Постанова 4803 № 188/2130/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2111/25 Справа № 188/2130/23 Суддя у 1-й інстанції - Курочкіна О. М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 квітня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Ткаченко І.Ю., суддів: Пищиди М.М., Свистунової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м. Дніпрі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Укртранснафта» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Укртранснафта» на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2024 року, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2023 року Акціонерне товариство «Укртранснафта» (далі - АТ «Укртранснафта») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що ОСОБА_1 працювала в АТ «Укртранснафта» з 21 серпня 2000 року по 23 травня 2022 року. 29 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до генерального директора АТ «Укртранснафта» з письмовою заявою про надання їй у тимчасове користування житлового приміщення на період роботи в АТ «Укртранснафта». Заява ОСОБА_1 від 29 червня 2021 року про надання їй у тимчасове користування житлового приміщення була задоволена генеральним директором АТ «Укртранснафта» та ОСОБА_1 було надане житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на період роботи в АТ «Укртранснафта». Згідно із заявою від 29 червня 2021 року за надане ОСОБА_1 житлове приміщення, остання зобов`язалась щомісячно відшкодовувати вартість житлово-комунальних послуг згідно рахунків-фактур. Рахунки-фактури з сумою щомісячних відшкодувань житлово-комунальних послуг ОСОБА_1 отримувала кожного місяця особисто, що підтверджується наявністю її особистого підпису в «Журналі видачі рахунків мешканцям кімнат для відпочинку «Укртранснафта», розташованих за адресою: АДРЕСА_2 ». На день звільнення з АТ «Укртранснафта» ОСОБА_1 не відшкодувала вартість житлово-комунальних послуг: за грудень 2021 року на суму 5022 грн (рахунок-фактура №90029719 від 31 грудня 2021 року, отриманий ОСОБА_1 24 січня 2022 року); за січень 2022 року на суму 4861,80 грн (рахунок-фактура №90030416 від 31 січня 2022 року, отриманий ОСОБА_1 03 березня 2022 року); за квітень 2022 року на суму 2727,34 грн (рахунок-фактура №90032454 від 30 квітня 2022 року, отриманий ОСОБА_1 09 червня 2022 року), що разом становить 12611,14 грн. Загальна сума заборгованості ОСОБА_2 перед AT «Укртранснафта» з урахуванням індексу інфляції, подвійної облікової ставки НБУ та 3% річних складає 19272,39 грн, а тому просило суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідачки зазначену заборгованість з урахуванням індексу інфляції, подвійної облікової ставки НБУ та 3% річних та судові витрати. Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2024 року в задоволенні позову АТ «Укртранснафта» відмовлено. В апеляційній скарзі АТ «Укртранснафта», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може беззаперечно свідчити про відсутність у споживача обов`язку по сплаті за надані йому житлово-комунальні послуги. Відповідачка частково сплачувала за житлово-комунальні послуги, чим прийняла на себе зобов`язання відшкодувати надані житлово-комунальні послуги. Вказують, що з наданого Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що будинок квартирного типу (гуртожиток), який розташовується по АДРЕСА_2 обліковувався на балансі АТ «Укртранснафта» з 2003 року по 2023 рік. До апеляційної скарги надають ряд доказів, які не подавалися разом із позовом. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову становить 19272,39 грн та не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 працювала в АТ «Укртранснафта» з 21 серпня 2000 року, наказ про прийняття на роботу №84-К від 21 серпня 2000 року, по 23 травня 2022 року, наказ про звільнення № 676-к від 23 травня 2022 року. 29 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до генерального директора АТ «Укртранснафта» з письмовою заявою про надання їй у тимчасове користування житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на період роботи в АТ «Укртранснафта». Заява ОСОБА_1 від 29 червня 2021 року про надання їй у тимчасове користування житлового приміщення була задоволена генеральним директором АТ «Укртранснафта» та ОСОБА_1 було надане житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на період роботи в АТ «Укртранснафта». Згідно із заявою від 29 червня 2021 року за надану ОСОБА_1 кімнату № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , остання зобов`язалась щомісячно відшкодовувати вартість житлово-комунальних послуг згідно рахунків-фактур. Рахунки-фактури з сумою щомісячних відшкодувань житлово-комунальних послуг ОСОБА_1 отримувала кожного місяця особисто, що підтверджується наявністю її особистого підпису в «Журналі видачі рахунків мешканцям кімнат для відпочинку «Укртранснафта», розташованих за адресою: АДРЕСА_2 ». На день звільнення з АТ «Укртранснафта» ОСОБА_1 не відшкодувала вартість житлово-комунальних послуг: за грудень 2021 року на суму 5022 грн (рахунок-фактура №90029719 від 31 грудня 2021 року, отриманий ОСОБА_1 24 січня 2022 року); за січень 2022 року на суму 4 861,80 грн (рахунок-фактура №90030416 від 31 січня 2022 року, отриманий ОСОБА_1 03 березня 2022 року); за квітень 2022 року на суму 2727,34 грн (рахунок-фактура №90032454 від 30 квітня 2022 року, отриманий ОСОБА_1 09 червня 2022 року). Згідно із розрахунку наданого позивачем, сума не відшкодованої ОСОБА_1 вартості житлово-комунальних послуг згідно отриманих рахунків-фактур за надане їй у тимчасове користування житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 становить 12611,14 грн. Загальна сума заборгованості ОСОБА_2 перед AT «Укртранснафта» з урахуванням індексу інфляції, подвійної облікової ставки НБУ та 3% річних складає 19272,39 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ «Укртранснафта», суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належним чином не підтверджено правовий статус учасників цих правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг. Крім того, відповідач повинен виконувати обов`язок по оплаті наданих послуг, на підставі укладеного належним чином договору, з визначеним порядком їх нарахування, а їх розмір повинен бути встановлений шляхом індивідуального розрахунку чи встановлення сталої оплати за певні періоди відповідними нормативними документами, з урахуванням визначених тарифів, або договором. Право власності чи належного користування позивачем будівлею за адресою: АДРЕСА_2 не підтверджено, факт наявності у відповідача зобов`язань щодо своєчасної оплати за надані житлово-комунальні послуги, їх вартість, правомірність нарахування належним чином не підтверджується. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв`язку з наступним. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). За договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату (ч.1 ст.810 ЦК). Відповідно до частини 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. За положеннями статей 319, 322 ЦК України власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Правовстановлюючих документів на будівлю щодо права власності чи належного користування за адресою: АДРЕСА_1 позивачем до суду першої інстанції не надано Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами. Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг (ч.1 ст. 6 Закону). Відповідно до ч.2 ст. 7 Закону індивідуальний споживач зобов`язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором (пп. 1, 5, 11). Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Таким чином Законом України «Про житлово-комунальні послуги» на споживача покладено обов`язок укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Наведені приписи закону свідчать про обов`язковість договору про надання житлово-комунальних послуг для споживача та неможливість останнього відмовитись від укладання договору, а сам договір є укладеним з моменту, коли споживач акцептував пропозицію офертанта повністю та без застережень або у вигляді конклюдентних дій прийняв оферту, або за умови передбачення такого у договорі або законі не висловив заперечень проти договору у формі мовчання. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 646/834/17. Відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . Листом Мінсоцполітики №21151/0/2-23/3 від 25 грудня 2023 року підтверджується, що інформація щодо ОСОБА_1 в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб відсутня. Споживач житлово-комунальних послуг, зобов`язаний нести витрати по утриманню житла, але відповідно до правомірних нарахувань або встановлених тарифів, відповідно до площі житла, за житлово-комунальні послуги з опалення, електроенергії, водопостачання, водовідведення, утримання будинку та прибудинкової території. Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» державна політика у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується на принципі дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг. Із матеріалів справи встановлено, що позивачем належним чином не підтверджено правовий статус учасників цих правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг. Крім того, відповідачка повинна виконувати обов`язок по оплаті наданих послуг, на підставі укладеного належним чином договору, з визначеним порядком їх нарахування, а їх розмір повинен бути встановлений шляхом індивідуального розрахунку чи встановлення сталої оплати за певні періоди відповідними нормативними документами, з урахуванням визначених тарифів, або договором. До матеріалів справи додано журнал видачі рахунків мешканцям кімнат для відпочинку АТ «Укртранснафта» за адресою АДРЕСА_2 , але з чого рахунок формувався, за якими цінами надавались житлові послуги та з чого складались, документально не підтверджено. Право власності чи належного користування позивачем будівлею за адресою: АДРЕСА_2 в суді першої інстанції не підтверджено, факт наявності у відповідачки зобов`язань щодо своєчасної оплати за надані житлово-комунальні послуги, їх вартість, правомірність нарахування належним чином не підтверджується. Відповідні докази разом із матеріалами позовної заяви чи безпосередньо під час розгляду справи судом першої інстанції надано не було. Доводи апеляційної скарги про те, що ними надано достатньо доказів на підтвердження позовних вимог є безпідставними, оскільки жодних доказів на підтвердження права власності або належного користування позивачем будівлі за адресою: АДРЕСА_2 та формування рахунків за житлово-комунальні послуги до суду першої інстанцій АТ «Укртранснафта» не надано, що було його процесуальним обов`язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України. Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях. Зважаючи, що позивачем є юридична особа, яка має в своєму підпорядкуванні юридичний відділ, - зазначене вказує лише на те, що представники позивача були обізнані із нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та диспозитивність цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми права щодо предмету спору на власний розсуд та знає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази (копія витягу з Колективного договору, копія свідоцтва про право власності, копія витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, копія рішення Кременчуцької міської ради, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, копія наказу №140 від 06 квітня 2021 року та додатки до нього) долучені позивачем до апеляційної скарги (а.с.100-116) не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів з огляду на наступне. У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17 (провадження №61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18). Надаючи відповідний доказ суду апеляційної інстанції без попереднього його надання для оцінки судом першої інстанції, апелянт поважність причин неподання до суду першої інстанції вказаного доказу не зазначає, в той же час колегія суддів зауважує, що цивільне процесуальне судочинство здійснюється, зокрема, на основі принципів змагальності та диспозитивності, що знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом або витребування відповідних доказів у сторін, які в силу вимог процесуального закону повинні самостійно довести обставини, які мають значення для справи і на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, зокрема шляхом подання відповідних доказів, в той час як суд тільки оцінює надані сторонами матеріали. Таким чином, враховуючи ненаведення апелянтом поважності причин неподання відповідного доказу до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судом першої інстанцій, з огляду на положення статті 367 ЦПК України. Зазначення в апеляційній скарзі про те, що суд повинен був витребувати необхідні докази по справі відхиляються колегією суддів оскільки суд не збирає докази, а оцінює докази надані сторонами у строки, визначені процесуальним законом. Виходячи з викладеного, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі стосовно обґрунтованості позову, не можуть бути прийняті до уваги у зв`язку з їх недоведеністю. Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, - У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртранснафта» - залишити без задоволення. Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 21 квітня 2025 року. Судді: