Постанова 4803 № 226/332/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4466/24 Справа № 226/332/24 Суддя у 1-й інстанції - Коваленко Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2024 року м.Кривий Ріг Справа № 226/332/24 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Тимченко О.О. сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське», розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 07 березня 2024 року, яке ухвалено суддею Коваленко Т.О. та повне судове рішення складено 07 березня 2024 року, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (надалі - ТОВ «Краснолиманське») про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позовна заява мотивована тим, що у період з 04.04.2018 до 13.02.2020 ОСОБА_1 працював у ТОВ «Краснолиманське». 13.02.2020 його було звільнено за ч.1 ст.38 КЗпП України, за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію за віком. При звільненні підприємство не провело з ним повний остаточний розрахунок по виплаті заробітної плати, що передбачено ст.116 КЗпП України, внаслідок чого виникла заборгованість по заробітній платі. Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 20.12.2023 року з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість по заробітній платі за період листопад 2019 до лютого 2020 у сумі 91107,70 та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 100000 грн за період затримки з 14.02.2020 по 13.08.2020, судовий збір у розмірі 751,52 грн. Судове рішення в примусовому порядку виконано в повному обсязі 07.02.2024 року. За період з березня 2020 року по грудень 2023 року сума компенсації складе 49015,94 грн. Вважає, що на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» має право на отримання компенсації втрати частини заробітку. Відповідно до довідки відповідача № 486 від 05.12.2023 року середньоденна заробітна плата позивача складає 896,51 грн. На переконання позивача, потрібно ще стягнути середній заробіток по день фактичного розрахунку, який ще не настав, оскільки сума компенсації в розмірі 49015,94 ще не виплачена. З урахуванням співмірності потрібно стягнути ще 100 000,00 грн середнього заробітку. Посилаючись на викладене, просив суд стягнути з відповідача на його користь компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в сумі 49 015,94 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 100 000,00 грн. Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 07 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Краснолиманське» про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 24440 грн 52 копійки. Стягнуто з ТОВ «Краснолиманське» на користь держави судовий збір в розмірі 1211 грн 20 коп. У задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку позивачу ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Сакун В.А., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції невірно провів розрахунок компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Наполягає на тому, що суми компенсації входять до фонду додаткової заробітної плати, а тому позивач має право на стягнення середнього заробітку за період затримки всіх належних йому до виплати сум, у порядку ст. 117 КЗпП України, за весь період затримки розрахунку. При цьому, вказує на те, що зміни до ст. 117 КЗпП України щодо обмеження виплат шестимісячним строком було внесено лише у липні 2022 року, а, згідно зі статтею 58 Конституції України, закони зворотної дії у часі не мають. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 04.04.2018 до 13.02.2020 перебував у трудових відносинах із відповідачем ТОВ «Краснолиманське», звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком за ст.38 КЗпП України (а.с. 8-10). Згідно рішення Димитровського міського суду Донецької області від 20 грудня 2023 року з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 . стягнута заборгованість по заробітній платі за період листопад 2020 року - лютий 2020 року в розмірі 91107,70 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 100000 грн за період затримки з 14.02.2020 року по 13.08.2020 року у розмірі 28325,96 грн включно, судові витрати у розмірі 751,52 грн, витрати на правничу допомогу 5312,30 грн (а.с.11). Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 18 грудня 2023 року виконано 07 лютого 2024 року, що не заперечується сторонами. Згідно довідки ТОВ «Краснолиманське» від 22.02.2024 № 149, заборгованість з виплати заробітної плати утворилась за період з листопада 2019 року до лютого 2020 року включно, становила 91107,70 грн. Сума заборгованості зазначена після утримань всіх податків та зборів. Заборгованість за листопад 2019 року становить 9480,19 грн, за грудень 2019 року 6846,45 грн, за січень 2020 року 7342,30 грн, за лютий 2020 року 21928,67 грн заробітної плати та 45510,12 грн вихідної допомоги при звільненні (разова виплата), а всього 91107,70 грн (а.с.25). Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Краснолиманське» про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд першої інстанції виходив з того, що вихідна допомога у сумі 45510,12 грн, як разова виплата, до розрахунку не береться, а тому розмір компенсації становить 24 440,52 грн. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, так як його суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). У статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення). Поняття та підстави виплати вихідної допомоги визначені статтею 44 КЗпП України. За змістом цієї норми вихідна допомога - це грошова виплата працівникові, який звільнений з роботи не з власної ініціативи, яку виплачує роботодавець у випадках, передбачених законом або сторонами. Вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, оскільки її розмір не пов`язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав, що виплачуються працівникові при звільненні. Тобто, основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вихідна допомога у сумі 45510,12 грн, як разова виплата, до розрахунку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не береться. Відповідно до статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»). Відповідно до п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що. відповідно до цього Порядку, компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, у межах заявленого позивачем періоду, буде складати: за листопад 2019 року 5052,92 грн, з розрахунку: 9480,16 грн х 53,3 : 100, де 53,3 індекс інфляції з грудня 2019 р. до січня 2024 р.; 9480,16 невиплачена заробітна плата за листопад 2019 року; за грудень 2019 року 3676,54 грн, з розрахунку: 6846,45 грн х 53,7 : 100, де 53,7 індекс інфляції з січня 2020 р. до січня 2024 р.; 6846,45 невиплачена заробітна плата за грудень 2019 року; за січень 2020 року 3913,44 грн, з розрахунку: 7342,30 грн х 53,3 : 100, де 53,3 індекс інфляції з лютого 2020 р. до січня 2024 р.; 7342,30 невиплачена заробітна плата за січень 2020 року; за лютий 2020 року 11797,62 грн, з розрахунку: 21928,67 грн х 53,8 : 100, де 53,8 індекс інфляції з березня 2020 р. до січня 2024 р.; 21928,67 невиплачена заробітна плата за лютий 2020 року. Таким чином, загальний розмір компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із затримкою строків її виплати складає 24 440,52 грн, й доводи апеляційної скарги правильність таких висновків суду першої інстанції не спростовують. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 20 грудня 2023 року на користь позивача вже стягнутий середній заробіток за період з 14.02.2020 року до 13.08.2020, тобто за максимально визначений у нормі ч.1 ст.117 КЗпП України період. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення, в зазначеній частині, не відповідає, з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції станом на день звільнення позивача, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX від 01 липня 2022 року, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Позивач ОСОБА_1 звільнений 13 лютого 2020 року. Приписи статті 117 КЗпП України, у редакції до 01 липня 2022 року, не містили в собі вказівки щодо обмеження періоду стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку шестимісячним строком. При цьому, Закон України №2352-ІХ від 01 липня 2022 року не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі. Отже, даний Закон України містить норми прямої дії та поширює свою дію на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема, з 19 липня 2022 року. Відповідно до ч.1 статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Як випливає із Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідно, зміст суб`єктивного права особи слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права. Водночас, неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами. Таким чином, період стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку визначається за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідної затримки розрахунку. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19). З матеріалів даної справи вбачається, що рішення Димитровського міського суду Донецької області від 20 грудня 2023 року з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 . стягнута заборгованість по заробітній платі за період листопад 2020 року - лютий 2020 року в розмірі 91107,70 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 100000 грн за період затримки з 14.02.2020 року по 13.08.2020 року у розмірі 28325,96 грн включно, судові витрати у розмірі 751,52 грн, витрати на правничу допомогу 5312,30 грн (а.с.11). Рішення суду виконано 07 лютого 2024 року Таким чином, позивачем доведено факт того, що мало місце порушення законодавства про працю та у нього виникло право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 грудня 2023 року (наступний день після ухвалення рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2023 року) по 07 лютого 2024 року (день виконання рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2023 року). Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що суми компенсації входять до фонду додаткової заробітної плати, а тому позивач має право на стягнення середнього заробітку за період затримки всіх належних йому до виплати сум, у порядку ст. 117 КЗпП України, за весь період затримки розрахунку, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, в межах даної цивільної справи позивачем ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з грудня 2019 року по січень 2024. Позивач звільнений з посади 13 лютого 2020 року, тобто сума компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, за період з березня 2020 року по січень 2024 року, не входить до складу сум, які підлягали до випалити у строки, зазначені в статті 116 КзПП України, а тому на них не поширюються гарантії, визначені статтею 117 цього Кодексу. Отже, позивач ОСОБА_1 має право на стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період 21 грудня 2023 року по 07 лютого 2024 року. Всього затримка виконання рішення суду та сплати усіх належних при звільненні сум склала 32 робочих дні. Середньоденна заробітна плата позивача становить 896,51 грн (що встановлено рішенням суду від 20 грудня 2023 року). Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 грудня 2023 року по 07 лютого 2024 року складає 28 688,32 грн. Позивач поставив питання про стягнення середнього заробітку в розмірі 100 000,00 грн. Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №363/3659/20, від 05 жовтня 2022 року у справі №753/6287/21, від 15 березня 2023 року в справі №201/8085/21, від 26 квітня 2023 року у справі №201/8083/21, від 17 травня 2023 року у справі №201/8082/21. Визначаючи розмір відшкодування, який підлягає стягненню з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 , апеляційний суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-62цс18), зазначені у ній критерії, які слід було б враховувати при визначенні розміру відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України та приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 5 000,00 грн. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення цих позовних вимог. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідача ТОВ «Краснолиманське» на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги, в розмірі 121,12 грн, тобто пропорційно до задоволених вимог (968,96 грн (судовий збір сплачений за подання позовної заяви) + 1 453,44 грн (судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги) = 2 422,40 грн) х 5% (задоволені вимоги у відсотковому співвідношенні до заявлених вимог) = 121,12 грн). Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задовольнити частково. Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 07 березня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні -скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 грудня 2023 року по 07 лютого 2024 року в сумі 5 000 (п?ять тсяч) гривень 00 (нуль) копійок. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмолвити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги, в розмірі 121 (сто двадцять одна) гривня 12 (дванадцять) копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 24 квітня 2024 року. Головуючий: Судді: