Постанова Дніпровський апеляційний суд № 206/5095/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/676/22 Справа № 206/5095/20 Суддя у 1-й інстанції - Кушнірчук Р. О. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: Головуючого Куценко Т.Р. суддів: Демченко Е.Л., Макаров М.О. за участю секретаря Заворотного К.Я. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Дніпровська міська рада, виконавчий комітет Дніпровської міської ради, Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, Комунальне підприємство Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій Вячеславович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентина Володимирівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Повєткіна Надія Миколаївна, державний реєстратор комунального підприємства Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації ДОР Кравець Олег Григорович про визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування записів про державну реєстрацію права власності та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій Миколайович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентина Володимирівна, приватний нотаріус Дніпровського міськошго нотаріального округу Повєткіна Надія Миколаївна, державний реєстратор комунального підприємства Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації ДОР Кравець Олег Григорович про визнання добросовісним набувачем квартири, - ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із первісним позовом, в якому уточнивши позовні вимоги в останній редакції просив суд визнати недійсним свідоцтво про право власності від 30 січня 2003 року видане на ім`я ОСОБА_7 , визнати недійсним договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В. 06 листопада 2018 року, визнати за ним право власності на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 , а також право власності на 2/3 частини вказаної квартири в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 ,, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , витребувати від ОСОБА_2 на його користь вказану квартиру та скасувати записи про державну реєстрації права власності на вказану квартиру № 28382737 від 10 жовтня 2018 року внесений державним реєстратором Кравець О.Г., № 28770715 від 06 листопада 2018 року внесений державним реєстратором приватним нотаріусом Мазуренко С.В. та № 29707305 від 28 грудня 2018 року внесений державним реєстратором приватним нотаріусом Лозенко В.В. /т.1 а.с. 2-5, 58-60/ В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що йому на підставі свідоцтва про право власності на житло від 02 жовтня 1996 року належить 1/3 частина квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Іншими співвласниками вказаної квартири були його батьки ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , кожному з яких належало по 1/3 частині квартири на підставі того ж свідоцтва про право власності на житло. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько ОСОБА_9 , після його смерті відкрилась спадщина у вигляді 1/3 частини спірної квартири. За життя ОСОБА_9 склав заповіт, яким заповів усе належне йому майно ОСОБА_8 , яка фактично прийняла спадщину, так як на момент смерті постійно проживала разом із ним. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_8 , після її смерті відкрилась спадщина у вигляді 2/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Після смерті матері він, у встановлений законом строк звернувся до приватного нотаріуса Повєткіної Н.М. із заявою про прийняття спадщини. Інші спадкоємці після смерті ОСОБА_8 відсутні, заповіту за життя вона не залишала. Отже, після смерті ОСОБА_8 він успадкував 2/3 частини спірної квартири. 17 жовтня 2014 року його було засуджено та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, у зв`язку з чим він перебував у місцях позбавлення волі до 14 червня 2019 року. У червні 2019 року, коли він відбув призначене йому покарання та звільнився з в`язниці, він прийшов до своєї квартири, однак виявилось, що замки в ній змінені, двері йому відкрила невідома жінка, яка представилась ОСОБА_2 , яка сказала, що є власником квартири. З ОСОБА_2 позивач ніколи не був знайомий та жодного разу її не бачив, зрозумів, що зіткнувся з шахраями та відразу звернувся до адвоката. Після цього він дізнався, що 10 жовтня 2018 року шахраї, в особі ОСОБА_7 , надали державному реєстратору підроблені документи, чим ввели його в оману та на підставі підробленого свідоцтва про право власності на житло від 30 січня 2003 року, зареєстрували за собою право власності на належну йому квартиру. Вказане свідоцтво ніколи не видавалося, адже оригінал правовстановлюючого документу на вказану квартиру зберігається у нього. ОСОБА_7 ніколи не був зареєстрований у даній квартирі, а тому за жодних обставин не міг її приватизувати. Після цього шахраї 06 листопада 2018 року переоформили квартиру на ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В., та 28 грудня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., вказану квартиру придбала ОСОБА_2 .. Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Повєткіної Н.М. від 21 жовтня 2020 року позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на квартиру після смерті ОСОБА_8 у зв`язку з тим, що право власності на вищезазначену квартиру зареєстровано за іншою особою, яка не є спадкодавцем. Викладені обставини слугували підставою для звернення до суду із вказаним позовом. Разом з цим, заперечуючи проти позовних вимог первісного позову ОСОБА_1 , відповідачем за первісним позовом ОСОБА_2 було подано зустрічний позов, в якому остання просила суд визнати її добросовісним набувачем квартири за адресою: АДРЕСА_2 . В обґрунтування зустрічного позову зазначила, що 28 грудня 2018 року вона придбала спірну квартиру у ОСОБА_3 .. Договір купівлі-продажу між ними був оформлений приватним нотаріусом Лозенко В.В. Перед купівлею квартири, вона просила у ОСОБА_3 правовстановлюючі документи для їх перевірки. Її чоловік ходив до іншого нотаріуса із копією даних документів з метою перевірки квартири на її «чистоту». Нотаріус відповів, що немає жодних підстав для занепокоєння. Крім того, ОСОБА_3 мала ключі від квартири та неодноразово демонструвала їм квартиру. Перед купівлею квартири вона декілька разів перепитувала нотаріуса ОСОБА_10 чи не має у нього будь-яких сумнівів щодо правовстановлюючих документів та просила перевірити всіх попередніх власників квартири. Нотаріус запевнив щодо необґрунтованості її занепокоєнь. Вважає, що вона є добросовісним набувачем спірної квартири, яку придбала за відплатним договором у особи, яка станом на дату укладання договору була власником цієї квартири. Перед посвідченням договору нотаріусом було перевірено нерухомість на предмет наявності заборон відчуження чи будь-яких інших обмежень. Після придбання квартири вона разом зі своїм малолітнім сином вселилась до неї. У спірній квартирі вона зробила ремонт, що також підкреслює намір володіти та користуватись майном довгостроково. Викладені обставини слугували підставою для звернення до суду із зустрічним позовом. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі, також відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 /т.3 а.с. 23-38/. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні його позовних вимог та ухвалите нове, яким задовольнити їху повному обсязі /т.3 а.с. 47-52/. 08 лютого 2022 року, на виконання ст. 360 ЦПК України, ОСОБА_2 через свого представника адвоката Напара М.В. подала відзив на апеляційну скаргу, посилаючись на те, що процесуальна поведінка ОСОБА_1 , а саме відсутность його звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення протиправних дій зі спірною квартирою, свідчить про відсутність у нього мети встановити істину та притягнути до відповідальності винних осіб, а є лише метою отримати вибулу з його власності квартиру, яка на цей час зазнала значних поліпшень від відповідача за її рахунок. Будь-яких доказів, що свідоцтво про право власності на житло від 30 січня 2003 року №7/249/2003 на ім`я ОСОБА_7 визнавалось недійсним чи є скасованим уповноваженим на це органом, позивачем не надавалось, як і не надавалось доказів його підробки. ОСОБА_2 вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що у даному випадку спірне майно не може бути витребувано у відповідача, оскільки вона, будучи добросовісним набувачем спірного майна, не може відповідати за бездіяльність влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном, як і застосування такого заходу як витребування майна є несумісним із втручанням у право ОСОБА_2 на мирне володіння придбаною квартирою, враховуючи її добросовісне ставлення до цього майна, як до єдиного житла та наявність наміру довгострокового його використання та утримання належним чином. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , з ухваленням нового рішення у цій частині із задоволенням позовних вимог частково, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 є рідним сином ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, актовий запис № 1542 зроблено відділом РАГС виконкому АНД районної ради народних депутатів від 18.09.1978 року (т. 1 а.с. 14). Згідно копії свідоцтва про право власності на житло від 02 жовтня 1996 року, виданого виконкомом міської Ради народних депутатів на підставі розпорядження (наказу) № 7/249-96 від 02 жовтня 1996 року, ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 6). У відповідності до наданого в копії технічний паспорт на зазначену квартиру його виготовлено 09 грудня 1996 року та видано ОСОБА_9 , як основному квартиронаймачу(т. 1 а.с. 7). За відомостями архівної справи приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_2 , наданої листом Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради № 3/12-49-02 від 23 жовтня 2020 року приватизація квартири оформлювалась за наступними документами: заява ОСОБА_9 про оформлення у приватну власність квартири, що він разом з членами сім`ї займає на умовах найму; довідка про склад сім`ї наймача квартири за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до якої за вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_9 , його дружина ОСОБА_8 та син ОСОБА_1 ; розпорядження органу приватизації про передачу квартири за адресою: АДРЕСА_2 у приватну власність на підставі заяви ОСОБА_9 ; розрахунки площі квартири, що безоплатно приватизується (т. 1 а.с. 148-152). Згідно копій паспортів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_1 , а також листа Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради № 5/5-202 від 11 листопада 2020 року, вони були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , а саме ОСОБА_9 з 16 січня 1986 року по 14 вересня 2009 року, ОСОБА_8 з 16 січня 1986 року по 12 квітня 2012 року та ОСОБА_1 з 07 серпня 1995 року по 05 серпня 2010 року (т. 1 а.с. 21-23,25). ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (т. 1 а.с. 8). За життя ОСОБА_9 було складено заповіт, посвідчений 30 липня 2009 року державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Камендо О.М., відповідно до якого ОСОБА_9 заповів усе належне йому майно ОСОБА_8 (т. 1 а.с. 9). Відповідно до листа приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Повєткіної Н.М. та копії інформаційної довідки зі спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 31864174 від 02 жовтня 2012 року спадкова справа після смерті ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 не заводилась (т. 1 а.с. 187,200). У вказаному листі приватного нотаріуса також повідомлено, що ОСОБА_8 була спадкоємцем за заповітом від 30 липня 2009 року після смерті ОСОБА_9 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав. Факт прийняття спадщини ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_9 підтверджується її постійним проживанням разом із спадкодавцем, що встановлено довідкою № 14/5-9800. Згідно листа відділу обліку проживання фізичних осіб управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради №14/5-9800 від 27 серпня 2020 року ОСОБА_9 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 16 січня 1986 року по 14 вересня 2009 року. Склад зареєстрованих осіб на день смерті ОСОБА_9 становить 2 особи: ОСОБА_8 була зареєстрована з 16 січня 1986 року по 12 квітня 2012 року та ОСОБА_1 був зареєстрований з 07 серпня 1995 року по 05 серпня 2010 року (т. 1 а.с. 10,211). ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (т. 1 а.с. 11). Згідно довідки Управління житлового господарства міської ради «Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Самарського району» Ремонтно-експлуатаційна дільниця №1 № 2827 від 21 вересня 2012 року ОСОБА_11 на дату смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , знята з реєстрації 12 квітня 2012 року, зареєстровано 0 осіб. (т. 1 а.с. 12). В судовому засіданні також було оглянуто копію спадкової справи №11/2012 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 , яка надана приватним нотаріусом Повєткіною Н.М. на виконання ухвали суду від 26 січня 2021 року про витребування доказів та долучена до матеріалів справи. (т. 1 а.с. 188-229). З матеріалів вказаної спадкової справи вбачається, що 21 вересня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіної Н.М. із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті його матері ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 189). Відповідно до листа відділу обліку проживання фізичних осіб управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради № 14/5-9799 від 27 серпня 2020 року, наданого у відповідь на запит приватного нотаріуса Повєткіної Н.М. №15/9603 від 21 серпня 2020 року, ОСОБА_8 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 16 січня 1986 року по 12 квітня 2012 року, інші зареєстровані особи за вказаною адресою на день смерті ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) - відсутні (т. 1 а.с. 13, 210). Разом з цим судом першої інстанції встановлено, що згідно листа КП «ДМ БТІ» ДОР №10794 від 17 вересня 2020 року станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_3 , містяться відомості про право приватної власності в цілому за ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 20 березня 2001 року (т. 1 а.с. 212). Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії АВР № 738910 від 20 березня 2001 року ОСОБА_8 належала квартира за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 219). Згідно листа КП «ДМ БТІ» ДОР № 12166 від 16 жовтня 2020 року станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_2 , містяться відомості про право приватної власності за ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності від 30 січня 2003 року, виданого Виконкомом міської ради народних депутатів згідно розпорядження № 7/249-2003, зареєстровано КП «ДМБТІ» ДМР 04 лютого 2003 року та записано в реєстрову книгу № 501п за реєстровим № 1345-96 (т. 1 а.с. 214). 20 жовтня 2020 року ОСОБА_1 подав нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , після смерті ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 216). На підставі вказаної заяви ОСОБА_1 20 жовтня 2020 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка складається з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 222). 21 жовтня 2020 року ОСОБА_1 подав нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 2/3 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , після смерті ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 224). Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Повєткіної Н.М. ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 2/3 частки в праві спільної часткової власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 15-16,227-228), з підстав реєстрації 10 жовтня 2018 року права власності на квартиру за іншою особою, яка не є спадкодавцем, яка за відомостями комунального підприємства «Дніпровського міського бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради від 16 жовтня 2020 року станом на 31 грудня 2012 року належала іншій особі на підставі свідоцтва про право власності від 30 січня 2003 року. Як вбачається з довідки про звільнення серії ДНП № 03995 ОСОБА_1 вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2014 року було засуджено за ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 317, ч. 2 ст. 317, ч. 1 ст. 70, ч. 4 ст. 70 КК Українидо 5 років позбавлення волі, у зв`язку з чим останній відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 17 жовтня 2014 року по 14 червня 2019 року, звідки звільнений по відбуттю строку покарання (т. 1 а.с. 19). Відповідно до листа Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради № 3/1-4894 від 23 жовтня 2020 року розпорядженням органу приватизації від 02 жовтня 1996 року № 7/249-96 квартиру за адресою АДРЕСА_2 передано у спільну власність ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 .. Свідоцтво про право власності на вказану квартиру від 30 січня 2003 року б/н ОСОБА_7 . Департаментом не видавалося (т. 1 а.с. 20). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме мано та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 232105731 від 11 листопада 2020 року, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2018 року. Розділ «Деталізована інформація про право власності» вказаної інформаційної довідки також містить інформацію про попередніх власників вказаної квартири, а саме запис про право власності № 28770715, власник ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2018 року, право власності припинено 28 грудня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу, а також запис про право власності 28382737, власник ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності від 30 січня 2003 року, право власності припинено 06 листопада 2018 року (т. 1 а.с. 17-18). На виконання ухвали суду першої інстанції від 26 січня 2021 року про витребування доказів, КП «ДМ БТІ» ДМР було надано належним чином завірені копію свідоцтва про право власності від 30 січня 2003 року та викопіювання записів з реєстрових книг. Згідно свідоцтва про право власності на житло від 30 січня 2003 року, виданого виконкомом міської Ради народних депутатів згідно з розпорядженням/наказом від 30 січня 2003 року №7/249-2003, ОСОБА_7 на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 (т. 2 а.с. 26). Згідно викопіювання запису з реєстрової книги №72п за реєстровим № 79 зареєстровано свідоцтво про право власності на вищевказану квартиру на ім`я ОСОБА_9 (т. 2 а.с. 27). Згідно викопіювання запису з реєстрової книги №501п за реєстровим № 1345-96 зареєстровано свідоцтво про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_7 .. Вказаний запис перекреслений та містить помітку «помилково» (т. 2 а.с. 28). Запис про право власності ОСОБА_7 на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено 10 жовтня 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради Кравець О.Г. на підставі свідоцтва про право власності від 30 січня 2003 року. На виконання ухвали суду від 02 березня 2021 року про витребування доказів Відділом реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради було надано суду копії документів, які додавались до заяви № 30569621 від 10 жовтня 2018 року про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_7 , а саме копію свідоцтва про право власності на житло від 30 січня 2003 року, лист КП «ДМБТІ» ДОР про те, що станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_2 містяться відомості про зареєстроване право власності в цілому за ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності від 30 січня 2003 року виданого Виконкомом міської ради народних депутатів згідно розпорядження №7/249-2003, зареєстровано КП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу №501п за реєстровим №1345-96, а також копія технічного паспорту на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (т. 2 а.с. 103-107). На виконання ухвали суду першої інстанції від 26 січня 2021 року про витребування доказів, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В. було надано суду належним чином засвідчені копії договору купівлі-продажу від 06 листопада 2018 року за реєстровим № 602 та документів, на підставі яких було посвідчено вказаний договір. З наданих суду документів вбачається, що 06 листопада 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В. було посвідчено договір купівлі-продажу квартири за реєстровим № 602, відповідно до якого ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_3 купила квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за 645 000,00 грн. (т. 2 а.с. 2). Вказаний договір купівлі-продажу був посвідчений приватним нотаріусом на підставі поданих сторонами договору документів, а саме: копій паспортів та карток платників податків ОСОБА_7 та ОСОБА_3 ; свідоцтва про право власності від 30 січня 2003 року, що підтверджує право власності ОСОБА_7 на квартиру, що є об`єктом правочину; витягу з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на відчужувану квартиру за ОСОБА_7 ; копії технічного паспорту на квартиру; довідки про склад зареєстрованих осіб у відчужуваній квартирі; заяви ОСОБА_7 на підтвердження того, що відчужувана квартира належить йому на праві особистої приватної власності, оскільки набута ним в результаті реалізації права на приватизацію житла та відсутності осіб, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на вказану квартиру; заяви ОСОБА_3 на підтвердження того, що вона не одружена, квартиру придбає за особисті кошти і вона буде належати їй на праві особистої приватної власності; заяви ОСОБА_7 про відсутність у малолітніх чи неповнолітніх осіб права користування відчужуваною квартирою та відсутності будь-яких прав щодо зазначеної квартири в осіб над якими встановлено опіку та піклування, а також осіб, в тому числі за договором найму; заяви ОСОБА_7 та ОСОБА_3 про здійснення розрахунку за договором купівлі-продажу попередньо у безготівковій формі у сумі 645000,00 грн.; витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави; Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_7 та об`єкта нерухомого майна, що відчужується; Інформації з єдиного реєстру боржників; витягу з єдиної бази даних звітів про оцінку; звіту про оцінку майна та квитанції про сплату обов`язкових платежів (т. 2 а.с. 3-22). Також, на виконання ухвали суду від 26 січня 2021 року про витребування доказів приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. було надано суду належним чином засвідчену копію договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 28 грудня 2018 року за реєстровим № 2436 та всіх документів на підставі яких було посвідчено вказаний договір. З наданих суду документів вбачається, що 28 грудня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. було посвідчено договір купівлі-продажу за реєстровим № 2436, відповідно до якого ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купила квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за 628 030,00 грн. (т. 1 а.с. 231). Вказаний договір купівлі-продажу був посвідчений приватним нотаріусом на підставі поданих сторонами договору документів, а саме: заяви ОСОБА_3 про не перебування у зареєстрованому шлюбі на момент набуття права власності на квартиру; заяви ОСОБА_3 на підтвердження відсутності права власності та/або користування квартирою у малолітніх чи неповнолітніх дітей, недієздатних, обмежено дієздатних та інших осіб; заяви ОСОБА_6 про надання згоди дружині ОСОБА_2 на придбання квартири; квитанцій про сплату обов`язкових платежів; правовстановлюючого документу на підтвердження права власності продавця ОСОБА_3 - договору купівлі-продажу квартири від 06 листопада 2018 року; витягу з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на відчужувану квартиру за ОСОБА_3 ; інформаційної довідки з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів; довідки про склад зареєстрованих осіб у відчужуваній квартирі; звіту про оцінку нерухомого майна, копії паспортів та карток платників податків ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; інформації з Єдиного реєстру боржників; витягу з Державного реєстру обтяжень нерухомого майна (т. 1 а.с. 232-252). ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (т. 2 а.с. 69). На виконання ухвали суду від 02 березня 2021 року Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою було надано суду належним чином завірену копію спадкової справи №3/2020 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 . Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів вказаної спадкової справи, 08 січня 2020 року до нотаріальної контори звернулась ОСОБА_5 із заявою про відмову від прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті її двоюрідного брата ОСОБА_7 (т. 2 а.с. 66). Того ж дня до нотаріальної контори звернувся ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини після смерті його двоюрідного племінника ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 2 а.с. 72). Перевіркою даних державним нотаріусом встановлено, що до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_7 входить квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 (т. 2 а.с. 93-94). Судом першої інстанції також досліджено надана в судовому засіданні фото таблиця стану квартири за адресою АДРЕСА_2 на момент її придбання ОСОБА_2 , тобто станом на грудень 2018 року, а також стану цієї ж квартири на теперішній час, після здійснення останьою капітального ремонту (т. 2 а.с. 36-40). Отже, судом першої інстанції встановлено на підставі матеріалів справи, що виконавчими органами місцевого самоврядування було видано та записано в реєстрову книгу 2 свідоцтва про право власності на житло відносно одного й того ж об`єкту нерухомого майна, а саме квартири за адресою АДРЕСА_2 , яка є предметом первісного та зустрічного позовів. Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що підроблення документів, їх використання та шахрайство є кримінально - караними діяннями, відповідальність за які передбачена нормами КК Україниза умови наявності складу кримінальних правопорушень, визначених диспозиціями певних статей загальної частини вказаного Кодексу. Проте, в судовому засіданні достовірно встановлено та не заперечувалось самим ОСОБА_1 та його представником, що наразі не існує жодного кримінального провадження за фактом шахрайських дій, пов`язаних з відчуженням спірної квартири на підставі підроблених документів. Сам ОСОБА_1 суду пояснив, що до органів Національної поліції з цього приводу він не звертався, бо не довіряє цим органам та не бачить у цьому сенсу. Більше того, протягом тривалого часу розгляду даної цивільної справи, не зважаючи на те, що судом неодноразово зверталась увага на те, що обставини викладені у первісному позові мають ознаки складу кримінального правопорушення та відносяться до компетенції розгляду органів поліції, ОСОБА_1 не було вчинено жодних дій щодо звернення до компетентних органів із відповідною заявою про вчинення кримінального правопорушення. Така процесуальна поведінка свідчить про те, що останній не має на меті встановити істину та притягнути до відповідальності винних осіб, а лише отримати вибулу з його власності квартиру, яка, до того ж, значно поліпшилась та відновилась за рахунок зусиль відповідача ОСОБА_12 з моменту вибуття з його власності. Разом з цим в основу відмови у позові ОСОБА_1 судом першої інстанції покладено те, що свідоцтво про право власності на житло від 30 січня 2003 року №7/249/2003 видане на ім`я ОСОБА_7 станом на теперішній час не визнано недійсним, не скасовано та належних доказів на підтвердження його підробки суду надано не було. При цьому, суд першої інстанції звертає увагу на лист Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради № 3/12-4894 від 23 жовтня 2020 року наданий у відповідь на адвокатський запит ОСОБА_13 від 21 жовтня 2020 року № 02/21, в якому зазначено, що свідоцтво про право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_2 від 30 січня 2003 року ОСОБА_7 . Департаментом не видавалося, однак надав оцінку цьому документу та зазначив, що вказаний лист має лише інформативний характер та не може бути належним доказом факту підроблення вказаного свідоцтва за умови відсутності кримінального провадження за даним фактом та проведення відповідної перевірки вказаних відомостей компетентними органами, а також за умови чисельних реорганізацій виконавчих органів місцевого самоврядування та пов`язаної з цим невпорядкованості документації, в тому числі й архівної, з урахування того, що вказане свідоцтво було видано Виконкомом міської Ради народних депутатів, а не Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради. За для такого висновку судом прийнято до уваги відповідність свідоцтва про право власності бланку з печатками виконавчого органу, що його видав та те, що 04 лютого 2003 року зареєстровано у реєстровій книзі на жилі об`єкти нерухомого майна, які належать фізичним особам № 501п за реєстровим № 1345-96. Суд також звернув увагу і на те, що вказаний запис містить помітку помилково, однак дана помітка не містить необхідних реквізитів, зокрема прізвища ім`я та по батькові посадової особи, яка її зробила, дати виявлення такої помилки та дати вчинення самої відмітки, наслідків виявлення такої помилки, зокрема скасування свідоцтва, тощо. При цьому, на момент внесення відомостей до державного реєстру прав власності на нерухоме майно (державної реєстрації права власності ОСОБА_7 на спірну квартиру на підставі вказаного свідоцтва) та створення відповідного запису № 28382737 від 10 жовтня 2018 року, державним реєстратором КП «ДМБТІ» ДОР Кравець О.Г. було здійснено необхідну перевірку відомостей та витребувано відповідні документи, у тому числі і відомості з КП «ДМБТІ» ДОР, на підтвердження наявності в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_2 відомостей про зареєстроване право власності в цілому за ОСОБА_7 .. З огляду на це суд першій інстанції дійшов висновку, що станом на 10 жовтня 2018 року в інвентаризаційній справі та реєстровій книзі були відсутні відомості про помилкову видачу вказаного свідоцтва, як і під час оформлення спадкових прав ОСОБА_1 після смерті його матері ОСОБА_8 , де нотаріусом також було проведено відповідну перевірку нерухомого майна, що входить до спадкової маси та 16 жовтня 2020 року також було отримано відомості з КП «ДМБТІ» ДОР, на підтвердження наявності в інвентаризаційній справі за спірною адресою відомостей про зареєстроване право власності в цілому за ОСОБА_7 , що і стало підставою для відмови у вчинення нотаріальної дії в частині видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину на квартиру за АДРЕСА_2 . При цьому, під час державної реєстрації прав власності на спірну квартиру за ОСОБА_7 жодних відомостей про наявність іншого свідоцтва про право власності на вказану квартиру ОСОБА_1 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 державному реєстратору надано не було. Крім того, станом на час державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_7 у державному реєстрі прав власності також були відсутні відомості про зареєстроване право власності ОСОБА_1 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , наявність яких би сама по собі виключити можливість державної реєстрації права власності ОСОБА_7 , який надав державному реєстратору до заяви № 30569621 від 10 жовтня 2018 року певний перелік документів, у тому числі й оригінал свідоцтва про право власності на житло від 30 січня 2003 року та технічний паспорт на квартиру. Подальші дії з відчуження спірної квартири, зокрема укладення договору купівлі-продажу 06 листопада 2018 року з ОСОБА_3 , також вчинялись ОСОБА_7 на підставі оригіналу свідоцтва про право власності на житло від 30 січня 2003 року та подані документи, зокрема і факт державної реєстрації права власності на відчужувану квартиру були перевірені приватним нотаріусом Мазуренко С.В. під час нотаріального посвідчення вказаного договору купівлі-продажу. Кінцевою угодою відчуження спірної квартири став договір купівлі-продажу від 28 грудня 2018 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , під час посвідчення якого приватним нотаріусом Лозенко В.В. також було дотримано встановлених законом вимог, зокрема перевірено правомірність набуття ОСОБА_3 права власності на відчужувану квартиру. Отже, суд першої інстанції, помилково дійшовши висновку про відсутність будь-яких доказів фіктивності правовстановлюючого документу на ім`я ОСОБА_7 , при цьому допустив припущення, що у даному випадку є наявні ознаки, які вказують на можливу підробку правовстановлюючого документу на ім`я ОСОБА_7 , однак це не виключає його право відчужувати спірну квартиру, що ані під час державної реєстрації права власності ОСОБА_7 на спірну квартиру, ані під час посвідчення подальших договорів купівлі-продажу, державним реєстратором та нотаріусами не було цього встановлено. Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексусаме в момент вчинення правочину. Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК Україниодна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена. Статтею 203 ЦК Українипередбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 635 ЦК України). Згідно ч.1 ст. 658 ЦК Україниправо продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Як встановлено колегією суддів, на день відкриття спадщини після ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) квартира за адресою АДРЕСА_2 належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 02 жовтня 1996 року в порядку приватизації державного житлового фонду згідно з розпорядженням (наказом) від 02 жовтня 1996 року за №7/249-96 із внесенням запису №72п-79 у реєстрову книгу, що видано за заявою ОСОБА_9 від 30 вересня 1996 року, з наданням ним довідки №249, виданою ЖЕК №32 про 3-х зареєстрованих осіб за адресою АДРЕСА_2 : ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 (а.с.6, 149-151 Том 1), що відповідає ст. 8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду. Таким чином, сім`єю ОСОБА_14 набуто право власності по 1/3 частині спірної квартири на законних підставах в порядку приватизації, що не спростовано жодним з відповідачів при розгляді справи судом першої інстанції. Зазначена квартира увійшла до складу спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3 , складеним ним 30 липня 2009 року на ім`я дружини ОСОБА_8 , яка не оформила свої права на спірну квартиру на підставі заповіту ОСОБА_9 , але, в силу ст. 1268 ЦК України (в редакції від 05 серпня 2009 року), прийняла спадщину, так як була зареєстрована у встановленому законом порядку та проживала разом із спадкодавцем, що підтверджується копіями паспортів всіх зареєстрованих осіб у квартирі АДРЕСА_1 , які були зареєстровані за цією адресою з 1986 року. Після смерті ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначена квартира також за правилами ст. 1268 ЦК України увійшла до спадщини, де спадкоємцем першої черги, в силу ст. 1261 ЦК України, який до того ж є єдиним після матері ОСОБА_8 , є позивач ОСОБА_1 , та який у строки та в порядку, передбачені ст.ст. 1269,1270 ЦК України 21 вересня 2012 року подав заяву про прийняття спадщини після ОСОБА_8 , однак у 2014 році був засуджений з винесенням судом вироку з відбуванням покарання строком 5 років, що позбавило його можливості отримати свідоцтво про право на спадщину. Судом першої інстанції не було надано належної оцінки обставинам, які унеможливлювали отримання свідоцтва позивачем до моменту реєстрації права власності на спірну квартиру 10 жовтня 2018 року за ОСОБА_7 , при наявності заявленого позивачем у встановленому законом порядку права на прийняття спадщини після матері ще у 2012 році, що узгоджується з наданою приватним нотаріусом ДМНО Повєткіною Н.М. копією спадкової справи №11/2012 заведеної 21 вересня 2012 року до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 (а.с.188-229 Том І), що за ч.3 ст. 1268 ЦК України вважається прийняттям спадщини незалежно від часу її прийняття, оскільки вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Відповідно до частини 5 статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. При цьому, звільнившись з місць позбавлення волі у 2019 році, позивач отримав свідоцтво про право на спадщину на іншу квартиру, належну матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в рамках цієї ж спадкової справи, однак вже на момент видачі свідоцтва про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_6 позивачем була наявна реєстрація права власності на спірну квартиру на особу, яка не є спадкодавцем, що було підставою ухвалення нотаріусом постанови про відмову у видачі такого свідоцтва на спірну квартиру АДРЕСА_7 у 2020 році. Також у спадковій справі немає жодного документу, отриманого приватним нотаріусом Повєткіною Н.М. на запити від 2012 року щодо зареєстрованого права власності на нерухоме майно на момент смерті ОСОБА_8 , у тому числі і на спірну квартиру АДРЕСА_7 , а вже при зверненні позивача у 2020 році із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, тим же нотаріусом 19 серпня 2020 року здійснені аналогічні повторні запити до відповідних установ з отриманням відповідей на запити, де вже з 10 жовтня 2018 року власником в цілому успадкованої позивачем, в силу положень ст. 1268 ЦК України, квартири була інша особа, що судом першої інстанції не було взято до уваги та цим обставинам не надано належної правової оцінки. Натомість судом зазначено про відсутність звернень позивача до правоохоронних органів із заявою про вибуття квартири з його володіння шахрайським шляхом та відповідно відсутність порушеного кримінального провадження за цим фактом, що безпідставно покладено судом в обґрунтування підстав для відмови у позовних вимогах позивача. Також судом першої інстанції не надано належної правової оцінки письмовим доказам, наданим КП ДМБТІ ДМР щодо отримання ОСОБА_7 свідоцтва про право власності на житло від 30 січня 2003 року, виданого виконкомом міської Ради народних депутатів згідно з розпорядженням/наказом від 30 січня 2003 року за №7/249-2003 на квартиру АДРЕСА_1 . Згідно викопіювання запису з реєстрової книги №501п від 12 лютого 1999 року за реєстровим номером №1345 на сторінці 96, наданої суду у належним чином звіреній копії, значиться запис від 30 січня 2003 року про власника квартири АДРЕСА_1 , яким зазначено ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 30 січня 2003 року, виданого виконкомом міської Ради народних депутатів згідно з розпорядженням/наказом від 30 січня 2003 року за №7/249-2003 (а.с.28 зворот Том ІІ), однак цей запис закреслений з поміткою помилково та печаткою КП ДМБТІ ДОР, яка також залишилась ксерокопією, як і весь наданий на вимогу суду документ, завірений КП ДМБТІ ДМР синьою печаткою на момент надання цього документу суду у 2021 році. При цьому на цій сторінці реєстрової книги на полях сторінки №96 зазначено, що запис скасовано 22 листопада 2012 року з прізвищем ОСОБА_15 , спр. 37782635, що судом першої інстанції досліджено не було. Розв`язуючи питання щодо встановлення дійсності свідоцтва про право власності на житло від 30 січня 2003 року, виданого виконкомом міської Ради народних депутатів згідно з розпорядженням/наказом від 30 січня 2003 року за №7/249-2003 на квартиру АДРЕСА_1 , виданого на ім`я ОСОБА_7 , яке було зареєстровано державним реєстратором за його заявою аж 10 жовтня 2018 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тобто значно пізніше за датою його видачі у 2003 році, та скасованого у 2012 році, судом першої інстанції не надано оцінки та не досліджено причинного зв`язку цим обставинам. При цьому суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що відсутність письмових доказів про визнання недійсним або скасування цього свідоцтва від 2003 року на ім`я ОСОБА_7 підтверджує його дійсність, хоча позивачем у цьому позові заявлено саме таку вимогу, яку суду належить розглянути з наданням належної правової оцінки та висновку з цього предмету спору. Так, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази видачі цього свідоцтва ОСОБА_7 у законний спосіб, оскільки станом на 2003 рік останній навіть не був зареєстрований за спірною адресою, щоб надавало йому в порядку ст. 8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду набути таке право власності на квартиру, яка на той час у дійсності вже належала на праві власності, набутого в порядку приватизації у 1996 році ОСОБА_9 , при цьому, порівнюючи обидва свідоцтва, виданих ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , встановлено, що на зворотній стороні свідоцтва ОСОБА_7 зазначено номер у реєстровій книзі як 501п-1345-96, тоді як у свідоцтві ОСОБА_9 номер у реєстровій книзі є 72п-79, що свідчить про зайві дві цифри у свідоцтві ОСОБА_7 , які навіть не зазначено у реєстровій книзі на її викопіювальній сторінці №96 у записі реєстрового номеру про право власності ОСОБА_16 на спірну квартиру, який є помилковим, що ставить під сумнів наявність у ОСОБА_7 отриманого права власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 у законний спосіб. Отже, матеріалами інвентаризаційної справи на спірну квартиру підтверджується, що фактично на момент звернення ОСОБА_1 до нотаріуса у 2012 році із заявою про прийняття спадщини право власності ОСОБА_9 , батька позивача, у встановленому законом порядку не скасовано, та підстави вважати ОСОБА_7 власником спірної квартири відсутні. З вищенаведеного колегія суддів приходить до висновку про недійсність такого документу, як свідоцтво про право власності на житло від 30 січня 2003 року, виданого виконкомом міської Ради народних депутатів згідно з розпорядженням/наказом від 30 січня 2003 року за №7/249-2003 на квартиру АДРЕСА_1 , виданого на ім`я ОСОБА_7 , враховуючи, що в матеріалах справи існує відповідь Департаменту житлового господарства ДМР №3/12-4894 від 23 жовтня 2020 року, яка хоча і надана на запит адвоката позивача, однак містить відомості про відсутність видачі такого свідоцтва на ім`я ОСОБА_7 , що судом першої інстанції належним чином не було перевірено, оскільки в матеріалах справи така ухвала суду з відповідним запитом відсутня. Таким чином, ОСОБА_7 , який вчинив 06 листопада 2018 року купівлі -продажу спірної квартири, не маючи на неї права власності, оскільки для укладення правочину використовував підроблений правовстановлюючий документ (свідоцтво про право власності на житло від 30 січня 2003 року), його дії не були спрямовані на реальну передачу нерухомого майна у власність як товару купівлі - продажу ОСОБА_3 з фактичною передачею грошових коштів від неї, зворотнього відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні не довела. Тому, з урахуванням того, що кошти фактично покупцю ОСОБА_7 не передавалися і доказів передачі коштів суду не надано, враховуючи перепродаж спірної квартири ОСОБА_3 ОСОБА_2 в ланцюгу правочинів у строк, який після набуття цієї квартири у власність ОСОБА_3 становить трохи більше місяця, такий договір купівлі-продажу від 06 листопада 2018 року належить визнати недійсним згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України, відповідно до якої фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином та фіктивний правочин визнається судом недійсним. Згідно з ч.3 ст. 234 ЦК Україниправові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. Стаття 216 ЦК Українипередбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а згідно зі статтею 236 ЦК Україниправочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача. За загальним правилом наслідком недійсності угоди є застосування двосторонньої реституції, яка не ставиться в залежність від добросовісності сторін угоди. Як розяснив Пленум Верховного Суду України в п.п. 10 постанови № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Частиною 1 ст. 391 ЦК Українивстановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ч.1 ст. 392 ЦК Українивласник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за ним права власності на 1/3 частину квартири та на 2/3 частини квартири, які успадковані після батьків, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги підлягають частковому задоволенню лише в частині визнання права власності на 2/3 частини спірної квартири АДРЕСА_7 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , враховуючи, що 1/3 частина належить йому на підставі свідоцтва про право на житло від 02 жовтня 1996 року, право власності на яку ОСОБА_1 набуто в порядку приватизації квартири, що є підставою для реєстрації такого права державним реєстратором прав на нерухоме майно. Відповідно, досліджені в судовому засіданні добуті фактичні дані згідно ст.ст. 80, 89 ЦПК України за внутрішнім переконанням колегія суддів визнала достатніми для своїх висновків про просту необережність останнього набувача спірної квартири і про непряму експропріацію цієї квартири у позивача за практикою її тлумачення Європейським Судом з прав людини в рішенні від 30 травня 2000 року у справі «Бельведере Альберг`ера проти Італії», за якої у спосіб, не сумісний з правом на повагу своєї власності за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, позивач де-факто втратив без своєї в тому вини можливість власною волею визначати долю своєї спадкової квартири, до того ж з позбавленням його фактичного володіння на момент укладення договору відповідачем ОСОБА_2 , коли з юридичної точки зору примусового відчуження чи припинення його прав спадкоємця не відбулося. Розв`язуючи спір позбавленого титульного володіння власника з володільцем речі, придбаної ним за відплатним договором в особи, яка не мала права її відчужувати, за висновками Верховного Суду про застосування ст. 330 ЦК України, викладеними 03 липня 2019 року у постанові Третьої судової палати Касаційного цивільного суду № 61-19974св18, в судовій практиці не достатньо дійти одного лише висновку про добросовісність набувача, а необхідно також з`ясувати чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею, внаслідок чого констатація добросовісності набувача, будучи лише одним з елементів юридичного (фактичного) складу підстав ефективного посесорного захисту відповідно до ст. 396 ЦК України, сама по собі ще не забезпечує набуття права власності на річ згідно ст.ст. 330, 658 цього Кодексу, а без вимоги визнання права власності на річ чи володіння нею суд за принципом автономії волі позивача на засадах диспозитивності цивільного судочинства позбавлений можливості вирішити, таким чином, безпредметний зустрічний позов відповідача, що вірно встановлено судом першої інстанції. Коли продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності згідно другому реченню ст. 658 ЦК України лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення, інакше добросовісний набувач має право на відшкодування збитків продавцем за правилами евікції відповідно до ст.ст. 660-661 цього Кодексу, яке визнається належною компенсацією за правом на мирне володіння майном, гарантованою статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, висновку про що дійшов Верховний Суд України в постанові від 16 грудня 2015 року за № 6-2510цс15, від якого Велика Палата Верховного Суду в порядку п. 7 ч. 1 Перехідних положень розділу ХІІІ ЦПК України не відступала. Суд наголошує, що кожен має право на повагу його власності за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, дотримання якого держава має забезпечити. У зв`язку з цим, суд відзначає, що з юридичної точки зору не відбулося примусового відчуження чи припинення прав спадкоємця, але де-факто через дії відповідача ОСОБА_7 , правонаступником якого є ОСОБА_4 у зв`язку зі смертю ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 , з реалізації спірної квартири як власної і набутої з підстав, не пов`язаних зі спадкуванням, позивач втратив можливість власною волею визначати долю своєї спадкової квартири, що у сенсі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, за прецендентною практикою тлумачення ЄСПЛ (зокрема, рішення у справі «Спорронс і Льонирот проти Швеції», А52 (1982), рішення від 30.05.2000 у справі «Бельведере Альберг`ера проти Італії»), є непрямою експропріацією у спосіб, що не сумісний з правом на повагу своєї власності, наслідком чого у цій справі є заперечення самої дійсності прав позивача. Крім того, відповідно до ч.2 ст. 216 ЦКякщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Таким чином, оскільки з володіння власника спірна квартира вибула не з його волі іншим шляхом, а іншим особам, які відчужували річ, позивач майно у володіння не передавав, позивач згідно п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України має право витребувати це майно, придбане добросовісним набувачем за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, на підставі чого суду належить позов ОСОБА_1 в цій частині задовольнити. Разом із цим підлягають задоволенню і вимоги щодо скасування запису про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 номер запису 28382737 від 10 жовтня 2018 року, внесений державним реєстратором Кравець Олегом Григоровичем; скасування запису про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 номер запису 28770715 від 06 листопада 2018 року внесений державним реєстратором, приватним нотаріусом Мазуренко Сергієм Вячеславовичем; скасування запису про деравжну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 номер запису 29707305 від 28 грудня 2018 року внесений державним реєстратором, приватним нотаріусом Лозенко Валентиною Володимирівною, які є похідними від вимог про визнання недійсним договору від 06 листопада 2018 року. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не досліджено у повній мірі обставини справи, не надано належної правової оцінки таким обставинам, а тому рішення суду першої інстанції в частині відмови позовних вимог ОСОБА_1 ухвалено з порушенням як процесуальних, так і матеріальних норм права, а в іншій його частині апелянтом не оскаржується, тому і не переглядається апеляційною інстанцією. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм процесуального та матеріального права. За таких обставин, враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині відмови в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , з ухваленням нового про часткове його задоволення. керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 30 січня 2003 року видане виконкомом міської Ради народних депутатів на ім`я ОСОБА_7 . Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений 06 листопада 2018 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренком Сергієм Вячеславовичем, реєстровий номер

602. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Витребувати від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Скасувати запис про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 номер запису 28382737 від 10 жовтня 2018 року, внесений державним реєстратором Кравець Олегом Григоровичем. Скасувати запис про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 номер запису 28770715 від 06 листопада 2018 року внесений державним реєстратором, приватним нотаріусом Мазуренко Сергієм Вячеславовичем. Скасувати запис про деравжну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 номер запису 29707305 від 28 грудня 2018 року внесений державним реєстратором, приватним нотаріусом Лозенко Валентиною Володимирівною. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макаров