Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/18152/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/18152/21 пров. № А/857/5449/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Носа С. П., суддів Кухтея Р.В., Шевчук С.М.; за участю секретаря судового засідання Максим Х. Б.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року у справі № 380/18152/21 (головуючий суддя Крутько О.В., м. Львів, повний текст судового рішення складено 18 лютого 2022 року) за позовом громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправними дій та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: 22 жовтня 2021 року Львівським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 09.07.2021 року № 234-21 про відмову у визнанні громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язання Державну міграційну службу України визнати громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства; визнання протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Львівській області в частині не роз`яснення позивачу причин відмови та порядку оскарження рішення. В обґрунтування позовних вимог вказано, що вперше позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення Державної міграційної служби України № 368-19 від 29.10.2019, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 у справі № 380/823/20 вищезазначене рішення визнано протиправним та скасовано, зобов`язано Державну міграційну службу повторно розглянути заяву громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 від 29.03.2019 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з врахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Позивач стверджує, що при повторному розгляді його заяви не були враховані мотиви судового рішення та безпідставно відмовлено йому у наданні такого статусу, так як ОСОБА_1 є активним членом організації «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» в Республіці Таджикистан, за участь у якій його було притягнуто до кримінальної відповідальності в Таджикистані, засуджено до восьми років позбавлення волі, з яких 5 років він фактично перебував в ув`язненні, що викликає обґрунтовані побоювання у подальшому кримінальному переслідуванні з політичних мотивів. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 09.07.2021 року № 234-21 про відмову у визнанні громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідачем Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що в результаті повторного аналізу матеріалів особової справи щодо ОСОБА_1 було встановлено, що в обставинах справи заявника відсутні підстави для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до умов передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки у Таджикистані діяльність партії «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» заборонена рішенням Верховного Суду Таджикистану, а позивач свідомо порушував законодавство країни громадянської належності і його небажання повертатися до Таджикистану є спробою уникнення відповідальності за вчинення протиправних дій. Також вказано, що заявник у випадку повернення до Республіки Таджикистан не зазнає серйозної шкоди, визначеної ст. 15 Кваліфікаційної Директиви ЄС 2011/95/EU, п.13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту». Представник позивача, у судовому засідання вимоги апеляційної скарги заперечила та просить відмовити в задоволенні такої в повному обсязі, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Представник відповідачів, у судовому засідання вимоги апеляційної скарги підтримав та просить задовольнити таку в повному обсязі, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з таких підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Встановлено, що громадянин Таджикистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 29.03.2019 року, перебуваючи на території України, звернувся з заявою до Головного управління ДМС у Львівській області про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Також встановлено, що рішенням ДМС України від 29.10.2019 №368-19 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», пункту 6.5 розділу VI Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 року №649, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні. Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне. Встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 у справі № 380/823/20 позов громадянина Таджикистану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 368-19 від 29 жовтня 2019 року про відмову у визнанні громадянина Таджикистану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Таджикистану ОСОБА_1 від 29 березня 2019 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В решті позовних вимог відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2021 апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року у справі № 380/823/20 без змін. 04.02.2021 ДМС України прийнято рішення № 02-21 про повторний розгляд ГУ ДМС у Львівській області заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Таджикистану ОСОБА_1 відповідно до частини 10 статті 12 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 у справі № 380/823/20 з врахуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2021. За результатами повторного розгляду заяви позивача Головним управлінням ДМС у Львівській області оформлено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у справі № 2019LV0005 від 01.06.2021, а Державною міграційною службою України прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 234-21 від 09.07.2021, яким громадянину Республіки Таджикистан ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», пункту 6.5 розділу VI Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 року №649, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні. Згідно із п. п. 1 та 13 ч. 1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; а особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Частиною 7 ст. 7 вказаного Закону встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин. Частиною 11 ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Виходячи зі змісту ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття біженець включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань. Відповідно до п. п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Таким чином, у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії біженців або осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання. При цьому, заявник, в свою чергу, не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру. Тобто, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту. Суд враховує, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо). Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ України тощо. За результатами повторного розгляду заяви позивача Головним управлінням ДМС у Львівській області та Державною міграційною службою України встановлено, що умови, передбачені п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відсутні. Позивач є членом партії Хізб ут-Тахрір аль -Ісламі (Партія ісламського визволення). Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі є міжнародною ісламською партією, діяльність якої ґрунтується на законах Ісламу. Метою цієї партії є відновлення ісламської держави. Методом діяльності організації є просвіта із закликом до мусульман повернутися до ісламського способу життя. Своїм завданням партія вважає виховання моральних та ідейних з точки зору Ісламу людей, без яких неможливо розбудова ісламської держави. Організація декларує виключно мирні засоби роботи серед мусульман. Партія не має військового крила чи озброєних прибічників, цілком легально діє у всіх демократичних країнах Європи і Північної Америки, за винятком Німеччини, де партія заборонена через свою антисіоністську риторику і критику Ізраїлю. Але й у Німеччині забороненими є публічні заходи партії, при цьому члени партії не переслідуються правоохоронними органами країни. В країнах Центральної Азії вона заборонена як екстремістська за пропаганду ідей утворення ісламської держави (Халіфата), що переслідується авторитарними режимами. Водночас, ця організація та її члени відсутні в оновленому списку санкцій Комітету Ради Безпеки ООН, запровадженому резолюціями №1267 (1999), №1989 (2011) та №2253 (2015), серед організації, по ІДІЛ, Аль-Каїді і пов`язаними з ними особами, групами, підприємствами й організаціями. Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі не включено і до оновленого списку іноземних терористичних організацій, що складається Державним департаментом США. Інформація з відкритих незалежних джерел, зокрема, Комітету Ради Безпеки ООН і Державного департаменту США, не відносить діяльність Хізб ут-Тахрір аль- Ісламі до терористичної та/або екстремістської. Зазначене дає суду підстави характеризувати Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі як не пов`язану з тероризмом ісламську релігійно-політичну організацію, діяльність членів якої не підпадає під критерії виключення. Суд апеляційної інстанції зазначає, що в Україні не існує списку чи переліку організацій, які згідно з чинним національним законодавством віднесені до терористичних чи екстремістських, як і не існує заборони на діяльність зазначеної партії на території України. Управління Служби безпеки України у Львівській області за наслідками проведеної перевірки не встановило обставин, за наявності яких позивача не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Згідно листа-відповіді Головного управління Національної поліції у Львівській області, Сектору міжнародного поліцейського співробітництва № 389/33/V-2021 позивач станом на 24.02.2021 в обліках осіб, оголошених в розшук каналами Генерального секретаріату МОКП Інтерпол, не значиться. Причиною звернення за захистом в Україні позивач вказує обґрунтовані побоювання зазнати переслідувань у зв`язку з своїми релігійними поглядами та членством в організації Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі, у зв`язку з чим він вимушений покинути Республіку Таджикистан, де заборонена діяльність цієї організації та ведуться кримінальні переслідування на підставі звинувачень в тероризмі. Зокрема, як вбачається з протоколу співбесіди позивач повідомив, що не може повернутися на територію країни громадянської належності, оскільки там був засуджений за політично-релігійні погляди за участь в партії Хізб ут-Тахрір . Також під час співбесіди та в заяві-анкеті заявник ствердив, що в країні походження при затриманні до нього було застосовано допит током, биття і тримання в наручниках на підлозі. Позивач має обґрунтовані побоювання, що у випадку повернення до країни походження існують ризики повторного застосування до нього жорстокого поводження та катувань, які можуть також призвести до його загибелі. За участь у організації Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі його було притягнуто до кримінальної відповідальності в Таджикистані, засуджено до восьми років позбавлення волі, п`ять років з яких він перебував в ув`язненні. На підтвердження вказаних аргументів ГУ ДМС у Львівській області було надано довідку про звільнення з місць позбавлення волі та копію постанови судді Верховного Суду Республіки Таджикистан від 07.03.2008. Отже, враховуючи вищенаведене, побоювання позивача стати жертвою переслідувань за ознаками, зокрема релігійних переконань є обґрунтованими, а у матеріалах справи наявні докази того, що ці побоювання є реальними. Також в матеріалах справи містяться докази загрози безпеці та свободі позивача в країні походження через побоювання кримінального переслідування та засудження за діяльність в релігійній організації, яка за законодавством України не вважається терористичною чи екстремістською. Відтак, судом встановлено наявність конкретних фактів про можливі утиски та переслідування позивача через релігійні погляди, а відповідні твердження можуть розцінюватись як переслідування та загроза його безпеці та свободі з релігійних причин. Суд вважає, що відповідач не надав належної оцінки обставинам та доводам позивача щодо переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, як особа, яка були змушена залишити країну походження внаслідок загрози їх життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, тривалого ув`язнення через участь у забороненій на території Республіки Таджикистан партії Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі . Суд також враховує, що за результатами розгляду справи № 380/823/20 Львівський окружний адміністративний суд прийняв рішення від 10.09.2020, залишене без змін Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2021, яким визнав протиправним та скасував рішення Державної міграційної служби України № 368-19 від 29 жовтня 2019 року про відмову у визнанні громадянина Таджикистану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язав Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Таджикистану ОСОБА_1 від 29 березня 2019 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. При повторному розгляді заяви відповідачі не врахували висновки суду, наведені у зазначеному рішенні, зокрема у первинному рішенні зазначено: відповідач, ДМС України, безпідставно погодився з висновками ГУ ДМС України у Львівській області, про відсутність встановлених п.п.1 та 3 ч.1 ст.1 Закону України №3671-VI умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивачем наведено переконливі факти, які підтверджують, що у країні громадянської належності позивач зазнавав переслідувань через своє активне членство у організації Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі. Оскільки загальна ситуація з правами людини в країні походження після залишення її позивачем не покращилася, то суд вважає цілком обґрунтованими побоювання позивача зазнати переслідувань у разі його повернення до Республіки Таджикистан. Аналізуючи ситуацію з дотриманням прав людини в Республіці Таджикистан, суд приходить висновку, що у випадку повернення позивача до країни громадянської належності його життю, здоров`ю, гідності та свободі, буде загрожувати реальна небезпека, через що в нього є цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через політичні та релігійні причини. Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Наведені відповідачем підстави для відмови позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, були досліджені під час судового розгляду і визнані судом неправомірними, тому суд вважає, що у відповідача є обов`язок із винесення стосовно позивача рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. За наведених доводів та враховуючи фактичні обставини справи, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд вважає за необхідне застосувати такий спосіб захисту прав позивача як зобов`язання ДМС України прийняти щодо позивача рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. При цьому суд прийшов до переконання, що захист прав позивача в такий спосіб не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача, тому що суд не приймає рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а, врахувавши наявність достатніх підстав для цього, зобов`язує відповідача прийняти таке рішення щодо позивача. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, постанова від 23 грудня 2021 року у справі №520/9495/2020, адміністративне провадження № К/9901/9095/21. Згідно з ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Керуючись статтями 241, 250, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року у справі № 380/18152/21 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 19 травня 2022 року.