Постанова Північно-західний апеляційний господарський суд № 906/294/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2022 року Справа № 906/294/21 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Василишин А.Р. , суддя Грязнов В.В. секретар судового засідання Дика А.І. за участю представників сторін: позивача - Волошенюк О.В.; відповідача - не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" на рішення Господарського суду Житомирської області від 14.12.2021 у справі № 906/294/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю-підприємство "АВІС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" про стягнення 3 066 437, 27 грн. та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" до Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" про визнання недійсною додаткової угоди від 27.01.2020 до договору поставки №1-20/12-19АВ від 20.12.2019 ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Житомирської області від 14.12.2021 у справі №906/294/21 первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "Авіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "Авіс": 2 799 000, 00 грн заборгованості, 86 308, 26 грн 3% річних, 180 936, 67 грн інфляційних втрат, 9 999, 37 грн витрат на оплату послуг адвоката, 45 993, 67 грн витрат по сплаті судового збору. У задоволенні первісного позову в частині стягнення 192, 34 грн 3% річних - відмовлено. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" до Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "Авіс" про визнання недійсною додаткової угоди від 27.01.2020 до договору поставки №1-20/12-19АВ від 20.12.2019 - відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач за первісним позовом звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити Товариству з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Житомирської області від 14.12.2022 по справі №906/294/21, так як він пропущений з поважної причини. Прийняти апеляційну скаргу до розгляду. Скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 14 грудня 2021 року по справі № 906/294/21 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю - Підприємство "Авіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" та задовольнити зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" до Товариства з обмеженою відповідальністю - Підприємство "Авіс". Апеляційна скарга мотивована тим, що основним доказом, на якому грунтуються вимоги позивача, є договір поставки №1- 20/12-19 АВ від 20.12.2019 та додаткова угода від 27.01.2020 до договору поставки №1-20/12-19 АВ від 20.12.2019. Жодних доказів щодо невідповідності якості товару позивачем не надано. При цьому підставою позову є повернення грошових коштів за поставлений відповідачем нібито неякісний товар - соняшника органічного для промислової переробки врожаю 2019 року. Позивач вказує, що ТОВ "АВІС" виконано свої зобов`язання з оплати повної вартості товару, яка визначена договором поставки №1-20/12-19АВ від 20.12.2019, що підтверджується платіжними дорученнями, а відповідач не виконав свої зобов`язання з поставки товару відповідної якості, що призвело до зменшення вартості поставленого товару. Разом з тим, в усіх платіжних дорученнях на оплату товару вказано у призначенні платежу "як оплата по договору поставки №1-20/12-19АВ від 20.12.2019". Отже, для визначення розміру коштів, які відповідач повинен повернути, у разі доведення позивачем підстав для повернення, необхідно встановити, загальну кількість поставленого за договором товару, загальну вартість поставленого за договором товару, загальний розмір коштів оплачених позивачем за товар та визначити вартість, на яку зменшено вартість поставленого за договором товару. З метою забезпечення справедливого та неупередженого розгляду справи з дотримання основоположного принципу змагальності сторін та винесення у справі законного та обгрунтованого рішення, яке буде грунтуватися на всебічному і повному з`ясуванню обставин справи щодо визначення документальної обгрунтованості розрахунків заборгованості, які надані позивачем та відповідності таких розрахунків умовам договору поставки №1-20/12-19 АВ від 20.12.2019 та додаткової угоди від 27.01.2020 до договору поставки №1- 20/12-19 АВ від 20.12.2019 відповідач просив призначити судову економічну експертизу, проте дане клопотання судом першої інстанції залишено без розгляду. Отже, вказані вище обставини додатково підтверджують, що сума стягнення заявлена позивачем є не зрозумілою та не підлягає математичному перерахунку. Проте, суд першої інстанції не надав оцінки та не врахував дані обставини. Окрім того, зазначає, що суд першої інстанції взагалі не звернув уваги на те, що під час розгляду справи відповідачем було подано заяву про зміну підстав зустрічного позову та не надав жодного аналізу цій заяві в оскаржуваному рішенні суду та не встановив обставин, які б давали підстави вважати, що додаткова угода від 27.01.2020 є фіктивною. Щодо відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання про зменшення штрафних санкцій, вказує