Постанова КЦС ВС № 753/12201/18

Постанова Іменем України 23 травня 2022 року м. Київ справа № 753/12201/18 провадження № 61-15144св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Комунальне підприємство з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УКБ», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 лютого 2020 року у складі судді Лужецької О. Р. та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УКБ» (далі - КП «Житлоінвестбуд-УКБ») про захист прав споживача, стягнення пені за наслідками неналежного виконання зобов`язання за договором купівлі-продажу прав на нерухоме майно. Позов мотивовано тим, що відповідно до умов договору купівлі-продажу прав на нерухоме майно від 11 грудня 2015 року вона зобов`язалася передати грошові кошти у рахунок отриманих від відповідача майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 за ціною (пункт 3 указаного договору) 574 264,25 грн, а КП «Житлоінвестбуд-УКБ» зобов`язалося передати їй квартиру в термін до кінця ІІІ-го кварталу 2016 року. На виконання умов договору позивач сплатила 100 % суми, визначеної у договорі купівлі-продажу прав на нерухоме майно, а саме - 574 264,25 грн. Проте відповідач не виконав своїх зобов`язань у встановлений термін (строк), здавши будинок в експлуатацію лише 29 грудня 2017 року. На переконання позивача, КП «Житлоінвестбуд-УКБ» повинно сплатити їй пеню за наслідками неналежного виконання зобов`язання з 27 червня 2017 року до 29 грудня 2017 року, що становить 3 186 995,00 грн. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з КП «Житлоінвестбуд-УКБ» пеню за неналежне виконання зобов`язання за період з 27 червня 2017 року до 29 грудня 2017 року у розмірі 3 186 995,00 грн. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що передбачений сторонами договору запланований термін введення будинку в експлуатацію є орієнтовним. Зазначене свідчить про те, що дата введення будинку в експлуатацію може змінюватись. ОСОБА_1 набула право власності на вказану квартиру за наявності підписаного нею акта приймання-передачі майнових прав та за відсутності будь-яких заперечень на час прийняття майнових прав. Порушень умов вказаного договору відповідачем ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не довела. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційну скаргу мотивовано помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про те, що передбачений сторонами договору запланований термін введення будинку в експлуатацію є орієнтовним. Матеріали справи не містять доказів укладення сторонами письмового договору або додаткової угоди відповідно до пункту 7.4 основного договору щодо перенесення строків введення будинку в експлуатацію. За таких обставин, суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 525, 526, 530, 629 ЦК України. Визначення сторонами строку виконання зобов`язання є істотною умовою договору. Суди неправильно застосували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 757/39364/15-ц. Надходження касаційної скарги до Верховного Суду Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано з Дарницького районного суду міста Києва цивільну справу № 753/12201/18. Короткий зміст позиції інших учасників справи Відзив на касаційну скаргу КП «Житлоінвестбуд-УКБ» до суду не подавало. Фактичні обставини, встановлені судами 11 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та КП «Житлоінвестбуд-УКБ» було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до пункту 1.1 якого продавець передає у власність, а покупець приймає у власність майнові права на квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 1.3 договору купівлі-продажу під об`єктом капітального будівництва продавець матиме на увазі житловий будинок на АДРЕСА_2 , кількість поверхів 26, запланований термін введення в експлуатацію - III квартал 2016 року. Згідно з сертифікатом Державної архітектурно-будівельної інспекції України серії ІУ № 163173631833 введення будинку в експлуатацію відбулося 29 грудня 2017 року (а. с. 7). Відповідно до акта прийому-передачі квартири від 02 квітня 2018 року № 69 продавець передав, а покупець у повному обсязі здійснила оплату та прийняла квартиру АДРЕСА_1 (поштова адреса) (а. с. 63). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарг) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року у справі № 202/2817/19 (провадження № 61-6218св20), від 09 червня 2020 року у справі № 587/217/18 (провадження № 61-45739св18), від 07 лютого 2018 року у справі № 923/970/16. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і аперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 лютого 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною третьою статті 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За змістом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк/термін. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини перша, третя статті 549 ЦК України). