Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/3976/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/3976/21 пров. № А/857/549/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Святецького В.В., суддів: Довгополова О.М., Гудима Л.Я., за участю секретаря судового засідання: Приступи Р.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року у справі № 500/3976/21 (головуюча суддя Дерех Н.В., час ухвалення 15 год. 39 хв., м. Тернопіль, повний текст рішення складений 26 листопада 2021 року) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тернопільської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними, скасування розпорядження, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : 12 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: а) визнати протиправними дії Тернопільської обласної державної адміністрації щодо звільнення 14.06.2021 року з посади начальника управління туризму Тернопільської обласної державної адміністрації ОСОБА_1 ; б) скасувати Розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 11.06.2021 року №94-к ,,Про звільнення ОСОБА_1 ; в) зобов`язати Тернопільську обласну державну адміністрацію поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління туризму Тернопільської обласної державної адміністрації; г) стягнути з Тернопільської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній місячний заробіток за час вимушеного прогулу. Рішенням від 16 листопада 2021 року Тернопільський окружний адміністративний суд у задоволенні позову відмовив повністю. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення винесене з порушенням норм матеріального права, при неповному з`ясуванні обставин, що призвело до помилкових висновків суду про відмову у задоволенні позову. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 та норм ч.1 ст. 40, частин 1 та 3 ст. 49-3 КЗпП власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч.3 ст. 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові було запропоновано іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно з ч.5 ст. 22 Закону України ,,Про державну службу законодавець передбачив для суб`єкта призначення ще одну підставу і можливість залишити працівника у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу, а саме переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу. Однак, суб`єкт призначення, маючи можливість зберегти місце роботи працівника ОСОБА_1 і захистити його конституційне право на працю, шляхом переведення позивача на іншу рівнозначну посаду без проходження конкурсу, видав розпорядження про його звільнення. При цьому, ні при повідомленні про вивільнення, ні при звільненні позивачу не пропонувалась жодна вакантна посада. За таких обставин, позивач вважає звільнення протиправним, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Тернопільська обласна державна адміністрація подала відзив на апеляційну скаргу, в якому спростовує доводи позивача про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального права. Акцентує увагу на тому, що суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про те, що у структурі обласної державної адміністрації голова облдержадміністрації має право призначати лише заступників, керівника апарату та керівників структурних підрозділів зі статусом юридичних осіб публічного права. Призначення працівників на інші посади у структурі обласної державної адміністрації виходить за межі компетенції голови ОДА та належить до повноважень керівників державної служби у структурних підрозділах, яке реалізовується відповідним розпорядчим документом структурного підрозділу. Просить відхилити апеляційну скаргу. Представник позивача в судовому засіданні апеляційного суду, яке проводилось в режимі відеоконференції підтримала вимоги поданої апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача заперечила вимоги апеляційної скарги та просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, апеляційний суд вважає, що скарга не належать до задоволення з таких підстав. Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебував на державній службі на посаді начальника управління туризму Тернопільської обласної державної адміністрації у відповідності до розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 04.08.2020 року № 116-к, що підтверджуються записом у трудовій книжці від 06.08.2020 №25. Розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 29 березня 2021 року №212/01.02-01 у структурі обласної державної адміністрації утворено Департамент культури та туризму Тернопільської обласної державної адміністрації, реорганізувавши шляхом злиття управління культури Тернопільської обласної державної адміністрації, управління туризму Тернопільської обласної державної адміністрації та управління з питань внутрішньої політики, релігій та національностей Тернопільської обласної державної адміністрації. 12 травня 2021 р. позивач повідомлений про можливе вивільнення на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України ,,Про державну службу . Після цього, 11.06.2021 голова Тернопільської обласної державної адміністрації видав розпорядження №94-к, яким ОСОБА_1 звільнений з 14.06.2021 з посади начальника управління туризму Тернопільської обласної державної адміністрації у зв`язку із реорганізацією цього управління на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України ,,Про державну службу, розпорядження голови обласної державної адміністрації від 29.03.2021 №212/01.02-01 ,,Про структуру обласної державної адміністрації. Вважаючи звільнення протиправним, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи оскаржене розпорядження відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, розпорядження відповідача щодо звільнення позивача відповідає встановленій чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством процедурі звільнення працівника, а тому відсутні підстави для його скасування та відповідно поновлення позивача на займаній посаді. Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є вірними, виходячи з наступного. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закону України ,,Про державну службу від 10 грудня 2015 року № 889-VIII ( далі Закон № 889-VIII). Згідно частини 2 статті 1 Закону № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. За змістом частини третьої ст.87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду. Проаналізувавши наведені норми Закону № 889-VIII , а також норми статтей 40, 42, 42-1, 49- 2 Кодексу законів про працю України, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку, що звільнення з державної служби з підстав скорочення чисельності або штату працівників, ліквідації чи реорганізації державного органу допускається та є правомірним лише у випадку, коли неможливо запропонувати особі іншу рівноцінну посаду або перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі. Також суд слушно зауважив, що в силу приписів статті 42 Кодексу законів про працю України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Суд першої інстанції ретельно дослідив надані сторонами докази та встановив, що за результатами порівняльного аналізу продуктивності праці кваліфікації керівників структурних підрозділів ОДА, які перебувають у процесі реорганізації у порівнянні з іншими керівниками встановлено нижчу за окремими показниками продуктивність праці ОСОБА_1 , найменший загальний стаж роботи, стаж державної служби, стаж роботи на посаді. Окрім того, переважним правом на залишення на роботі згідно вимог статті 42 Кодексу законів про працю України ОСОБА_1 не користується, до категорій осіб, заборона звільнення яких встановлена законодавством, не відноситься. Частиною 1 статті 22 Закону України ,,Про державну службу визначено, що з метою добору осіб, здатних професійно виконувати посадові обов`язки, проводиться конкурс на зайняття посади державної служби (далі - конкурс) відповідно до Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби (далі - Порядок проведення конкурсу), що затверджується Кабінетом Міністрів України. Рішення про оголошення конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби категорії ,,А приймає суб`єкт призначення, на вакантні посади державної служби категорій ,,Б і ,,В - керівник державної служби відповідно до цього Закону. Суб`єкт призначення або керівник державної служби забезпечує оприлюднення та передачу центральному органу виконавчої влади, в забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері держави служби, наказу (розпорядження) про оголошення конкурсу та його умови електронній формі не пізніше наступного робочого дня з дня підписані відповідного наказу (розпорядження) (частина 2 статті 23 Закону № 889-VIII ). Матеріали справи свідчать, що в період з 29.03.2021 по 14.06.2021 був оголошений конкурс на посади, зайняті по добору, згідно з графіком оголошення та проведення конкурсів на зайняття вакантних посад державної служби категорії ,,Б, затвердженого головою обласної державної адміністрації. Пунктами 1 та 2 частини 2 ,,Прикінцевих та перехідних положень Закону України ,,Про внесення змін деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби від 23лютого 2021 року № 1285-IX передбачено, що конкурси на посади, що обіймають особи, з якими до набрання чинності ці Законом укладені контракти про проходження державної служби на період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, оголошуються протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом відповідно до черговості укладення контрактів про проходження державної служби на відповідні посади. Відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби інших питань державної служби контракти про проходження державної служби на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, укладені до набрання чинності цим Законом, діють до призначення на посаду державної служби особи за результатами конкурсу, але не більше дев`яти місяців з дня набрання чинності цим Законом. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що призначення позивача на вказані посади було можливе лише за результатами участі у конкурсі, натомість позивач у жодному із цих конкурсів участі не брав, відповідну заяву на участь у конкурсі не подавав. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку, що позивач не був позбавлений можливості брати участь у конкурсі на зайняття вакантних посад у передбачений законом спосіб. Оскільки на час звільнення позивача на усі вакантні посади були проведені конкурси та визначені переможці, відповідач був позбавлений можливості призначення позивача на одну із цих посад без проведення конкурсу. Вказані обставини свідчать про правомірність звільнення позивача та відсутність правових підстав для задоволення позову. Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Інші, зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322 , 325, 328329 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року у справі № 500/3976/21 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя В. В. Святецький судді Л. Я. Гудим О. М. Довгополов Повне судове рішення складено 12.05.2022.