Постанова Вінницький апеляційний суд № 128/456/22

Справа № 128/456/22 Провадження № 22-ц/801/877/2022 Категорія: 19 Головуючий у суді 1-ї інстанції Ганкіна І. А. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2022 рокуСправа № 128/456/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Берегового О.Ю. (суддя-доповідач), суддів: Шемети Т.М., Якименко М.М., за участю секретаря судового засідання Кобенди Ю.О., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Якушинецька сільська рада Вінницького району (Якушинецька громада), розглянув апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Синявської Катерини Юріївни на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 15 березня 2022 року про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, постановлену місцевим судом під головуванням судді Ганкіної І.А., в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державних актів на право власності та скасування державної реєстрації земельних ділянок за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову, встановив: 14 березня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області про визнання незаконним та скасування рішення 14 сесії 4 скликання Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області. 14 березня 2022 року разом з позовною заявою, ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову в якій просив суд накласти арешт на об`єкти нерухомого майна земельні ділянки, а саме на: -земельну ділянку 0520688900:04:007:0954 площею 0,123 га для ведення особистого селянського господарства, дата державної реєстрації права (в державному реєстрі прав) 20 квітня 2021 року, номер запису про право (в державному реєстрі прав) 41651123; -земельну ділянку 0520688900:04:007:0955 площею 0,0748 га для ведення особистого селянського господарства, дата державної реєстрації права (в державному реєстрі прав) 20 квітня 2021 року, номер запису про право (в державному реєстрі прав) 41650758; -земельну ділянку 0520688900:04:007:0956 площею 0,1526 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, дата державної реєстрації права (в державному реєстрі прав) 20 квітня 2021 року, номер запису про право (в державному реєстрі прав) 41650223; -земельну ділянку 0520688900:04:007:0957 площею 0,0974 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, дата державної реєстрації права (в державному реєстрі прав) 20 квітня 2021 року, номер запису про право (в державному реєстрі прав) 41650362. Заява мотивована тим, що у разі задоволення позовних вимог у позивача можуть виникнути складнощі при виконанні рішення суду, адже наразі частина спірних земельних ділянок виставлені на продаж. Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 15 березня 2022 року в задоволені заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області про визнання незаконним та скасування рішення 14 сесії 4 скликання Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області від 25 травня 2004 року про затвердження технічної документації та видачу державного акту на право власності на земельну ділянку щодо двох земельних ділянок ОСОБА_2 відмовлено. Ухвала суду мотивована тим, що предмет заявлених вимог в позові та в заяві про забезпечення позову не є співмірними та вимоги не пов`язані між собою ніяким чином, що не може вплинути на результат розгляду справи. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Синявська Катерина Юріївна подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, просила суд скасувати ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 15 березня 2022 року та ухвалити нову постанову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що на думку заявника суд попередньої інстанції не дослідив, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду та не надав оцінку наданим стороною позивача доказам, зокрема, оголошенню про продаж земельних ділянок. Інші сторони не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направили, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення викладені в відзиві на апеляційну скаргу, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам ухвала суду не відповідає. У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачені статтею 150 цього Кодексу, заходи забезпечення позову. На підставі частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться чи буде знаходитися справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Пленум Верховного Суду України у пункті 4 Постанови «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року роз`яснив, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. При встановлені зазначеної відповідності слід врахувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована як підприємець. Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просив заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача». Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Мета забезпечення позову це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу. При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову. Відтак, при обранні заходів забезпечення позову, суд повинен також враховувати необхідність збереження балансу і законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин, не допускаючи використання заходу забезпечення позову у якості тиску на відповідача. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі. Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №331/3944/18 (провадження №61-11311св19), і підстав відступати від якого колегія суддів не вбачає. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є земельні ділянки, які передані у власність ОСОБА_2 рішенням 14 сесії 4 скликання Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, яке і просить визнати незаконним і скасувати позивач, наслідком чого, за умови задоволення позову, є визнання недійсним державних актів на право власності та скасування їх державної реєстрації. Тобто предмет спору визначений в позовній заяві дає підстави для висновку про те, що між сторонами дійсно виник спір, але при цьому апеляційний суд виходить з того, що обґрунтованість позовних вимог, достатність наданих доказів та переконливість наведеного обґрунтування не можуть бути предметом перевірки суду під час вирішення питання про забезпечення позову та ці питання підлягають з`ясуванню під час вирішення спору по суті. При цьому накладення арешту застосовується судом, як правило, у майнових спорах у тих випадках, коли спірне майно може бути відповідачем продане, розтрачене, кошти витрачені, що в майбутньому перешкоджатиме виконанню рішення або взагалі зробить його виконання неможливим. Під поняттям «арешт майна» слід розуміти проведення його опису і накладення заборони розпорядження, а в необхідних випадках - і користування ним (ст.56 Закону України «Про виконавче провадження»). Отже, необхідними умовами для вжиття забезпечувальних заходів, зокрема арешту майна, є, насамперед, розумна співмірність вартості арештованого майна ціні позову, обґрунтування необхідності вжиття заходів для захисту прав позивача та можливість такого заходу забезпечити реальне виконання очікуваного позивачем рішення. При цьому принцип співмірності при забезпеченні позову вимагає визначення того майна, на яке має бути накладене обмеження, вартість якого має забезпечити виконання судового рішення. Колегія наголошує, що, оскільки предметом спору є земельні ділянки, які передані у власність ОСОБА_2 рішенням 14 сесії 4 скликання Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, яке і просить визнати незаконним і скасувати позивач, наслідком чого, за умови задоволення позову, є визнання недійсним державних актів на право власності та скасування їх державної реєстрації, то вбачається, що обраний позивачем вид забезпечення позову накладення арешту на вказані земельні ділянки, є співмірним із заявленими позовними вимогами, здатний забезпечити захист інтересів позивача у випадку задоволення позову і присікти дії, які ускладнять або зроблять неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову. Забезпечення позову, шляхом накладення арешту на спірне майно має за мету до вирішення справи по суті усунути саму можливість відчужити предмет спору і тим самим утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, але ні в якому разі не позбавляє власника майна володіти цим майном та навіть гарантує збереження права власності за ним до ухвалення рішення суду по суті спору. Отже, зазначений у заяві про забезпечення позову вид забезпечення у вигляді арешту майна із предметом спору, і невжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог позивача, забезпечення збалансованості інтересів сторін, призведе до порушення майнових прав позивача. Апеляційний суд наголошує, що вжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту спірних земельних ділянок є гарантією реального виконання рішення суду та не є порушенням прав відповідача щодо володіння та користування своїм майном, оскільки такі заходи не породжують юридичних наслідків відчуження майна до моменту вступу рішення у даній справі в силу та виникнення у відповідачів обов`язку з його виконання. Отже, враховуючи викладене та обставини на які посилається представник позивача ОСОБА_1 адвокат Синявська К.Ю. в апеляційній скарзі як на підставу перегляду судового рішення в частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права знайшли своє підтвердження. Неправильне застосування судом першої інстанції зазначених норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Синявської Катерини Юріївни задовольнити. Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 15 березня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити. Накласти арешт на об`єкти нерухомого майна земельні ділянки, а саме на: -земельну ділянку 0520688900:04:007:0954 площею 0,123 га для ведення особистого селянського господарства, дата державної реєстрації права (в державному реєстрі прав) 20 квітня 2021 року, номер запису про право (в державному реєстрі прав) 41651123; -земельну ділянку 0520688900:04:007:0955 площею 0,0748 га для ведення особистого селянського господарства, дата державної реєстрації права (в державному реєстрі прав) 20 квітня 2021 року, номер запису про право (в державному реєстрі прав) 41650758; -земельну ділянку 0520688900:04:007:0956 площею 0,1526 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, дата державної реєстрації права (в державному реєстрі прав) 20 квітня 2021 року, номер запису про право (в державному реєстрі прав) 41650223; -земельну ділянку 0520688900:04:007:0957 площею 0,0974 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, дата державної реєстрації права (в державному реєстрі прав) 20 квітня 2021 року, номер запису про право (в державному реєстрі прав) 41650362. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О.Ю. Береговий Судді: Т.М. Шемета М.М. Якименко