Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/3886/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 травня 2022 р.м.ОдесаСправа № 400/3886/21 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О. Дата і місце ухвалення 27.09.2021р., м. Миколаїв П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бойка А.В., суддів: Димерлія О.О., Танасогло Т.М., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року по за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання незаконним рішення, В С Т А Н О В И В: 01.06.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просив: - визнати незаконним рішення № 374/03.04 від 30.04.2021 року про відмову в призначенні пенсії; - зобов`язати відповідача призначити, нарахувати та виплатити пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України « Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ з 23.04.2021 року. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення № 374/03.04-пр від 30.04.2021 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.04.2021 року про призначення пенсії відповідно до ст.55 Закону України « Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ. В решті позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій посилалось на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи. В поданій апеляційній скарзі апелянт посилався на те, що відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу: потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, зменшення віку 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Апелянт зазначає, що згідно довідки Словечанської сільської ради від 23.03.2021 року № 552 позивач постійно проживав та був зареєстрований з 26.04.1986 року по 07.11.2001 року в с. Листвин Коростенського (Овруцького) району Житомирської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Однак, за даними трудової книжки в період з 30.07.1985 року по 30.06.1995 року позивач працював в «УПНП и КРС ПО «Белорусьнефть», з 01.07.1995 року по 18.07.1998 року в «АО «Белорусское УПНП и КРС» в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняної до районів Крайньої Півночі, вахтово-експедиційним методом. Також апелянт вказував на те, що відповідно до карток обліку календарного часу перебування працівників в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі позивач з вересня 1985 року по січень 1994 року перебував за місцем виконання робіт. Апелянт зазначає, що в даному випадку відсутня інформація щодо фактичного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення в міжвахтовий період, а документи, на які посилається апелянт, підтверджують період роботи позивача в іншій місцевості та одночасно спростовують належність позивача до осіб, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення. Враховуючи зазначене відповідач зазначає, що період проживання заявника в зоні гарантованого добровільного відселення враховано за період з 19.07.1998 року по 07.11.2001 року та складає 03 роки 3 місяці 18 днів, а тому, оскільки позивачем не підтверджено факт постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії з 26.04.1986 року по 31.07.1986 року та проживання до 01.01.1993 року не менше трьох років, на думку апелянта, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Апелянт також вказував на наявність рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 року у справі № 400/2625/20, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.01.2021 року, яким відмовлено позивачеві у задоволенні позовних вимог з аналогічного спору. З огляду на все вищезазначене апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 року та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), справа розглянута в порядку письмового провадження згідно з положеннями статті 311 КАС України. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 згідно посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 3 серії НОМЕР_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Місцем народження позивача є село Листвин Овруцького району Житомирської області, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 . Судом також встановлено, що 23.04.2021 року позивач вдруге звернувся до Головного управління ПФУ в Миколаївській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до вимог ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ. Рішенням № 374/03.04-пр від 30.04.2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.55 ЗУ №796, в зв`язку з відсутністю підтвердження факту постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії з 26.04.1986 року по 31.07.1986 року та проживання до 01.01.1993 року не менше 3 років. В спірному рішенні зазначено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 28.05.2020 року № 370/03.20-р відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Згідно з наданими документами ОСОБА_1 постійно проживав та був зареєстрований в с. Листвин Овруцького району Житомирської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 по 07.11.2001. Також зазначено, що за даними трудової книжки заявник в період з 30.07.1985 по 30.06.1995 працював в «УПНП и КРС ПО «Белоруснефть», з 01.07.1995 по 18.07.1998 в «АО «Беларусское УПНП и КРС» в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняної до районів Крайньої Півночі, вахтово-експедиційним методом. В зв`язку з цим, період проживання заявника в зоні гарантованого добровільного відселення враховано за період з 19.07.1998 року по 07.11.2001 року та складає 03 роки 03 місяці 18 днів. Не підтверджено постійне проживання ОСОБА_1 в зазначеній зоні з моменту аварії з 26.04.1986 року по 31.07.1986 року та проживання до 01.01.1993 року не менше 3 років. За наслідком оскарження заявником вказаного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . 23.04.2021 року ОСОБА_2 повторно звернувся із заявою про призначення пенсії за віком. Додатково надано довідку Словечанської сільської ради Овруцького району Житомирської області від 23.03.2021 року № 552 про постійне місце проживання та реєстрацію заявника в с. Листвин Коростенського (Овруцького) району Житомирської області з 26.04.1986 по 07.11.2001, а також інформація Словечанської сільської ради на адвокатський запит, якою підтверджено реєстрацію та проживання ОСОБА_1 в міжвахтовий період роботи в районах Крайньої Півночі з 30.07.1985 року по 30.06.1995 року та з 01.07.1995 року по 18.07.1998 року в с. Листвин Коростенського (Овруцького) району Житомирської області. Пенсійний орган вказав на те, що заявником надано картки обліку календарного часу перебування працівників в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, згідно з якими він протягом вересня 1985 року-січня 1994 року перебував за місцем виконання робіт. З огляду на зазначене Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області дійшло висновку, що факт постійного проживання ОСОБА_1 в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії з 26.04.1986 року по 31.07.1986 року та проживання до 01.01.1993 року не менше 3 років не підтверджено, а тому відсутні підстави для призначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Не погоджуючись з прийнятим відповідачем рішенням, позивач оскаржив його до суду першої інстанції. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності підстав для часткового задоволення поданого ОСОБА_1 позову, з огляду на наступне: Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII (далі Закон №796-XII). Статтею 55 Закон №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення. Так, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, зменшення пенсійного віку на 3 роки* та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. * Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Судом першої інстанції встановлено, що згідно довідки Словечанської сільської ради Овруцького району Житомирської області № 552 від 23.03.2021 року ОСОБА_1 постійно проживав і був зареєстрований з 26.04.1986 року по 07.11.2001 року в селі Листвин Коростенського (Овруцького) району Житомирської області. Згідно постанови КМУ від 23.07.1991 року № 106 село Листвин Овруцького району Житомирської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на ЧАЕС. Згідно із ст. 9 Закону № 796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт; 4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 11 Закону № 796-XII до осіб, які належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи, належать, зокрема: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років. Згідно ст.14 Закону № 796-XII для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. До третьої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи відносяться, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які: - постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій; - постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія

3. Згідно зі ст. 15 Закону № 796-XII підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) визначено, що документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (при призначенні пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону № 796-XII). З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 21 листопада 2006 року у справі № 21-1048во06, від 04 вересня 2015 року у справі № 690/23/15-а, Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 152/651/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 464/4150/17, від 27 квітня 2020 року у справі №212/5780/16-а, від 18 червня 2020 року у справі №404/5266/16-а(2-а/404/29/17). Звертаючись до відповідача із заявою про призначення пенсії позивач надав посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, віднесеного до 3 категорії, яке підтверджує статус позивача як потерпілого громадянина, що постійно працював чи працює, проживає чи проживав у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що довідкою Словечанської сільської ради Овруцького району Житомирської області № 552 від 23.03.2021 року підтверджено факт проживання ОСОБА_1 з 26.04.1986 року по 07.11.2001 року в селі Листвин Коростенського (Овруцького) району Житомирської області. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем дотримано вимоги Порядку № 22-1: надано як копію посвідчення громадянина потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 3, яке видається особі за умови проживання у зонах гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше трьох років, так і довідку про періоди проживання на відповідній території у селі Листвин Коростенського (Овруцького) району Житомирської області. Крім того встановлено, що на адвокатський запит староста Словечанської сільської ради повідомив (лист №2/30 від 23.03.2021), що періоди роботи в районах Крайньої Півночі в погосподарських книгах відсутні, але він підтверджує, що ОСОБА_1 дійсно проживав та був зареєстрований в міжвахтовий період роботи в районах Крайньої Півночі з 30.07.1985 по 30.06.1995 і з 01.07.1995 по 18.07.1998 в с. Листвин Коростенського (Овруцького) району Житомирської області. Суд першої інстанції вірно встановив, що відповідно до постанови Державного комітету СРСР по труду і соціальним питанням № 794/33-82 від 31.12.1987 «Про затвердження основних положень о вахтовому методі організації робіт», тривалість вахти не повинна перевищувати 1 місяць, у виключних випадках тривалість вахти може бути збільшена до двох місяців. Проживання вахтового (змінного) персоналу в період міжвахтового відпочинку у вахтових селищах забороняється. Часи переробітки робочого часу можуть накопичуватись протягом цілого року з наступним наданням оплачуваних днів міжвахтового відпочинку. За таких обставин, необгрунтованими є посилання відповідача на те, що позивач безперервно перебував з 1985 року по 1994 рік за місцем виконання робіт, оскільки це протирічить нормам вищезазначеної постанови, а також спростовується відомостями карток обліку календарного часу перебування працівників в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, згідно з якими позивач, в тому числі, мав і відпустки. Зважаючи на зазначене, колегія суддів доходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 30.04.2021 року № 374/03.04-пр про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є протиправним та підлягає скасуванню. Колегія суддів не приймає уваги посилання апелянта на преюдиційність рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 року у справі № 400/2625/20, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.01.2021 року, та порушення положень ч. 4 ст. 78 КАС України в частині неврахування цього рішення при вирішенні справи. Згідно ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені. Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами визначеними процесуальним законодавством. При цьому, згідно ч. 7 ст. 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Враховуючи зазначене колегія суддів вважає, що правова оцінка надана судами спірним правовідносинам у справі № 400/2625/20 не є преюдиційною обставиною та не є обов`язковою для врахування при вирішенні даної адміністративної справи. З огляду на те, що при вирішенні питання про призначення пенсії позивачу відповідачем не вирішувалось питання наявності у позивача страхового стажу, як необхідної умови для призначення пенсії, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав у даному випадку буде саме зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.04.2021 року про призначення пенсії відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, та не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Частиною 1статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.328 КАС України. Суддя-доповідач: А.В. Бойко Суддя: О.О. Димерлій Суддя: Т.М. Танасогло