Постанова 4824 № 759/6927/21

Справа № 759/6927/21 Головуючий 1 інстанція- Кириленко Т.В. Провадження № 22-ц/824/4609/2022 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 17 травня 2022 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київсього апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва» на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 06 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири,- в с т а н о в и в: У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом,який мотивував тим, що він зареєстрований і мешкає у квартирі АДРЕСА_1 . Вказував, що 25 липня 2019 року відбулось залиття вказаної квартири, яке спричинило пошкодження шпалер, штукатурки та проводки в кімнаті та коридорі. 14 серпня 2019 року він звернувся до начальника ЖЕД № 7, як територіального підрозділу відповідача КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва» з вимогою надіслати комісію для складання акту залиття квартири та проханням надати інформацію щодо заміни комунікацій. За його заявою 03 вересня 2019 року комісією було складено акт обстеження технічного стану квартири АДРЕСА_1 , яким встановлено, що залиття квартири відбулось внаслідок прориву інженерних мереж гарячого водопостачання на технічному поверсі, а також встановлено наслідки залиття у вигляді плям залиття шпалер до 3 кв.м. у кімнаті площею 18,2 кв.м., плям залиття шпалер до 2 кв.м. і стелі з водоемульсійним покриттям до 1 кв.м. у коридорі. Посилався, що між ним і ТОВ «Комплексбудсервіс» укладений договір на виконання у квартирі ремонтних робіт № 1 від 15 серпня 2019 року. Згідно акту передачі-виконання робіт (надання послуг) № 1 від 22 серпня 2019 року у квартирі АДРЕСА_1 були виконані ремонтні роботи загальною вартістю 3700 грн., а вартість використаних для цього матеріалів становить4170 грн. У зв`язку з наведеним просив стягнути з відповідача на його користь завдану матеріальну шкоду у розмірі 7870 грн. Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 06 вересня 2021 року позов задоволено. Стягнуто із КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва» на користь ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду в розмірі 7870 грн. та судовий збір у розмірі 908 грн. - 2 - Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильну оцінку доказів, порушення судом норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована тим, що суд помилково прийняв до уваги договір на виконання ремонтних робіт № 1 від 15 серпня 2019 року, який не є належним доказом, бо не містить вказівки, що роботи проводилися саме у квартирі АДРЕСА_1 . Вважає,що даний договір містить ознаки фіктивності, оскільки ТОВ «Комплексбудсервіс» не здійснює статутної діяльності із 2016 року, а підпис директора у договорі ідентичний підпису касира на квитанції. Судом залишено поза увагою аргументи скаржника про невідповідність вказаних у договорі цін ринковим (перевищення в 10-20 разів), як і не надано оцінки доводам про відсутність предмету договору. Також має місце неправильна оцінка відзиву на позов. Висновки суду про перебування будинку на АДРЕСА_2 на балансі відповідача є хибними, бо чинний Закон України «Про житлово-комунальні послуги» не містить такого поняття як балансоутримувач, а суд у рішенні посилається на нечинний Закон України «Про житлово-комунальні послуги». Суд не звернув увагу на відсутність документів на підтвердження права власності позивача на квартиру АДРЕСА_3 , пославшись на невідому особу ОСОБА_2 , хоча наявні докази про право власності на квартиру ОСОБА_3 . Посилання на висновки Верховного Суду України у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1365цс17 та у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 334/10730/15-ц є недоресними, бо стосуються відшкодування шкоди внаслідок ДТП. Має місце недоведеність реєстрації позивача у квартирі, оскільки штамп у паспорті не є належним доказом реєстрації позивача, єдиним доказом якого є довідка за формою №

13. Судом не були оцінені аргументи відповідача, наведені у відзиві на позов, щодо обов`язку співвласників багатоквартирного будинку нести витрати на утримання спільного майна. Позивач ОСОБА_1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Копія ухвали про відкриття апеляційного провадження та копія апеляційної скарги з додатками 16 лютого 2022 року направлена згідно ч.6 ст.128 ЦПК України на електронну адресу позивача, вказану ним у позові, що стверджується повідомленням про її доставлення. Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить 7870 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. - 3 - Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що залиття квартири позивача сталося з вини відповідача, який не довів відсутність його вини в завданній шкоді, а тому відповідно до приписів ст.ст.1166 ЦК України зобов`язаний відшкодувати завдану ним матеріальну шкоду. При цьому суд виходив із доведеності у повному обсязі розміру завданої позивачу майнової шкоди, розмір якої не спростовано відповідачем. Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Згідно ст.22 ЦПК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, серед іншого, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст.22 ЦК України. Відповідно до положень ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам особи, а також шкода завдана майну особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Судом встановлено, що позивач зареєстрований і мешкає у квартирі АДРЕСА_1 . Житлово-експлуатаційна дільниця № 7 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва» обслуговує внутрішньобудинкові мережі будинку на АДРЕСА_2 та проводить їх поточний ремонт. Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 литопада 2017 року виконавець комунальної послуги зобов`язаний серд іншого вживати заходів до ліквідації аварій, усунення порушень якості послуг у строки, встановлені законодавством; своєчасно та власним коштом проводити роботи з усунення виявлених неполадок, пов`язаних з наданням комунальних послуг, що виникли з його вини 25 липня 2019 року сталося залиття вказаної квартири, що підтверджується актом обстеження технічного стану квартири АДРЕСА_1 від 03 вересня 2019 року, складеного 03 вересня 2019 року комісією у складі представників Житлово-експлуатаційної дільниці № 7: інженера ОСОБА_6 майстра технічної дільниці ОСОБА_4 , слюсара-сантехніка ОСОБА_5 . Як вбачається із акту про залиття причиною залиття квартири АДРЕСА_3 , де мешкає позивач, є прорив інженерних мереж гарячого водопостачання на технічному поверсі, на якому 30 липня 2019 року слюсарем-сантехніком ЖЕД-7 було установлено хомут. Під час обстеження квартири АДРЕСА_3 комісією були виявленіпошкодження шпалер, штукатурки та проводки в кімнаті та коридорі, зокрема комісією виявлені плями залиття шпалер до 3 кв.м. у кімнаті площею 18,2 кв.м., плями залиття шпалер до 2 кв.м. і стелі з водоемульсійним покриттям до 1 кв.м. у коридорі. Також судом встановлено, що 15 серпня 2019 року між позивачем і ТОВ «Комплексбудсервіс» було укладено договір № 1 на виконання товариством у квартирі ремонтних робіт. Згідно акту передачі-виконання робіт (надання послуг) № 1 від 22 серпня 2019 року у квартирі АДРЕСА_1 були виконані ремонтні роботи загальною вартістю 3700 грн. Вартість використаних для ремонтуматеріалів становить 4170 грн. - 4 - Оплатапозивачем вартості ремонту у розмірі 7870 грн. підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера серії 12АААЗ № 846652 від 31березня 2021 року. Наведені обставини підтверджуються наявними у справі доказами. За таких обставин суд обгрунтовано стягнув із відповідача як винної особи, завдану позивачу матеріальну шкоду. Доводи апеляційної скарги про те, що суд помилково прийняв до уваги договір на виконання ремонтних робіт № 1 від 15 серпня 2019 року, який не є належним доказом, бо не містить вказівки, що роботи проводилися саме у квартирі АДРЕСА_1 необгрунтовані. Згідно ст.76 ЦПК України доказами є письмові, речові та електронні докази, висновки експертів, покази свідків. Відповідно до приписів цивільного процесуального закону докази мають відповідати певним критеріям. Зокрема докази мають бути належними, тобто такими, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.77 ЦПК), допустимими, тобто такими, що підтверджують певні обставини справи, які за законом не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.79 ЦПК), достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК) та достатніми, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування(ст.80 ЦПК). Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Посилаючись на факт понесення витрат на ремонт квартири, пов`язаний із її залиттям позивач надав відповідні дрокази, в тому числі договір і акт. Відповідач заперечуючи проти проведення ремонтних робіт у квартирі не надав суду жодного доказу на їх спростування, зокрема не надав доказів, що роботи у квартирі АДРЕСА_3 не проводилися, а бо, що ці роботи проводилися у іншому жилому приміщенні. Доводи апеляційної скарги про те, що договір на виконання ремонтних робіт № 1 від 15 серпня 2019 року містить ознаки фіктивності, оскільки ТОВ «Комплексбудсервіс» не здійснює статутної діяльності із 2016 року, а підпис директора у договорі ідентичний підпису касира на квитанції, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. Відповідно до змісту ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, такі доводи суперечать ст.204 ЦК України, яка встановлює презумпцію правомірності правочину і згідно якої вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. В установленому законом порядку договір на виконання ремонтних робіт № 1 від 15 серпня 2019 року недійсним не визнаний і його презумпція правомірності відповідачем не спростована, а відтак ставити під сумнів правомірність укладеного договору у суду підстав не було. Це по-перше. По-друге, відповідно до роз`яснень п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити - 5 - наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Матеріалами справи підтверджується і це не спростовано відповідачем, що позивачем на виконання договору на користь ТОВ «Комплексбудсервіс» проведена оплата вартості ремонту у розмірі 7870 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера серії 12АААЗ № 846652 від 31 березня 2021 року і що виключає кваліфікацію цього договору як фіктивного. Доводи апеляційної скарги про залишення судом поза увагою невідповідність вказаних у договорі цін ринковим (перевищення в 10-20 разів), як і не надано оцінки доводам про відсутність предмету договору, безпідставні. Надані позивачем договір № 1 від 15 серпня 2019 року та акт передачі-виконання робіт (надання послуг) № 1 від 22 серпня 2019 року є належними, допустимими, достовірними та достатніми письмовими доказами (ст.ст.76-80 ЦПК України), на підставі яких суд установив розмір заподіяної позивачу залиттям шкоди. У вказаних документах чітко зазначено які конкретно роботи виконані та їх вартість, а також обсяг використаних для цього матріалів та їх вартість. У випадку, якщо відповідач вважає, що вказані у документах ціни не відповідають ринковим, то згідно ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов`язок довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, відповідач був зобов`язаний їх спростувати, надавши свій кошторис або розрахунок чи інші, передбачені ст.76 ЦПК України докази, на їх спростування, чого відповідачем не зроблено. Самі лише посилання на неналежність даних доказів, як помилково важає відповідач, не є достатніми підставами для їх неприйняття судом. Відхиляючи даний довід, колегія суддів враховує, що діюче процесуальне законодавство надає стороні широке коло можливостей для надання доказів чи спростування доказів, наданих іншою стороною, в тому числі згідно ст.106 ЦПК України відповідачка мала можливість провести експертне дослідження за власною ініціативою на спростування кошторису, проте не зробила цього. Згідно ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Посилаючись на вказані обставини відповідач всупереч положенням ч.3 ст.12 ЦПК ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов`язок довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не надав ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції належних, допустимих та достатніх доказів, у розумінні ст.77-80 ЦПК України, які б підтверджували невідповідність вказаних у договорі цін ринковим. Це ж стосується посилань на відсутність у договорі його предмету, які спростовуються текстом договору, у якому чітко вказано його предмет - виконання робіт, зокрема у розділі 1 «Предмет договору», перелік яких вказано у розділі 2 «Відомості про роботи» та у додатку № 1 до договору. Аргументи апеляційної скарги про те, що суд не звернув увагу на відсутність у позивача документів на підтвердження його права власності на квартиру АДРЕСА_3 , пославшись на невідому особу ОСОБА_2 , хоча наявні докази про право власності на квартиру ОСОБА_3 , не спростовують висновків суду про наявність підстав для відшкодування шкоди на користь позивача. Судом незаперечно встановлено, що позивач зареєстрований і мешкає у квартирі АДРЕСА_1 , а відтак має встановлене законом право користування даною квартирою, що є речовим правом. Відповідно до положень ст.ст.395, 396 ЦК України речовими правами на чуже майно є - 6 - в тому числі право користування (сервітут), а особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу. Згідно ч.1 ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки або іншого нерухомого майна. Отже, позивач, який має речові права на спірну квартиру, має право на захист своїх прав,пов`язаних із користуванням, втому числі на відшкодування шкоди відповідно до положень глави 29 цього Кодексу. Це ж стосується посилань у скарзі на помилковість врахування судом висновків Верховного Суду України у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1365цс17 та у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 334/10730/15-ц, які є необгрунтованими, оскільки у наведених постановах, пов`язаних із відшкодуванням збитків внаслідок ДТП, йдеться про можливість захисту прав особи шляхом відшкодування шкоди, яка не є власником майна, проте має речові права щодо користування цим майном. Доводи апеляційної скарги про те, що має місце недоведеність реєстрації позивача у квартирі, оскільки штамп у паспорті не є належним доказом реєстрації позивача, єдиним доказом якого є довідка за формою № 13, надумані та безпідставні. Позивачем надано належні та достатні докази своєї реєстрації у квартирі, які відповідачем не спростовані. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не має відношення до заподіяння шкоди позивачу, бо не обслуговує будинок, де мешкає позивач, необгрунтовані та спростовуються матеріалами справи. Встановлено, що КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва» утворена на виконання рішення Київської міської ради від 9 жовтня 2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством м.Києва». Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06 січня 2015 № 8 затверджено Статут КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва» та визначено предмет діяльності підприємства, до якого, в тому числі відноситься утримання житового і нежитлового фонду що належить до комунальної власності територіальної громади м.Києва та закріплений за підприємством на праві господарського відання (п.2.2.1), а також надання послуг з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій та інших житлово-комунальних послуг, виконання функцій балансоутримувача житового і нежитлового фонду (п.2.2.2). Структурними підрозділами підприємства, які не є юридичними особами, є дев`ять житлово-експлуатаційних дільниць Святошинського району м.Києва, транспортна служба, центральна аварійна служба та ремонтно-будівельна дільниця, про що міститься відкрита інформація на офіційному веб-сайті відповідача. Обслуговування внутрішньобудинкових мереж та проведення їх поточного ремонтув будинку на АДРЕСА_2 здійснює Житлово-експлуатаційна дільниця № 7 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва», що стверджується актом про залиття, складеним працівниками ЖЕД № 7, а також листом ЖЕД № 7 № 532 від 10 вересня 2019 року, в якому на заяву позивача щодо причин залиття його квартири начальник ЖЕД № 7 повідомив, що залиття квартири сталося внаслідок прориву мереж ГВП, його працівники обслуговують внутрішньобудинкові мережі, неодноразово проводилася їх заміна, однак вони перебувають у незадовільному технічному стані у зв`язку із тривалістю експлуатації та потребують капітального ремонту, який включено в план до кінця кварталу (а.с.12). Отже, судом незаперечно встановлено, що утримання мереж у належному технічному - 7 - стані здійснює структурний підрозділ відповідача - ЖЕД-7, що свою чергу спростовує доводи відповідача про непричетність до утримання мереж. Доводи апеляційної скарги про те, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, оскільки всупереч вимогам ст.1166 ЦК України та роз`ясненням постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» суд не врахував, що підставою для відшкодування шкоди є склад правопорушення, а саме - неправомірність дій особи, наявність між діями і шкодою безпосереднього причинного зв`язку та вина зазначеної особи, чого в даній справі не встановлено, необгрунтовані. З матеріалів справи вбачається, що шкода завдана позивачу в результаті залиття квартири, внаслідок прориву інженерних мереж гарячого водопостачання, які обслуговує відповідач в особі структурного підрозділу ЖЕД-7, що свідчить про виникнення деліктних зобов`язань із заподіяння шкоди. Спірні правовідносини регулюються ст.1166 ЦК України, яка покладає відповідальність за завдану шкоду на особу, яка її завдала. Згідно з частиною другою статті 1166 ЦК особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто, цивільне законодавство в деліктних зобов`язальних правовідносинах по відшкодуванню шкоди передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Обов`язок доказування наявності шкоди та її розміру покладається на позивача, відсутність вини у заподіянні шкоди повинен довести відповідач. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу. Посилаючись на відсутність своєї вини у залитті відповідач всупереч положенням ч.3 ст.12 ЦПК ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов`язок довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не надав ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції належних, допустимих та достатніх доказів, у розумінні ст.77-80 ЦПК України, які б підтверджували, що залиття сталося не з його вини, а з вини іншої особи, а відповідач до цього не причетний, або внаслідок стихійного лиха чи непереборної сили. Посилання відповідача на те, що судом не були оцінені його аргументи, наведені у відзиві на позов, щодо обов`язку співвласників багатоквартирного будинку нести витрати на утримання спільного майна, що виключає відповідальність відповідача надумані та безпідставні. Обов`язок співвласників багатоквартирного будинку нести витрати на утримання спільного майна ніяким чином не скасовує і не нівелює обов`язок відповідача відшкодувати завдану внаслідок його дій чи бездіяльності шкоду співвласнику багатоквартирного будинку. Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги щодо помилковості посилань суду на положення Закону України «Про житлово-комунальні-послуги» № 1875-IV від 24 червня 2004 року, який на момент виникнення спірних правовідносин втратив чинність. Проте, такі посилання не призвели до неправильного вирішення справи. Судом вірно при вирішенні спору застосовано положення ст.ст.22, 1166 ЦК України та враховано презумпцію вини заподіювача шкоди. Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду щодо наявності передбачених законом підстав для відшкодування щкоди за рахунок - 8 - відповідача, а відтак підстави для скасування чи зміни рішення з цих підстав відсутні. Даючи оцінку доводам позивача, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає. Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва» залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 06 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: