із п. 18 Порядку за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації. Так, відповідно до п. 54 Порядку (у редакції чинній на час проведення державної реєстрації) для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, що створюється шляхом поділу або об`єднання, подаються: документ, що посвідчує право власності на об єкт нерухомого майна до його поділу або об єднання (крім випадків, коли право власності на такий об єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав); документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (крім випадків, коли об`єкт нерухомого майна створюється шляхом поділу або об`єднання без проведення будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребують отримання дозволу на їх проведення); технічний паспорт на новостворений об`єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадків поділу або об`єднання таких об`єктів нерухомого майна, як квартира, житлове або нежитлове приміщення тощо). Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів. У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі. Більше того,як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (довідка з Адресного реєстру міста Одеси чи/або розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради), апелянтом не подавався, відомості про кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташовано зокрема гараж-сарай (нежитлова будівля), відсутні. Так, відповідно до інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме на підставі договору дарування (дублікат договору дарування від 20.07.2000 року за № 2451) від 08.09.1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Орзіх В.М. за № 2721, ОСОБА_1 набула у власність квартиру під АДРЕСА_1 загальною площею 34,9 кв.м., житлова площа - 23,7 кв.м. 13.06.2005 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К. за № У - 218, ОСОБА_1 набула у власність гараж-сарай (нежитлова будівля, що не є приміщенням) загальною площею 27,0 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . 05.03.2019 року ОСОБА_1 звернулась до державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Кушнерової Р.В. із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 32993920 (редагування заяви від 05.03.2019 року № 158555355). 11.03.2019 року державний реєстратор КП «Агенція державної реєстрації» Кушнерова Р.В. приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за № 4592265 та реєструє за ОСОБА_1 право власності на квартиру під АДРЕСА_1 загальною площею 74,0 кв.м., житлова площа -23,7 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1782975451101, номер запису про прав власності: 30635141. 12.03.2019 року державним реєстратором КП «Агенція державної реєстрації» Кушнеровою Р.В. проведено реєстрацію виправлень щодо права власності на зазначений об`єкт нерухомого майно та додано до розділу номер об`єкта в РПВН: 10682375 (зазначений номер стосується гаражу-сараю за адресою: АДРЕСА_3 , реєстрація права власності на який була проведена до 01.01.2013 року). 18.07.2019 року державним реєстратором КП «Агенція державної реєстрації» Дунай Х.Б. прийнято рішення про внесення змін до розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1782975451101, а саме: загальна площа: 74 кв.м., житлова площа 23,7 кв.м, змінено на загальна площа: 61,9 кв.м., житлова площа 23,7 кв.м. Також додано технічний паспорт, виданий ФОП « ОСОБА_5 » від 15.07.2019 року № б/н, довідку, видану ФОП « ОСОБА_5 » від 15.07.2019 року № 19.1064К., видалено технічний паспорт, виданий ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД» від 01.03.2019 року № б/н. Виходячи із інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 11.03.2019 року за № 4592265, згідно з яким до Державного реєстру речових прав внесено запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на вищезазначене нерухоме майно, прийнято на підставі наступних документів: 1) договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К. за № У 218 2) дублікату договору дарування від 20.07.2000 року, посвідченого приватним нотаріусомОдеського міського нотаріального округу Орзіх В.М. за № 2451, 3) технічного паспорту, виданого ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД» від 01.03.2019 року № б/н, 4) технічного висновку, виданого ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД» від 01.03.2019 року № 234212. Натомість, в порушення діючих норм законодавства, державним реєстратором від імені держави, за відсутності документів які засвідчують прийняття в експлуатацію та присвоєння адреси новоствореному об`єкту нерухомого майна, підтверджено виникнення у ОСОБА_1 права власності на квартиру під АДРЕСА_1 загальною площею 61,9 кв.м., житлова площа - 23,7 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1782975451101, номер запису про прав власності: 30635141. Так як зазначене майно розташоване на землях комунальної власності територіальної громади м. Одеси, зокрема гараж-сарай, тому офіційне підтвердження державним реєстратором права власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці комунальної власності, яка не відводились/надавалась у встановленому порядку для розміщення такого об`єкта, прямо порушує як вимоги діючого законодавства, так і права територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради. З врахуванням вищезазначеного, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду є зхакогним , огрунтованим, а тому в сиду ст.375 ЦПК України залишається без змін. Керуючись ч. 13 ст.7, ст. ст. 367 - 369, п.1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 389,390 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 серпня 2021 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає оскарженню безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя - Л.А. Гірняк Т.В.Цюра О.С.Комлева