LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4813496/1091/20

від 17.05.2022 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу адвоката Подорожнього Андрія Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.05.2022 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи №496/1091/20 Апеляційне провадження № 22-ц/813/3923/22 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів головуючого-Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач), суддів- Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., за участю секретаря Рибачук О.І., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Подорожнього Андрія Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 24 травня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Пендюри Л.О., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовної заяви та відзиву на позов У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, в якому уточнивши вимоги, просив стягнути з відповідачки на його користь грошові кошти у розмірі 459 658,56 грн., з яких: 368 832 грн. - основна заборгованість; 60159,77 грн. - інфляційні збитки; 30666,79 грн. - 3% річних, а також судові витрати по справі. Позов обґрунтовано тим, що 20 вересня 2007 року між ним та відповідачкою був укладений шлюб. 18 червня 2008 року від ОСОБА_3 він прийняв у дар житловий будинок з надвірними спорудами під АДРЕСА_1 , який складається з одного житлового будинку «А» житловою площею 74,40 кв.м., загальною площею 185,60 кв.м. та надвірних споруд: «Б» - гаражу, 1-4 огорожі, розташованих на земельній ділянці земель Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області, розміром 0,100 га. 04 вересня 2013 року за договором дарування він подарував, а його дружина ОСОБА_2 прийняла у дар Ѕ частку вказаного житлового будинку та земельну ділянку. У 2014 року шлюб між ним та відповідачкою було розірвано. За час володіння даним житловим будинком, починаючи з 2017 року він здійснив ряд його поліпшень, а саме: - придбав вхідні двері вартістю 12 700 грн.; - замовив та встановив комплекс апаратури для встановлення системи відеоспостереження усього на суму 85911 грн.; - здійснив роботи з монтажу водовідливу на суму 1955 грн.; - придбав товари для оздоблення будинку (ламінат і супутні товари) усього на суму 59360 грн.; - замовив виконання робіт з утеплення фасаду будинку, будівництва літньої кухні, придбав матеріали для утеплення покрівлі та заливки підстави підвалу усього на суму 371 299 грн.; - придбав та встановив обладнання електромережі (стабілізатори, самонесучі ізоляційні проводи тощо) усього на суму 24 957 грн.; - прибав сантехнічне обладнання радіатори, крани тощо) на суму 18 904 грн.; - замовив та встановив електрообладнання на суму 2395 грн.; - замовив та оплатив будівельні роботи з монтажу сантехнічного обладнання вартістю 24 000 грн.; - замовив прожектори для освітлення домоволодіння на суму 7 000 грн.; - придбав та замовив установку сантехнічного обладнання на території домоволодіння (шланги, лейки тощо) усього на суму 15750 грн.; - придбав бетон і замовив послуги бетононасосу усього на суму 45 600 грн.; - провів обслуговування та заміну фурнітури вікон на суму 11 622 грн.; - замовив роботи щодо оздоблення ділянки домоволодіння (покриття, тротуарні доріжки і бордюр, встановлення водостоку тощо) усього на суму 56 211 грн. Таким чином, за час спільного володіння нерухомим майном, він здійснив невід`ємні поліпшення житлового будинку на загальну суму 737 664 грн., що істотно збільшило його вартість. Зазначав, що відповідачкаОСОБА_2 після розлучення у 2014 року у будинку не проживала, відповідно будь-якої участі у його утриманні, збереженні або поліпшенні пропорційно до своєї частки не брала, водночас, будь-яких заперечень щодо здійснених поліпшень не висловлювала. Посилаючись на викладене, у відповідачки, як співвласника житлового будинку, виник обов`язок щодо відшкодування йому половини вище перелічених витрат, відповідно до належної їй Ѕ частки нерухомого майна, у зв`язку з чим він просив стягнути з відповідачки на його користь грошові кошти у розмірі у розмірі 459 658,56 грн., з урахуванням інфляційних збитків та 3% річних(а.с.1-4,48-51,57-60,74-97,139-162). Адвокат Вальчук І.О. в інтересах відповідачки ОСОБА_2 надав письмові пояснення, в яких просив відмовити у позові. Зокрема, зазначив, що ОСОБА_2 з 04 вересня 2013 року і дотепер є титульним власником Ѕ частки у праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, та Ѕ земельної ділянки, площею 0,10 га, кадастровий номер 5121084200:04:001:0092, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Вказував, що протягом 2014-2019 років Ѕ частки у праві власності відповідачки на вказаний житловий будинок з надвірним будівлями та спорудами, та Ѕ земельної ділянки були предметом спору між сторонами, який неодноразово розглядався у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 30 жовтня 2015 року, крім іншого, визнано недійсним два договори дарування, згідно яких ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняла в дар Ѕ частку у праві власності на земельну ділянку та житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, який розташований за вказаною адресою, яке рішенням Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2017 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2017 року скасовані в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування і скасування державної реєстрації права власності, а справа в цій частині направлена на новий розгляд до суду першої інстанції. 