Постанова 4857 № 140/1432/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/1432/22 пров. № А/857/5613/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Шевчук С.М., суддів Кухтея Р.В., Носа С.П. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року про повернення позовної заяви (постановлену у м.Луцьк, судом під головуванням судді Валюха В.М., дата складання повного тексту ухвали не зазначено) у справі №140/1432/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправними та скасування постанов, суд- ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправними та недійсними постанов, стягнення матеріальної та моральної шкоди та додані до неї документи повернуто позивачу. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати обумовлену ухвалу, а справу направити для продовження розгляду. Вважає, що при винесенні оскарженої ухвали судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що при ознайомленні з матеріалами виконавчих проваджень за результатами заяви від 05.01.2022 у таких були наявні лише постанови про відкриття провадження та про звернення стягнення на пенсію, однак оскаржувані постанови не були надані відповідачем для ознайомлення. Із оскаржуваними постановами позивач ознайомився лише 31.01.2022, про що ним було зазначено у позовній заяві, однак судом першої інстанції належним чином не досліджено вказаних обставин та не витребувано необхідних доказів. Висновки суду першої інстанції про те, що позивач ознайомився із змістом оскаржуваних постанов 10.01.22 ґрунтуються на припущеннях, а не на доказах, оскільки при ознайомленні з матеріалами проваджень 10.01.22 оскаржувані постанови були відсутні. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Про розгляд апеляційної скарги сторони повідомлені шляхом надіслання копій ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на електронну адресу відповідача та на поштову адресу позивача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, зазначену в п.3 ч.1 ст.294 КАС України, а тому суд апеляційної інстанції, у відповідності до ч.2 ст.312 КАС України, вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу в порядку письмового провадження. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем подано позовну заяву з пропуском десятиденного строку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 КАС України, при цьому, ні у первісній, ні в уточненій редакції позовної заяви позивач не обґрунтував дотримання строку звернення до суду з цим позовом та не додав до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску. ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 01.02.2022 ОСОБА_1 звернувся з позовом до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправними та недійсними постанов ВП № 66394537 від 03.09.2021, ВП № 66394648 від 02.09.2021, ВП № 66396379 від 02.09.2021, ВП № 66396379 від 02.09.2021 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, стягнення 1515,20 грн. завданої матеріальної шкоди та 317464 грн моральної шкоди. Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 04.02.2022 позовну заяву ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправними та недійсними постанов, стягнення матеріальної та моральної шкоди залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви (із зазначенням способу їх усунення) - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Вказаною ухвалою від 04.02.2022 про залишення позовної заяви без руху позивачу, у десятиденний строк з дня вручення ухвали, необхідно було усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду нової редакції позовної заяви (разом з її копією), у якій: чітко зазначити зміст позовних вимог (тобто, у прохальній частині позовної заяви правильно вказати реквізити усіх оскаржуваних постанов); належним чином обґрунтувати, що утримані з пенсії кошти в сумі 1515,20 грн. є матеріальною шкодою, заподіяною саме оскаржуваними постановами, а не іншими рішеннями та діями відповідача; повно викласти обставини щодо дотримання строку звернення до суду з цим позовом, на підтвердження яких надати відповідні докази (зокрема, вказати точну дату ознайомлення у Першому відділі державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) з матеріалами виконавчих проваджень № 66394537, № 66394648, № 66396379, № 66396259 на підставі заяв від 04.01.2022 та від 05.01.2022, а також подати докази на підтвердження тієї обставини, що оскаржувані постанови були отримані саме 31.01.2022 за заявою від 31.01.2022). 09.02.2022, на виконання ухвали від 04.02.2022 про залишення позовної заяви без руху, позивач подав нову редакцію позовної заяви з додатками. Однак, вважаючи, що позивачем не усунуто у належний спосіб недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 04.02.2022 року (а зокрема які стосуються строку звернення до суду), судом першої інстанції повернуто позовну заяву позивачу. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Частиною 2 статті 44 КАС встановлено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Згідно частини другої ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини третьої ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно із пунктом 1 частини другої статті 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність; захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів; запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.96 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"). Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02). Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» («Перез де Рада Каванілес проти Іспанії»), заява №28090/95). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року «Osman v. the United Kingdom» («Осман проти Сполученого Королівства»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року «Kreuz v. Poland» («Круз проти Польщі»), заява №28249/95). У рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Поважними причинами пропуску строку визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу. Приписи п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України визначають, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Отже, єдиною підставою для повернення позовної заяви відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України є не усунення позивачем недоліків позовної заяви в установлений судом строк. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 04.02.2022 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам ст. 160 та 161 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано позивача виправити недоліки позовної заяви у спосіб: чітко зазначити зміст позовних вимог (тобто, у прохальній частині позовної заяви правильно вказати реквізити усіх оскаржуваних постанов); належним чином обґрунтувати, що утримані з пенсії кошти в сумі 1515,20 грн. є матеріальною шкодою, заподіяною саме оскаржуваними постановами, а не іншими рішеннями та діями відповідача; повно викласти обставини щодо дотримання строку звернення до суду з цим позовом, на підтвердження яких надати відповідні докази (зокрема, вказати точну дату ознайомлення у Першому відділі державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) з матеріалами виконавчих проваджень № 66394537, № 66394648, № 66396379, № 66396259 на підставі заяв від 04.01.2022 та від 05.01.2022, а також подати докази на підтвердження тієї обставини, що оскаржувані постанови були отримані саме 31.01.2022 за заявою від 31.01.2022). На виконання зазначеної ухвали від 04.02.2022 позивач подав до Волинського окружного адміністративного суду нову редакцію позовної заяви з додатками, із змісту якої вбачається, зокрема, що позивач просив поновити процесуальний термін для подання позовної заяви. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що за змістом частини першої статті 121, частини шостої статті 161 КАС України, строк звернення до суду підлягає не продовженню, а поновленню у випадку його пропуску, та лише за окремою заявою про поновлення цього строку, яка додається до позовної заяви разом з доказами поважності причин його пропуску. Суд позбавлений процесуальної можливості з власної ініціативи вирішити питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, вказане питання вирішується виключно за заявою позивача про поновлення такого строку та на підставі поданих ним доказів поважності причин його пропуску. З цього приводу колегія суддів зазначає, що надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції). Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (Perez de Raela Cavaniles v. Spain,and others v. the Czech Republic,v. Belgium). Крім цього, суд першої інстанції дійшов висновку, що 10.01.2022 позивачу ОСОБА_1 були надані копії матеріалів виконавчих проваджень № 66394537, № 66394648, № 66396379, № 66396259 за його заявами від 04.01.2022 та від 05.01.2022, та саме з 10.01.2022 необхідно обчислювати строк звернення до суду з цим позовом. Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано та матеріали даної справи не містять доказів ознайомлення позивача з матеріалами виконавчого провадження, та, зокрема, із оскаржуваними постанови, а також будь-яких інших доказів, за наявності яких можна б було стверджувати, що позивач ознайомився із постановами ВП № 66394537 від 03.09.2021, ВП № 66394648 від 02.09.2021, ВП № 66396379 від 02.09.2021, ВП № 66396379 від 02.09.2021 саме 10.01.2022 року. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції відповідно до вимог ст.123 КАС України, у разі наявності сумнівів щодо вказаних обставин справи, не позбавлений можливості після відкриття провадження у справі витребувати необхідні докази. Однак, при прийнятті оскаржуваної ухвали про повернення позовної заяви, суд першої інстанції на вказані обставини не зважив та вказаних питань не з`ясував, а відтак прийшов до передчасного висновку про необхідність повернення позовної заяви позивачу. Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Підсумовуючи наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та прийшов до передчасного висновку про повернення позовної заяви позивачу. Відтак, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. 308, ст. 312, ст. 315, ст. 320, ст. 321, ст. 325, ст. 328, ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року про повернення позовної заяви у справі № 140/1432/22 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос Повне судове рішення складено 11 травня 2022 року