Постанова Волинський апеляційний суд № 161/7940/17

Справа № 161/7940/17 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С. М. Провадження № 22-ц/802/220/22 Категорія: 19 Доповідач: Карпук А. К. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 квітня 2022 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Карпук А.К. суддів Здрилюк О. І. Матвійчук Л. В., секретар Черняк О. В. з участю: представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за розпискою, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 подану його представником ОСОБА_4 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 серпня 2017 року,- В С Т А Н О В И В: У травні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з вказаним позовом покликаючись на акті обставини. Відповідач ОСОБА_3 10.03.2013 позичив у нього грошові кошти в сумі 442000грн., що еквівалентно 55250 дол. США, для погашення кредиту та зобов`язувався повернути вказані кошти до 31.12.2015, про що власноручно написав розписку. В подальшому, 25.03.2013 ОСОБА_3 позичив у нього грошові кошти в сумі 5000 дол. США, які зобов`язувався повернути до 24.03.2015, про що написав ще одну розписку. 22.04.2013 відповідач отримав позику 2000 дол. США, про що дописав на цій самій розписці та підтвердив своїм підписом. Проте, на даний час своє зобов`язання щодо повернення позики відповідач не виконав, чим порушив умови договору. Згідно з вимогами чинного законодавства, він, як кредитор, має право на отримання від позичальника процентів від суми позики, відшкодування інфляційних збитків за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми. На підставі наведеного та з врахуванням збільшених позовних вимог, просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь суму боргу за розпискою від 10.03.2013 року, яка становить: 442000 грн. сума основного боргу, 19980,82 грн. 3% річних по 03.07.2017, 290400,05 грн. проценти за користування коштами по 01.07.2017, 85667,71 грн. втрати від інфляції по травень 2017 року, а на загальну суму 838048,58 грн.; стягнути з ОСОБА_3 суму боргу за розпискою від 25.03.2013, яка становить: 5000 дол. США сума основного боргу, 341,92 дол. США 3% річних станом на 03.07.2017, 3269,66 дол. США проценти за користування коштами станом на 03.07.2017, а на загальну суму 8611,58 дол. США та стягнути з відповідача витрати на правову допомогу та судовий збір. Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду від 14 серпня 2017 року позов задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу за розпискою від 10.03.2013 на загальну суму 838048 грн. 58 коп. яка складається: 442000 грн. сума основного боргу, 19980,82 грн. 3% річних по 03.07.2017, 290400,05 грн. проценти за користування коштами по 01.07.2017, 85667,71 грн. втрати від інфляції по травень 2017 року. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу за розпискою від 25.03.2013 на загальну суму 8611 доларів США 58 центів, яка складається: 5000 дол. США сума основного боргу, 341,92 дол. США 3% річних станом на 03.07.2017, 3269,66 дол. США проценти за користування коштами станом на 03.07.2017. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати за надання правової допомоги в сумі 12000 грн. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в сумі 8000 грн. В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. Зазначає про безпідставне стягнення процентів за користування коштами, безпідставність позовних вимог у зв`язку з погашенням боргу. У відзиві на апеляційну скаргу позивач спростовує аргументи апеляційної скарги та просить рішення суду залишити без змін. Зазначає, що вимога позивача про стягнення процентів ґрунтується на законі. В судове засідання відповідач ОСОБА_3 та його представник адвокат Книш С.В. повторно не з`явились. Судові виклики-повідомлення, які надсилались відповідачу ОСОБА_3 та його представнику ОСОБА_4 на адреси, вказані в апеляційній скарзі, про призначене судове засідання апеляційного суду на 27 квітня 2022 року, повернулись з відміткою «адресат відсутній». Відповідач та його представник не повідомляли суду іншої адреси, за якою необхідно направляти судові виклики-повідомлення. За таких обставин належить дійти висновку, що відповідно до статті 131 ЦПК України, судові повістки вважаються доставленими. Крім того, в апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 , а в поданих клопотаннях відповідач ОСОБА_3 зазначали офіційні електронні адреси. З довідок, складених секретарем судового засідання вбачається, що документи в електронному вигляді «Судова повістка» від 21.03.2022 доставлено 07.04.2022 на електронну адресу відповідача ОСОБА_3 та представника ОСОБА_4 , який не повідомляв апеляційний суд про причини своєї неявки. Апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи у зв`язку із його перебуванням в Республіці Польща з причин його постійного проживання та роботи за кордоном, та з причин волонтерської діяльності, визнав причини неявки неповажними, оскільки клопотання про відкладення озгляду спарви відповідач подає втретє, у клопотанні не наведено поважних причин, які перешкоджають або ж роблять неможливим відповідачу ОСОБА_3 та його представнику прибути в судове засідання з Республіки Польща, якщо б він бажав бути присутнім у цьому судовому засіданні особисто, або клопотати про проведення судового засідання в режимі відеоконференції Постановивши про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника апеляційний суд також виходить з положень частини першої статті 44 ЦПК України, відповідно до яких учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Також в силу положень частини І статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій , що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S/A/V/SPAIN,№11681/85,35, ЄСПЛ від 07 липня 1989 року). Крім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. Покликання відповідача на те, що в Україні введено воєнний стан також не слугує підставою для відкладення розгляду справи, оскільки у період воєнного стану суд продовжує відправляти правосуддя. Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення основного боргу, трьох відсотків річних за договорами позики, а також про стягнення індексу інфляції та процентів за користування позиченими коштами на підставі розписки від 10 березня 2013 року суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог. Судом першої інстанції встановлено, що 10 березня 2013 року ОСОБА_3 взяв у борг у ОСОБА_2 кошти у сумі 442000 грн., що становить еквівалент 55250 умовних одиниць (дол. США) для погашення кредиту у Форум Банку та зобов`язався повернути кошти до 31.12.2015 (а.с. 7). Крім того, 25.03.2013 ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 5000 дол. США, які зобов`язувався повернути до 24.03.2015, про що написав ще одну розписку (а.с. 8). Зобов`язання за вказаними договорами відповідач ОСОБА_3 не виконав, грошові кошти до теперішнього часу не повернув. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. У відповідності до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з приписами статей 526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Суд першої інстанції встановив, що у розписці від 10.03.2013, згідно з якою предметом договору позики є грошова сума в національній валюті гривня, не визначено розміру відсотків за користування позиченими коштами, тому обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування позиченими коштами згідно з розпискою від 10.03.2013, застосувавши приписи ч.1 ст.1048 ЦК України та визначивши проценти за користування коштами на рівні облікової ставки Національного Банку України. Однак, апеляційний суд не погоджується із визначенням періоду, за який необхідно нарахувати проценти за користування позиченими коштами, та вважає, що таке нарахування можливо здійснити по 31 грудня 2015 року, оскільки в розписці від 10 березня 2013 року визначено строк дії договору по 31 грудня 2015 року. Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, суд першої інстанції не врахував, що періодом нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась. Такі висновки щодо періоду стягнення процентів Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 та у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-318цс18. Розмір процентів за користування позиченими коштами за період з 10 березня 2013 року по 31 грудня 2015 року на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлювалась у цей період, періодично змінюючись, становитиме 181892.08 грн. Крім цього, помилковим є висновок суду про стягнення процентів за користування позиченими коштами на підставі розписки від 25 березня 2013 року, відповідно до якої ОСОБА_2 позичив ОСОБА_3 грошові кошти в іноземній валюті доларах США, з огляду на таке. Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. За змістом статті 1 Закону України від 20 травня 1999 року N 679-XIV "Про Національний банк України" (далі - Закон N 679-XIV) облікова ставка НБУ - один із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів. НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (стаття 2 Закону N 679-XIV). Пунктом 1 частини першої статті 15 цього Закону передбачено, що правління НБУ приймає рішення, зокрема про встановлення та зміну облікової та інших процентних ставок Національного банку. Відповідно до статті 27 Закону N 679-XIV НБУ встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями. Частиною другою статті 46 вказаного Закону НБУ здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку НБУ для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов`язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют. Пунктом 1.1 Положення про процентну політику НБУ, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 серпня 2004 року N 389 (далі - Положення N 389; чинне на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що облікова ставка НБУ - один з монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ установлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період, і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку. Пунктами 3.1, 3.2 цього Положення визначено, що НБУ визначає розмір облікової ставки, дотримуючись таких основних принципів: облікова ставка використовується НБУ одночасно як засіб реалізації грошово-кредитної політики та орієнтир ціни на гроші; облікова ставка є одним із чинників, що характеризують основні напрями змін грошово-кредитного регулювання; облікова ставка має підтримуватися на позитивному рівні щодо прогнозного рівня інфляції, який визначається схваленими Кабінетом Міністрів України основними прогнозними макроекономічними показниками на відповідний рік та враховується під час складання державного бюджету з наступними змінами; облікова ставка є найнижчою серед процентних ставок, за якими НБУ може підтримати ліквідність банків. Визначення рівня та характеру змін облікової ставки НБУ залежить від тенденцій загального економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку. Національний банк під час визначення облікової ставки враховує й інші фактори, які можуть вплинути на вартість коштів у національній валюті, - інфляційні або девальваційні очікування, процентні ставки рефінансування, які використовуються центральними банками країн, що мають тісні торговельно-економічні зв`язки з Україною тощо. Можна зробити висновок, що облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні. Крім того, висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16. Враховуючи, що частиною першою статті 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав. Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування. Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника. Такі висновки висловлено Верховним Судом в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-4, які є обов`язковими до застосування судами. Ураховуючи викладене, підстави для нарахування процентів за користування позиченими коштами на підставі розписки від 25 березня 2013 року відсутні. Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Суд першої інстанції правильно визначив період та розмір нарахування 3-х процентів річних та індексу інфляції за розпискою від 10 березня 2013 року та 3-х процентів річних за розпискою від 25 березня 2013 року, відповідачем порядок нарахування не спростований. Оскільки суд першої інстанції неправильно визначив період нарахування процентів за розпискою від 10 березня 2013 року, безпідставно стягнув проценти за розпискою від 25 березня 2013 року, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами необхідно змінити. За наслідками розгляду справи апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги на підставі статті 376 ЦПК України. Тому оскаржене рішення необхідно змінити, позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг за розпискою від 10 березня 2013 року в сумі 729540,61 грн., яка складається: 442000 грн. сума основного боргу, 19980,82 грн. 3% річних по 03 липня 2017 року, 181892,08 грн. проценти за користування коштами по 31 грудня 2015 року, 85667,71 грн. втрати від інфляції по травень 2017 року, та за розпискою від 25 березня 2015 року в сумі 5341,92 доларів США, яка складається: 5000 дол. США сума основного боргу, 341,92 дол. США 3% річних станом на 03 липня 2017 року. Апеляційний суд відхиляє аргументи апеляційної скарги про те, що коштів за розпискою від 10 березня 2013 року відповідач ОСОБА_3 не отримував, оскільки такі доводи спростовані змістом розписки, яка подана позивачем на підтвердження договору позики. Належних, достатніх та допустимих доказів на спростування укладення договору позики від 10 березня 2013 року відповідачем не подано. Посилання відповідача на звіт експерта-поліграфолога є неспроможним, оскільки вказані у цьому звіті висновки не стосуються предмету спору. Аргументи апеляційної скарги про повернення коштів, одержаних в позику на підставі розписки від 25 березня 2013 року не підтверджені належними доказами. Здійснення переказів від 08 квітня 2016 року на суму 1000 PLN, від 15 квітня 2016 року на суму 1000 PLN, від 10 листопада 2016 року на суму 2000 PLN, від 25 січня 2017 року на суму 1000 PLN з призначенням платежу «повернення фінансової допомоги», а також перекази з призначенням платежу «оплата за квартиру» не підтверджують повернення боргу за договором позики, укладеним 25 березня 2013 року в іноземній валюті долари США, оскільки виходячи з положень статті 545 ЦК України на підтвердження виконання зобов`язань за договором позики кредитор повинен повернути боржникові борговий документ. Відповідач не повідомляв суду, що позивач відмовив йому у поверненні боргового документу, судом встановлено, що боргові розписки знаходяться в позивача ОСОБА_2 . Крім того поняття «фінансової допомоги» є відмінним від поняття « позики грошових коштів». Також наданими представником позивача копіями розписок від 22 грудня 2013 року, від 23 червня 2014 року підтверджується наявність у ОСОБА_3 інших грошових зобов`язань, крім тих, що є предметом спору. В апеляційній скарзі відповідач та його представник не заперечували наданих представником позивача доказів на підтвердження зазначених обставин. У зв`язку з викладеним апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем ОСОБА_3 повернення позики ОСОБА_2 , одержаної відповідно до розписки від 25 березня 2013 року. Відповідно до приписів пункту 4 «б», 4 «в» частини першої статті 382 ЦПК України, у постанові апеляційного суду зазначається про новий розподіл судових витрат у випадку скасування або зміни судового рішення, щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відсоток задоволення позовних вимог становить 83.11 %, відсоток задоволення апеляційної скарги 16.89 %. На підставі статті 141 ЦПК України, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог та апеляційної скарги, необхідно cтягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати за надання правової допомоги в сумі 9973,20 грн., понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в сумі 6648,88 грн., а також стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2026,80 грн., пропорційно до задоволених позовних вимог та апеляційної скарги. Керуючись статтями 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд - постановив: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 подану його представником ОСОБА_4 задовольнити частково. Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 серпня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків за користування коштів та розподілу судових витрат змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції. Позовні ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за розпискою задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 суму боргу за розпискою від 10 березня 2013 року в сумі 729540,61 грн., яка складається: 442000 грн. сума основного боргу, 19980,82 грн. 3% річних по 03 липня 2017 року, 181892,08 грн. проценти за користування коштами по 31 грудня 2015 року, 85667,71 грн. втрати від інфляції по травень 2017 року. Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 суму боргу за розпискою від 25 березня 2015 року в сумі 5341,92 доларів США, яка складається: 5000 дол. США сума основного боргу, 341,92 дол. США 3% річних станом на 03 липня 2017 року. Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 витрати за надання правової допомоги в сумі 9973,20 грн. Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в сумі 6648,88 грн. Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2026,80 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення постанови апеляційного суду. Головуючий Судді