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України). Звертаючись до суду з позовом про стягнення пені, ОСОБА_1 вказувала, що КП «Житлоінвестбуд-УКБ» порушило умови договору купівлі-продажу прав на нерухоме майно, зокрема, щодо строків здачі об`єкту в експлуатацію. Відмовляючи у задоволені позову, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, виходили з необгрунтованості позовних вимог. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів. Відповідно до пункту 1.1 умов договору купівлі-продажу прав на нерухоме майно продавець за цим договором передає у власність, а покупець приймає у власність майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , на умовах та у порядку, що визначені цим договором. За змістом пункту 1.2 договору під майновими правами сторони розуміють право продавця набути у власність об`єкт нерухомого майна, який буде створено у майбутньому, далі - квартиру. Відповідно до пунктів 1.5 та 2.2.2 договору купівлі-продажу продавець прийняв на себе зобов`язання передати покупцю квартиру після введення об`єкта капітального будівництва в експлуатацію та проведення кінцевих розрахунків за фактично збудовану площу відповідно до технічних паспортів, виготовлених відповідним органом. Під об`єктом капітального будівництва продавець матиме на увазі житловий будинок: АДРЕСА_2 , кількість поверхів 26, запланований термін введення в експлуатацію - III квартал 2016 року (пункт 1.3 договору). За змістом пункту 2.4.2 покупець зобов`язаний прийняти за актом приймання-передачі квартиру протягом 30-и календарних днів (пункт 1.5 договору). Згідно пунктами 4.1 та 4.2 договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором, сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. Сторони не несуть відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов цього Договору у випадку виникнення обставин непереборної сили, яких сторони не могли виконувати свої обов`язки за цим Договором. Виходячи з аналізу змісту указаних положень договору, умовами договору не передбачено конкретної дати передачі покупцю саме квартири, майнові права на яку придбала позивач, однак визначено, що квартира підлягає передачі, зокрема, протягом 30-и календарних днів після введення об`єкту капітального будівництва в експлуатацію та проведення кінцевих розрахунків. Запланований термін введення в експлуатацію об`єкта капітального будівництва - ІІІ квартал 2016 року. Зазначене також не містить відомостей про конкретний термін. Зазначені умови договору погоджені сторонами та не оспорені. За таких обставин, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що визначений сторонами договору запланований термін введення будинку в експлуатацію, від якого і слід визначати дату передачі квартири покупцю, є орієнтовним, що свідчить про те, що дата введення будинку в експлуатацію може змінюватися. Подібні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 753/20273/17 (провадження № 61-38576св18), правовідносини в якій є подібними до правовідносин у справі № 753/12201/18. Так, за наслідками розгляду справи № 753/20273/17 Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд також вірно виходив із того, що зазначеним договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно не встановлено терміну, у який продавець має отримати сертифікат відповідності, що свідчить про готовність об`єкта будівництва до експлуатації, та ввести його в експлуатацію, тому висновки суду першої інстанції про те, що указані зобов`язання мають бути виконані КП «Житлоінвестбуд-УКБ» у термін до кінця III-го кварталу 2016 року, обґрунтовано вважав помилковими як такі, що не узгоджуються зі змістом укладеного між сторонами договору. Встановивши у справі, що переглядається у порядку касаційного провадження, що ОСОБА_1 набула право власності на вказану квартиру за наявності підписаного нею акта приймання-передачі майнових прав та за відсутності будь-яких заперечень на час прийняття майнових прав, апеляційний суд встановив, що умови договору про купівлю-продаж майнових прав є такими, що виконані сторонами у повному обсязі. Крім того, порушень умов вказаного договору відповідачем ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не довела. Зазначених висновків апеляційний суд дійшов з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 757/39364/15-ц. З огляду на це, колегія суддів відхиляє відповідні доводи касаційної скарги. Посилання заявника на застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року у справі № 202/2817/19 (провадження № 61-6218св20), від 09 червня 2020 року у справі № 587/217/18 (провадження № 61-45739св18), від 07 лютого 2018 року у справі № 923/970/16 є необґрунтованими, оскільки, незважаючи на схожі предмети позову, правовідносини у вказаних справах не є подібними до справи № 753/12201/18. Підстави для задоволення касаційної скарги відсутні. Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, з якою погоджується суд касаційної інстанції. Відповідно до положень статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі надавати оцінку чи переоцінювати докази у справі. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 лютого 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Ю. В. Черняк І. А. Воробйова Р. А. Лідовець