Постанова КАС ВС № 826/17602/14

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2022 року м. Київ справа № 826/17602/14 адміністративне провадження № К/9901/28869/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Білак М.В., суддів: Єресько Л.О., Мартинюк Н. М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2020 року (головуючий суддя - Добрянська Я.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2021 року (головуючий суддя - Єгорова Н.М., судді: Сорочко Є.О., Федотов І.В.) у справі №826/17602/14 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. I. РУХ СПРАВИ

1. У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: - скасувати наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №2528-ц про його звільнення з посади заступника начальника відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України; - поновити його на посаді заступника начальника відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України або на іншій рівнозначній посаді в Генеральній прокуратурі України (Офіс Генерального прокурора), зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України; - стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі; - зобов`язати Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".

2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №2528-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 922 628, 08 грн. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України та стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 12 334, 60 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №2528-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України. Поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді заступника начальника відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією або на іншій рівнозначній посаді. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 16 жовтня 2020 року у розмірі 2 014 777 гривень 24 копійки без вирахування обов`язкових платежів. Зобов`язано Офіс Генерального прокурора України проінформувати Міністерство юстиції України щодо відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади". У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

4. У поданій касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора, із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального, просив постанову апеляційного суду в частині задоволених вимог: - про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити зменшивши суму стягнення до 828 784 грн; - про поновлення в Офісі Генерального прокурора на посаді заступника начальника відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією або на іншій рівнозначній посаді; - про зобов`язання Офісу Генерального прокурора України проінформувати Міністерство юстиції України щодо відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади" скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

5. Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом Генерального прокурора України від 05 січня 2012 року №15к ОСОБА_1 призначено заступником прокурора АРК, звільнивши його в порядку переведення з посади Бердянського міжрайонного прокурора Запорізької області (пункт 5 статті 36 КЗпП України).

7. Наказом в.о. Генерального прокурора України від 25 березня 2014 року №332 к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника прокурора АРК в порядку переведення за його згодою на іншу роботу в апарат прокуратури Донецької області (пункт 5 статті 36 КЗпП України).

8. Наказом Генерального прокурора України від 09 липня 2014 року №1388ц ОСОБА_1 призначено заступником начальника відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України в порядку переведення з Прокуратури Донецької області. 9. 16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України «Про очищення влади».

10. З огляду на викладене, 21 жовтня 2014 року позивач в порядку статті 4 Закону України «Про очищення влади» подав заяву на ім`я Генерального прокурора України в якій повідомив про те, що до нього не застосовуються заборони на подальше перебування на посадах в органах прокуратури.

11. Водночас, наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України. Підставою наказу зазначено довідку про результати вивчення особової справи ОСОБА_1 .

12. Позивач, вважаючи зазначений наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду за захистом своїх прав, свобод та законних інтересів. III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.

13. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

14. Суд першої інстанції дійшов висновку, що звільнивши позивача з посади лише з обставин зайняття ним у певний період окремо визначеної посади, застосувавши до нього міру колективної відповідальності лише за формальними ознаками, відповідач таким чином порушив норми Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, та діяв не у спосіб, та не з метою, що встановлені Законом, не врахував основоположних принципів очищення влади, які розроблені міжнародними організаціями, з огляду на що, застосування до позивача положень Закону України «Про очищення влади», не відповідає існуючим у демократичному суспільстві стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів. В цьому відношенні, український закон про очищення влади відрізняється від процедур люстрації, які були запроваджені у інших державах Центральної та Східної Європи і які є більш цільовими і вузько спрямованими.

15. У зв`язку з чим, суд першої інстанції встановивши протиправність наказу про звільнення позивача і скасувавши його, поновив ОСОБА_1 на посаді, з якої його було незаконно звільнено, а також, стягнув на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі: 922 628, 08 грн.

16. Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Офісу Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей щодо застосування до ОСОБА_1 заборони, визначеної частиною третьою статті 1 Закону №1682-VII суд першої інстанції зазначив, що цим Законом та Положенням про Реєстр не передбачено можливості відкликання відомостей про застосування заборони та суб`єктів, які б могли відкликати такі відомості. Натомість, встановлено, що у випадку надходження до Реєстратора - Міністерства юстиції України відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, відомостей про особу щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону №1682-VII вилучаються з Реєстру.

17. Таким чином, відсутні підстави для задоволення позовних вимог у відповідній частині, оскільки Генеральна прокуратура України (Офіс Генерального прокурора) такі відомості фактично не відкликає, крім того, відсутні підстави вважати, у випадку набрання судовим рішенням законної сили, така інформація не буде вилучена Міністерством юстиції України з Реєстру.

18. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про протиправність звільнення позивача та, як наслідок, про наявність підстав для скасування спірного у цій справі наказу про звільнення позивача та поновлення останнього на посаді із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

19. Однак, зазначив, що для забезпечення ефективного захисту прав позивача останнього слід поновити на роботі в Офісі Генерального прокурора на посаді заступника начальника відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією або на іншій рівнозначній посаді.

20. Також, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання Генеральної прокуратури України поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону №1682-VII.

21. Окрім цього, апеляційний суд не погодився з розрахованою судом першої інстанції сумою середнього заробітку, у зв`язку з неправильним визначенням середньоденного заробітку позивача та неврахуванням вимоги Порядку №100 щодо корегування середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів відповідно до актів законодавства, що призвело до зменшення суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

22. У поданій касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора зазначив, що судові рішення в частині визнання протиправним та скасування наказу про звільнення не оскаржуються.

23. В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник зазначає про те, що постанова апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог про зобов`язання поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування заборон, передбачених статтею 1 Закону № 1682-VII, ухвалене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права (абзацу 3 пункту 3, пункту 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесенні змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ) та без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 серпня 2020 року у справі №809/3968/14, де Суд вказав про передчасність відкликання відомостей про застосування до особи заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону №1682-VII.

24. Крім того, при винесенні постанови судом апеляційної інстанції не враховано відповідні висновки постанов Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справах №640/18679/18, № 804/958/16, від 23 грудня 2020 року у справі №813/7911/14, від 09 грудня 2020 року у справі №826/18134/14, від 19 листопада 2020 року у справі №826/14554/18, від 07 липня 2020 року у справі №811/952/15, від 19 травня 2020 року у справі №9901/226/19, від 15 квітня 2020 року у справі №826/5596/17, від 22 жовтня 2019 року у справі №816/584/17, від 12 вересня 2019 року у справі №821/3736/15-а, від 09 жовтня 2019 року у справі №П/811/1672/15, від 22 травня 2018 року у справі №П/9909/101/18 (Великої Палати Верховного Суду) тощо.

25. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №804/958/16, зазначено, що з аналізу статті 235 КЗпП України вбачається, що у разі встановлення незаконного звільнення суд обмежений правами щодо поновлення такого працівника на посаді, а саме суд може поновити таку особу лише на роботі, з якої працівника було звільнено.

26. Також у касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора зазначає про неправильне застосування пункту 10 Порядку №100 при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача. Зокрема скаржник вказує на неможливість розрахунку середнього заробітку звільненого працівника з урахуванням підвищень посадових окладів з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №810/3246/16.

27. У відзиві на касаційну скаргу позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін. V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

28. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

29. Касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

30. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в межах касаційної скарги, а саме у частині позовних вимог про: поновлення позивача на посаді в Офісі Генерального прокурора, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання Офісу Генерального прокурора України проінформувати Міністерство юстиції України щодо відкликання відомостей про застосування заборони.

31. Надаючи оцінку викладеним у касаційній скарзі Офісу Генерального прокурора доводам щодо незгоди з оскаржуваним рішенням суду апеляційної інстанції у частині поновлення позивача на посаді в Офісі Генерального прокурора, колегія суддів зазначає таке.

32. Скасування наказу про звільнення працівника із займаної посади, у силу вимог частини першої статті 235 КЗпП України, є підставою для його поновлення на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

33. Положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про прокуратуру», не врегульовано процедуру поновлення на посаді прокурора в разі його незаконного звільнення.

34. Отже, з метою ефективного відновлення порушених прав позивача та уникнення декларативності судового рішення суд повинен застосувати до спірних правовідносин окремі положення КЗпП України.

35. Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

36. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

37. Одночасно, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

38. Отже, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

39. Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, суть якої у правозастосуванні частини першої статті 235 КЗпП України зводиться до того, що працівник повинен бути поновлений на попередній роботі.

40. Суд першої інстанції вирішуючи позовні вимоги в частині поновлення позивача на посаді зазначив, що поновлення позивача на посаді або на іншій рівнозначній посаді в Генеральній прокуратурі України (Офіс Генерального прокурора) не відповідає вимогам, що наведені у частині першій статті 235 КЗпП, оскільки нею не передбачено альтернативного варіанту щодо вибору посади, адже особа, що звільнена із порушенням вимог вищенаведених норм повинна бути поновлена на попередній посаді (роботі). У зв`язку з чим, поновив позивача на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

41. Апеляційний суд не погодився з таким висновком суду першої інстанції та скасував рішення суду в цій частині, поновивши позивача на посаді в Офісі Генерального прокурора, посилаючись на відсутність ознак ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, станом на час звільнення з посади, а також для забезпечення ефективного захисту прав позивача, дійшов висновку про поновлення його на роботі в Офісі Генерального прокурора на посаді заступника начальника відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією або на іншій рівнозначній посаді.

