Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/15678/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/15678/21 Головуючий у 1-й інстанції: Майстер П.М. Суддя-доповідач: Граб Л.С. 11 травня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Сторчака В. Ю. Смілянця Е. С. за участю: секретаря судового засідання:Довганюк В.В. представника позивача: Павлецької М.А. представника відповідача: Мушинської О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И В : В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області (далі ГУ ДПС у Хмельницькій області), Державної податкової служби України (далі ДПС України), в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.03.2021 № 0000765-50-2204 про сплату податку на нерухоме майно в сумі 21014,99 грн. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.12.2022 позов задоволено: -визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Хмельницькій області від 03.03.2021 №0000765-50-2204. Не погодившись з судовим рішенням відповідач-ГУ ДПС у Хмельницькій області, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. В судовому засіданні представник відповідача підтримала апеляційну скаргу та просить її задовольнити. В свою чергу, представник позивача заперечила стосовно задоволення апеляційної скарги і просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи із наступного. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на спрощеній системі оподаткування І групи. Відповідно до даних Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, позивачу належить нежитлова будівля, загальною площею 970,8 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 . Згідно Договору про спільне користування нежитловою будівлею від 24.09.2018 №б/н вказана будівля також використовуються сином позивача ОСОБА_2 , основним видом діяльності якого відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 25.11.2020 є зокрема 16.29 Виробництво інших виробів з деревини; виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння. Крім того, ОСОБА_2 здійснює оптову торгівлю твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами. У зв`язку з отриманням відомостей щодо перебування у власності позивача нежитлової будівлі загальною площею 970,8 кв.м. (ангар загальною площею - 567,70 кв.м.; котельні - загальною площею 7,70 кв.м.; коридору - 3,70 кв.м., кімнати для прийняття їжі - 9,50 кв.м., промислового цеху - 132, 50 кв.м., лабораторії - 4,90, склад - 147,60 кв.м.; коридору - 7,20 кв.м, кабінету - 6,10 кв.м., битовки - 6.00 кв.м, душ - 2,60 кв.м., цех - 25,30 кв.м, цех - 50,00 кв.м.) ГУ ДПС у Хмельницькій області на підставі пп. 266.7.2 п.266.7 ст. 266 ПК України останньому нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки шляхом винесення податкового повідомлення-рішення від 03.03.2021 №0000765-50-2204 на суму 21014,99 грн. Вказане податкове повідомлення- рішення оскаржено ОСОБА_1 до ДПС України, однак скарга залишена без задоволення, а оскаржуване повідомлення-рішення-без змін. Вищезазначене слугувало підставою для звернення позивачем до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обргунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України. Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Визначаючись щодо правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Житомирській області від 03.03.2021 № 0000765-50-2204, колегія суддів вказує на слідуюче. У відповідності до п. 6.1 ст. 6 ПК України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. За змістом пп. 10.1.1 п.10.1 ст.10 ПК України одним із місцевих податків є податок на майно. В силу приписів пп. 265.1.1 п. 265.1 статті 265 ПК України податок на майно складається, зокрема, з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України передбачено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 вказаного Кодексу встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Згідно підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. За визначенням п. 14.1.129-1 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; будівлі промислові та склади; будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; інші будівлі. Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості". До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне". Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції. Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво». Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах. Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Так, питання правомірності донарахування податковим органом грошових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, власнику нежитлового приміщення, що віднесене до будівель промисловості, та можливість застосування положень підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України до будівлі, яка, хоч і віднесена до будівель промисловості згідно з правовстановлюючими документами, однак не перебуває у власності промислових підприємств та не використовується у виробничому процесі промислових підприємств, - отримало правову оцінку у рішенні Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року (справа №820/3556/17). В подальшому висновки касаційного суду у справі №820/3556/17 були застосовані Верховним Судом у постановах: від 25 лютого 2020 року (справа №0940/1708/18); від 5 березня 2020 року (справа №825/1625/17), від 1 квітня 2020 року (справа №120/4261/18-а), від 21 жовтня 2020 року у справі № 806/2686/18, від 11 листопада 2020 року у справі №826/6647/17 тощо. З урахуванням позицій, висловлених Верховним Судом, а також зважаючи на необхідність врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховного Суду за наслідками поданих касаційних скарг, колегія суддів звертає увагу на таке. Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику. При цьому обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), за суб`єктним складом, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу "будівлі промисловості" не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції. Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Таким чином, такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме "будівлі промисловості", тобто будівлі, яка використовується для виготовлення промислової продукції будь-якого виду. Водночас, застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). За наведеного тлумачення положень ПК України, під час розгляду цієї справи в першу чергу підлягає встановленню, чи відносяться до будівель промисловості об`єкти нерухомості, що належать позивачу та чи фактично використовував останній їх у межах власної підприємницької діяльності за функціональним призначенням (промислове виробництво). Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду висловленою у постановах від 16 квітня 2021 року у справі № 200/401/19-а та від 04 березня 2021 року у справі №520/1778/19. Як слідує з матеріалів справи, позивач є фізичною особою-підприємцем із визначенням виду діяльності за КВЕД 47.81- різдрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами, від отримання якого задекларовано дохід у 2020році. Місце провадження господарської діяльності відповідно до поданої заяви про застосування спрощеної системи оподаткування : м.Волочиськ, ринок Рай СТ. При цьому, ОСОБА_1 є єдиним власником нежитлового приміщення: будівля майстерні площею 1528,8 кв.м, нежитлова будівля, прохідна; площею 57,9 кв.м, сарай для сільськогосподарських машин площею 215 кв.м. та нежитлового приміщення артсвердловини площею 5.3 кв.м. Докази використання вищезазначеного майна в промисловій діяльності безпосередньо позивачем, відсутні. Однак, згідно тверджень останнього, нежитлове приміщення використовується його сином ОСОБА_2 на підставі договору спільного користування, який здійснює виготовлення паливних брикетів та їх зберігання. В той же час, як вірно зауважено відповідачем, лише сам по собі договір про спільне користування нежитловою будівлею не може слугувати належним доказом того, що нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 . використовується в господарській діяльності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та є промисловою будівлею. Поряд з цим, як свідчить зміст наданої самим же позивачем копії повідомлення форми № 20-ОПП від 19.10.2020, яка подавалась до податкового органу ОСОБА_2 , номером типу об`єкта зазначено "46". Згідно довідника типів об`єктів оподаткування, про появу (зміну) яких необхідно повідомляти за Формою № 20-ОПП "Типи об`єктів оподаткування - № типу 46-є "Ангар". Тобто, згідно інформації, поданої ОСОБА_2 до контролюючого органу, останнім у господарській діяльності використовується лише - ангар (площа 567,70 кв.м.), тоді як нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 складається і з інших приміщень, загальна площа яких складає 391,10 кв.м. Слід звернути увагу і на те, що син позивача- ОСОБА_2 відповідно до наданих суду документів розпочав господарську діяльність за вищевказаною адресою лише у жовтні 2020 року. За змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів. Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 КАС України). Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Водночас, у разі надання посадовою особою суб`єкта владних повноважень доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про правомірність прийнятого останнім рішення, позивач повинен спростувати ці доводи. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що останній особисто використовує належні йому житлові будівлі, розташовані за адресою АДРЕСА_1 в промисловій діяльності. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст.ст.242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області задовольнити повністю. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення скасувати. Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 , відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 12 травня 2022 року. Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Смілянець Е. С.