Постанова 4802 № 159/5106/20

Справа № 159/5106/20 Головуючий у 1 інстанції: Бойчук П. Ю. Провадження № 22-ц/802/407/22 Категорія: 39 Доповідач: Карпук А. К. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 травня 2022 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Карпук А.К. суддів Шевчук Л. Я., Осіпука В. В., секретар Савчук О. В., з участю: позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 липня 2021 року,- В С Т А Н О В И В : У жовтні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 про стягнення боргу. Позов обґрунтував тим, що 26.01.2018 ОСОБА_2 позичила у нього 6500 доларів США, які зобов`язувалась повернути разом з відсотками за користування з розрахунку 2% в місяць до 26.04.2018. Крім цього, 31.01.2018 ОСОБА_2 позичила у позивача кошти у розмірі 3000 доларів, зобов`язуючись повернути їх до 28.02.2018. ОСОБА_2 14.04.2018 позичила у позивача кошти у розмірі 2600 доларів США та написала розписку про отримання нею від ОСОБА_1 даних грошей, зобов`язуючись повернути їх разом з відсотками за користування з розрахунку 2% в місяць до 14.05.2018. На підтвердження укладення договорів позики відповідач надала позивачу власноруч написані розписки. Позивач вказує, що неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути гроші, однак відповідач кошти не повертає. Станом на жовтень 2020 року офіційний курс гривні щодо долара США становить 28,3105 грн. за 1 долар США, тому відповідач заборгувала позивачу за першою розпискою - 184018,25 грн., за другою розпискою - 84931,5 грн., за третьою розпискою - 73607,3 грн. Період прострочення по розписках склав: по першій розписці - з 26.01.2018 по 01.10.2020; по другій розписці - з 31.01.2018 по 01.10.2020; по третій розписці - з 14.04.2018 по 01.10.2020. Враховуючи 2% в місяць, по першій розписці кількість прострочених місяців виконання зобов`язання становить 20 місяців. Відповідно, 2% х 184018,25 грн. х 20 = 73607,3 грн. По третій розписці, кількість прострочених місяців виконання зобов`язання становить 17 місяців. Відповідно, 2% х 73607,3 грн. х 17 = 25026,48 грн. З урахуванням відсотків за користування з розрахунку (2% в місяць) по першій розписці 184018,25 грн. + 73607,3 грн. = 257625,25 грн.; по другій розписці - 84931,5 грн.; з урахуванням відсотків за користування з розрахунку 2% в місяць по третій розписці 73607,3 грн. + 25026,48 грн. = 98633,78 грн. Враховуючи 3% річних, по першій розписці кількість прострочених місяців виконання зобов`язання становить 20 місяців. Відповідно, (3% х 257625,25 грн. х 20)/12= 12881,26 грн, тому загальна сума боргу по першій розписці становить 257625,25 грн. + 12881,26 грн. = 270506,51 грн. Враховуючи 3% річних, по другій розписці кількість прострочених місяців виконання зобов`язання становить 20 місяців. Відповідно (3% х 84931,5 грн. х 20)/12 = 4246,58 грн. Враховуючи викладене, загальна сума боргу по другій розписці становить 84931,5 грн. + 4246,58 грн. = 89178,08 грн. Враховуючи 3% річних, по третій розписці кількість прострочених місяців виконання зобов`язання становить 17 місяців. Відповідно, (3% х 98633,78 грн. х 17)/12 = 4191,94 грн. Враховуючи викладене, загальна сума боргу по третій розписці становить 98633,78 грн. + 4191,94 грн. = 102825,72 грн. Всього відповідач заборгувала позивачу по трьох розписках 270506,51 грн. + 89178,08 грн. + 102825,72 грн. = 462540,31 (чотириста шістдесят дві тисячі п`ятсот сорок) гривень 31 копійку. Просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 462540,31 грн. боргу. Крім цього, позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4625,40 грн. Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 07 липня 2021 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 445180 гривень 25 копійок боргу за договорами позики та судові витрати по справі в сумі 4451 гривню 80 копійок. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові. Зазначає, що борг повернуто, оскільки в рахунок погашення боргу передала позивачеві логін та пароль до акаунта із крипто валютою. У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що надана відповідачем копія розписки про зарахування боргу написана відповідачкою, є сфальсифікованою. Просить рішення суду залишити без змін. В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явилась, була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, подала до суду заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із хворобою, однак не долучила до заяви доказів, виданих медичною установою на підтвердження цієї обставини. Тому апеляційний суд визнав причину неявки відповідачки ОСОБА_3 в судове засідання неповажною та ухвалив розглядати справу у її відсутності. При цьому апеляційний суд врахував, що за заявою ОСОБА_2 від 10 квітня 2022 року розгляд справи було відкладено та враховано її прохання призначити розгляд справи після 25 квітня 2022 року. Однак, в судове засідання, призначене на 11 травня 2022 року відповідач не з`явилась, тому розгляд справу вкотре був відкладений у зв`язку з неявкою відповідача на 23 травня 2022 року. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження (частина перша статті 371 ЦПК України). Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Європейський суд з прав людини зауважив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника (FRYDLENDER v. FRANCE, № 30979/96, § 43, ЄСПЛ, від 20 червня 2000 року). Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що відкладення розгляду справи у зв`язку із неявкою відповідача в дане судове засідання, яка в попередні судові засідання також не з`являлась та подавала заяву про відкладення розгляду справи, порушуватиме право іншої сторони на розгляд справи упродовж розумного строку. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Оскільки з`явитися в судове засідання не є обов`язком сторони, неявка у дане судове засідання відповідача ОСОБА_2 без підтвердження належними доказами поважності причин неявки, не перешкоджає розгляду справи. Вивчивши матеріали цивільної справи, аргументи апеляційної скарги, заслухавши пояснення позивача, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що згідно з розпискою від 26 січня 2018 року позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 6500 доларів США, які відповідач зобов`язувалась повернути з відсотками за користування з розрахунку 2% в місяць протягом трьох місяців. Відповідно до боргової розписки від 31 січня 2018 року позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 3000 доларів США, які відповідач зобов`язувалась повернути до 28.02.2018. Відповідно до боргової розписки від 14 квітня.2018 року позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 2600 доларів США, які відповідач зобов`язувалась повернути з відсотками за користування з розрахунку 2% в місяць. В розписці строк виконання сторонами зобов`язання не визначений. Зобов`язання за вказаними договорами відповідачка ОСОБА_2 не виконала, грошові кошти до теперішнього часу не повернула. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. У відповідності до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з приписами статей 526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному у розписках, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, суд першої інстанції не врахував, що періодом нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг, оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась. Такі висновки щодо періоду стягнення процентів Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 10 квітня 2018 року у справі N 910/10156/17 та у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі N 14-318цс18. Ураховуючи викладене, нарахування 2 процентів за користування позикою відповідно до розписки від 26 січня 2018 року необхідно провести за період по 26 квітня 2018 року, а за розпискою від 14 квітня 2018 року за період до часу пред`явлення судової вимоги про повернення коштів 01 жовтня 2020 року, оскільки в розписці не встановлено строк дії договору. Погоджуючись з наведеним в позовній заяві розрахунком процентів за користування позикою та розрахунку трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України суд першої інстанції не надав належної правової оцінки змісту розписок, не звернув уваги на строк виконання зобов`язань за розписками, залишив поза увагою ту обставину, що у розписці від 04 квітня 2018 року сторони не зазначили строк виконання зобов`язання. Відповідно до приписів частини 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Позивач не подав до суду доказів, що він вимагав повернення боргу у більш ранній строк перед зверненням до суду, тому підстави вважати, що за розпискою від 14 квітня 2018 року боржник прострочив виконання зобов`язання немає. Отже вимоги позовної заяви та висновок суду про нарахування за розпискою від 14 квітня 2018 року 3% на підставі статті 625 ЦК України суперечить закону, оскільки нормами статті 625 ЦК України передбачено відповідальність лише