42. Втім, Верховний Суд вважає такі висновки апеляційного суду помилковими, оскільки умовою для переведення на посаду у прокуратуру згідно із пунктом 18 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-ІХ є успішне проходження прокурором атестації.

43. Отже, Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що поновлення позивача не на посаді з якої його звільнено, не відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування положень статті 235 КЗпП України у вимірі правовідносин, які виникають у зв`язку з неправомірним звільненням.

44. Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині поновлення позивача на посаді з якої його звільнено є правильним. У свою чергу суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого помилково скасував рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалив нове про поновлення позивача в Офісі Генерального прокурора.

45. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги стосовно розрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, Верховний Суд зазначає таке.

46. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

47. Згідно зі статтею 27 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР) порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

48. Відповідно до пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - у редакції, яка діяла на дату вирішення справи у суді першої інстанції) нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

49. Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

50. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

51. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

52. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

53. Відповідно до пункту 10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

54. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати із врахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення.

55. Водночас, скаржник в касаційній скарзі зазначає про відсутність правових підстав для застосування коефіцієнту підвищення при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача згідно з пунктом 10 Порядку №100.

56. Так, апеляційний суд визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу при за період з 24 жовтня 2014 року по 16 жовтня 2020 року застосував коефіцієнт підвищення за періоди з 01 грудня 2015 року до 05 вересня 2017 року (1,25 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09 грудня 2015 року №1013 (з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31 травня 2012 року №505) та з 06 вересня 2017 року по 16 жовтня 2020 року (2,89 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №657 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505»).

57. Відтак, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 16 жовтня 2020 року необхідно обчислювати із врахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення.

58. Отже, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами пункту 10 Порядку №100 при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача є необґрунтованими, а тому відсутні підстави для скасування судових рішень в цій частині.

59. Крім того, безпідставними є твердження скаржника на неможливість розрахунку середньої заробітної плати звільненого працівника із урахуванням підвищених посадових окладів з посиланням на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №810/3246/16, оскільки правовідносини в цій справі не є тотожними з правовідносинами у справі, що розглядається.

60. Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2021 року у справі № 826/6301/15.

61. Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», Верховний Суд зазначає таке.

62. Аналіз вимог пункту 5 розділу II Положення (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) дає підстави для висновку, що підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону «Про очищення влади», є, зокрема, рішення суду.

63. З огляду на викладене, з метою ефективного, повного та належного захисту порушених прав позивача, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про зобов`язання Офісу Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

64. Цей висновок Суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, висловленому в постановах від 15 жовтня 2020 року у справі №826/17601/14, від 23 червня 2021 року у справі №826/20075/14, від 23 червня 2021 року у справі №826/17785/14, від 29 червня 2021 року у справі №822/5103/14.

65. З приводу доводів відповідача про невідповідність висновків суду апеляційної інстанції правозастосовним висновкам, викладеним у постанові від 12 серпня 2020 року у справі №809/3968/14, де суд указав про передчасність відкликання відомостей про застосування до особи заборони, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», то вони є слушними. Однак, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію.

66. За таких обставин, посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, є необґрунтованими.

67. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

68. Відповідно до частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

69. Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України. Рішення суду першої інстанції в цій частині відповідає закону і скасовано судом апеляційної інстанції помилково.

70. З урахуванням наведеного, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню в частині поновлення ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді заступника начальника відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією або на іншій рівнозначній посаді, а рішення суду першої інстанції в частині поновлення на попередній посаді залишенню в силі.

71. Водночас в іншій частині рішення суду апеляційної інстанції в межах прийнятних доводів касаційної скарги є правильним, а тому підстави для скасування постанови апеляційного суду відсутні. Отже, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

72. Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.

73. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 350, 352, 356 КАС України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2021 року у справі №826/17602/14 в частині задоволених позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді заступника начальника відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією або на іншій рівнозначній посаді скасувати. У цій частині позовних вимог залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2020 року. В іншій частині постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2021 року у справі №826/17602/14 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена. Судді М.В. Білак Л.О. Єресько Н.М. Мартинюк