на те, що умовами основного договору та додаткової угоди не передбачено нарахування 3% річних та інфляційного збільшення. Судом апеляційної інстанції встановлено, що вперше апелянт звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду в межах строків визначених ст. 273 ГПК України. Разом з тим, ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" на рішення Господарського суду Житомирської області від 14.12.2021 у справі №906/294/21 було повернуто заявнику разом з доданими до неї документами. Вказана ухвала була отримана скаржником 27.01.2022 та 28.01.2022 апелянт повторно звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2022 відкрито апеляційне провадження по справі №906/294/21, розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" на рішення Господарського суду Житомирської області від 14.12.2021 у справі № 906/294/21 призначено на 19.04.2022 об 15:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №1. Запропоновано позивачу - у строк до 19.04.2022 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів іншій стороні по справі. Також, роз`яснено сторонам по справі право участі особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції згідно з правилами статті 197 Господарського процесуального кодексу України. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.04.2022 розгляд апеляційної скарги відкладено на 17.05.2022 об 15:00 год. Матеріалами справи стверджується, що сторони отримали ухвалу суду від 24.02.2022, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, які наявні в матеріалах даної справи (а.с. 160-162, т.3). 18.04.2022 до Північно-західного апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" від представника позивача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому, з підстав, викладених в ньому, просить суд залишити рішення Господарського суду Житомирської області від 14 грудня 2021 у справі № 906/294/21 без змін, а скаргу ТОВ "ЦЕФЕЙ - ЕКО2" - без задоволення В судове засідання 17.05.2022 з`явилась представник позивача за первісним позовом - адвокат Волошенюк О.В. в режимі відеоконференцзв`язку із приміщення Вінницького міського суду Вінницької області, яка повністю заперечила доводи, викладені в апеляційній скарзі та надала усні пояснення щодо суті спору. Представник відповідача за первісним позовом в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений в установленому порядку. 13.05.2022 на електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання представника відповідача за первісним позовом - адвоката Оніщука Є.О. про відкладення розгляду справи. Клопотання мотивоване тим, що ТОВ "Цефей-Еко" розірвано договір з попереднім представником адвокатом Янчевською О.В., яка здійснювала представництво інтересів відповідача у даній справі та у зв`язку з воєнним станом, виїхала за межі України, що підтверджується відміткою у її паспорті від 04.03.2022, а перед виїздом не змогла передати матеріали справи новому представнику. У зв`язку з цим, останній, не мав можливості ознайомитись з матеріалами даної справи, та підготувати необхідні пояснення чи клопотання. Крім того, зазначає, що 27.04.2022 рішенням учасників ТОВ "Цефей-Еко" змінено керівника відповідача, повноваження якого визначені Статутом. Тому, враховуючи визначені статутом ТОВ "Цефей-Еко" обмеження керівника щодо укладення правочинів та вчинення інших дій на суму, що перевищує 50 000, 00 грн., при розмірі позовних вимог у даній справі 3 066 437, 27 грн., новий керівник на сьогодні узгоджує правову позицію щодо подальшого розгляду даної справи з учасниками ТОВ "Цефей-Еко", без дозволу яких керівник, і, відповідно представник ТОВ "Цефей-Еко" не може самостійно здійснювати представництво ТОВ "Цефей-Еко" при розгляді даної справи. Колегія суддів відхиляє клопотання представника відповідача за первісним позовом про відкладення розгляду справи, враховуючи таке. Відповідно до норм ч.12 ст.270 ГПК України неявка у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, оскільки визначальним є не явка представників, а достатність матеріалів справи для ухвалення рішення у справі. При цьому господарський суд виходить з того, що учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника; неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах. Враховуючи те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, заявником клопотання не доведено, а судом не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без його участі, судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження про день, час та місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення повторного клопотання про відкладення розгляду справи. Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, стосовно дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку. Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне. Між Товариством з обмеженою відповідальністю - підприємством "АВІС" (покупець/позивач за первісним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" (постачальник/відповідач за первісним позовом) 20.12.2019 було укладено договір поставки №1-20/12-19 АВ (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов`язався прийняти й оплатити соняшник органічний для промислової переробки врожаю 2019 р. згідно регулювань ЄС (надалі іменується "Товар") (а.с.14-17, т.1). За умовами п.1.4. Договору, найменування та кількість Товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), одиниці виміру Товару, ціна одиниці Товару та загальна сума відповідної партії Товару визначаються у рахунках, видаткових накладних, специфікаціях, податкових накладних та/або інших товарно-супровідних документах, які є невід`ємною частиною даного Договору. Згідно п. 2.1. Договору, постачальник зобов`язується поставити покупцю Товар у кількості 500 (п`ятсот) тон +/- 5 %. Пунктами 2.2., 2.3. Договору, визначено, що Товар за показниками якості та безпечності повинен відповідати вимогам ДСТУ 4694:2006 Соняшник. Олійна сировина. Технічні умови й стандартам GMP+. Базисні показники Товару, за які буде проводитись розрахунок: - вологість - не більше 8,0 (вісім) %; засміченість - не більше 3,0 (три) %; зараженість шкідниками - не допускається; залишки пестицидів - не допускається; вміст олеїнової кислоти - 78% і більше; олійність - не менше 45%. Товар повинен бути належної товарної якості, без плісняви, отруйного насіння, паразитів і не мати стороннього запаху. Інші показники - згідно з ДСТУ 4694:2006 й стандартів GMP+. Відповідно до п.3.1. Договору, ціна на товар встановлюється в національній валюті України - гривнях з урахуванням податку на додану вартість і дорівнює еквіваленту 720 (сімсот двадцять) доларів США за одну тону згідно міжбанківському курсу на день отримання партії Товару. Комерційним курсом гривні до долару США слід вважати міжбанківський валютний курс продажу долару США до гривні, який щоденно розміщується за адресою на Інтернет-сторінці (http://minfin.com.ua/currency/mb/) станом на переддень операції в момент закриття торгів позиція "продаж". За умовами п.3.2. Договору, покупець здійснює оплату за поставлений товар протягом 3 (трьох) банківських днів від дати отримання товару за умови отримання від Постачальника документу, що підтверджує статус товару як Органічного (Транзакційний сертифікат). Загальна сума Договору визначається шляхом простого арифметичного додавання грошових сум за всіма партіями Товару, поставленого за весь період дії цього Договору (п.3.5. Договору). Відповідно до п.4.1. Договору, товар у кількості 500 (п`ятсот) тон +/- 5%. загальної кількості повинен бути поставлений постачальником покупцю у період з 20.12.2019 по 15.01.2020. За умовами пунктів 4.3. - 4.5. Договору, партія Товару вважається переданою постачальником та прийнятою покупцем: 4.3.1. за кількістю - шляхом перевірки та порівняння, відповідно до ваги, вказаної в транспортних та супровідних документах на партію товару; 4.3.2. за якістю - відповідно до розділу 2 Договору. Якщо під час приймання товару буде виявлено його нестачу, невідповідність заявленому рівню якості, представники покупця й постачальника зобов`язані скласти двосторонній Акт, на підставі якого проводиться доставка, повернення та/або заміна Товару неналежної якості, з підписанням відповідних коригуючих накладних. Датою поставки є дата фактичної передачі товару покупцю постачальником у місці поставки із усіма товарно-супровідними документами на товар, передбаченими Договором. Відповідно до пункту 8.1 договору, договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2019 року, але у будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань за цим договором. 23.12.2019 сторонами було підписано додаткову угоду №1, в якій сторони погодили змінити наступні пункти договору: - пункт 2.1 постачальник зобов`язується поставити покупцю товар у кількості 1000 (одна тисяча) тон +/- 5%; - пункт 4.1 товар у кількості 1000 (одна тисяча) тон +/- 5% загальної кількості повинен бути поставлений постачальником покупцю у період з 20 грудня 2019 по 15 січня 2020 (т.1, а.с.18); - інші умови вищевказаного договору, не змінені цією угодою залишаються чинними у тій редакції, в якій вони викладені сторонами раніше, і сторони підтверджують їх обов`язковість для себе. Відповідно до п.5 Угоди, остання є невід`ємною частиною Договору поставки №1-20/12-19 АВ від 2012.2019 і набирає чинності з моменту її підписання сторонами та її скріплення печатками сторін. Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов укладеного між сторонами договору, відповідач за первісним позовом поставив, а позивач за первісним позовом прийняв товар у кількості 1000 тон на загальну суму 16 793 832, 06 грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними: №101 від 23.12.2019 у кількості 162, 76 тон на суму 2 733 391, 44грн, №102 від 23.12.2019 у кількості 68, 05 тон на суму 1 142 831, 70 грн, №103 від 24.12.2019 у кількості 44, 31 тон на суму 744 142, 14 грн, №104 від 25.12.2019 у кількості 182, 00 тон на суму 3 056 508, 00 грн, №105 від 26.12.2019 у кількості 42, 88 тон на суму 720 126, 72 грн, №106 від 26.12.2019 у кількості 31, 85 тон на суму 534 888, 90 грн, №107 від 26.12.2019 у кількості 107, 10 тон на суму 1 798 637, 40 грн, №108 від 26.12.2019 у кількості 81, 82 тон на суму 1 374 085, 08 грн, №109 від 27.12.2019 у кількості 70, 96 тон на суму 1 191 702, 24 грн, №110 від 27.12.2019 у кількості 90, 85 тон на суму 1 525 734, 90 грн, №111 від 28.12.2019 у кількості 117, 41 тон на суму 1 971 783, 54 грн (а.с.19-20, 34, 41, 46, 61, 66, 69, 78, 85, 92, 99, т.1); товарно-транспортними накладними: №176665 від 23.12.2019, №176666 від 23.12.2019, №176667 від 23.12.2019, №176668 від 23.12.2019, №176669 від 23.12.2019, №176670 від 23.12.2019, №176671 від 23.12.2019, №176673 від 23.12.2019, №1 від 24.12.2019, №2 від 24.12.2019, №5 від 25.12.2019, №6 від 25.12.2019, №7 від 25.12.2019, №9 від 25.12.2019, №10 від 25.12.2019, №11 від 25.12.2019, №12 від 25.12.2019, №13 від 26.12.2019, №14 від 26.12.2019, №15 від 26.12.2019, №19 від 26.12.2019, №18 від 26.12.2019, №17 від 26.12.2019, №16 від 26.12.2019 №22 від 26.12.2019, №21 від 26.12.2019, №20 від 26.12.2019, №23 від 27.12.2019, №24 від 27.12.2019, №25 від 27.12.2019, №26 від 27.12.2019, №27 від 27.12.2019, №28 від 27.12.2019, №29 від 28.12.2019, №30 від 28.12.2019, №31 від 28.12.2019, №32 від 28.12.2019, №33 від 28.12.2019 (т.1, а.с.21, 23, 25, 27, 29, 31, 33, 36, 38, 40, 43, 45, 48, 50, 52, 54, 56, 58, 60, 63, 65, 68, 71, 73, 75,77, 80, 82, 84, 87, 89, 91, 94, 96, 98, 103, 105, 107, 109); квитанціями: №002375 від 24.12.2019, №002376 від 24.12.2019, №002377 від 24.12.2019, №002378 від 24.12.2019, №002379 від 24.12.2019, №002380 від 24.12.2019, №002383 від 25.12.2019, №002391 від 25.12.2019, №002392 від 25.12.2019, №002393 від 25.12.2019, №002394 від 26.12.2019, №002395 від 26.12.2019, №002396 від 26.12.2019, №002397 від 26.12.2019, №002398 від 26.12.2019, №002399 від 26.12.2019, №002468 від 25.12.2019, №002400 від 26.12.2019, №002401 від 27.12.2019, №002403 від 27.12.2019, №002404 від 27.12.2019, №002469 від 27.12.2019, №002408 від 27.12.2019, №002405 від 27.12.2019, №002402 від 27.12.2019, №002410 від 27.12.2019, №002470 від 27.12.2019, №002407 від 27.12.2019, №002413 від 28.12.2019, №002471 від 28.12.2019, №002412 від 28.12.2019, №002415 від 28.12.2019, №002417 від 28.12.2019, №002410 від 28.12.2019, №002472 від 29.12.2019, №002475 від 29.12.2019, №002419 від 29.12.2019, №002420 від 29.12.2019 (а.с.22, 24, 26, 28, 30, 32, 35, 37, 39, 42, 44, 47, 49, 51, 53, 55, 57, 59, 62, 64, 67, 70, 72, 74, 76, 79, 81,83, 86, 88, 90, 93, 95, 97, 100, 104, 106, 108, т.1) Судом встановлено, що позивачем за первісним позовом було проведено оплату за товар на загальну суму 16 794 000, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №12056 від 23.12.2019 на суму 2 733 391, 44 грн, №12060 від 24.12.2019 на суму 1 142 831,70 грн, №12112 від 24.12.2019 на суму 744 142, 14 грн, №12113 від 24.12.2019 на суму 2 317 572, 00 грн, №12127 від 26.12.2019 на суму 720 126, 72 грн, №12128 від 26.12.2019 на суму 543 789, 72 грн, №12129 від 26.12.2019 на суму 738 936, 00 грн, №12165 від 26.12.2019 на суму 1 798 637, 40 грн, №12166 від 26.12.2019 на суму 1 365 184, 26 грн, №12175 від 27.12.2019 на суму 3 300 000, 00 грн, №12177 від 27.12.2019 на суму 1 389 388, 62 грн (а.с.110-120, т.1,). 27.01.2020 сторонами було підписано додаткову угоду до договору поставки №1-20/12-19 АВ від 20.12.2019, в якій сторонами було погоджені наступні умови:

1. У період з 23 грудня 2019 р. по 28 грудня 2019 р. Постачальник поставив Покупцю Товар у кількості 1 000 (одна тисяча) тисяча тон за ціною 720 (сімсот двадцять) доларів США, що еквівалентно 16 794, 00 грн. за одну тону, у т.ч. ПДВ, на загальну суму 16 794 000, 00 (шістнадцять мільйонів сімсот дев`яносто чотири тисячі грн. 00 коп.), що підтверджується такими видатковими накладними, а саме: № 101 від 23.12.2019 р. у кількості 162, 76 тон на суму 2 733 391, 44 грн.; № 102 від 23.12.2019 р. у кількості 68, 05 тон на суму 1 142 831, 70 грн.; № 103 від 24.12.2019 р. у кількості 44, 31 тон на суму 744 142,14 грн.; № 104 від 25.12.2019 р. у кількості 182, 00 тон на суму 3 056 508, 00 грн.; № 105 від 26.12.2019 р. у кількості 42, 88 тон на суму 720 126, 72 грн.; № 106 від 26.12.2019 р. у кількості 31, 85 тон на суму 534 888, 90 грн.; № 107 від 26.12.2019 р. у кількості 107, 10 тон на суму 1 798 637, 40 грн.; № 108 від 26.12.2019 р. у кількості 81, 82 тон на суму 1 374 085, 08 грн.; № 109 від 27.12.2019 р. у кількості 70, 96 тон на суму 1 191 702, 24 грн.; № 110 від 27.12.2019 р. у кількості 90, 85 тон на суму 1 525 734, 90 грн.; № 111 від 28.12.2019 р. у кількості 117, 41 тон на суму 1 971 783, 54 грн.

2. Покупець здійснив оплату вищезазначеного Товару у повному обсязі.

3. У зв`язку із тим, що вищезазначений Товар виявився таким, що не відповідає показникам якості, передбаченими Сторонами у п. 2.3. Договору, Сторони домовились зменшити ціну неякісного Товару на 120 (сто двадцять) доларів США за курсом на дату поставки Товару відповідно до умов п. 3.1. Договору.

4. Виходячи з того, що початкова ціна Товару становила 16 794, 00 грн. за одну тону, у т.ч. ПДВ (720$ х 23, 325 грн.), зменшена ціна Товару складає: 120$ х 23, 325 грн. = 2 799, 00 (дві тисячі сімсот дев`яносто дев`ять грн. 00 коп.) грн., у т.ч. ПДВ, за одну тону.

5. Узгоджена Сторонами сума, що підлягає поверненню Постачальником Покупцю, становить: 1000 тон х 120$ х 23, 325 грн. = 2 799 000, 00 (два мільйони сімсот дев`яносто дев`ять тисяч грн. 00 коп.) грн., у т.ч. ПДВ.

6. Постачальник зобов`язаний перерахувати на поточний рахунок Покупця, зазначені у Договорі, грошові кошти у розмірі 2 799 000, 00 (два мільйони сімсот дев`яносто дев`ять тисяч грн. 00 коп.) грн., у т.ч. ПДВ, до 28 лютого 2020 р.

7. У разі не виконання п.6 даної Додаткової угоди, Постачальник сплачує на користь Покупця суму боргу, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних та/або несвоєчасно виконаних грошових зобов`язань за кожний день прострочення.

8. Інші умови вищевказаного Договору, не змінені цією Угодою, залишаються чинними у тій редакції, в якій вони викладені Сторонами раніше, і Сторони підтверджують їх обов`язковість для себе. Матеріалами справи стверджується, що вищевказані Договір (оригінал оглянуто судом першої інстанції в судовому засіданні 14.07.2021) та Додаткова угода підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств (оригінал оглянуто судом першої інстанції в судовому засіданні 14.12.2021) (а.с.14, 121, т.1). Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. В розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. При цьому, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права саме відповідачем, з урахуванням належності обраного способу судового захисту. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Особа, яка звертається до господарського суду з позовом, самостійно обирає спосіб захисту, визначає відповідача, предмет та підстави позову та зазначає у позовній заяві яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов. Згідно з ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з ч.ч. 1, 7 ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Частиною 1 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Як встановлено вище, 20.12.2019 між ТОВ "Цефей-Еко" (постачальник), в особі директора Антипчук Оксани Олександрівни, яка діє на підставі Статуту, з однієї сторони та ТОВ - підприємство "АВІС" (покупець), в особі Генерального директора Зотова Сергія Арсенійовича, який діє на підставі Статуту, з другої сторони (у подальшому іменуються Сторони) укладено договір поставки №1-20/12-19АВ, за умовами якого, постачальник зобов`язався поставляти та передавати у власність покупця товар, а покупець зобов`язався приймати цей товар й оплачувати його (а.с. 14-17, т.1). 27.01.2020 між ТОВ-підприємство "АВІС" в особі Генерального директора Зотова Сергія Арсенійовича, який діє на підставі Статуту з однієї сторони, та ТОВ "Цефей-Еко" в особі директора Антипчук Оксани Олександрівни, яка діє на підставі Статуту, з другої сторони, укладено додаткову угоду до договору поставки №1-20/12-19АВ від 20.12.2019 (а.с. 121, т.1). Згідно даної Додаткової угоди у період з 23.12.2019 по 28.12.2019 Постачальник поставив Покупцю Товар у кількості 1 000 (одна тисяча) тисяча тон за ціною 720 (сімсот двадцять) доларів США, що еквівалентно 16 794, 00 грн. за одну тону, у т.ч. ПДВ, на загальну суму 16 794 000, 00 (шістнадцять мільйонів сімсот дев`яносто чотири тисячі грн. 00 коп.). Покупець здійснив оплату вищезазначеного Товару у повному обсязі. У зв`язку із тим, що вищезазначений Товар виявився таким, що не відповідає показникам якості, передбаченими Сторонами у п. 2.3. Договору, Сторони домовились зменшити ціну неякісного Товару на 120 (сто двадцять) доларів США за курсом на дату поставки Товару відповідно до умов п. 3.1. Договору У пункті 5 даної угоди узгоджено суму, що підлягає поверненню Постачальником Покупцю та становить 2 799 000, 00 грн, у тому числі ПДВ. Дана додаткова угода підписана від імені постачальника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-еко" директором О.О. Антипчук. В свою чергу, ТОВ "Цефей-Еко" подало зустрічний позов про визнання недійсною Додаткової угоди від 27.01.2020 до договору поставки №1-20/12-19АВ від 20.12.2019. Вказує, що жодних рішень щодо укладення додаткової угоди від 27.01.2020 учасниками підприємства не приймалось. Зазначає, що Антипчук О.О., яка була директором підприємства, не могла укласти додаткову угоду від 27.01.2020 до договору поставки №1-20/12-19 АВ від 20.12.2019 року, так як не мала необхідних повноважень її укладати з позивачем без рішення загальних зборів, оскільки сума, яка підлягає поверненню, складає аж 2 799 000, 00 грн. Також заперечує факт підписання додаткової угоди від 27.01.2020 на той час директором ТОВ "Цефей-Еко" Антипчук Оксаною Олександрівною, яка вказана в даному документі як підписант зі сторони ТОВ "Цефей-Еко", посилаючись на те, що її підпис на додатковій угоді від 27.01.2020 року до договору поставки №1-20/12-19 від 20.12.2019 року є підробленим. З огляду на доводи зустрічного позову суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Згідно з приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Надання дозволу загальних зборів учасників товариства свідчить про дотримання встановленого статутом порядку щодо укладення відповідного правочину виконавчим органом товариства і надає цьому правочину відповідної "легітімності" і також є доказом добросовісності, у розумінні пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України, виконавчого органу товариства (певний стандарт поведінки виконавчого органу, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів самої юридичної особи від імені якої діє такий орган). Таким чином, директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" при укладенні оспорюваної угоди зобов`язаний був діяти на підставі дозволу на (попереднє) укладення договору (правочину), прийнятого загальними зборами учасників товариства. Підпунктом "л" пункту 8.2. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко", в редакції, чинній на дату укладення оспорюваної додаткової угоди до договору поставки, передбачено надання дозволу на (попереднє) укладення виконавчим органом господарських договорів (правочинів) на суму, що перевищує 100 000, 00 (сто тисяч) гривень для одного правочину протягом одного календарного місяця та 300 000, 00 (триста тисяч) гривень для сукупності правочинів протягом одного календарного місяця, а також, серед іншого, договорів позики (позички, безвідсоткової фінансової допомоги і т.п.). Як встановлено судом, 16.12.2019 проведено загальні збори учасників ТОВ "Цефей-Еко", порядком денним яких було вирішення питання про надання згоди на вчинення ТОВ "Цефей-Еко" будь-яких значних правочинів з ТОВ підприємство "АВІС" вартість майна, робіт або послуг, що є предметом таких правочинів, перевищує 50% вартості чистих активів ТОВ "Цефей-Еко" станом на кінець попереднього кварталу до дати укладання будь-якого правочину, а також питання про підтвердження повноважень Антипчук О.О. як директора та надання їй повноважень на підписання договорів, додаткових угод та всіх необхідних документів. За результатами проведених 16.12.2020 загальних зборів, учасниками ТОВ "Цефей-Еко" було вирішено: "надати згоду на вчинення ТОВ "Цефей-Еко" будь-яких значних правочинів з ТОВ "АВІС" вартість майна, робіт або послуг, що є предметом таких правочинів, що перевищує 50% вартості чистих активів Товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності ТОВ "Цефей-Еко" до дати укладання будь-якого правочину; підтвердити повноваження Антипчук Оксани Олександрівни, як директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" про надання їй уповноважень підписати від імені Товариства договори/додаткові угоди та інші документи, необхідні для виконання рішень, що були прийняті на даному засіданні, самостійно узгодивши з ТОВ "АВІС" всі інші умови цих договорів/додаткових угод та інших документів на власний розсуд", про що свідчить протокол №55 Загальних зборів Учасників ТОВ "Цефей-Еко" (а.с.177. т.2). Окрім того, колегією суддів враховується, що підписання угоди від 27.01.2020 директором ТОВ "Цефей-Еко" підтверджується також наявністю на спірній угоді відтиску печатки позивача за зустрічним позовом як юридичної особи. При цьому, суд констатує, що печатка юридичної особи відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, а тому, враховуючи наявність відбитку печатки позивача за зустрічним позовом на оспорюваній угоді, суд дійшов висновку, що позивач за зустрічним позовом має нести відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на договорах, актах, розрахункових документах. Доказів її втрати, викрадення або в інший спосіб вибуття з володіння позивача за зустрічним позовом або використання її іншою особою ТОВ "Цефей-Еко" суду не надано, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави вважати, що печатка підприємства використовувалася проти волі позивача за зустрічним позовом. Даний факт позивачем не спростовано, в матеріалах справи такі докази також відсутні. А тому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" до Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" про визнання недійсною додаткової угоди від 27.01.2020 до договору поставки №1-20/12-19АВ від 20.12.2019 з огляду на те, що доводи позивача за зустрічним позовом в цій частині не знайшли свого підтвердження, оскільки наявність чинного рішення загальних зборів ТОВ "Цефей-Еко", яке оформлено протоколом №55 від 16.12.2019, свідчить про дотримання директором ТОВ "Цефей-Еко" порядку укладення додаткової угоди від 27.01.2020 та наявність у Антипчук Оксани Олександрівни повноважень на її підписання від імені ТОВ "Цефей-Еко" з ТОВ підприємство "АВІС". При цьому печаткою ТОВ "Цефей-Еко" скріплено підпис уповноваженої особи Товариства як ще один доказ на підтвердження волі Товариства на вчинення даного правочину. З приводу часткового задоволення судом першої інстанції первісних позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "Авіс": 2 799 000, 00 грн заборгованості, 86 308, 26 грн 3% річних, 180 936, 67 грн інфляційних втрат, 9 999, 37 грн витрат на оплату послуг адвоката, 45 993, 67 грн витрат по сплаті судового збору колегія суддів зазначає наступне. Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ст.509 ЦК України). З матеріалів справи вбачається, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки №1-20/12-19АВ від 20.12.2021 та додаткових угод від 15.01.2020 та від 27.01.2020 до нього. Згідно ч.1 ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Умовами п.6 додаткової угоди від 27.01.2020 до договору поставки №1-20/12-19АВ від 20.12.2019 передбачено, що постачальник зобов`язаний перерахувати на поточний рахунок покупця, зазначений у Договорі, грошові кошти у розмірі 2 799 000, 00 грн, у т.ч. ПДВ, до 28 лютого 2020 р. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач за первісним позовом звертався до відповідача за первісним позовом з вимогою №217 від 01.04.2020, в якій просив терміново перерахувати на користь ТОВ - підприємство "АВІС" кошти у розмірі 2 799 000, 00 грн (а.с.155, т.1 докази надіслання а.с.156-157, т.1). Нормою ст.525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Колегією суддів встановлено, що відповідач за первісним позовом відповіді на зазначену вимогу позивача за первісним позовом не надав, заборгованість перед позивачем в сумі 2 799 000, 00 грн не погасив, докази протилежного в матеріалах справи відсутні, а тому, враховуючи вищевикладене, вважає, що висновки суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача 2 799 000, 00 грн основного боргу є правомірними та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. Розглядаючи питання про правомірність вимог позивача щодо стягнення з відповідача 180 936, 67 грн. інфляційних втрат та 86 500, 60 грн. 3% річних, суд апеляційної інстанції враховує наступне. Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до наведеної норми, позивачем за первісним позовом було нараховано до стягнення з відповідача 180 936, 67 грн. інфляційних втрат та 86 500, 60 грн. 3% річних (а.с. 2-3, т.1). При розгляді справи в суді першої інстанції, відповідачем за первісним позовом заявлено клопотання від 03.10.2021 про зменшення штрафних санкцій. Клопотання мотивоване тим, що умовами основного договору та додаткової угоди не передбачено нарахування 3% річних та інфляційного збільшення. Вказує на неспівмірність заявлених до стягнення суми процентів річних у розмірі 86 500, 60 грн, які є несправедливими, коли наслідки невиконання боржником зобов`язань вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання та вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення відмовити у стягненні 3% річних у розмірі 86 500, 60 грн та зменшити їх розмір до суми 8 650, 00 грн, а інфляційне збільшення зменшити з 180 936, 67 грн до 18 000, 00 грн. Розглядаючи заявлене відповідачем за первісним позовом клопотання про зменшення штрафних санкцій суд першої інстанції врахував, що згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зі змісту наведених норм вбачається, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. При цьому зменшення розміру штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та його розмір. При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. (Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, від 27.02.2019 у справі №910/9765/18, від 26.03.2020 у справі №916/2154/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19). Як встановлено судом, відповідач за первісним позовом є господарюючим суб`єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених 3% річних та інфляційних втрат, які нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 ГПК України, статті 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Колегія суддів, дослідивши подане відповідачем за первісним позовом клопотання щодо зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасну оплату отриманого товару, перевіривши доводи, які містяться у такому клопотанні, врахувавши розмір несвоєчасно виконаного зобов`язання та розмір інфляційних втрат та 3% річних; обставини, на які посилається відповідач за первісним позовом, як на підставу для їх зменшення, прийшла до висновку, що відповідачем за первісним позовом не надано доказів на підтвердження наявності поважності причин неналежного виконання зобов`язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру інфляційних втрат та 3% річних наслідкам порушення. Суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що судом першої інстанції враховано факт відсутності в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків через неналежне виконання відповідачем свого обов`язку та це не може бути єдиною самостійною підставою для зменшення розміру штрафних санкцій. Колегія суддів також зазначає, що 3% річних та інфляційні втрати нараховуються в силу закону (ст.625 ЦК України), а тому їх узгодження сторонами в договорі не вимагається, а передбачені зазначеною нормою права наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму боргу, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому, посилання відповідача, зокрема, на постанову Великої Палати ВС від 18.02.2020 у справі №902/417/18 є безпідставним, оскільки висновок Верховного суду про можливість зменшення відсотків річних у справі № 902/417/18 здійснено із врахуванням обставин вказаної справи, які не є тотожними обставинам у даній справі (зокрема нарахування договірних 40% річних на суму боргу). Слід зазначити, що у даному випадку, вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційних втрат задоволено частково і таке стягнення в певній мірі компенсує знецінення несвоєчасно сплачених відповідачем за первісним позовом коштів. Водночас, наведені відповідачем за первісним позовом у клопотанні доводи в обґрунтування зменшення інфляційних втрат та 3% річних, не свідчать про виключність зазначених обставин та про вжиття будь-яких заходів відповідачем за первісним позовом для недопущення порушення зі свого боку господарського зобов`язання зі сплати грошових коштів, якими ТОВ "Цефей-Еко" користувалось, у тому числі, протягом часу за який ТОВ підприємство "АВІС" нарахувало інфляційні та 3% річних, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних. Суд першої інстанції, перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга Закон" розрахунок нарахувань 3% річних на заборгованість в сумі 2 799 000, 00 грн, за період з 01.03.2020 по 11.03.2021, встановив, що сума 3% річних становить саме 86 308, 26 грн., а не 86 500, 60 грн., як зазначено позивачем. Колегія суддів погоджується з перерахунком 3% річних судом першої інстанції та вважає, що вимоги в частині стягнення 192, 34 грн 3% річних нараховані безпідставно, а сума до стягнення становить саме 86 308, 26 грн. Тобто суд першої інстанції правомірно відмовив в цій частині вимог. Перевіривши проведені позивачем нарахування інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції вважає їх обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства, а тому погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 180 936, 67 грн. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача за договором поставки боргу в сумі 2 799 000, 00 грн, 86 308, 26 грн 3% річних та 180 936, 67 грн інфляційних втрат є обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню. Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача. Також погоджується із відмовою судом першої інстанції в частині стягнення 3% річних в сумі 192, 34 грн. Щодо заявленої вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом 10 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції зазначає натупне. Судом встановлено, що 20.05.2020 між Адвокатом Волошенюк О.В. (Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" (Клієнт) було укладено договір №К-14 про надання правової допомоги, за умовами пункту 1.1 якого, Адвокат зобов`язується надавати Клієнту правовому допомогу щодо захисту прав та законних інтересів останнього в судах всіх інстанцій, державної виконавчої служби, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування у справі за позовом Клієнта до ТОВ "Цефей- Еко" код ЄДРПОУ 42414840 (надалі іменується "Справа"), а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором. Номер справи визначається ухвалою господарського суду про відкриття провадження. Пунктом 1.2 сторони погодили, що правова допомога полягає в: - зборі та правовому аналізі інформації, документів та матеріалів, що стосуються Справи; - наданні усних та письмових консультацій та роз`яснень щодо правових питань, що стосуються Справи; - складанні необхідних для Справи процесуальних документів, скарг, претензій та позовних заяв тощо; - виконанні окремих доручень Клієнта, що стосується Справи; - представництві інтересів Клієнта в судах всіх інстанцій, державної виконавчої служби, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування з питань, що стосуються Справи. За умовами пункту 3.1 договору, за надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар (винагороду) в розмірі десять тисяч гривень в якості попередньої оплати шляхом видачі коштів з каси Клієнта із зазначенням відповідного призначення платежу. Вказаний договір підписаний уповноваженими особами. Пунктом 3 Акту (звіту) приймання-передачі наданих послуг від 12.07.2021 до Договору про надання правової допомоги №К-14 від 20.04.2020 сторонами погоджено, що за надані послуги адвокат отримала гонорар у розмірі десять тисяч гривень в якості попередньої оплати шляхом видачі коштів з каси Клієнта, що підтверджується видатковим касовим ордером від 20.05.2020 №574 на суму 9 900, 00 грн й видатковим касовим ордером від 21.05.2020 №580 на суму 100,00грн і відповідає п.3.1 договору. Загальна вартість послуг склала 10 000, 00 грн без ПДВ. У клієнта претензій до якості наданих послуг немає (а.с.213, т.2). У матеріалах справи наявне свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Волошенюк О.В. серія ВН №000116 від 18.12.2017 (а.с.167, т.1,). Факт понесених вищевказаних витрат позивачем за первісним позовом підтверджується видатковими касовими ордерами: №574 від 20.05.2020 на суму 9 900, 00 грн та №580 від 21.05.2020 на суму 100, 00 грн (а.с.165-166, т.1). Згідно ч.1 ст.16 ГПК України Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Відповідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з положеннями статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст.16 ГПК України). Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". Відповідно до ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи, витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами із іншими судовими витратами. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Отже, керуючись приписами ст.129 ГПК України, враховуючи, що позивачем підтверджено правовий статус представника - адвоката, надано докази оплати послуг, прийнятих згідно з договором про надання правової допомоги №К-14 від 20.05.2020, оцінивши заявлені до стягнення витрати, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, з урахуванням всіх аспектів цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на підготовку матеріалів як кваліфікований фахівець, суд встановив, що сума витрат на професійну правничу допомогу, яка заявлена до стягнення, погоджена сторонами, узгоджена з предметом позову, наданими адвокатом послугами, часом, витраченим адвокатом на надання послуг та обсягом таких послуг. Відповідач за первісним позовом заперечень стосовно заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу не подав, клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не заявив. За приписами ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (у даному випадку - витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги у даній справі задоволені частково, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що з відповідача за первісним позовом підлягають стягненню витрати позивача за первісним позовом на оплату правничої допомоги пропорційно розміру задоволених вимог, а саме в сумі 9 999, 37 грн., а витрати на оплату послуг адвоката в частині стягнення 0, 63 грн покладаються на позивача за первісним позовом. Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Оцінка доказів має свій зміст: визнання допустимості, належності, достовірності, вірогідності і взаємозв`язку всієї сукупності доказів. У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Колегія суддів вважає, що позивачем надано достатньо доказів в обгрунтування позовних вимог, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову. Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року). За таких обставин, колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими. Суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду. На підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" на рішення Господарського суду Житомирської області від 14.12.2021 у справі № 906/294/21 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області. Повний текст постанови складений "24" травня 2022 р. Головуючий суддя Розізнана І.В. Суддя Василишин А.Р. Суддя Грязнов В.В.