Постанова Північний апеляційний господарський суд № 911/1448/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "22" лютого 2022 р. Справа№ 911/1448/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Тищенко А.І. суддів: Скрипки І.М. Михальської Ю.Б. секретар судового засіданні: Бендюг І.В., за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 22.02.2022, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2021 (повне рішення складено 29.11.2021) у справі № 911/1448/21 (суддя Шевчук Н.Г.) за позовом Акціонерного товариства "Національна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Тетіївтепломережа" Тетіївської міської ради про стягнення 1 064 954, 48 грн за договором № 5220/1920-ТЕ-17 постачання природного газу від 30.09.2019, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У травні 2021 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства "Тетіївтепломережа" Тетіївської міської ради про стягнення заборгованості за договором № 5220/1920-ТЕ-17 постачання природного газу від 30.09.2019 в розмірі 1 064 954,48 грн, з яких 936 626,39 грн основний борг,16 862,25 грн пеня, 30 077,61 грн 3% річних та 81 388,23 грн інфляційні втрати. Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем умов договору №5220/1920-ТЕ-17 постачання природного газу від 30.09.2019 в частині оплати за переданий газ у визначений договором строк, що послугувало для нарахування пені, 3% річних та інфляційних. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви Рішенням Господарського суду Київської області від 18.11.2021 у справі №910/1448/21 позов задоволено частково. За рішенням суду присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 057 563,60 грн, з яких: заборгованість 936 626,39 грн, пеня 9 471,37 грн, 3% річних 30 077,61 грн, інфляційні втрати 81 388,23 грн, а також 15 863, 45 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з встановлених обставин щодо прострочення відповідачем зобов`язання з оплати отриманого природного газу. Разом з тим, враховуючи те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ виробників теплової енергії звільнено від нарахування пені та штрафних санкцій з 12.03.2020 (введення на території України карантину), суд дійшов висновку про те що пеня не повинна нараховуватись починаючи з 12.03.2020. У зв`язку з цим суд здійснив перерахунок заявленої позивачем до стягнення суми пені. Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні пені на суму 7390,88 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги у даній частині задовольнити, мотивуючи свої вимоги порушенням судом першої інстанції норм матеріального права. Апелянт зазначає, що в момент підписання договору відповідач погодився з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов договору. Крім того, скаржник вказує, що судом першої інстанції було невірно визначено дату припинення нарахування пені, оскільки саме Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а не нормативним актом Кабінету Міністрів України, було звільнено від нарахування пені та штрафних санкцій, а отже дія закону не може бути зворотною в даному випадку. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України. Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як підтверджено матеріалами справи, 30 вересня 2019 року між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як постачальником, та Комунальним підприємством Київської обласної ради "Тетіївтепломережа", найменування якого змінено на Комунальне підприємство "Тетіївтепломережа" Тетіївської міської ради, як споживачем, укладено договір № 5220/1920-ТЕ-17 постачання природного газу (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити його на умовах цього договору. Згідно з пунктом 1.2 договору природний газ, що поставляється за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. В силу положень пункту 2.1 договору постачальник передає споживачу у жовтні 2019 - квітні 2020 року замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 355,6 тис. куб.м в тому числі по місяцях. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі (пункт 3.1 договору). Ціна за 1000 куб. м природного газу визначається сторонами щомісяця шляхом підписання додаткової угоди на підставі прейскуранту (п. 4.2 договору). Згідно з пунктом 4.3 договору ціни на природний газ, зазначені в прейскуранті, є обов`язковими за цим договором з моменту введення їх в дію (з дати, зазначеної у відповідному прейскуранті); споживач самостійно відслідковує інформацію щодо цін на відповідний розрахунковий період (місяць постачання) і вважається повідомленим про зміну цін з дати розміщення інформації на веб-сайті постачальника, але не пізніше дати введення їх в дію, або з дати направлення на електронну адресу споживача (зазначену в п. 12 договору) проекту