Постанова КАС ВС № 200/1636/21-а

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2022 року м. Київ справа № 200/1636/21-а адміністративне провадження № К/9901/29352/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Білак М.В., суддів: Мартинюк Н.М., Уханенка С.А., розглянувши у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року (головуючий суддя - Грищенко Є.І.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року (головуючий суддя - Сіваченко І.В., судді: Компанієць І.Д., Гайдар А.В.) у справі №200/1636/21-а за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням. I. ПРОЦЕДУРА 1. 15 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила стягнути з Донецької обласної прокуратури вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням.

2. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року, в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовлено; позов залишено без розгляду.

3. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення.

4. У відзиві на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на законність рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

5. Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.

6. Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачкою пропущено строк звернення до суду з позовом і підстави для його поновлення відсутні. III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

7. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що вони винесені з порушенням норм процесуального права.

8. Зокрема, вважає, що суди попередніх інстанцій не з`ясували причини ненадання нею відповідних документів, що підтверджують факт захворювання в період з 30 квітня 2021 року по 30 травня 2021 року.

9. Зазначає, що понад сім років працюючи в органах прокуратури жодного разу не перебувала на лікарняному, у разі хвороби брала відпустки, оскільки через релігійні переконання не може надати згоду на обробку персональних даних та внесення даних до відповідного електронного реєстру. Причиною її звільнення з органів прокуратури також було ненадання «добровільно-обов`язкової» згоди на обробку персональних даних для проходження атестації, до якої її так і не було допущено. Наведене слугує підтвердженням неможливості надати до суду відповідну медичну документацію, яка підтверджує факт її захворювання. Поряд з цим, у зв`язку з ненаданням згоди на обробку персональних даних, щорічні декларації нею подаються завчасно за встановленою НАЗК формою у паперовому вигляді.

10. Зазначає, що у зв`язку з відсутністю в неї медичної документації, яка підтверджує факт її захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, додала до касаційної скарги письмові пояснення двох свідків, які підтверджують вказаний факт та перебування на самоізоляції в період з 30 квітня 2021 року по 30 травня 2021 року.

11. Крім того, жодних доказів щодо встановлення дати проведення остаточного розрахунку відповідачем не надано та судами попередніх інстанцій не з`ясовано, хоча це має ключове значення у вказаній справі.

12. Серед іншого позивачка вказує, що апеляційний суд у своїй постанові зазначив, що вона була присутня на судових засіданнях 22 червня 2020 року та 29 липня 2020 року в Донецькому окружному адміністративному суді, а також 12 жовтня 2020 року в Першому апеляційному адміністративному суді, однак станом на ці дати строк її звернення до суду з позовом вже сплинув, а період її захворювання та перебування на самоізоляції з 30 квітня 2021 року по 30 травня 2021 року.

13. Також вважає, що вона не могла звернутись з позовом про стягнення вихідної допомоги при звільненні у квітні 2020 року, оскільки на той час не було проведено остаточного розрахунку. До того ж з 28 квітня 2020 року вона не мала доступу до офісної техніки, у тому числі до мережі Інтернет, оскільки вже не працювала в органах прокуратури, а 30 квітня 2020 року захворіла на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2. IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

14. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

15. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеного в частині другій статті 328 КАС України, та посилання позивача на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

16. У справі, що розглядається, позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням з органів прокуратури. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачкою строку звернення до суду з цим позовом.

17. Суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на спірні правовідносини поширюється місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, і підстави для його поновлення відсутні.

18. Верховний Суд, не може погодитися з указаним висновком і вважає його помилковим з огляду на таке.

19. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

20. Частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

21. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини п`ята указаної статті Кодексу).

22. Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

23. Разом з тим, частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

24. При цьому, частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

25. Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

26. Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

27. Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

28. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

29. До «усіх виплат» (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати) також належить і виплата вихідної допомоги (що є предметом позовних вимог), яка гарантована статтею 43 Конституції України.

30. Поняття та підстави виплати вихідної допомоги визначені статтею 44 КЗпП України. За змістом цієї норми вихідна допомога - це грошова виплата працівникові, який звільнений з роботи не з власної ініціативи, яку виплачує роботодавець у випадках, передбачених законом або сторонами.

31. Вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, оскільки її розмір не пов`язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав, що виплачуються працівникові при звільненні. Тобто, основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.

32. Отже, спір у цій справі стосується невиплати вихідної допомоги при звільненні на яку працівник має право, згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, а тому не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про її стягнення.

33. З огляду на наведене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України.

34. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

35. Згідно з частиною четвертою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

36. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат. Керуючись статтями 341, 345, 353, 356 КАС України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року у справі №200/1636/21-а - скасувати, а справу направити до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. Судді М.В. Білак Н.М. Мартинюк С.А. Уханенко