Постанова 4803 № 214/580/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1551/22 Справа № 214/580/21 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко А. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2022 року м.Кривий Ріг Справа № 214/580/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. секретар судового засідання Чубіна А.В. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2021 року, яке ухвалено суддею Ткаченком А.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 09 вересня 2021 року, - ВСТАНОВИВ: У січні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», на теперішній час Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (надалі АТ «Ощадбанк»), про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, який уточнив у червні 2021 року. Позовна заява, з урахуванням уточнень до неї, мотивована тим, що ОСОБА_1 працював в АТ «Ощадбанк» у період з 14.11.2016 року по 03.12.2018 року. Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21.02.2020 року (справа №214/3562/18), яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 04.09.2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є АТ «Ощадбанк», про скасування наказів, стягнення заробітної плати, компенсації та моральної шкоди -задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 46065,00 гривень, компенсацію за затримку виплати заробітної плати за період з 07.01.2017 року по 23.07.2018 року в розмірі 3326,13 гривень, моральну шкоду в розмірі 5000, 00 гривень, судові витрати по справі. У період з 16.09.2020 року по 21.09.2020 року відповідачем виконано рішення суду, шляхом безготівкового переказу коштів на рахунок позивача. Позивач зазначає, що у позовній заяві по справі №214/3562/18 ним не охоплені вимоги щодо інших «штрафних санкцій», а саме середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати та компенсація за затримку виплати зарплати за період з моменту кінцевої дати нарахування - 24.07.2018 року по фактичну дату здійснення кінцевого розрахунку - 16.09.2020 року. Посилаючись на викладене, просив суд: поновити строк звернення до суду, стягнути з відповідача ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виплати заробітної плати при звільненні за період з 03.12.2018 року по 16.09.2020 року у розмірі 189474,48 гривень, суму компенсації за затримку виплати заробітної плати у розмірі 5117,02 грн., та стягнути в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу 12000,00 гривень. Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2021 року поновлено позивачу ОСОБА_1 строки звернення до суду з позовом до ПАТ «Державний ощадний банк України» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та компенсації за затримку її виплати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Державний ощадний банк України» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та компенсації за затримку її виплати - задоволено. Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку виплати заробітної плати у розмірі 5117 гривень 02 копійки. Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виплати заробітної плати при звільненні, за період з 03.12.2018 року по 16.09.2020 року, у розмірі 189 474 гривні 48 копійок. Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000 гривень 00 копійок. Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1852 гривні 43 копійки. Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь держави судові витрати у розмірі 908 гривень 00 копійок. В апеляційній скарзі відповідач АТ «Ощадбанк» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем пропущено тримісячний строк для звернення до суду з вимогами щодо стягнення середнього заробітку за затримку виплати заробітної плати при звільненні та наведені ним підстави для поновлення такого строку є неповажними. Зазначає, що, згідно статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам, натомість, у даному випадку, строки нарахування заробітної плати позивачеві не були порушені. Відповідач вважає, що позивачем не наведено жодного обґрунтування та пояснень щодо коефіцієнтів, які ним використовувались під час нарахування компенсації. Крім того, вказує на те, що розмір середнього заробітку за затримку виплати заробітної плати при звільненні є неспівмірним із розміром заборгованості по заробітній платі та суперечить сталій судовій практиці. Також, вважає, що підстави для стягнення витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, відсутні. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 адвоката Бурлаченка С.Ю., який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 лютого 2020 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 04.09.2020 року, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 46065 гривень 00 копійок, компенсацію за затримку виплати заробітної плати за період з 07.01.2017 року по 23.07.2018 рік в розмірі 3 326,00 гривень (т. 1 а.с. 13-24). Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що позивач ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді Головного спеціаліста відділу банківської безпеки філії «Дніпровське обласне управління АТ «Ощадбанк», протягом 2016-2019 років безпосередньо виконував обов`язки, передбачені його посадовою інструкцією, у вихідні та святкові дні, тоді як заробітна плата за ці дні йому не нараховувалася та не виплачувалася, розмір невиплаченої заробітної плати ОСОБА_1 за роботу у вихідні та святкові дні становить 46065,00 грн. (277,50 грн. х 83 днів х 2). Відповідно довідки від 06.05.2021 року № 103.21-17/0460 середньогодинна заробітна плата ОСОБА_1 складає 36,27 гривень, відповідно середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 290,16 грн (т. 1 а.с. 113). Згідно до довідки №103.21-17/0461 від 30.04.2021 року встановлено, що, відповідно до фінансового розпорядження від 21.09.2020 року за рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21.02.2020 року у справі №214/3562/18, на користь ОСОБА_1 16 вересня 2020 року нараховано 46 065 грн. 36 коп. заборгованості по заробітній платі та 3326 гривень 13 копійок компенсації за затримку виплати заробітної плати, що також підтверджується випискою по картковому рахунку (т. 1 а.с. 26, 112). Поновлюючи позивачу ОСОБА_1 строки звернення до суду з позовом до АТ «Ощадбанк» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та компенсації за затримку її виплати, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 лютого 2020 року було виконано відповідачем АТ «Ощадбанк» лише у вересні 2020 року та, відповідно до медичної довідки від 25.02.2021 року, позивач ОСОБА_1 , внаслідок наявних у нього захворювань хребта та серця, був відсутній в межах міста Кривого Рогу та перебував на лікуванні. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 5 117,02 грн. При цьому, суд дійшов висновку, що відповідачем не було виплачено позивачу суму заборгованості із заробітної плати в день його звільнення, а непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. При цьому, Конституційний Суд України у рішенні №8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у системному зв`язку із положеннями статей 1,12 Закону України «Про оплату праці» дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема і за час простою, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці", визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно зі статтею 1 Конвенції "Про захист заробітної плати" N 95, ухваленої Генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року N 8-рп/2013у справі N 1-13/2013 зазначено, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» у структуру заробітної плати входить основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Так, основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До інших заохочувальних та компенсаційних виплати належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Згідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Отже, у випадку порушення строків виплати заробітної плати роботодавець зобов`язаний здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги, й такі виплати входять до структури заробітної плати, у відповідності до вищевказаних положень Закону України «Про заробітну плату», а тому працівник не обмежений будь-яким строк для звернення до суду з вимогами щодо стягнення таких сум у судовому порядку. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у межах періоду, що не охоплений рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21.02.2020 року у справі №214/3562/18, суд першої інстанції вірно зазначив, що розрахунок з позивачем, відповідно до вказаного рішення суду, було проведено 16 вересня 2020 року та до цього часу позивач був позбавлений права сформулювати свої позовні вимоги. Даний позов ОСОБА_1 було подано до суду 22 січня 2020 року, тобто поза межами тримісячного строку, визначеного ст. 233 КЗпП України, однак, враховуючи тривале виконання рішення суду щодо стягнення на його користь заборгованості по заробітній платі, введення в Україні карантиних обмежень щодо боротьби з інфекційною хворобою COVID-19, стан здоров`я позивача, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачу слід поновити пропущений ним строк для звернення до суду з вказаним позовом, так як він пропущений з поважних причин. На підставі вищевикладеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги позивача про те, що позивачем пропущено тримісячний строк для звернення до суду з вимогами щодо стягнення середнього заробітку за затримку виплати заробітної плати при звільненні та наведені ним підстави для поновлення такого строку є неповажними. Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач допустив затримку у виплаті заробітної плати у січні 2017 року травні 2018 року більш ніж на один місяць, тому зобов`язаний здійснити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати. Доводи апеляційної скарги про те, що строки нарахування заробітної плати позивачеві не були порушені колегією суддів не приймаються, оскільки порушення таких строків було встановлено рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 лютого 2020 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 04.09.2020 року, а, згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Оскільки, представником відповідача АТ «Ощадбанк», ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції, не надано доказів на спростування наданих позивачем розрахунків, колегія суддів погоджується із наданим позивачами розрахунком сум та з висновками суду першої інстанції щодо задоволення цих позовних вимог у повному обсязі. Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України. Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Як встановлено рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 лютого 2020 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 04.09.2020 року, станом на день звільнення ОСОБА_1 із займаної посади 03.12.2018 року, АТ «Ощадбанк» не провело виплату позивачу всіх належних сум, а саме заробітну плату за роботу у святкові та вихідні дні протягом 2016-2019 років. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 права на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 03.12.2018 року по 16.09.2020 року, тобто по дату остаточного розрахунку. При цьому, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок). З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Пунктом 5 розділу ІV Порядку встановлено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період. З урахуванням розміру середньоденної заробітної плати позивача в сумі 290,16 грн., сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складатиме 189 474,48 грн. (290,16 грн. х 653 дні). Разом з тим, метою покладення на роботодавця відповідальності, визначеної у статті 117 КЗпП України, у разі невиконання обов`язку провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і дійшла висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні позивача ОСОБА_1 . Так, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, розмір середнього заробітку має бути зменшений. При цьому, колегія судів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачеві виплат у сумі 25 000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні і меншити його з 189 474,48 грн. до 25 000,00 грн., що буде відповідати засадами виваженості та справедливості. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки, колегією суддів змінено рішення суду першої інстанції, то, відповідно, суд апеляційної інстанції змінює розподіл судових витрат у справі, у зв`язку з чим змінює рішення суду в частині розміру судових витрат по сплаті судового збору, стягнутих з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 , шляхом зменшення цього розміру з 1 852,43 гривень до 240,82 грн., тобто пропорційно до задоволених позовних вимог. Згідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу . Згідно ч.ч. 2,3 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ОСОБА_1 було сплачено адвокату Бурлаченку С.Ю. 12000,00 грн. за надання професійної правничої допомоги за Договором про надання юридичних послуг від 28.11.2020 року. На підставі вищевикладеного, колегія суддів, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, дійшла висновку, що обґрунтованими є вимоги щодо стягнення на користь позивача ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 1 560,00 грн. Крім того, з позивача ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» підлягають стягненню судові витрати, понесені відповідачем на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, у розмірі 2 481,04 грн., тобто пропорційно до задоволених вимог. Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - задовольнити частково. Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2021 року змінити в частині розміру середного заробітку за затримку виплати заробітної плати при звільненні, за період з 03.12.2018 року по 16.09.2020 року, стягнутого з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (на теперішній час - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»)на користь ОСОБА_1 , зменшивши цей розмір з 189 474,48 гривень до 25 000 (двадцяти п`яти тисяч) гривень 00 (нуль) копійок. Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2021 року змінити в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (на теперішній час - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України») на користь ОСОБА_1 , зменшивши цей розмір з 12 000,00 гривень до 1 560 (однієї тисячі п`ятсот шістдесяти) гривень 00 (нуль) копійок. Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2021 року змінити в частині розміру судових витрат по сплаті судового збору, стягнутих з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (на теперішній час - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України») на користь ОСОБА_1 , зменшивши цей розмір з 1 852,43 гривень до 240 (двохсот сорока) гривень 82 (вісімдесяти двох) копійок. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» судові витрати у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) гривня 04 (чотири) копійки. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 23 травня 2022 року. Головуючий: Судді: