Постанова Дніпровський апеляційний суд № 210/4874/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3527/22 Справа № 210/4874/21 Суддя у 1-й інстанції - Вікторович Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2022 року м.Кривий Ріг справа № 210/4874/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Остапенко В.О., суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П. секретар судового засідання Чубіна А.В. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Макспроект» розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 січня 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Макспроект» про відшкодування збитків та моральної шкоди, яке ухвалено суддею Вікторович Н.Ю., відомості щодо дати складання повного тексту рішення в матеріалах справи відсутні,- ВСТАНОВИВ: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Макспроект» про відшкодування збитків та моральної шкоди. В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 28.08.1990 року вона придбала за 3383 радянських рублів домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Сусідом позивача по домоволодінню по АДРЕСА_1 , був ОСОБА_2 . Позивач у позові стверджує, що з відомостей з реєстру прав нерухомості нею було відновлено злочинну схему рейдерського захоплення її домоволодіння ОСОБА_3 , який замовив у ОСОБА_4 власника та директора ТОВ «Макспроект» виготовлення технічного паспорту за результатами інвентаризації об`єднаної земельної ділянки позивача та ОСОБА_3 з присвоєнням однієї юридичної адреси: АДРЕСА_1 . 12 серпня 2021 року позивач прийшла до себе на садибу та виявила, що вся її садиба разом з садибою ОСОБА_5 була обнесена огорожею. Земельна ділянка домоволодіння по АДРЕСА_1 належить громаді Кривого Рогу і закріплена в експлуатації технічного паспорту за домоволодінням позивача. На підставі наведеного вище позивач просила суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Макспроект» на свою користь відшкодування збитків в сумі 402 901,50 грн. та моральну шкоду в розмірі 30 000 грн. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 січня 2022 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що її сусід ОСОБА_5 протиправно захопив земельну ділянку, що належить позивачу. З відповіді виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради вбачається, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 належить не громаді а приватизована позивачем, при цьому від домоволодіння по АДРЕСА_2 до домоволодіння по АДРЕСА_3 огороджено металевим забором як одна земельна ділянка. Позивач вважає, що технічний паспорт, виданий відповідачем ОСОБА_3 є підроблений, тому наполягає на витребуванні примірника технічного паспорту, який був виданий ОСОБА_3 . Крім того позивач зауважує на тому, що вона не отримувала відзив відповідача на позовну заяву, що є порушенням процесуального права. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Пунктами 10, 11 частини 2 статті 2 ЦПК України визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами. Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно з нормами ст. 17 Конвенції, жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції. Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку. У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади. З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом. Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі. Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року). Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін по справі. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог позивача, а з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності, відповідно до Договору купівлі-продажу від 28.08.1990 року належить ОСОБА_1 (а.с. 3 зворот). Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 на праві приватної власності, відповідно до Договору дарування виданого 20.04.2021 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Кучман І.І. належить ОСОБА_3 (а.с. 5-6 зворот). Звертаючись до суду з позовом про відшкодування збитків та моральної шкоди позивач посилась на те, що відповідачем по справі був підроблений технічний паспорт, який було подано нотаріусу і нотаріус зареєструвала договір дарування. ОСОБА_3 подав підроблений технічний паспорт в Гейківську сільську раду для реєстрації кадастрового номеру за ділянкою, яку незаконно інвентаризували ТОВ «Макспроект». Державний реєстратор закріпив земельну ділянку за садибою по АДРЕСА_4 , що на думку позивача дало підставу ОСОБА_3 знищити садибу позивача. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачем її прав шляхом захоплення частини її земельної ділянки та з того, що матеріали справи не містять доказів спричинення відмовідачем позивачу як матеріальної, так і моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування збитків та моральної шкоди, однак не може погодитись з мотивами відмови в задоволенні позову, з огляду на наступне. Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України. Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини. У частині другій статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Так, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц, провадження № 14-511цс18, зроблено правовий висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності, в інтересах яких заявлено вимоги. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, що узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у Постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц. Суд, за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, зроблено висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. У Постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 521/5435/16-ц, провадження № 61-24103св18, зазначено, що аналіз статей 69-71, 74 СК України дозволяє зробити висновок, що поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні як приватно-правова категорія, покликана забезпечити визначеність в приватних відносинах та захист прав та інтересів або ж їх відновлювати. Натомість, ініціювання спору про поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні не для захисту прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. Як вбачається із матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом про відшкодування збитків та моральної шкоди позивач посилається на те, що її сусід ОСОБА_5 протиправно захопив земельну ділянку, що належить позивачу, а ТзОВ «Макспроект» виготовлено підроблений технічний паспорт в результаті чого ОСОБА_5 було захоплено належну позивачу земельну ділянку. З наведеного вище слідує, що в своїй позовній заяві позивач фактично оскаржує дії ОСОБА_5 щодо встановлення меж земельної ділянки, при цьому позивач вважає, що ОСОБА_5 захоплено земельну ділянку по АДРЕСА_1 , на якій знаходиться належне позивачу домоволодіння. Отже, спір у справі виник з приводу правомірності встановлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4 . При цьому, як вбачається із матеріалів справи, відповідач ТзОВ «Макспроект» не є особою, що порушило право позивача на користування земельною ділянкою, оскільки між ОСОБА_3 та ТзОВ «Макспроект» 18 квітня 201 року було укладено договір про надання послуг № 0221, відповідно до якого ТзОВ «Макспроект» мав виготовити технічний проект на об`єкт нерухомості, а саме на будинок АДРЕСА_4 . У вказаному договорі про надання послуг не йдеться мови щодо земельної ділянки, на якій знаходиться вказаний будинок. Відповідно до долученого до матеріалів справи відповідачем технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_4 , вбачається, що вказаний технічний паспорт будь-якого відношення до домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що належить позивачу, не має. Також вказаний технічний паспорт не має будь-якого відношення до земельних ділянок, на яких розташовані вказані домоволодіння. Установивши, що спір у справі виник з приводу правомірності встановлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4 , колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зміни мотивів відмови в задоволенні позову через неналежний склад відповідачів. Колегією суддів не перевіряються та колегія суддів не надає оцінки доводам апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що сусід позивача ОСОБА_5 протиправно захопив земельну ділянку, що належить позивачу, про те, що з відповіді виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради вбачається, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 належить не громаді а приватизована позивачем, при цьому від домоволодіння по АДРЕСА_2 до домоволодіння по АДРЕСА_3 огороджено металевим забором як одна земельна ділянка, про те, що технічний паспорт, виданий відповідачем ОСОБА_3 є підроблений та про те, що позивач не отримувала відзив відповідача на позовну заяву, що є порушенням процесуального права, так як відсутні підстави для вирішення пред`явленого позивачем спору по суті з огляду на незалучення до участі в справі осіб, питання про права та обов`язки яких підлягає вирішенню за результатами розгляду позовних вимог, тому пред`явлений позивачем позов до відповідача ТзОВ «Макстпроект» є передчасним. Отже, відмовляючи в задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності, суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що до участі у справі не залучено особу, питання про права та обов`язки яких підлягає вирішенню за результатами розгляду позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог позивача. Таким чином, зазначене свідчить про істотне порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке потягло за собою ухвалення незаконного рішення. Тобто, позов пред`явлено до відповідача ТзОВ «Макстпроект», в той час як належним відповідачем в даній справі має бути особа, яка, на думку позивача, незаконно заволоділа земельною ділянкою, яка розташована під домоволодінням АДРЕСА_1 , що належить позивачу. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Пленум Верховного Суду України у п.8 Постанови від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному законом. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Апеляційний суд позбавлений можливості залучити до участі у справі належного відповідача, оскільки немає передбачених законом повноважень змінювати склад осіб, які беруть участь у справі, крім випадків процесуального правонаступництва, передбаченого ст. 55 ЦПК України. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову, оскільки позивачем не заявлено позовні вимоги до належного відповідача, що свідчить про передчасність ухваленого судом першої інстанції рішення. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду має бути залишено без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 січня 2022 року змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Макспроект» про відшкодування збитків та моральної шкоди, виклавши їх в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17 травня 2022 року. Головуючий: Судді: