Постанова 4811 № 464/6055/20

Справа № 464/6055/20 Головуючий у 1 інстанції: Сабара Л.В. Провадження № 22-ц/811/3372/21 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С.М., суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В., секретар судового засідання Матяш С.І., з участю представника позивача адвоката Алєксєєвої Г.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , підписану її представником адвокатом Кіт Христиною Ігорівною, на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 11 серпня 2021 року (повний текст рішення складено 16 серпня 2021 року), у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту окремого проживання та визнання майна особистою приватною власністю, В С Т А Н О В И В: в жовтні 2020 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, а саме, квартири АДРЕСА_1 , що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частину квартири. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 30 вересня 2006 року між ним та ОСОБА_1 було укладено шлюб, який розірвано рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 19 березня 2020 року. В період шлюбу, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еко-Дім» за спільні кошти була придбана квартира АДРЕСА_1 . Згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказана квартира була зареєстрована на ім`я відповідача. Після розірвання шлюбу сторони не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна, зокрема зазначеної квартири. Оскільки, майно було придбане в період шлюбу, воно належить сторонам, як подружжю, на праві спільної сумісної власності, тому просив поділити вищезазначене майно, шляхом визначення за ним Ѕ частки квартири, в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. В лютому 2021 року відповідачкою ОСОБА_1 подано зустрічний позов про встановлення факту окремого проживання з відповідачем з березня 2016 року до розірвання шлюбу у зв`язку із фактичним припиненням шлюбних відносин, та визнання квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 67,7 кв.м., особистою приватною власністю ОСОБА_1 . Такий мотивує тим, що вона з ОСОБА_2 перебувала у шлюбі з 30 вересня 2006 року, і такий розірвано рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 19 березня 2020 року. Стверджує, що після реєстрації шлюбу, вони як подружжя проживали разом з батьками відповідача у належній їм на праві власності квартирі. Після її виїзду у березні 2016 році за кордон на роботу, вони як подружжя, жодних сімейно-шлюбних стосунків між собою не підтримували, проживали окремо один від одного в різних країнах, а відтак, наявні достатні правові підстави для визнання факту окремого проживання з березня 2016 року до дня розірвання їхнього шлюбу. В період окремого проживання вона придбала об`єкт нерухомості за рахунок частини зароблених за кордоном коштів та частини коштів, які позичила в подруг. Так, 20 січня 2017 року між нею та ТОВ «Фінансова компанія «ЕКО-ДІМ» укладено Договір № 113-106-ФФБ-Ш про участь у фонді фінансування будівництва, за яким вона була платником. Після сплати всієї суми коштів за об`єкт інвестування ОСОБА_1 набула в особисту приватну власність квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Відтак, ОСОБА_2 не має жодного правового відношення до придбання квартири за вищевказаною адресою, оскільки договори укладені у період її роздільного проживання з ним, без його матеріальної участі у купівлі цього майна, нерухомість придбана нею за особисті кошти, коли відносини між ними не мали ознак сім`ї, а відтак вищенаведена квартира є її особистою приватною власністю у розумінні приписів статті 57 СК України. У зв`язку з наведеним просила суд у первинному позові відмовити, а зустрічний задовольнити. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 11 серпня 2021 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна - квартири АДРЕСА_1 , що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частину квартири, задоволено. В порядку поділу спільного майна подружжя, визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 зустрічному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту окремого проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з березня 2016 року до розірвання шлюбу у зв`язку із фактичним припиненням шлюбних відносин, та визнання квартири АДРЕСА_1 загальною площею 67,7 кв.м. особистою приватною власністю ОСОБА_1 - відмовлено. Судом вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_1 - адвокат Кіт Христина Ігорівна. В апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції, задовольняючи вимоги первісного позову та відмовляючи в задоволенні зустрічних вимог, дійшов до помилкового висновку, що ОСОБА_1 набула права власності на квартиру, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 за кошти, які отримані від доходів за межами держави, що були спільною сумісною власністю, здобуті в результаті спільної праці, котрими розпорядилася за письмової згоди чоловіка, а тому спірне майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, частки в якому у дружини та чоловіка є рівними. Так, судом не взято до уваги доказів, які наявні в матеріалах справи, які підтверджують фактичне припинення шлюбних відносин та відсутність між сторонами будь-яких ознак сім`ї з березня 2016 року, тобто ще задовго до купівлі спірного майна, що унеможливлює віднесення такого майна до складу спільного. Вважає, що оскільки, з березня 2016 року ОСОБА_1 виїхала за кордон у зв`язку з протиправною поведінкою ОСОБА_2 щодо себе та усвідомленням необхідності купівлі майна для свого проживання разом з дітьми, сплата коштів здійснювалася нею самостійно за особисті кошти, які зароблені нею під час перебування на заробітках у період, коли ОСОБА_2 не працював та не перебував за кордоном, сторін не об`єднувало спільне проживання, побут, бюджет та взаємні права і обов`язки щодо сім`ї, а тому наведене беззаперечно доводить факт припинення сімейних відносин та набуття протягом цього періоду особистого майна не в інтересах сім`ї. Просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 11 серпня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити, в задоволенні первісного позову відмовити. В листопаді 2021 року від представника позивача за первісним позовом - адвоката Андрєєвої Г.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу. Такий мотивований тим, що оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим. Звертає увагу на те, що сторони по справі за весь час перебування у зареєстрованому шлюбі дбали про матеріальний добробут сім`ї, усі їхні дії вчинялися з метою покращення спільних матеріальних, житлових умов. Просить рішення Сихівського районного суду м. Львова від 11 серпня 2021 року залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позовів, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 30 вересня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, який розірвано рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 19 березня 2020 року. 20 січня 2017 року ОСОБА_1 уклала договір № 113-106-ФФБ-Ш від з додатком № 1 з ТОВ «Фінансова компанією «ЕКО-ДІМ» про участь у фонді фінансування будівництва. Відповідно до умов наведеного договору ОСОБА_1 взяла участь у фонді фінансування будівництва виду «А», та 02 травня 2019 року повністю виконала умови цього договору, зокрема нею сплачено 1 190 873 грн 20 коп. за квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про право Довірителя на набуття у власність закріпленого за ним об`єкта інвестування № 3510, а також інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. З копії графіку внесення коштів встановлено строки внесення коштів за об`єкт інвестування з 20 січня 2017 року по 20 червня 2018року. Станом на 20 червня 2018 внесено повну суму коштів в розмірі 1 190 873 грн 20 коп. Відповідно до копії довіреності від 20 січня 2017 року ОСОБА_1 уповноважила матір ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на представлення її інтересів в усіх без винятку установах довіреністю зареєстрованою за № 119 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шоробура - Гірка Н.С. З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . З копій паспорту для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вбачається, що вони періодично виїжджали за кордон. З копій платіжних доручень та квитанцій від 20 січня 2017 року, 05 травня 2017 року, 08 червня 2017 року, 25 жовтня 2017 року, 29 січня 2018 року, 02 лютого 2018 року, 20 червня 2018 року та від 02 серпня 2017 року вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (мати відповідача) вносила на рахунок забудовника кошти відповідно до договору. 20 січня 2017 року ОСОБА_2 надавав згоду дружині ОСОБА_1 на укладення та підписання Договору про участь у Фонді фінансування будівництва (виду А) «ЕКО-ДІМ», об`єкта будівництва: будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом на АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , а також договорів про внесення змін та доповнень до договору про участь у Фонді фінансування будівництва, на умовах на її розсуд, що підтверджується письмовою заявою, яка зареєстрована в реєстрі за № 111 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шоробура - Гірка Н.С. Згідно копії довідки приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу від 13 липня 2020 року ОСОБА_2 29 лютого2018 року надавав згоду дружині ОСОБА_1 на придбання квартири АДРЕСА_1 засвідчену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шоробурою-Гіркою Наталією Стефанівною за реєстровим №

19. З листа Відділу поліції № 2 Львівського районного управління у Львівській області від 25 березня 2021 року № 20аз/39/01/06/2021, заяв ОСОБА_1 , витягів про реєстрацію події встановлено, що ОСОБА_1 зверталась 15 листопада 2010 року, 30 грудня 2013 року, 01 серпня 2015 року, 18 жовтня 2017 року, 31 травня 2019 року, 16 січня 2020 року в органи поліції з приводу вчинення її чоловіком ОСОБА_2 протиправних дій за адресою: АДРЕСА_9 . У статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Частиною шостою статті 57 СК України визначено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Відповідно до частини другої статті 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує». Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2019 року у справі № 362/2567/17-ц (провадження № 61-28795св18) зроблено такий висновок: «Згідно частини шостої статті 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Це пов`язано з тим, що для сімейних відносин важливе значення має не лише державна реєстрація шлюбу, а й дійсні відносини чоловіка та дружини. Якщо ж цього немає і чоловік та дружина фактично не складають однієї сім`ї, то на такі відносини не може поширюватися режим спільності майна подружжя. У разі спору заінтересована особа повинна довести в суді факт окремого проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу». Аналогічний висновок також було зроблено і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі № 313/403/14-ц (провадження № 61-13868св18). Вказаний висновок доповнено в постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2018 року у справі № 750/9806/16-ц (провадження № 61-16800св18): «Згідно зазначених норм (частина шоста статті 57 СК України) при вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з`ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2021 року в справі № 595/970/20 (провадження № 61-4017св21) вказано, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі». Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України). Аналіз змісту рішення Сихівського районного суду м. Львова від 19 березня 2020 року у справі № 464/381/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу свідчить, що на обґрунтування пред`явленого позову позивачка вказували, що з вересня 2019 року сторони разом не проживають. Установивши, що спірна квартира набута сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а також те, що позивачкою за зустрічним позовом не доведено факт окремого проживання подружжя на час її набуття, а відтак не спростована презумпція спільного майна, обставин за яких можна відступити від засади рівності часток подружжя не встановлено, суд першої інстанції правильно визнав спірну квартиру спільним сумісним майном подружжя та визначив, що кожному із подружжя належить по Ѕ у праві власності на це нерухоме майно, та обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги зустрічного позову про визнання зазначеної квартири об`єктом особистої приватної власності, та вірно задовольнив первісний позов. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що в силу сімейних обставин ОСОБА_1 змушена була виїхати за межі України, з метою отримання доходів за кордоном, і як наслідок придбання окремого житла для себе та дітей, як такі, що свідчать про окреме проживання сторін та набуття спірної квартири в її особисту власність, оскільки жодних належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин, нею не надано. Нею також не надано доказів, що спірна квартира придбана за її особисті кошти. Під час розгляду справи, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції № 2) [ВП], §

41. Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки її доводи вірних висновків суду не спростовують. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 , підписану адвокатом Кіт Христиною Ігорівною, залишити без задоволення. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 11 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 20 травня 2022 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич