Постанова Дніпровський апеляційний суд № 210/1951/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3044/22 Справа № 210/1951/21 Суддя у 1-й інстанції - Літвіненко Н. А. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Демченко Е.Л. суддів Куценко Т.Р., Макарова М.О. розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 грудня 2021 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, - в с т а н о в и л а: У квітні 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР» (далі - ТОВ «Сітісервіс-КР») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, мотивуючи його тим, що з 01 січня 2015 року позивач, на підставі договору з Управлінням благоустрою та житлової політики виконавчого комітету Криворізької міської ради, є управителем багатоквартирних будинків Металургійного району в м.Кривий Ріг. Вказували, що відповідач є власником нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_1 , якому ними надаються послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Зазначали, що ОСОБА_1 отримував від них вищевказані послуги, в той же час плату, за користування відповідною послугою, не вносив, а тому за період з 01 березня 2018 року по 01 березня 2021 року утворилася заборгованість на суму 9 021,39 грн., яку разом з інфляційними збитками в розмірі 796,35 грн. та 3% річних в розмірі 406,95 грн., просили суд першої інстанції стягнути на свою користь. Рішенням Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 грудня 2021 року позов задоволено. Не погоджуючись із вказаними рішеннями, відповідачем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій просить вищевказане рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив право відповідача на судовий захист, зважаючи на те, що розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, що у свою чергу позбавило його права на надання доказів та заперечень на позовні вимоги позивача. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про задоволення позову, зважаючи на те, що між сторонами договір на отримання послуг не укладався, тобто нарахування плати за вказані послуги є безпідставним. Позивачем не було надано доказів фактичного надання послуг з обслуговування прибудинкової території саме відповідачу. Не вказано який вид послуги надавався, не надано детального розрахунку заборгованості, помісячно із кожним із видів послуг, дат початку та закінчення періоду відповідних нарахувань. Зазначає, що спірне приміщення є нежитловим, має свій власний вихід, підступи (прибудинкову територію), при цьому, доступу до сходової клітини під`їзду не має, а отже послугами по освітленню сходової клітини та її прибирання не користується, обслуговування систем водовідведення, подачі води, електричної мережі, теплопостачання здійснюється ним самостійно із залученням підрядних організацій, позивач фактично будь-яких житлово-комунальних послуг не надавав. Тобто належне йому майно утримує за власні кошти. Вказує, що ТОВ Сітісервіс-КР безпідставно просив компенсувати йому 800 грн. судового збору за скасування судового наказу Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 210/206/19, оскільки судовий збір за подання судового наказу складав 192,10 грн. Позивачем не вірно визначено суму судового збору, що підлягав сплаті останнім під час подання позову до суду першої інстанції. В позові невірно визначено його ціну. Позивач ТОВ «Сітісервіс-КР» правом на надання відзиву на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 не скористався. Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову у даній справі 11 771,76 грн. та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню із закриттям провадження по справі з наступних підстав. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Встановлено судом першої інстанції і це підтверджується матеріалами справи, що відповідач ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення №9, площею 79,8 м2, розташованого в АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с.11-12). З рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області Про затвердження актів про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів №119 від 09 березня 2005 року вбачається, що затверджено акт про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, а саме магазину після реконструкції квартири АДРЕСА_2 (а.с.47). В матеріалах справи наявні договори про надання комунальних послуг за адресою АДРЕСА_3 , укладені між постачальними організаціями та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (а.с. 45-46, 48, 49, 52-55). Згідно договору про надання послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків і споруд по житловим будинкам Дзержинського району від 27 грудня 2013 року, укладеного між Управлінням благоустрою та житлової політики виконкому міської ради (замовник) та ТОВ «Сітісервіс-КР» (управитель) вбачається, що замовник передає управителю функції управління та надання послуг утримання будинку, споруд або групи будинків і споруд та об`єктів благоустрою, що розташовані на прибудинкових територіях, для забезпечення його сталого функціонування відповідно до цільового призначення, збереження його наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень у своєчасному отримання житлово-комунальних послуг відповідної якості, а замовник надає право управителю відраховувати належну йому плату від загальної суми оплати за житлово-комунальні послуги, а також відшкодовувати здійснені ним необхідні витрати , пов`язані з управлінням об`єктом, у разі коли управитель отримав на такі витрати письмову згоду (а.с. 7). Відповідно до переліку житлових будинків Дзержинського району, вбачається, що будинок, розташований в АДРЕСА_1 , входить до переліку будинків Дзержинського району (а.с.8). Рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що надаються населенню м.Кривого Рогу ТОВ «Сітісервіс-КР» №176 від 12 квітня 2017 року, встановлено тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (граничні), що надаються населенню м.Кривого Рогу ТОВ «Сітісервіс-КР», а саме 5,0039 грн. за м2 (а.с.115). Так, зокрема, до послуг з обслуговування утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що надаються населенню м.Кривого Рогу ТОВ «Сітісервіс-КР», входять: прибирання прибудинкової території, підвалів, технічних поверхів, покрівлі, обслуговування систем диспетчеризації, технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем: гарячого водопостачання, холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання, зливової каналізації, надання послуг з дератизації та дезінфекції, обслуговування димовентиляційних каналів, технічне обслуговування та поточний ремонт систем протипожежної автоматики та димовидалення, а також інших внутрішньобудинкових інженерних систем у разі їх наявності, поточний ремонт конструктивних елементів, внутрішньобудинкових систем гарячого та холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання та зливової каналізації та технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього упорядження, що розміщені на закріпленій в установленому порядку прибудинковій території (у тому числі спортивних, дитячих та інших майданчиків), прибирання та вивезення снігу, посипання частини прибудинкової території, призначеної для проходу та проїзду, протиожеледними сумішами, освітлення місць загального користування й підвалів та підкачування води. Позивачем надано картки фактичної собівартості щомісячного утримання будинку, розташованого по АДРЕСА_1 за період з 01 березня 2018 року по січень 2021 року (а.с.74-113). Згідно рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради Про внесення змін до рішення виконкому міської ради від 27 грудня 2011 року №435 Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території для власників (орендарів) нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках) у м.Кривому Розі від 10 травня 2017 року №231, внесено зміни до пункту 1.2. вищевказаного рішення, встановлено періодичність та строки виконання робіт на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території для всіх категорій споживачів (визначено у додатку) (а.с.116-117). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач з 03 вересня 2005 року є власником нежилого приміщення №9, розташованого в АДРЕСА_1 , отже є споживачем послуг, які надає позивач, тому на нього покладається обов`язок оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Враховуючи, що виниклі між сторонами відносини є грошовим зобов`язанням, вважав наявними всі підстави для задоволення позову. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне. По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). Так, відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, якщо склад учасників спору відповідає приписам статті 4 ГПК України, а правовідносини, з яких виник цей спір, мають господарський характер. Отже, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності за умови, що такі спори за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України. Статтею 20 ГПК України визначено особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; інші справи у спорах між суб`єктами господарювання. Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України). Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги є результатом господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; такі послуги надаються індивідуальному споживачу - фізичній або юридичній особі, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника іншій особі, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Виконавець - це суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством. За приписами статті 5 цього ж Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) житлові послуги послуги з управління багатоквартирним будинком, що включає в себе: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву відповідає визначений пунктом 5 частини третьої цієї ж статті обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги. Колегія суддів зауважує, що чинне законодавство чітко визначає, що ознаками господарського спору, підвідомчого господарському суду, є, зокрема, участь у спорі суб`єкта господарювання, наявність між сторонами, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Колегія суддів вважає за необхідне визначити співвідношення понять фізичної особи та ФОП та їх правового статусу, оскільки вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, який статус у спірних правовідносинах має відповідач. Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. У частині першій статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин. З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України. У статті 50 ЦК України передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «ФОП» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх. Правовий статус ФОП надає людині з повною цивільною дієздатністю право займатися підприємницькою діяльністю. Набуття такого статусу не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи. Таким чином, цивільні права й обов`язки фізичної особи набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи. В залежності від правового статусу фізичної особи та ФОП залежить вирішення питання про юрисдикційність спору саме, який статус у спірних правовідносинах має відповідач. Тобто для встановлення факту користування відповідачем нежитловим приміщенням, яке належить йому на праві власності з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності ним як ФОП, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі №686/19389/17 (провадження №14-42цс19), від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц (провадження №14-280цс18), від 04 липня 2018 року у справі №904/7183/17 (провадження №12-153гс18), від 03 жовтня 2019 року у справі №920/50/19 (провадження №12-129гс19) підстав для відступу від них не вбачається. Як вбачається з матеріалів цивільної справи та не заперечується сторонами, приміщення №9, яке розташоване у АДРЕСА_1 , є нежитловим та використовується відповідачем для здійснення ним підприємницької діяльності, вказане приміщення згідно наявних в матеріалах справи документах, є магазином. Так, згідно робочого проекту реконструкції, нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , було реконструйовано під приміщення магазину. В останньому наявні: торговий зал, кабінет директора, санвузол, кімната персоналу, примірювальна, коридор, отже спірне приміщення, яке на праві власності належить ОСОБА_1 , використовувалося останнім для ведення підприємницької діяльності, тобто в комерційних цілях для здійснення торговельної діяльності. Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що відповідне приміщення було отримано ОСОБА_2 саме як фізичною особою, в той же час, наявні у справі докази свідчать про те, що після отримання вказаного нерухомого майна у власність, останнє було реконструйоване з жилого приміщення (квартири) у нежиле (приміщення магазину), що підтверджується рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області Про затвердження актів про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів №119 від 09 березня 2005 року, яким затверджено акт про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, а саме магазину після реконструкції квартири АДРЕСА_2 . З вказаного ж документу вбачається, що замовником послуги є приватний підприємець ОСОБА_1 . Під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідач неодноразово наполягав на тому, що вказане приміщення є торговельним, а саме магазином, яке використовується ним для здійснення підприємницької діяльності. Надавав в матеріали справи договори про надання комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_3 , укладені між постачальними організаціями та ФОП ОСОБА_1 . Тобто, укладаючи відповідні договори з постачальними організаціями з метою забезпечення спірного приміщення комунальними послугами, ОСОБА_1 діяв не як фізична особа, а фізична особа-підприємець. Тобто відповідні договори укладалися ним безпосередньо як підприємцем, для забезпечення здійснення ним підприємницької діяльності в приміщенні магазину, розташованого в АДРЕСА_3 . Колегія суддів зауважує, що між сторонами у справі договір на постачання комунальної послуги не укладався, в той же час, відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги. Отже, під час розгляду справи по суті підлягає встановленню не тільки сам по собі факт споживання послуг, а й склад та характер таких правовідносин. Таким чином, зважаючи на те, що нежитлове приміщення, розташоване в АДРЕСА_3 , щодо утримання якого позивачем надаються житлово-комунальні послуги, використовується відповідачем для розміщення магазину, тобто з метою здійснення господарської діяльності підприємництва, сам відповідач неодноразово зазначав, що здійснював свою діяльність як фізична особа підприємець, колегія суддів доходить висновку, що вступивши з позивачем у відносини з отримання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території, відповідач здійснив підставою відповідних правовідносин є отримання житлово-комунальної послуги внаслідок здійснення ним господарської діяльності як суб`єктом господарювання у спірному нежитловому приміщенні. Аналогічні за змістом висновки вже викладалися у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №904/7183/17 (провадження №12-153гс18) за позовом ТОВ «Сітісервіс-КР» до ФОП ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Таким чином, колегія суддів прийшла до переконання, що суд першої інстанції порушив предметну юрисдикцію спору, помилково розглянув справу в порядку цивільного судочинства. Відповідно до ч.1 ст.377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Згідно п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Оскільки суд першої інстанції не встановив природу правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно застосував норми процесуального права, судове рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю. При цьому, згідно ч.4 ст.377 ЦПК України, у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору Згідно статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. У разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку господарського чи адміністративного судочинства, провадження у справі не може бути закрите з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу. На підставі викладеного, колегія суддів роз`яснює ТОВ "Сітісервіс - КР" право протягом десяти днів, з дня отримання цієї постанови, звернутися до Дніпровського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Керуючись ст.ст.374,377,381-383 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 грудня 2021 року скасувати. Провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги закрити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 13 травня 2022 року. Головуючий: Демченко Е.Л. Судді: Куценко Т.Р. Макаров М.О.