Постанова КЦС ВС № 523/6717/15-ц

Постанова Іменем України 29 квітня 2022 року місто Київ справа № 523/6717/15-ц провадження № 61-5864св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , правонаступниками якої є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 березня 2020 року, додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 березня 2020 року, постановлені суддею Кисельовим В. К., та постанову Одеського апеляційного суду від 15 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В., ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача ОСОБА_1 у квітні 2015 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , правонаступниками якої є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , у якому з урахуванням уточнення вимог просила: - встановити факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю з 2006 року до дня його смерті; - визнати ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги після померлого ОСОБА_5 ; - надати позивачу можливість спадкувати майно після смерті спадкодавця ОСОБА_5 разом із спадкоємцем ОСОБА_2 ; - визнати за позивачем право власності на 1/2 частину спадкового майна, на квартиру АДРЕСА_1 . Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що вона проживала однією сім`єю із ОСОБА_5 з 2006 року до 25 червня 2014 року. Вони дбали один про одного, вели спільне господарство, разом придбавали речі побутового вжитку тощо. Зазначила, що ОСОБА_5 мешкав у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , разом зі своєю матір`ю ОСОБА_6 . З 2006 року ОСОБА_7 переїхав жити до ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 . У грудні 2008 року квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , приватизовано та отримано свідоцтво про право власності, за яким ОСОБА_5 та його мати ОСОБА_6 отримали у власність в рівних частках права на зазначену квартиру. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати ОСОБА_5 . ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , внаслідок чого відкрилася спадщина на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до довідки про причину смерті, виданої Суворовським відділення судово-медичної експертизи, спадкодавець ОСОБА_5 помер у квартирі позивача за адресою: АДРЕСА_3 , де вони разом з ним проживали як одна родина. ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_5 протягом двох тижнів звернулася із заявою про прийняття спадщини та оголосила себе як спадкоємця третьої черги. 01 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Русских Світлани Борисівни із відповідною заявою про прийняття спадщини. Приватний нотаріус завела спадкову справу за номером спадкового реєстру 56599576 та склала відповідний витяг за № 38518146, водночас зазначила, що не може видати свідоцтво про право власності на спадкове майно, оскільки виник спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ОСОБА_1 обґрунтовувала позов тим, що вона має право спадкувати майно нарівні з тією чергою спадкоємців, які заявляють вимоги на предмет спадщини. Позивач стверджувала, що ОСОБА_2 на похованні ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не була, займатися витратами на поховання позивачу не допомагала. За час життя спадкодавця ОСОБА_5 йому жодного разу не допомагала, здоров`ям не цікавилася. ОСОБА_5 був інвалідом другої групи, постійно потребував допомоги, значних витрат на ліки, однак ОСОБА_2 , а також інші особи за ним не доглядали, хоча вона та її діти, зокрема, мали таку можливість. Стислий виклад заперечень відповідача ОСОБА_4 позовні вимоги не визнала, зазначила, що позивач не може бути спадкоємцем четвертої черги, оскільки у період з 2006 року до дня смерті ОСОБА_5 вона перебувала в іншому зареєстрованому шлюбі. Стверджувала, що відносини ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не були сімейними. Оскільки експертизою встановлено, що померлий ОСОБА_5 не перебував у безпорадному стані, тому позивач не має право на спадкування нарівні із спадкоємцями третьої черги. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням від 03 березня 2020 року, з урахуванням додаткового рішення від 24 березня 2020 року, Суворовський районний суд м. Одеси позов ОСОБА_1 залишив без задоволення. Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати за надання правничої допомоги у розмірі 7 684, 00 грн. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що неможливо застосувати до спірних правовідносинах положення частини першої статті 74 СК України, оскільки позивач перебувала у спірний період в іншому зареєстрованому шлюбі. Також суд першої інстанції врахував, що позивач не була родичем померлого ОСОБА_5 . Відповідно до висновку експертизи ОСОБА_5 не перебував у безпорадному стані, а тому, за висновками суду, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин положення частини другої статті 1259 ЦК України. Суд також дійшов переконання, що немає підстав для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спадкового майна, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки не встановлено, що позивач має право бути спадкоємцем після померлого спадкодавця ОСОБА_5 , а також вона не є спадкоємцем після померлої ОСОБА_6 . Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати за надання правничої допомоги, суд першої інстанції зазначив, що адвокат надавав послуги ОСОБА_4 на підставі договору від 09 червня 2018 року, яким не передбачена безкоштовність надання адвокатських послуг. Постановою від 15 березня 2021 року Одеський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 березня 2020 року та додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 березня 2020 року - без змін. Погоджуючись із висновком суду першої інстанції по суті спору, апеляційний суд зазначив, що позивач не довела, що вона проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, оскільки на час його смерті була дружиною іншої особи - ОСОБА_8 . Апеляційний суд зазначив, що інші вимоги є похідними від права ОСОБА_1 на отримання спадкового майна, а тому не підлягають задоволенню за браком доказів проживання нею зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, оскільки вона була дружиною іншої особи. Та обставина, що з ОСОБА_8 ОСОБА_1 не проживала разом 15 років, на переконання апеляційного суду, не свідчить про те, що між нею та ОСОБА_5 виникли права та обов`язки, оскільки документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили після смерті спадкодавця, а до цього часу вона входила до складу сім`ї іншої особи - ОСОБА_8 . Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відшкодування витрат ОСОБА_4 на правничу допомогу в сумі 7 684, 00 грн підтверджуються матеріалами справи, є законними, обґрунтованими, тому суд першої інстанції правомірно задовольнив ці вимоги. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1 06 квітня 2021 року звернулася із застосуванням засобів поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 березня 2020 року, додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 березня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначила як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що: - суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 711/348/17 (провадження № 61-33234св18), щодо набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України; - існує нагальна потреба у формуванні Верховним Судом правового висновку з можливим відступленням від попереднього правового висновку у частині розкриття та тлумачення понять «родина», «сім`я», «родинні відносини», «фактичне проживання однією родиною», чи впливає формально зареєстрований шлюб, щодо якого преюдиційно встановлено, що він давно припинився і не існує як такий, на можливість спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з іншою особою за ознаками, встановленими частинами другою та четвертою статті 3 СК України; - суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки письмовим доказам, а саме на підтвердження тієї обставини, що заявник на момент спільного проживання із спадкодавцем мала власний дохід від підприємницької діяльності, тобто здійснювала догляд за спадкодавцем у період його безпорадного стану; - суди першої та апеляційної інстанцій за фактичних обставин у справі мали застосувати до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 638/3070/17 (провадження № 61-16317св19), щодо застосування частини другої статті 1259 ЦК України про зміну черговості одержання права на спадкування; - суди першої та апеляційної інстанцій зобов`язані були з урахуванням обставин і складності справи надати оцінку поданим заявником доказам на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, визначити необхідний фактичних обсяг правової допомоги, співмірність таких витрат, за результатами чого зробити обґрунтований висновок про наявність/відсутність підстав для відшкодування таких витрат і їх розмір. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи ОСОБА_4 у червні 2021 року направила до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відповідач зазначила, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням вимог статті 263 ЦПК України та відповідають правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 522/1252/14-ц (провадження № 61-11255св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц (провадження № 61-23286св18), від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18 (провадження № 61-3852св19), від 17 червня 2020 року у справі № 755/18012/16-ц (провадження № 61-40658св18), відповідно до яких для встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу необхідною умовою є встановлення факту неперебування осіб у будь-якому іншому шлюбі. ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ Ухвалою від 21 травня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 . За правилами частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. ІV.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки. Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 . За життя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 належала у рівних частках квартира АДРЕСА_1 . ОСОБА_5 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 . Фактично проживав з 2006 року до дня смерті за адресою: АДРЕСА_3 . Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , яку прийняли шляхом подачі заяви до нотаріальної контори 01 жовтня 2014 року ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , її спадкоємцями є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Рішенням від 14 листопада 2014 року у справі № 523/15536/16-ц Суворовський районний суд м. Одеси встановив факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_5 однією сім`єю з 2006 року до дня смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Рішенням від 26 травня 2015 року Апеляційний суд Одеської області скасував рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2014 року, відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 . Рішенням від 09 квітня 2015 року у справі № 523/20816/14-ц Суворовський районний суд м. Одеси задовольнив позов ОСОБА_2 до ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_1 про визнання права власності у порядку спадкування за законом та визнав за ОСОБА_2 право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 56, 9 кв. м, у тому числі житловою - 38, 4 кв. м, у порядку спадкування як спадкоємицею третьої черги за правом представлення після смерті її двоюрідного брата ОСОБА_5 . Рішенням від 26 травня 2015 року Апеляційний суд Одеської області скасував рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 квітня 2015 року та відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 03 січня 2017 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Русских С. Б. видала ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким спадкоємцем померлого ОСОБА_5 є його двоюрідна сестра ОСОБА_2 . Свідоцтво видано на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_5 . Свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 приватний нотаріус не видавала. За життя ОСОБА_5 був директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Крафтмарин» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнимар». Відповідно до довідки МСЕК від 08 липня 2015 року ОСОБА_5 був особою з інвалідністю 2-ї групи та відповідно до висновку експерта від 09 вересня 2019 року потребував сторонньої допомоги і догляду протягом періоду з 2006 року до дня його смерті. Заочним рішенням від 17 грудня 2014 року у справі № 523/17067/14-ц Суворовський районний суд м. Одеси задовольнив позов ОСОБА_1 до ОСОБА_8 про розірвання шлюбу. Суд розірвав шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 22 січня 1994 року Суворовським відділом реєстрації актів цивільного стану м. Одеси, актовий запис №

55. Суди встановили, що ОСОБА_1 дійсно фактично проживала з ОСОБА_5 з 2006 року до дня його смерті, тобто ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оцінка аргументів, викладених у касаційних скаргах Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно з положеннями статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків. Відмовляючи у задоволенні позову про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , суди першої та апеляційної інстанцій врахували, що позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, що є перешкодою для встановлення факту проживання позивача з ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають правовим висновками Верховного Суду. Так, у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 755/18012/16-ц (провадження № 61-40658св18) Верховний Суд зазначив, що «проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Статтею 25 СК України передбачено, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу. Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України). Аналіз цих норм дозволяє зробити висновок про те, що для застосування положень наведеної статті необхідною умовою є, зокрема, встановлення факту неперебування осіб у будь-якому іншому шлюбі. Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 522/1252/14-ц (провадження № 61-11255св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц (провадження № 61-23286св18), від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18 (провадження № 61-3852св19)». Отже, позовна вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у період з 2006 року до дня його смерті суперечить вимогам статті 25 СК України, оскільки попередній шлюб ОСОБА_1 був розірваний заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2014 року у справі № 523/17067/14-ц, тобто вже після смерті ОСОБА_5 . Установивши, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 у період з 22 січня 1994 року до його розірвання судом заочним рішенням від 17 грудня 2014 року, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтовані висновки про відмову у встановленні факту спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2006 року до дня його смерті. Апеляційний суд правильно зазначив, що та обставина, що ОСОБА_1 фактично не проживала з чоловіком ОСОБА_8 , не має правового значення для вирішення питання про наявність спадкових прав як спадкоємця четвертої черги у неї після смерті ОСОБА_5 , що відповідає наведеним правовим висновкам Верховного Суду. За таких обставин не підлягають врахуванню доводи касаційної скарги про існування нагальної потреби у формуванні правового висновку щодо встановлення факту проживання однією сім`єю у разі перебування у цей час особи у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, коли фактичні шлюбні відносини між подружжям припинилися. Касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів про необхідність відступлення від таких правових висновків Верховного Суду, таких підстав суд касаційної інстанції не встановив. Враховуючи, що за фактичних обставин у справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 у період з 22 січня 1994 року до його розірвання судом заочним рішенням від 17 грудня 2014 року, що є перешкодою у задоволенні позову про встановлення факту проживання позивача з ОСОБА_5 у період часу з 2006 року до 25 червня 2014 року, не підлягають врахуванню правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25 листопада 2019 року у справі № 711/348/17 (провадження № 61-33234св18), щодо набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України. Правовий висновок у зазначеній справі сформований за інших фактичних справи, зокрема позивач не перебувала у іншому шлюбі під час спільного проживання із спадкодавцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Оскільки позовні вимоги про визнання позивача спадкоємцем четвертої черги, зміну черговості одержання права на спадкування та визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом є похідними від вимоги про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, правильними є висновки судів про відмову у задоволенні цих позовних вимог. Доводи касаційної скарги в цій частині висновки рішень судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на правильність вирішення спору не впливають. Оцінка аргументів касаційної скарги щодо законності та обґрунтованості додаткового рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат Заперечуючи проти оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, заявник зазначила, що суди першої та апеляційної інстанцій зобов`язані були з урахуванням обставин і складності справи надати оцінку поданим заявником доказам на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, визначити необхідний фактичних обсяг правової допомоги, співмірність таких витрат, за результатами чого зробити обґрунтований висновок про наявність/відсутність підстав для відшкодування таких витрат і їх розмір. Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина друга статті 137 ЦПК України). Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним щодо предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). У постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Суд першої інстанції зазначив, що не погоджується з остаточним розрахунком часу надання правничої допомоги, який надав адвокат Діхтяр Л. В. Суд дійшов висновку, що з розрахунку потрібно виключити час на виготовлення та збирання інших доказів (1 година), оскільки такі витрати фактично включаються до часу надання відзиву у справі, а також час, витрачений на проїзд транспортом загального користування від офісу адвоката до місця надання правничої допомоги (у суді) та у зворотному напрямку, позапланове очікування адвокатом початку судових засідань у зв`язку з їх затримкою (2 години), оскільки такі витрати часу є недоведеними. У зв`язку з наведеним суд взяв до уваги розрахунок, виходячи з 10 годин *40 % * 1921= 7 684, 00 грн. Перевіряючи додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що до суду першої інстанції наданий остаточний розрахунок розміру винагороди адвоката за надання професійної правничої допомоги, розмір якої становить 9 989, 20 грн на стадії провадження в суді першої інстанції та відшкодування витрат з її наданням, які очікує понести ОСОБА_4 , та сторони підписали акт від 10 березня 2020 року №

2. До апеляційного суду відповідач надала квитанцію про сплату витрати на правничу допомогу у зазначеній сумі. За таких обставин помилковими є доводи касаційної скарги щодо розподілу витрат на правову допомогу, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині є обґрунтованими, з наведенням відповідних мотивів прийняття такого судового рішення. Заявник не спростувала розміру понесених витрат ОСОБА_4 на правничу допомогу. Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, потрібно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Тож питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за обґрунтоване залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 березня 2020 року, додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 березня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді С. О. Погрібний І. Ю. Гулейков О. В. Ступак