Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/10798/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/10798/24 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бужак Н.П. Суддів: Беспалова О.О., Кобаля М.І. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року, суддя Баргаміна Н.М., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради, від 11 квітня 2024 року за №72539691 про відмову ОСОБА_1 в проведенні реєстраційних дій; - зобов`язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0436 га, кадастровий номер 7410100000:01:010:0949, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Відповідно до ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року розгляд справи здійснено за правила спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 адміністративний позов задоволено повністю. Не погодившись з рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду, Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи та доводи сторін, колегія суддів вважає, що апеляцйна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернувся 05.04.2024 до Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради з заявою про державну реєстрацію набуття права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:01:010:0949 (а.с. 34). До вказаної заяви було подано, зокрема, витяг з рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 15.02.1999 за № 33, яким було передано позивачу у приватну власність, безоплатно, земельну ділянку для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських будівель (присадибна ділянка) площею 0,0457 га по АДРЕСА_2 (а.с. 35). Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0700681342023 від 16.11.2023 земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:010:0949 має площу 0,0436, розташована за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 11-16). За результатами розгляду заяви позивача відповідачем прийнято рішення № 72539691 від 11.04.2024, яким відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою у зв`язку з тим, що заявником подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0436 га., кадастровий номер 7410100000:01:010:0949. Разом з заявою подано витяг з рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради за №33 від 15 лютого 1999 року, згідно якого передається у приватну власність земельна ділянка загальною площею 0,0457 га., кадастровий номер земельної ділянки відсутній. Наявність зазначених розбіжностей не дають змоги встановити набуття речового права на заявлене нерухоме майно та унеможливлюють проведенню державної реєстрації права власності за заявником відповідно ст. 24 Закону (а.с. 43). Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли у справі, колегія судідв зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі - у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав. За змістом частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 21) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав. Відповідно до пунктів 1-2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають: 1) право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на майбутній об`єкт нерухомості; 1-1) спеціальне майнове право на об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; 2) речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки(крім права оренди земельної ділянки, переданої в оренду відповідно до пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, а також права оренди, яке виникло при передачі земельних ділянок в оренду постійним користувачем, емфітевтом у випадках, визначених підпунктом 8 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України); право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; право довірчої власності на отриманий в управління об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; інші речові права відповідно до закону. Згідно з пунктами 1, 2, 3 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії. Частиною першою статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельні ділянки, що здійснюється з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав, державний реєстратор обов`язково використовує відомості з Державного земельного кадастру про наявність/відсутність зареєстрованих речових прав щодо відповідної земельної ділянки до 1 січня 2013 року (частина четверта статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок № 1127, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна. Пунктами 6 та 8 Порядку № 1127 встановлено, що державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса. Державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав формує та реєструє заяву в базі даних заяв за умови відсутності підстав для її неприйняття, передбачених законом. Пунктом 12 Порядку № 1127 передбачено, що розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, у тому числі у зв`язку із прийняттям Радою національної безпеки і оборони України та введенням в дію Указом Президента України рішення про застосування санкцій, передбаченихпунктами 1, 4, 7, 16 та 241 частини першої статті 4 Закону України "Про санкції", здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами, обтяженнями речових прав, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, у тому числі у зв`язку із прийняттям Радою національної безпеки і оборони України та введенням в дію Указом Президента України рішення про застосування санкцій, передбаченихпунктами 1, 4, 7, 16 та 241 частини першої статті 4 Закону України "Про санкції", зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, у тому числі у зв`язку із прийняттям Радою національної безпеки і оборони України та введенням в дію Указом Президента України рішення про застосування санкцій, передбаченихпунктами 1, 4, 7, 16 та 24-1 частини першої статті 4 Закону України "Про санкції", відмови в державній реєстрації прав, у тому числі у зв`язку із прийняттям Радою національної безпеки і оборони України та введенням в дію Указом Президента України рішення про застосування санкцій, передбаченихпунктами 1, 4, 7, 16 та 24-1 частини першої статті 4 Закону України "Про санкції". Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор використовує відомості Державного реєстру прав, зокрема його невід`ємної архівної складової частини, а також Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав. Отже, право власності на об`єкти нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації. Державна реєстрація здійснюється за заявою власника майна та доданими до неї правовстановлюючими документами, що підтверджують набуття права власності на відповідні об`єкти. При цьому, державний реєстратор, приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, зобов`язаний перевірити відповідність поданих документів вимогам законів та інших нормативно-правових актів, перевірити відсутність суперечностей між наявною в Державному реєстрі інформацією та поданими документами, встановити відсутність заборон та обмежень щодо об`єктів нерухомого майна. Відповідно до пункту 18 Порядку №1127 за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації. Згідно із приписами пункту 23 Порядку №1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначеніЗаконом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття з відповідним обґрунтуванням їх застосування. Вичерпний перелік підстав для відмови у проведенні державної реєстрації визначений у частині першій статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставами для відмови в державній реєстрації є, зокрема те, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. Частиною другою статті 24 цього ж Закону передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття Як встановлено судом, за наслідками розгляду заяви та поданих документів відповідач прийняв рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 72539691 від 11.04.2024, яким відмовлено у проведенні реєстраційних дій у зв`язку з тим, що заявником подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0436 га., кадастровий номер 7410100000:01:010:0949, а згідно витягу з рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради за №33 від 15.02.1999 передається у приватну власність земельна ділянка загальною площею 0,0457 га., кадастровий номер земельної ділянки відсутній. Разом з тим, як убачається із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0700681342023 від 16.11.2023 земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:010:0949 має площу 0,0436 та розташована за адресою ОСОБА_2 (а.с. 11-16). Згідно листа Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 18.03.2024 № 01-08/138 вулиця Костромська була перейменована на вулицю Євгена Лоскота без зміни номерів житлових будинків (зворот а.с. 17). Водночас, як убачається з наданої відповідачем інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:010:0949 а також щодо земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 , інформація у вказаних реєстрах відсутня (а.с. 38-39). Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розбіжності в площі земельної ділянки, що вказана у витязі з рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради за №33 від 15.02.1999 та в витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0700681342023 від 16.11.2023, в даному випадку, не є тією обставиною, на підставі якої можна вважати, що позивачем не доведено набуття речових прав на земельну ділянку площею 0,0436 га, кадастровий номер 7410100000:01:010:0949, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідачем не встановлено наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а тому посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на те, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження не відповідають дійсності та обставинам справи. За таких підстав, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 11.04.2024 за №72539691 про відмову ОСОБА_1 в проведенні реєстраційних дій є протиправним, а отже підлягає скасуваню та зобов`язання державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0436 га, кадастровий номер 7410100000:01:010:0949, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення, якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Відповідно до ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи вчинені (прийняті) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За змістом ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив заяву у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Беспалов О.О. Кобаль М.І.