Постанова 4803 № 216/1327/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1167/21 Справа № 216/1327/20 Суддя у 1-й інстанції - Сидорак В. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Барильської А.П., суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання Голуб О.О. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах та від імені ОСОБА_4 на ухвалу Центрально Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 березня 2020 року, яка постановлена суддею Сидорак В.В. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, - ВСТАНОВИВ: В березні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про розподіл майна, яке набуто у період шлюбу та просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частину домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . Також позивач просила суд визнати за відповідачем ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частину домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . В березні 2020 року позивач звернулася до суду з заявою про забезпечення позову. В обґрунтування заяви вказано, що оскільки у відповідача є борги перед людьми, він може продати нежитлове приміщення та домоволодіння, тому з ціллю зберегти нерухоме майно для подальшого розподілу та з ціллю забезпечення інтересів неповнолітніх дітей, просила суд накласти арешт на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 та нежиле приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 заборонивши будь - яким особам укладати будь які угоди стосовно цього майна, здійснювати його відчуження, проводити його реєстрацію та перереєстрацію направлену на зміну власника цього майна до розгляду справи про розподіл майна, яке набуте у шлюбі по суті. Ухвалою Центрально Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 березня 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Заборонено ОСОБА_2 , та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 286,0 кв.м., що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 26 лютого 2007 року на підставі рішення виконкому Центрально-міської районної у місті ради "Про затвердження актів про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом індивідуальних житлових будинків та видачу свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна" № 444 від 20.12.2006 року належить на праві власності ОСОБА_1 та нежилого приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 382,70 кв.м., що розташоване на земельній ділянці, яка згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого КП ДОР "Криворізьке БТІ" від 08.01.2010 року, реєстраційний номер 21667993, та на підставі договору купівлі - продажу ВММ № 005758 від 09.12.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Соболєвою Л.А., належить ОСОБА_2 . В іншій частині заяви відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , яка діє в інтересах та від імені ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи та порушення судом норм процесуального права. Вказує на те, що позивач не обґрунтувала, а суд першої інстанції не перевірив, чи дійсно наявний спір між сторонами, в чому полягають об`єктивні ризики невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду у справі про поділ майна подружжя. На думку апелянта, судом не враховано висновки, викладені у Постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц про те, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами щодо кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Апелянт вважає, що поділ майна подружжя порушує майнові інтереси третьої особи, як кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно відповідача, як боржника. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Учасники справи, належним чином, завчасно, повідомлені про розгляд справи, в судове засідання не з`явились, що у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах вимог заяви про забезпечення позову та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що в провадженні Центрально міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна, яке набуто у період шлюбу. Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, позивач, як на підставу забезпечення позову шляхом накладення арешту на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 та нежиле приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 посилається на те, що оскільки у відповідача є борги перед іншими особами, він може продати нежитлове приміщення та домоволодіння, тому з ціллю зберегти нерухоме майно для подальшого розподілу та з ціллю забезпечення інтересів неповнолітніх дітей, просила суд накласти арешт на вищезазначене домоволодіння та нежитлове приміщення до розгляду справи про розподіл майна, яке набуте у шлюбі по суті. Постановляючи ухвалу про часткове задоволення заяви позивача, суд першої інстанції виходив з того, що наявний спір щодо майна, а також те, що відповідач, як їх власник має реальну можливість відчужити дане нерухоме майно до розгляду справи по суті, що ускладнить поновлення порушених прав позивача у випадку задоволення позову. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 150 цього Кодексу,заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до ч.1ст. 151 ЦПК України,у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати з обґрунтуванням його необхідності; ціну позву, про забезпечення якого просить заявник та інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Відповідно до ч.5 ст. 153 ЦПК України,залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. З аналізу статей 150-153 ЦПК України можна дійти висновку, що забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо. Зазначена правова норма прямо визначає як форму і порядок звернення до суду із клопотанням про вжиття заходів забезпечення позову, так і підстави для його забезпечення. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Як роз`яснено в п. 1, п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 № 9, єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, повинен пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18. Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову позивачем, згідно вимог ст. 12, 81 ЦПК України, не надано будь-яких належних та допустимих доказів того, що відповідачем умисно вчиняються дії, спрямовані на відчуження домоволодінням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 286,0 кв.м., яке належить позивачу ОСОБА_1 на праві власності, задля уникнення виконання можливого рішення суду та доказів, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Натомість, як вбачається з матеріалів справи, позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про права власності на нерухоме майно, виданого 26 лютого 2007 року на підставі рішення виконкому Центрально-міської районної у місті ради "Про затвердження актів про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом індивідуальних житлових будинків та видачу свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна" № 444 від 20.12.2006 року належить на праві власності домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 286,0 кв.м. (а.с. 20). Тобто, судом першої інстанції не було враховано, що право розпоряджатись домоволодінням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 286,0 кв.м., має позивач ОСОБА_1 , якій належить на праві власності, відповідач ОСОБА_2 наділений правом розпоряджатись вказаним домоволодінням лише за нотаріально посвідченою згодою позивача у порядку, встановленими нормами ЦК України . При цьому, посилання позивача на те, що у відповідача є борги перед іншими особами та він може продати домоволодіння без наведення відповідного обґрунтування та підтвердження їх доказами, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, в цій частині. На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що заборона ОСОБА_2 , та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 286,0 кв.м., та згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 26 лютого 2007 року на підставі рішення виконкому Центрально-міської районної у місті ради "Про затвердження актів про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом індивідуальних житлових будинків та видачу свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна" № 444 від 20.12.2006 року належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 є безпідставною. У зв`язку з чим висновок суду про наявність правових підстав для заборони ОСОБА_2 , та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 286,0 кв.м., та згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 26 лютого 2007 року на підставі рішення виконкому Центрально-міської районної у місті ради "Про затвердження актів про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом індивідуальних житлових будинків та видачу свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна" № 444 від 20.12.2006 року є помилковими. Як вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Самарського районного суду м. Дніпра з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 08 вересня 2016 року у розмірі 8 148 000 гривень (а.с. 65-67). Натомість, судом першої інстанції не було враховано, що відповідач ОСОБА_2 має невиконанні зобов`язання перед ОСОБА_4 за договором позики від 08 вересня 2016 року, при цьому сторони по справі все ще перебувають у зареєстрованому шлюбі, тому заборона ОСОБА_2 , та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження нежилого приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 382,70 кв.м., що розташоване на земельній ділянці, яка згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно виданого КП ДОР "Криворізьке БТІ" від 08.01.2010 року реєстраційний номер 21667993, та на підставі договору купівлі - продажу ВММ № 005758 від 09.12.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Соболєвою Л.А. належить ОСОБА_2 може унеможливити виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованості за договором позики від 08 вересня 2016 року у розмірі 8 148 000 гривень. Аналогічна правова позиція викладена в Постановах ВС від 06 березня 2019 року у справі №317/3272/16-ц, від 03 квітня 2019 року у справі №726/831/15-ц та від 25 листопада 2020 року у справі №161/6784/20. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження нежилого приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 382,70 кв.м., що розташоване на земельній ділянці, яка згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно виданого КП ДОР "Криворізьке БТІ" від 08.01.2010 року реєстраційний номер 21667993, та на підставі договору купівлі - продажу ВММ № 005758 від 09.12.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Соболєвою Л.А. належить ОСОБА_2 , оскільки не звернув увагу, що це порушує майнові права та інтереси кредитора й направлено на недопущення звернення стягнення на майно боржника, тому сторони діють очевидно недобросовісно та зловживають своїми правами стосовно кредитора, при відсутності спору між собою, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі. Аналогічна правова позиція викладена в Постановах ВС від 06 березня 2019 року у справі №317/3272/16-ц, від 03 квітня 2019 року у справі №726/831/15-ц та від 25 листопада 2020 року у справі №161/6784/20. При цьому, колегією суддів не вирішується питання по суті заяви позивача про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 , та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 286,0 кв.м., що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 26 лютого 2007 року на підставі рішення виконкому Центрально-міської районної у місті ради "Про затвердження актів про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом індивідуальних житлових будинків та видачу свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна" № 444 від 20.12.2006 року належить на праві власності ОСОБА_1 та нежилого приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 382,70 кв.м., що розташоване на земельній ділянці, яка згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно виданого КП ДОР "Криворізьке БТІ" від 08.01.2010 року реєстраційний номер 21667993, та на підставі договору купівлі - продажу ВММ № 005758 від 09.12.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Соболєвою Л.А. належить ОСОБА_2 , оскільки, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Центрально Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 грудня 2020 року скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Центрально Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 березня 2020 року, у зв`язку з примиренням сторін та їх бажанням поділити майно шляхом звернення до нотаріальної контори. Колегія суддів вважає, що не заслуговує на увагу клопотання позивача про закриття провадження у даній цивільній справи, оскільки з апеляційною скаргою звернулася ОСОБА_3 , яка діє в інтересах та від імені ОСОБА_4 , яка відповідно до ст. 364 ЦПК України не заявляла клопотання про відмову від апеляційної скарги, а скасування заходів забезпечення позову ухвалою Центрально Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 грудня 2020 року не є підставою для закриття провадження у справі. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах та від імені ОСОБА_4 задовольнити частково. Ухвалу Центрально Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 березня 2020 року скасувати . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17 лютого 2021 року. Головуючий: Судді: