Постанова Черкаський апеляційний суд № 711/4624/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2022 року м. Черкаси справа № 711/4624/21 провадження № 22-ц/821/646/22 категорія 305010300 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Бородійчука В.Г., суддів: Нерушак Л.В., Василенко Л.І. секретар: Винник І.М. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 представник позивача адвокат Савченко Станіслав Вадимович відповідачі: Головне управління Національної поліції в Черкаській області, Черкаська обласна прокуратура, Головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Савченка Станіслава Вадимовича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури, головного управління Державної казначейської служби України в Черкаській області про відшкодування моральної шкоди, завданої діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури. в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог 22 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури. Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 веренся 2021 року до участі в справі залучено в якості співвідповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 22 липня 2017 року за наслідками розгляду матеріалів кримінального провадження №12017250000000138 від 03 квітня 2017 повідомлено ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, яку було змінено 13 листопада 2017 року. Під час досудового розслідування стороною обвинувачення організовувались та здійснювались слідчі дії, оперативні та інші заходи, що призвели до подальшого завдання ОСОБА_1 моральної шкоди. Так, за результатами обшуку, проведеного 20 червня 2017 року в будинку, належному на праві приватної власності ОСОБА_2 , яка є цивільною дружиною позивача, та де мешкає також ОСОБА_1 та діти, було вилучено грошові кошти в сумі 7 525 Євро та 45 000 доларів США. Ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 червня 2017 року на вказані кошти накладено арешт. В подальшому слідчим суддею Придніпровського районного суду м. Черкаси встановлено належність вказаних коштів ОСОБА_2 , які остання заощадила за період роботи приватним підприємцем. Враховуючи відсутність будь-яких доказів відношення арештованих коштів до предмета неправомірної вигоди (на погляд сторони обвинувачення), слідчим суддею винесено ухвалу від 08 серпня 2017 року про скасування накладеного арешту. Ухвалою суду від 17 серпня 2017 року слідчого, який здійснював досудове розслідування кримінального провадження зобов`язано негайно повернути ОСОБА_2 раніше арештовані грошові кошти. Крім того, ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 липня 2017 року щодо ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід, - домашній арешт строком на 2 місяці із забороною залишати місце свого проживання (будинок по АДРЕСА_1 ) та покладено певні обов`язки. Строки обраного щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу продовжувались ухвалами слідчого судді від 29 вересня 2017 року та від 19 жовтня 2017 року. Крім того, щодо ОСОБА_1 здійснювались НСРД, які в подальшому визнано судом недопустимими доказами у вироку суду першої інстанції залишеним без змін рішенням судів апеляційної та касаційної інстанцій. Вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 08 січня 2020 року вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2019 року залишено без змін. Постановою Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2021 року вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2019 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 08 січня 2020 року також залишено без змін. Наведеними обставинами обґрунтовується виникнення у ОСОБА_1 права на звернення до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду у порядку, встановленому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». В позовній заяві зазначено, що ОСОБА_1 завдано моральної шкоди незаконним повідомленням про підозру, незаконним арештом вилучених в ході обшуку будинку грошових коштів, незаконним проведенням негласних слідчих (розшукових) дій, незаконними обмеженнями, покладеними стороною обвинувачення та судом на ОСОБА_1 у зв`язку із реалізацією заходу забезпечення кримінального провадження, що призвело до моральних страждань внаслідок погіршення відносин з оточуючими людьми, позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, нормально працювати та ін. Перебування під слідством та судом об`єктивно не може не завдавати шкоди особі, щодо якої здійснюється кримінальне переслідування. Однак, враховуючи той факт, що обвинувачення ОСОБА_1 не знайшло свого підтвердження в суді, мають місце достатні підстави стверджувати про завдання моральних страждань органами Національної поліції та прокуратури. При цьому, із врахуванням ступеня тяжкості кримінального правопорушення, яке інкриміновано ОСОБА_1 , тривалості досудового розслідування та проходження справою всіх судових інстанцій, встановлений Законом мінімальний гарантований розмір шкоди, який обов`язково має бути відшкодованим постраждалій особі (в розмірі мінімальної заробітної плати за відповідний період), об`єктивно має бути вищим для поточної справи. В позові наведено розрахунок розміру завданої моральної шкоди за період з 22 липня 2017 року по 27 січня 2021 року в сумі 173 860 грн. Відповідно до положень ч. ч. 2,3 ст. 4 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та з врахуванням ступеня тяжкості кримінального правопорушення, яке інкриміновано ОСОБА_1 , тривалості досудового розслідування та проходження справою всіх судових інстанцій, вважає доцільним застосувати до розрахованої гарантованої суми, що підлягатиме відшкодуванню коефіцієнт 2,5. Таким чином, мінімальний розміром, який підлягатиме відшкодуванню ОСОБА_1 за завдану моральну шкоду становитиме 173 860 x 2,5= 434 650 грн. Крім того, вилучені 20 червня 2017 року в ході обшуку грошові кошти в сумі 7 525 Євро та 45 000 доларів США, є власністю та особистим заощадженням ОСОБА_2 . Протягом тривалого часу (до 08 серпня 2017 року) вказані кошти не могли бути використаними за призначенням її власником, в тому числі на потреби дітей. Лише за активної процесуальної позиції ОСОБА_1 в суді вдалось відновити справедливе володіння майном ОСОБА_2 . Таке становище вплинуло на родинні відносини ОСОБА_1 з ОСОБА_2 та дітьми, оскільки триваюче кримінальне переслідування всупереч волі позивача вчинило несприятливі наслідки для інших осіб, які на певний період були позбавлені засобів для існування. Завдана ОСОБА_1 шкода оцінюється виходячи із обсягу моральних страждань, завданих внаслідок протиправного обшуку, вилучення грошових коштів та їх арешту, обсягу вилучених коштів та періоду позбавлення володіння ними законного власника. Так, в перерахунку в національну валюту України обсяг вилучених коштів склав 1 500 000 грн. За розрахунком обсяг завданої моральної шкоди в цьому випадку, із врахуванням усіх наведених обставин, не може бути меншим за 10% від названої суми, тобто не менше 150 000 грн. Крім того, незаконним проведенням негласних слідчих (розшукових) дій стосовно ОСОБА_1 , що встановлено у виправдувальному вироку суду, було завдано моральної шкоди, яку позивач оцінює в 50 000 грн. Крім того, покладення стороною обвинувачення та судом на ОСОБА_1 у зв`язку із реалізацією заходу забезпечення кримінального провадження деяких обмежень суттєво обмежило можливість нормально працювати, оскільки основна діяльність позивача пов`язана із сільськогосподарським виробництвом, яке неможливо провадити дистанційно, перебуваючи під домашнім арештом. Таку шкоду позивач оцінює в 65 350 грн. Сукупно обсяг завданої моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 складає 700 000 грн., яку позивач просив стягнути солідарно з Головного управління Національної поліції в Черкаській області та Черкаської обласної прокуратури на свою користь. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 січня 2022 року в задоволенні позовних вимог відповідача відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час розгляду справи судом було встановлено, що позивач перебував під слідством та судом з 22 липня 2017 року по 08 січня 2020 року, тобто 2 роки 5 місяців та 16 днів. Відшкодування моральної шкоди під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством і судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої на день відшкодування. Розміри мінімальної заробітної плати на 2021 рік (станом на момент подачі позову) установлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у місячному розмірі: з 1 січня поточного року - 6 000 грн. Отже, сума моральної шкоди, що підлягає до відшкодування встановлена судом в розмірі 177 200 грн. (6 000,00 х 29 міс 16 днів). З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем до стягнення сума моральної шкоди в розмірі 700 000 грн., належними чином не підтверджена і має характер удаваної. Крім того, суд дійшов висновку, що належним відповідачем у цій справі є держава, яка повинна брати участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади (дії якого призвели до завдання позивачу шкоди). Відповідачами ж у справі є Черкаська обласна прокуратури, ГУНП в Черкаській області. Співвідповідачем - Головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області, яке відповідно до законодавства є органом, який здійснює лише списання коштів з державного бюджету. Під час підготовчого судового засідання, а також в ході розгляду справи по суті суд з`ясовував у представника позивача питання суб`єктного складу, однак клопотань про залучення до участі в справі належного відповідача не було заявлено, як і не було уточнено зміст позовних вимог. При розгляді справи, суд врахував висновки, викладені у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Великої Палати Верховного Суду про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо неналежного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Оскільки позов не було пред`явлено до Державної казначейської служби України, тому суд дійшов висновку про пред`явлення позову до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Савченка С.В. оскаржив його в установленому порядку до суду апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Савченко С.В. просив скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 січня 2022 року як незаконне та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги позивача задовольнити повністю. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обгрунтована тим, що рішення суду мотивовано лише тією обставиною, що позивачем невірно визначено коло відповідачів у справі, що зумовлює неможливість задоволення вимог позову у справі із таким складом учасників справи. Такі висновки суду суперечать вимогам процесуального закону щодо його законності та обґрунтованості. Зазначено, що в якості співвідповідача у справі було залучено Головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області, при чому таке залучення відбулося не одночасно з подачею позовної заяви, а за наслідками розгляду судом клопотання про залучення даного органу в якості співвідповідача. Особа, що подає апеляційну скаргу вважає, що залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державну казначейську службу України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба чи її територіальний орган. Зазначено, що доводи та докази завдання позивачу моральної шкоди є достатніми для задоволення вимог у повному об`ємі, виходячи з мотивів, викладених в позовній заяві. Відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від Головного управління Державної казначейської служби України в Черкаській області зазначено, що рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог позивача є законним та обґрунтованим і не спростовується доводами, викладеними в апеляційній скарзі. Вказано, що відповідно до ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Відповідно до пункту 9 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України встановлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України та здійснюється виключно у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Головне управління вважає, що позивачем обрано невідповідний закону спосіб захисту порушеного права, оскільки належним способом захисту в даному випадку є звернення до суду з позовною заявою до держави Україна в особі відповідних органів державної влади в вимогою стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України відповідної суми коштів, адже боржником у таких справах виступає Держава Україна. Крім того, зазначено, що заявлена позивачем сума 700 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди належним чином не підтверджена та є надмірною і такою, що призведе до безпідставного збагачення позивача за рахунок Держави Україна. У відзиві, що надійшов від Головного управління Національної поліції в Черкаській області вказано, що при прийнятті рішення суду було правильно враховано позицію відповідачів про те, що позивач невірно визначив коло відповідачів у справі, а тому рішення суду є законним та обґрунтованим. Стягнення моральної шкоди у даній категорії справ здійснюється з державного бюджету України через Державну казначейську службу України. Головне управління Національної поліції в Черкаській області уособлює собою державу Україна, а рахунки відкриті виключно для забезпечення діяльності ГУНП в Черкаській області не уособлюють собою Державний бюджет України, тому списання коштів з таких рахунків для задоволення вимоги позивача неможливе, а відтак з управління не може бути стягнута моральна шкода на користь позивача. Крім того, позивач повинен був довести наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Заявлений в позовній заяві розмір моральної шкоди є завищений та не буде відповідати розумному розміру компенсації завдання такої шкоди. Також вказано, що очікуваний розмір правничих витрат в сумі 25 000 грн. не відповідає складності справи та не підтверджений жодним документом про надання правничої допомоги, отже підстав для їх стягнення немає. У відзиві, що надійшов від Черкаської обласної прокуратури зазначено, що рішення суду є законним, а мотиви апеляційної скарги необгрунтовані і такі, що не дають підстав для зміни чи скасування рішення суду. Позиція Черкаської обласної прокуратури ґрунтується на тому, що загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких, шкода, завдана фізичній або юридичній осіб неправомірними рішеннями, дією чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Судові рішення, якими б визнано дії прокурора протиправними відсутні, а інших обставин, які б свідчили про протиправну поведінку посадових чи службових осіб органів прокуратури ОСОБА_1 не наведено. Крім того, Черкаська обласна прокуратура не є розпорядником бюджетних коштів та кошти на її рахунках мають певне цільове призначення. Позивачем не заявлялося позовних вимог до держави Україна в особі Державної казначейської служби Україна, тому суд дійшов до обгрунтованого висновку про пред`явлення позовних вимог до неналежного відповідача. Крім того, Черкаська обласна прокуратура заперечує проти стягнення судових витрат за надання правничої допомоги в розмірі 25 000 грн. не відповідає складності справи та не підтверджено належними доказами, наданими стороною позивача.