07 серпня 2018 року Біляївський районний суд Одеської області знову ухвалив рішення про визнання недійсним двох вищевказаних договорів дарування, яке постановою Одеського апеляційного суду від 27 березня 2019 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року рішення Біляївського районного суду Одеської області від 07 серпня 2018 року та постанова Одеського апеляційного суду від 27 березня 2019 року скасовано, у позові ОСОБА_1 відмовлено. У період часу з 28 березня 2017 року по 18 жовтня 2017 року, за наявності судових рішень, які вступили в законну силу, відповідачка юридично була позбавлена права власності на спірну земельну ділянку та житловий будинок, а тому не несла тягар утримання зазначеного нерухомого майна. В свою чергу, позивач ОСОБА_1 був одноособовим власником спірного майна і саме на нього покладався обов`язок його утримання. Що стосується витрат ОСОБА_1 після 18 жовтня 2017 року, то відповідачка не давала позивачу згоди на ремонт та поліпшення спільного майна, оскільки не була проінформована ним про наміри проведення такого ремонту, його доцільність, характер, обсяг та вартість товарів та робіт. Крім того, частина робіт, як то встановлення вуличного прожектора вартістю 7 000 грн. та системи відео нагляду вартістю 85 911 грн., є недоцільними та не вкрай необхідними, а тому такі поліпшення майна можна відокремити від будинку. Щодо будівництва позивачем літньої кухні то відсутні будь-які докази її існування, оскільки згідно інформаційної довідки №237872436 від 20 грудня 2020 року складовими частинами об`єкта нерухомого майна, яким є житловий будинок з надвірними спорудами, є: житловий будинок «А», гараж «Б», огорожа 1-4. При цьому, починаючи з 16 жовтня 2014 року між сторонами у справі існував спір щодо будинку та земельної ділянки, у зв`язку з чим відповідачка протягом п`яти років перебувала у стані правової невизначеності стосовно остаточної долі предмету спору, Ѕ частка спірного нерухомого майна, яке двічі - 28 березня 2017 року та 27 березня 2019 року - вибувала із її власності. Матеріали справи не містять доказів того, що позивач вживав заходи для досягнення згоди щодо користування спільним майном, інформував відповідачку про свій намір здійснити ремонт та поліпшення майна. Також відсутня судова будівельно-технічна експертиза на підтвердження проведення робіт та їх вартості, тому просив відмовити ОСОБА_1 в позові (а.с.101-106). Зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 24 травня 2021 року в позові відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що дії позивача ОСОБА_1 щодо управління, утримання, збереження спільного з відповідачкою ОСОБА_2 нерухомого майна не були взаємно узгодженими, тому ремонтні та будівельні роботи вчинені ним без згоди відповідачки, свідчать про порушення її прав, як співвласника майна, оскільки не вбачається її волевиявлення і згоди щодо вчинення таких дій стосовно спільного нерухомого майна (а.с.175-182). Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі адвокат Подорожний А.С. в інтересах ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. На обґрунтування скарги зазначив, що судом не враховано, що: - за час спільного володіння майном, позивачем було здійснено невід`ємні поліпшення на загальну суму 737664 грн., що істотно збільшило вартість спільного житлового будинку, будь-яких заперечень відповідачка щодо поліпшень здійснених позивачем, не заперечувала; - у відповідача, як у співвласника, виник обов`язок щодо відшкодування половини даних витрат позивачу, відповідно до своєї частки у житловому будинку у розмірі Ѕ, що складає 368 832грн.; - співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном, на що звернув увагу Верховний Суд у постанові від 19 серпня 2020 по справі №703/2200/15; - співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги, регрес); - якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети, такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі №521/3743/17; - з урахуванням викладеної правової позиції Верховного Суду, помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що у зв`язку з відсутністю домовленості між співвласниками щодо поліпшень будинку, позов не підлягає задоволенню; - літня кухня є саме окремою спорудою, і не може бути надбудовою/прибудовою до будинку, а відтак - положення ч.4 ст.357 ЦК застосовані бути не можуть, оскільки вони регулюють питання саме щодо надбудов/прибудов будинку, про що Порядок проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.07.2018 за №158 містить визначення господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні. трансформаторні підстанції тощо, та прибудови до них (а.