у разі порушення грошового зобов`язання. Також апеляційний суд не погоджується із періодом нарахування 3% річних за розписками від 26 січня 2018 року та від 31 січня 2018 року. Як вбачається з позовної заяви та змісту мотивувальної частини рішення, суд вважав правильним розрахунок 3% процентів річних за період з 26 січня 2018 року по 01 жовтня 2020 року за розпискою від 26 січня 2018 року, та нарахування 3% річних за розпискою від 31 січня 2018 року за період з 31 січня 2018 року по 01 жовтня 2020 року. Одак такий висновок не грунтується на законі. Зокрема, оскільки строк виконання зобов`язань за розпискою від 26 січня 2018 року настав 26 квітня 2018 року, прострочення виконання зобов`язання розпочалось з 27 квітня 2018 року. Строк виконання зобов`язань за розпискою від 31 січня 2018 року настав 28 лютого 2018 року, тому прострочка виконання зобов`язання розпочалась 01 березня 2018 року. При визначенні розміру коштів, що підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 суд виходить з такого розрахунку. За розпискою від 26 січня 2018 року - сума боргу 184018.25 грн, 2% річних по 26 квітня 2018 року 11041.09, 3% річних за період з 27 квітня 2018 року по 01 жовтня 2020 року - 13434.57 грн. За розпискою від 31 січня 2018 року сума боргу 84931.50 грн, 3% річних за період з 01 березня 2018 року по 01 жовтня 2020 року 6598.61 грн. У розписці від 31 січня 2018 року сторони не передбачили сплати процентів за договором позики. За розпискою від 14 квітня 2018 року основна сума боргу становить 73607.30 грн., 2% річних за користування позикою станом на час звернення до суду 01 жовтня 2020 року становить 25026 грн. Всього сума заборгованості за розписками становить 398657.80 грн. та підлягає стягненню на користь позивача. Відповідно до пункту першого частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про невиконання відповідачем зобов`язань за борговими розписками, однак неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, допустився помилки при розрахунку заборгованості, тому рішення суду необхідно змінити, виклавши резолютивну частину рішення в новій редакції. У зв`язку із зміною рішення суду підлягає зміні і розмір судових витрат відповідно до приписів пункту 13 статті 141 ЦПК України, які, в розмірі 3986.57 грн., необхідно стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , оскільки він сплатив судовий збір при зверненні до суду. Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом першої групи, тому відповідно до приписів пункту 9 статті 5 Закону України «Про судовий збір» він як особа з інвалідністю першої групи звільнений від сплати судового збору. За таких обставин, вимоги апеляційної скарги про стягнення з позивача ОСОБА_1 судового збору на користь ОСОБА_2 , у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги, не можуть бути задоволені. Аргументи апеляційної скарги про відсутність у відповідача заборгованості у зв`язку із досягнутою домовленістю про отримання в рахунок погашення боргу криптовалюти не підтверджені належними доказами. Як у відзиві на апеляційну скаргу, так і в даному судовому засіданні позивач пояснив, що розписки від 26 січня 2019 року про відсутність у нього матеріальних претензій за позикою він не писав та не підписував. Також необхідно звернути увагу, що відповідно до статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно з частиною першою статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до приписів статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Всупереч вимог статті 81 ЦПК України, відповідач ОСОБА_2 не подала належних та допустимих доказів про належне виконання нею зобов`язань за договорами позики, підтвердженими розписками, про повернення взятих коштів у визначений у розписках строк, тому ураховуючи положення статей 598, 599 ЦК України зобов`язання відповідача ОСОБА_2 за договорами позики не припинились. Керуючись статтями 367, 374, 376 382, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 липня 2021 року в даній справі змінити, виклавши резолютивну частину рішення у новій редакції. «Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 398 657 (триста дев`яносто вісім тисяч шістсот п`ятдесят сім) гривень 80 копійок боргу за договорами позики та судові витрати по справі в сумі 3986 (три тисячі дев`ятсот вісімдесят шість) гривень 57 копійок.» Відмовити у стягненні з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення постанови апеляційного суду. Головуючий Судді