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно ч. 1 ст. 15 ЦПК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 16 ЦПК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК). У відповідності з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судом першої інстанції встановлено, що в кримінальному провадженні № 12017250000000138 від 03 квітня 2017 року ОСОБА_1 22 липня 2017 року було повідомлено про підозру у вчинені злочину передбаченого ч. 2 статті 369 КК України (а.с. 22-23). 13 листопада 2017 року ОСОБА_1 , змінено повідомлення про підозру на те, що останній підозрюється у вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 369-2 КК України (а.с. 43-46). Вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2019 року (а.с. 62-66) визнано ОСОБА_1 невинуватим у пред`явленому обвинувачені у вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369 -2 КК України та виправдано його за недоведеністю вчинення ним злочину, за ч. 5 ст. 27, ч. 3 статті 368 ККУ та, виправдано його у зв`язку з недоведеністю вчинення ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 08 січня 2020 року (а.с. 67-75) вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2019 року стосовно ОСОБА_1 залишено без змін. Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2019 року вступив в законну силу 08 січня 2020 року. Постановою Верховного Суду від 27 січня 2021 року (а.с. 77-83) вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2019 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 08 січня 2020 року залишено без змін. Зі змісту позовної заяви вбачається, що визначення матеріальної та моральної шкоди позивач просив розглянути в порядку ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою. Згідно положень ст. 1167 ЦК України, моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу держаної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках встановлених законом. Відповідно до положення ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Положеннями ст. 3 Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримання. Положеннями ст. 4 Закону передбачено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 13 зазначеного Закону, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільних законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Відповідно до Рішенням Конституційного Суду України № 9 рп/99 від 27 жовтня 1999 року, притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції мотивував свої висновки тим, що належним відповідачем у справі моральної шкоди, завданої діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури є держава, яка повинна брати участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади (дії якого призвели до завдання позивачу шкоди). Тому в такій категорії справ в якості відповідача повинен бути притягнутий відповідний орган Державного казначейства України. Оскільки в якості відповідача, крім Головного управління національної поліції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури було притягнуто головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області, яке не є розпорядником бюджетних коштів, суд з`ясувавши думку відповідача щодо встановлення належності відповідачів дійшов до висновку, що не пред`явлення позову до належного відповідача (Державної казначейської служби України) є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком районного суду, виходячи з наступного. Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у постанові від 27 листопада 2019 року за наслідками розгляду справи № 242/4741/16-ц була вирішена проблема визначення належного відповідача про відшкодування шкоди у відповідній категорії справ, що є предметом розгляду апеляційного суду. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди по даній категорії справ є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав (п. 43 постанови). Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (п. 44 постанови). Крім того, Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем Державної казначейської служби України чи її територіального органу. Також, Велика Палата Верховного Суду вказала, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок, що Державна казначейська служба України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові (п. 46). Дана обставина спростовує доводи відповідачів у справі (Головного управління Державної казначейської служби України в Черкаській області, Головного управління Національної поліції в Черкаській області), що приведені у відзивах на апеляційну скаргу про відсутність правових підстав для задоволення позову в разі незалучення до участі у справі відповідача Державної казначейської служби України. В позовній заяві ОСОБА_1 просив відшкодувати моральну шкоду із врахуванням положень Цивільного кодексу України та ЗУ № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду». Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право на будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних діянь. Вимог щодо процесуальної форми зазначеної заяви ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» не визначає. Тобто, фактично з урахуванням специфіки правовідносин спеціальний Закон зробив винятки і надав право на звернення до суду із заявою, до форми і змісту якої не встановлено конкретних вимог (в тому числі визначення учасників справи). Спеціальні норми мають пріоритет над загальними у разі конкуренції згідно з принципом lex specialis derogat generali. Тобто у випадку наявності колізії між загальним та спеціальним законом застосуванню підлягають норми спеціального закону, яким у цьому випадку є саме Закон № 266/94-ВР. З урахуванням вимог статті 12 ЗУ № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» як відповідач може притягуватися до участі у справі орган, який провадив слідчі (розшукові) дії, досудове розслідування, орган прокуратури чи орган, який розглядав справу. У відзиві на апеляційну скаргу Черкаська обласна прокуратура сформувала свою позицію тією обставиною, що під час розгляду справи було встановлено відсутність судових рішень, якими б визнано дії прокурора протиправними, а інших обставин, які б свідчили про протиправну поведінку посадових чи службових осіб органів прокуратури ОСОБА_1 до суду не надано. За таких обставин, Черкаська обласна прокуратура не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивача до неї. Така позиція сторони відповідача є необгрунтованою, оскільки правовідносини між учасниками даної справи регулюються в тому числі і статтями 1173, 1174 ЦК України. Відповідно до норм зазначених статей ЦК України обов`язок відшкодування шкоди покладено на державу. Положення статей 1173, 1174 України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності, зокрема для застосування відповідальності посадових чи службових осіб таких органів, наявність їх вини не є обов`язковою. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2021 року у справі № 638/11289/19 (провадження № 61-17649св20), від 19 травня 2021 року у справі № 712/11296/19 (провадження № 61-13449св20). У справі, що розглядається, позивач обґрунтовує заявлені вимоги неефективністю і невиправданою тривалістю кримінального провадження. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії відповідного органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з відповідним позовом до суду. Дії (бездіяльність) органів державної влади, в даному випадку Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури, внаслідок яких було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно, встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елементу делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, передбаченого статтею 11 ЦК України, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки. Кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції). Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача. Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту. Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції»; рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції», заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Апеляційний суд враховує, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір. Вирішуючи питання про стягнення з держави відповідної компенсації, суд має керуватися вимогами Конвенції, інших актів національного законодавства задля ефективного захисту конвенційного права встановити, зокрема, за порушення якого виду конвенційних обов`язків позивач вимагає від держави компенсацію, і чи обґрунтованим відповідно до цього порушення є її розмір. Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 22 березня 2021 року у справі № 203/1067/19 (провадження № 62-23293св19), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19). Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 в обґрунтування своїх доводів зазначив, що підставою для звернення до суду є саме неспроможність держави виконати свої правоохоронні функції щодо захисту його порушеного права. Судовими рішенням, а саме (вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2019 року (а.с. 62-66), ухвала Кропивницького апеляційного суду від 08 січня 2020 року (а.с. 67-75) та постанова Верховного Суду від 27 січня 2021 року (а.с. 77-83)) встановлено відсутність вини ОСОБА_1 у кримінальному провадженні за № 12017250000000138 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, оскільки сторона обвинувачення не довела, що мали місце пропозиція, передача і одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави. Отже, наведеними вище обставинами обґрунтовується виникнення у ОСОБА_1 права на звернення до суду про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду у порядку, встановленому ЗУ № 266/94-ВР. Судом першої інстанції було встановлено, що позивач перебував під слідством та судом 29 місяців 16 днів (22 липня 2017 року йому було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення; 08 січня 2020 року виправдувальний вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси було залишено без змін ухвалою Кропивницького апеляційного суду). З даною обставиною погоджується апеляційний суд та її не заперечують сторони у справі. У відповідності до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімум доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Заявлена в позовній заяві сума відшкодування моральної шкоди в розмірі 700 000 грн. є на думку апеляційного суду завищеною та не відповідає встановленому чинним законодавством розрахунку відшкодувань такої шкоди. Згідно зі статтею 13 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральною шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, проте суд також має оцінити надані позивачем докази, визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Аналогічні висновки викладені й у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15 та Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19). Як вбачається з матеріалів справи рішення районного та апеляційного суду, якими вирішено спір ухвалені в 2022 році. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2022 року становить 6 500 гривень. Виходячи з положень норм вказаного вище Закону та перебування позивача під слідством та судом 29 місяців 16 днів, суд апеляційної інстанції визначає, що позивачу спричинена моральна шкода за 29 місяців в розмірі 188 500 грн. (29 місяців х 6 500 грн.) розмір якої вираховується з мінімальної заробітної плати за місяць на час розгляду справи. Крім того, позивач перебував під слідством та судом 16 днів неповного місяця, тому за цей період позивачу спричинена моральна шкода в розмірі 3 466 грн. 67 коп. (16 днів х 6 500 грн. / 30 днів). Всього, ОСОБА_1 за період перебування під слідством та судом 29 місяців 16 днів спричинена моральна шкода в розмірі 191 966 грн. 67 коп. (188 500 грн. + 3 466 грн. 67 коп.). Даний розрахунок здійснений у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати та відповідає встановленим вимогам його нарахування та з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. При цьому суд апеляційної інстанції враховує положення ч. 2 ст. 23 ЦК України згідно з якою, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. У відповідності до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Згідно п. 9 № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості та враховує, що факт незаконного притягнення до кримінальної відповідальності відобразився на взаємовідносинах з близькими та родичами позивача і на протязі всього часу перебування під слідством та судом він був позбавлений звичайного людського спокою, душевної врівноваженості, перебував у постійному напруженні, в пригніченому і приниженому стані. Крім того, суд апеляційної інстанції вважає правильним зробити висновок про стягнення завданої шкоди із Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, оскільки такий висновок повністю відповідає Положенню про державну казначейську службу. У відповідності з Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, на яке покладено повноваження по здійсненню через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів. Пунктом 1.3. Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, затвердженого наказ Державного казначейства України від 02 лютого 2007 року № 28 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 лютого 2007 року за № 149/13416, виконання рішень суду, які передбачають відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, здійснюється Державним казначейством України за вимогами державних виконавців за черговістю їх надходження, за рахунок і в межах бюджетних асигнувань, затверджених у Державному бюджеті України на цю мету. Аналогічне міститься й у п.1.3. Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 04 лютого 2008 року № 39 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 лютого 2008 року за № 110/14801, чинного з 20 лютого 2008 року. Відповідно до положень ст. 48 БК України, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету. За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи позовної заяви та апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи, а позиції, викладені у відзивах на апеляційну скаргу були повністю спростовані встановленими обставинами та нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню під час розгляду даної категорії справ. А відтак, апеляційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Савченка С.В. підлягає частковому задоволенню, рішення районного суду підлягає до скасування з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог позивача. Оскільки позивачем було сплачено судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 7 000 грн. та заявлено позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 700 000 грн., тому враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції вважає за можливе стягнути судові витрати, які складаються з судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, на підставі ст. 141 ЦПК України у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог на 27,42 % (пропорційно до задоволеної частки) позивачу необхідно компенсувати 767 грн. 76 коп. (7 000 х 0,4 х 27,42 % / 100 % = 767 грн. 76 коп.) судового збору. Оскільки основним відповідачем у даній категорії справ є держава, тому стягнення судового збору сплаченого за подачу позовної заяви позивачем необхідно провести з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Савченка Станіслава Вадимовича задовольнити частково. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури, головного управління Державної казначейської служби України в Черкаській області про відшкодування моральної шкоди, завданої діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури скасувати. Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури, головного управління Державної казначейської служби України в Черкаській області про відшкодування моральної шкоди, завданої діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 191 966 грн. 67 коп. (сто дев`яносто одну тисячу дев`ятсот шістдесят шість гривень шістдесят сім копійок). Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 767 грн. 76 коп. судових витрат по сплаті судового збору. В решті позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови виготовлено 20 травня 2022 року. Головуючий В.Г. Бородійчук Судді Л.В. Нерушак Л.І. Василенко