додаткової угоди, інформаційного повідомлення тощо. Відповідно до пункту 4.4 договору загальна вартість договору дорівнює вартості фактично використаного за цим договором природного газу з урахуванням вартості послуг його транспортування. Пунктом 5.1 договору визначено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом розрахункового періоду; остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30.04.2020 (включно), а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 11 Договору). Додатковими угодами №№2-9 до договору № 5220/1920-ТЕ-17 постачання природного газу від 30.09.2019 сторони погоджували ціну природного газу, а саме: - за додатковою угодою № 2 від 31.10.2019 ціна природного газу разом із ПДВ та з урахуванням тарифу на послуги транспортування газу використаного у період з 01.10.2019 по 31.10.2019 складала 5 315,9405 грн за 1000 куб.м; - за додатковою угодою № 3 від 12.11.2019 ціна - 6067,43грн за 1000 куб. м; період з 01.11.2019 по 30.11.2019; - за додатковою угодою № 4 від 09.12.2019 ціна - 5320,663 грн за 1000 куб. м; період з 01.12.2019 по 31.12.2019; - за додатковою угодою № 5 від 23.12.2019 ціна - 6788,63 грн за 1000 куб. м; період з 01.01.2020 по 31.01.2020; - за додатковою угодою № 6 від 28.01.2020 ціна - 5728,99 грн за 1000 куб. м; період з 01.01.2020 по 31.01.2020; - за додатковою угодою № 7 від 24.02.2020 ціна - 4886,59 грн за 1000 куб. м; період з 01.02.2020 по 29.02.2020; - за додатковою угодою № 8 від 23.03.2020 ціна - 4224,19 грн за 1000 куб. м; період з 01.03.2020 по 31.03.2020; - за додатковою угодою № 9 від 23.04.2020 ціна - 3625,39 грн за 1000 куб. м; період з 01.04.2020 по 30.04.2020. На виконання умов договору позивач поставив відповідачу природний газ у період з жовтня 2019 року по квітень 2020 року включно на загальну суму 1 690 340,76 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2019 на суму 43691,71 грн, від 30.11.2019 на суму 346393,66 грн, від 31.12.2019 на суму 363629,00 грн, від 31.01.2020 на суму 410820,80 грн, від 29.02.2020 на суму 314531,68 грн, від 31.03.2020 на суму 206028,55 грн, від 30.04.2020 на суму 5242,36 грн, які в порядку пунктів 3.1, 5.1 договору є підставою для остаточних розрахунків між сторонами до 25 числа включно наступного місяця за місяцем поставки. Дані акти підписані та скріплені печатками обох сторін. Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що відповідач в порушення своїх договірних зобов`язань, за отриманий природний газ розрахувався частково, сплативши 753 714,37 грн та з порушенням строків, встановлених умовами договору. В підтвердження позовних вимог, позивачем подано довідку по операціях за договором № 5220/1920-ТЕ-17 від 30.09.2019 та виписки з банківського рахунку позивача, з яких вбачається, що оплата за поставлений природний газ відповідачем здійснювалась з порушеннями встановленого договором строку. Таким чином, як зазначає позивач, станом на день звернення до суду із розглядуваним позовом заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений та неоплачений природний газ становить 936 626,39 грн. Відповідач не заперечує наявність заборгованості за поставлений природний газ. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 16 862,26 грн пені за загальний період з 26.11.2019 по 17.04.2020; 30 077,61 грн 3% річних з 26.11.2019 по 31.03.2021 та 81 388,23 грн інфляційних втрат нарахованих за загальний період з березня 2020 року по березень 2021 року. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, з таких підстав. З урахуванням меж перегляду справи у апеляційній інстанції, предметом апеляційного розгляду є рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні пені у розмірі 7390,88 грн. Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно із частиною 1 статті 173, абз. 4 частини 1 статті 174, частиною 1 статті 175, частинами 1, 7 статті 179 Господарського кодексу України цивільно-правові зобов`язання, що виникли між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності на підставі господарського договору, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарсько-договірним зобов`язаннями та регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, а господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до статей 525, 526 Цивільного Кодексу України та статті 193 Господарського Кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк як передбачено договором, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Пунктом 1 частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки. Приписами статті 714 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки енергоносіїв приєднаними мережами застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Частина 2 статті 20 Господарського кодексу України передбачає право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом застосування штрафних санкцій. Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. За змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України). За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина 2 статті 549 Цивільного кодексу України). Судом встановлено, що у відповідності до пункту 5.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу. З наявних у матеріалах справи доказів, судом встановлено, що відповідач за отриманий природний газ розрахувався частково, а також із порушенням строків таких розрахунків, що підтверджується, зокрема, сальдо та довідкою по операціях по підприємству "Тетіївтепломережа КП ТМР" за період з 01.10.2019 по 31.12.2019, банківськими виписками по рахунку позивача. Відповідач доказів належного виконання своїх зобов`язань за договором та сплати коштів за спожитий природний газ у повному обсязі не надав, разом з тим не заперечував про наявність такої заборгованості. Відтак, матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати за переданий газ у визначений договором №5220/1920-ТЕ-17 постачання природного газу від 30.09.2019 строк. Позов в частині стягнення 936 626,39 грн основної заборгованості, пені 9 471,37 грн, 3% річних 30 077,61 грн, інфляційних втрат 81 388,23 грн задоволено. Рішення суду першої інстанції у даній частині відповідачем не оскаржується. Договором визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, пеню у розмірі 17,8% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (пункт 7.2). Разом з тим, пунктом 7.2 Договору, з урахуванням додаткової угоди № 6 від 28.01.2020, яка вступила в дію за згодою сторін з 01.01.2020, передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, пеню у розмірі 14,2% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. За вказаних обставин, позивачем нараховано відповідачу 16862,25 грн пені. Оскільки, судом встановлено обставини неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором щодо своєчасної оплати за переданий газ, позовні вимоги є обґрунтованими, а позивач в порядку захисту свого порушеного права вправі вимагати стягнення з відповідача передбаченої 7.2. договору пені. Водночас, заперечуючи позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій, відповідач посилався на приписи перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ, згідно із якими, на думку відповідача він звільнений з 12.03.2020 від нарахування штрафних санкцій. Так, згідно з пунктом 15 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ, тимчасово, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), звільнено від нарахування постачальниками електричної енергії та природного газу пені та штрафних санкцій підприємства централізованого водопостачання та водовідведення незалежно від форми власності, а також виробників теплової енергії незалежно від форми власності. Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" №211 від 11.03.2020 на усій території України було установлено карантин з 12.03.2020. З урахуванням наведених положень, суд погоджується з твердженням відповідача про те, що згідно з Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-IX пеня не повинна нараховуватись починаючи з 12.03.2020. Суд зазначає, що заперечення позивача про те, що Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ набрав чинності 18.04.2020 та не може бути застосований до спірних правовідносин починаючи з 12.03.2020, оскільки не має зворотної дії в часі, є помилковими, оскільки звільнення від нарахування пені та штрафних санкцій виробників теплової енергії саме з 12.03.2020 (введення на території України карантину) прямо передбачено в самому Законі № 553-IX, що узгоджується із приписами статті 58 Конституції України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 922/29/21. З розрахунку позивача вбачається, що нарахування пені здійснено за період часу з 26.11.2019 по 17.04.2020, тобто до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ. З огляду на викладене, судом першої інстанції правомірно здійснено перерахунок суми пені за період з 26.11.2019 по 11.03.2020, згідно якого, сума пені становить 9 471,37 грн. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови у стягненні пені в розмірі 7390,88 грн. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків. Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2021 у справі №910/1448/21 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2021 у справі №910/1448/21 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2021 у справі №910/1448/21 залишити без змін. Матеріали справи № 910/1448/21 повернути до Господарського суду Сумської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст складено 23.05.2022. Головуючий суддя А.І. Тищенко Судді І.М. Скрипка Ю.Б. Михальська