с.185-188). Правом відзиву на апеляційну скаргу учасники процесу не скористались. Учасники судового процесу в судове засідання, призначене на 17 травня 2022 року повідомлені належним чином, заяв про відкладення розгляду справи у зв`язку бажанням прийняти участь у її розгляді особисто не подавали, що відповідно до правил ч.2 ст.372 ЦПК Українине перешкоджає розглядові справи у їх відсутність. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи ОСОБА_1 в позові, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії позивача щодо управління, утримання, збереження спільного з відповідачкою нерухомого майна не були взаємно узгодженими, і, як наслідок, ремонтні та будівельні роботи вчинені позивачемОСОБА_1 без згоди відповідачки ОСОБА_2 , що свідчить про порушення її прав, оскільки не вбачається її волевиявлення і згоди на вчинення дій позивачем стосовно утримання спільного нерухомого майна. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з наступних підстав. Встановлені судом фактичні обставини справи Судом встановлено, що 20 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 24 червня 2014 року шлюб між сторонами у справі розірвано. 18 червня 2008 року ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_1 прийняв у дар земельну ділянку, площею 0,100 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області Кифоренко Р.Б. та зареєстрований у реєстрі №1-3523(а.с.5-6). 18 червня 2008 року ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_1 прийняв у дар житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , що складається з одного житлового будинку «А», житловою площею 74,40 кв.м, загальною площею 185,60 кв.м та надвірних споруд, розташованих на земельній ділянці, площею 0,100 га, договір дарування посвідчений державним нотаріусом Біляївського державної нотаріальної контори Одеської області Кифоренко Р.Б. та зареєстрований у реєстрі №1-3518 (а.с.7-8). 04 вересня 2013 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 Ѕ частину житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з одного житлового будинку «А», житловою площею 74,40 кв.м, загальною площею 185,60 кв.м та надвірних споруд, розташованих на земельній ділянці, площею 0,100 га, посвідчений приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Зезиком В. А. та зареєстрований у реєстрі №1180 (а.с.9-10). 04 вересня 2013 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,100 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Зезиком В. А. та зареєстрований у реєстрі №1181(а.с.11-12). Вказані обставини встановлено постановою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі №496/4851/14, а тому, у відповідності до ч. 4 ст.82 ЦПК України, доказуванню не підлягають (а.с.107-123). Позивач, звертаючись до суду з позовом, як на підставу своїх позовних вимог посилається на те, що відповідачка, є співвласником Ѕ частини житлового будинку з надвірними спорудами та Ѕ частини земельної ділянки, які розташовані по АДРЕСА_1 , з 2014 року у вказаному будинку не проживає, відповідно будь-якої участі у його утриманні, збереженні або поліпшенні пропорційно до своєї частки не бере. Водночас, жодних заперечень щодо поліпшень, здійснених позивачем, відповідачка не висловлювала, а отже зобов`язана відшкодувати йому половину вартості усіх витрат з урахуванням інфляційних збитків та 3% річних. На підтвердження своїх вимог, позивач надав суду наступні докази: - договір підряду №02-10/17, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4 02 жовтня 2017 року, згідно п.п. 1.1., 1.3.1 2.1. якого підрядник зобов`язується власними силами (або з матеріалів замовника) за завданням замовника виконати будівельні роботи з монтажу сантехнічного обладнання, а замовник зобов`язується своєчасно прийняти і оплатити роботи на умовах цього договору. Терміни виконання робіт- 30 днів, починаючи з дня, наступного за днем підписання цього договору. Вартість предмету договору становить 24000 грн. (а.с.13-16); - акт виконаних робіт за договором підряду №02-10/17 від 31 жовтня 2017 року, згідно якого роботи виконані в повному обсязі, вартість робіт склала 24000 грн. (а.с.17); - товарний чек №00023568 від 05 жовтня 2017 року про придбання у СПД ОСОБА_5 м-н «Н2О» сантехнічного обладнання на суму 18904 грн.(а.с.20); - накладна №477 від 08 серпня 2017 року про придбання у ОДО «Саган» вхідних дверей вартістю 12700 грн. (а.с.20); - акт виконаних робіт від 28 серпня 2017 року, згідно якого виконавець СПД Чалий В.А. виконав для замовника ОСОБА_1 весь обсяг робіт по наданню послуг: утеплення фасаду будинку (додаток 1), будівництво літньої кухні (додаток 2.1, 2.2, 2.3, 2.4), матеріали для утеплення покрівлі та заливки підстави підвалу (додаток 2.5) за адресою: АДРЕСА_1 . Сума виконаних робіт з матеріалами становить 371299 грн. (а.с.21); - кошторис на виконання ремонтно-оздоблювальних робіт по утепленню фасаду будинку (додаток 1) від 28 серпня 2017 року на загальну суму 157185 грн. (а.с.22); - кошторис на будівництво літньої кухні від 28 серпня 2017 року: додаток 2.1 Фундамент на загальну суму 32368,10 грн.; додаток 2.2 Стіни+вікна на загальну суму 42 854 грн.; додаток 2.3 Покрівля на загальну суму 40 141,74 грн.; додаток 2.4 Оздоблювальні роботи на загальну суму 89 700,50 грн.) (а.с.23-26); - додаток 2.5 до акту виконаних робіт від 28 серпня 2017 року матеріали для утеплення покрівлі та заливки підстави підвалу на загальну суму 9 050 грн. (а.с.27); - накладна №0817 від 16 серпня 2017 року на ім`я ОСОБА_1 про придбання та монтаж водовідливу на загальну суму 1955 грн. (а.с.28); - накладна №1738152 від 22 жовтня 2018 року про придбання ОСОБА_1 у заводу ЖБІ бетону та замовлення послуг бетононасосу за адресою: АДРЕСА_1 , на загальну суму 45600 грн. (а.с.28); - кошторис від 28 листопада 2019 року на придбання матеріалів по оздобленню прибудинкової території (тротуарна плитка, бордюри, водосток, геотекстиль тощо) та виконання робіт по їх доставці та встановленню на загальну суму 56 211 грн. У даному кошторисі міститься напис, зроблений вручну виконавцем ОСОБА_6 про те, що він отримав повний розрахунок (а.с.29); - товарний чек від 12 вересня 2017 року про придбання обладнання електромережі (стабілізатори, самонесучі ізоляційні проводи тощо) на загальну суму 24957 грн. (а.с.30); - товарний чек від 15 жовтня 2018 року про придбання сантехнічного обладнання для прибудинкової території (шланги, лейка тощо) на загальну суму 15750 грн. (а.с.30); - рахунок №557/2 від 16 серпня 2017 року про придбання ОСОБА_1 в салоні-магазині підлогових покриттів «Полмира» ламінату та товарів для його укладки на загальну суму 59360 грн. (а.с.31); - видаткова накладна №17 без дати про придбання ОСОБА_1 у ФОП ОСОБА_7 фурнітури для вікон та її заміні на загальну суму 11622 грн. (а.с.32); - видаткова накладна №09 від 10 серпня 2017 року про придбання ОСОБА_1 у СПД ОСОБА_8 комплексу апаратури для встановлення системи відеоспостереження на загальну суму 85 911 грн. (а.с.33); - товарний чек від 09 жовтня 2017 року про придбання електрообладнання на загальну суму 2395 грн. (а.с.34); - товарний чек від 03 листопада 2017 року про придбання вуличних прожекторів на загальну суму 7000 грн. (а.с.34). Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до ч.1 та 4 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, та власність зобов`язує. Згідно ч.1 ст.322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Так, ст.358 ЦК України передбачає, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Відповідно до ч.1 ст.360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. Згідно із ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст.202 ЦК України). Відповідно до ч.2 ст.205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. За ч.1 ст.206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Згідно з п.2 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Звертаючись до суду, позивач посилався на те, що ним для укріплення домоволодіння та проведення ремонтних робіт здійснено поліпшення житлового будинку на суму 737 664 грн., тому відповідачка як співвласник будинку зобов`язана відшкодувати йому половину даних витрат, до своєї частки у житловому будинку у розмірі Ѕ, що складає 368832 грн., а також - 60159,77 грн. - інфляційні збитки; 30666,79 грн. - 3% річних, а всього в загальному розмірі 459 658,56 грн., що підтверджено кошторисом, товарними чеками та актами виконаних робіт(а.с.1-2,13-34). Розглядаючи справу, суд першої інстанції дійшов правильно висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що співвласники досягли згоди про порядок управління, утримання та збереження спільного майна, а також доказів об`єктивної необхідності придбання позивачем будівельних та оздоблювальних матеріалів для житлового будинку та прибудинкової території, електроприладів та інше, заміни дверей, фурнітури у вікнах, будівництва літньої кухні, а також того, що вказані роботи були необхідні саме для підтримання спільного майна у належному стані, а не для поліпшення своїх житлових умов, з огляду на проживання позивача у спірному будинку з 2014 року. Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що між співвласниками існували домовленості щодо проведення ремонтних та оздоблювальних робіт у житловому будинку та присадибній земельній ділянці, або доказів звернення позивача до відповідачки із відповідними пропозиціями, на які вона не погодилась. Доводи апелянта, що відповідачка будь-яким чином не заперечувала щодо зроблених позивачем поліпшень, а продовжувала користуватись спільним будинком, що свідчить про наявність мовчазної згоди з боку відповідача щодо зроблених позивачем поліпшень, тому вона несе обов`язок по утриманню майна є необґрунтованими, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту погодження (договору) з відповідачем, які саме роботи з ремонту житлового будинку, що перебуває у спільній власності, необхідно провести, що унеможливлює визначення, які саме витрати позивача на збереження спільного майна були необхідними, розумними та обґрунтованими. Тобто, з урахуванням приписів ч.1 ст.358 ЦК України, за якими право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, суду не було доведено факт узгодження позивачем обсягу та умов проведення ремонту з відповідачкою, яка саме сума на оплату ремонту була необхідна для утримання частки нерухомого майна, яке належить відповідачу, а яка сума на оплату ремонту була необхідна позивачеві для власних потреб. При цьому є встановленим факт проведення позивачем ремонтних робіт будинку, але доказів жодної попередньої домовленості про те, щодо відшкодування відповідачкою половини вартості цих робіт між ним та позивачкою ні в усній, ні у письмовій формі, матеріали справи не містять, чим спростовуються відповідні посилання апеляційної скарги. Крім того, частина робіт, як встановлення вуличного прожектора вартістю 7000 грн. та системи відео нагляду вартістю 85911 грн., є недоцільними та не вкрай необхідними, які взагалі не відносяться до поліпшення житлового будинку. Більш того, матеріали справи не містять доказів, що відповідачка була проінформована про наміри позивача проведення такого ремонту та робіт з цього приводу, його доцільність, характер, обсяг та вартість товарів та робіт на вказану значну суму. Матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивач звертався до відповідачки з відповідними пропозиціями, а відповідачка йому безпідставною відмовила чи, щонайменше, ухилялася від обговорення питання щодо проведення ремонту в житловому будинку, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт погодження (договору) з відповідачкою, які саме роботи з ремонту будинку, що перебуває у спільній власності необхідно провести, а також які роботи для підтримання спільної власності необхідно провести першочергово, які можуть бути здійснені у другочерговому порядку. Окрім того, одноособово приймаючи рішення про проведення ремонту, позивач (апелянт) приймав на себе відповідний ризик та обов`язок проведення цього ремонту без надання відповідачем коштів на проведення такого ремонту, без її згоди на це, а тому стягнення цієї грошової суми обмежує та порушує право відповідачки, яка не розраховувала на такі витрати в значному розмірі 368 832 грн. Таким чином, між сторонами відсутня домовленість про порядок користування спільним будинком та відсутні докази погодження конкретних витрат на утримання спільного майна згідно ч.1,2 ст.358 ЦК України, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку відсутність підстав для стягнення коштів. Саме до вказаного правового висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 14 листопада 2018 року по справі № 204/3354/15, від 10 квітня 2020 року по справі № 707/2788/18. Більш того, як вбачається з матеріалів справи, на протязі п`яти років право власності відповідачки на Ѕ частину житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 оспорювалось позивачем у судах різних інстанцій про визнання недійсними договори дарування, згідно яких ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняла в дар Ѕ частку у праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, а також Ѕ частку у праві власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 5121084200:04:001:0092, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року рішення Біляївського районного суду Одеської області від 07 серпня 2018 року та постанова Одеського апеляційного суду від 27 березня 2019 року були скасовані, а у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування і скасування державної реєстрації права власності відмовлено. Згідно судових рішень ОСОБА_9 двічі в період з 28 березня 2017 року по 18 жовтня 2017 року та з 27 березня 2019 року по 11 листопада 2019 року юридично втрачала право власності на Ѕ частину спірного житлового будинку з надвірними спорудами та Ѕ частину земельної ділянки. В свою чергу, позивач, будучи одноосібним власником спірного майна, здійснював його поліпшення з власної ініціативи, на власний розсуд, без згоди відповідачки, а тому відповідачка не несла тягар утримання зазначеного нерухомого майна в цей період. Крім того, позивачем не доведено, що нехтування відповідачем свого обов`язку по утриманню спільного майна, могло призвести до знищення цього майна. Посилання заявника на правові висновки викладені у вищевказаних постановах Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки такі правові висновки не відповідають фактичним обставинам цієї справи, зроблені за інших фактичних обставин справ, підстав позову та інших позовних вимог. Інші доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, тому мають бути відхилені. Враховуючи викладене, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст.368,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Подорожнього Андрія Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 24 травня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17 травня 2022 року. Головуючий Судді:

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»