Постанова Донецький апеляційний суд № 243/11239/21

Єдиний унікальний номер 243/11239/21 Номер провадження 22-ц/804/617/22 Єдиний унікальний номер 243/11239/21 Головуючий у 1 інстанції Мінаєв І.М. Номер провадження 22-ц/804/617/22 Суддя доповідач Агєєв О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2022 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів Канурної О.Д., Космачевської Т.В., розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу №243/11239/21 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Донбасенерго» в особі структурної одиниці «Слов`янська теплова електрична станція», про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, з апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Донбасенерго» в особі структурної одиниці «Слов`янська теплова електрична станція» на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 листопада 2021 року, ухвалене у складі судді Мінаєва І.М., - ВСТАНОВИВ: У жовтні 2021 ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , звернувся до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області із позовною заявою до ПАТ "Донбасенерго" в особі СО Слов`янська ТЕС про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з 15.04.2015 працював електрослюсарем у СО "Донбасенерго" Слов`янська ТЕС. 19.07.2021 він був звільнений за власним бажанням. Однак, відповідач не здійснив повного розрахунку в день звільнення, не виплатив позивачеві заборговану заробітну плату у сумі 25903 грн., не сплачено компенсацію за 5 календарних днів невикористаної щорічної відпустки та 1 день додаткової відпустки у загальній сумі 4591 грн., матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати у період з 2019 по 2021 в сумі 50502 грн. та вихідну допомогу у сумі 50502 грн. Крім того, оскільки відповідач неправомірно відмовився виплачувати йому заборгованість по заробітній платі в день звільнення 19.07.2021, на підставі ст.117 КЗпП України з відповідача на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку. Просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 25903 грн., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 4591 грн., матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 50502 грн., матеріальну допомогу відповідно до ст.. 44 КЗпП України у розмірі 50502 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2021 по 20.10.2021 у сумі 50502 грн., а також судові витрати. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Донбасенерго» в особі структурної одиниці «Слов`янська теплова електрична станція» задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Донбасенерго» на користь ОСОБА_3 вихідну допомогу при звільненні у сумі 43449,99 грн., матеріальну допомогу на оздоровлення за 2019-2021 у сумі 55934,06 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.07.2021 до 20.09.2021 у сумі 20780,43 грн., а в загальній сумі 120164 грн. 48 коп., з яких підлягають утриманню податки і обов?язкові платежі. В задоволенні іншої частини позову відмовлено, також вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Частково не погодившись з зазначеним рішенням, відповідач ПАТ «Донбасенерго» подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, просив рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 листопада 2021 року скасувати, ухваливши нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. В обґрунтування зазначив, що рішення суду було прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, судом першої інстанції не було враховано, що матеріальна допомога за 2019 рік була нарахована у серпні 2019 року у розмірі 15091,02 грн. та виплачена у повному обсязі. Крім того, матеріальна допомога за 2020 рік була нарахована у лютому 2020 року у розмірі 17524,49 грн. та виплачена у повному обсязі. За таких обставин сума матеріальної допомоги, що підлягає стягненню, повинна складати не 55934,06 грн., а 19561, 85 грн. Отже, загалом на користь позивача необхідно було стягнути 83792, 27 грн. Позивачем відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Частиною 3 ст.3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ціна у позову у даній справі складає 182000 грн., що є меншим ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи, оскільки ціна позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вбачається, що фактично ПАТ «Донбасенерго» оскаржує рішення суду лише у частині стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2019-2020 роки у розмірі 32620,51 грн. Щодо незаконності рішення суду першої інстанції в іншій частині апеляційну скаргу сторонам не подано. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, з наступних підстав. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 15.08.2016 працював на посаді електрослюсаря з обслуговування автоматики та засобів вимірювань Слов`янської ТЕС, що вбачається з копії трудової книжки, виданої на ім?я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наказом № 808-к від 19.07.2021 ОСОБА_1 звільнено 19 липня 2021 на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням. Зі змісту наказу СО ПАТ "Донбасенерго" Слов`янська ТЕС № 808-к від 19.07.2021 вбачається, що ОСОБА_1 звільнений 19.07.2021 за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України з виплатою компенсації за 5 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки та 1 календарний день невикористаної щорічної додаткової відпустки за роботу в шкідливих умовах праці (а.с.6). Згідно розрахункових листків ОСОБА_1 у червні 2021 мав заборгованість по заробітній платі у сумі 20588,52 грн., нараховано заробітну плату у сумі 16834,73 грн., заборгованість на кінець періоду становить 5303,72 грн. 28.07.2021 ОСОБА_2 до СО Слов`янська ТЕС було спрямовано адвокатський запит про надання довідки про заробітну плату ОСОБА_1 з липня 2020 по липень 2021 та відомостей щодо того чи була виплачена ОСОБА_1 матеріальна допомога на оздоровлення та за невикористану відпустку, вихідна допомога, наявність заборгованості по заробітній платі. Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 від 05.11.2021, він працював у ПАТ "Донбасенерго" Слов`янська ТЕС на посаді електрослюсаря з обслуговування автоматики та засобів вимірювання електростанцій, у січні 2021 розмір заробітної плати склав 13257,53 грн., у лютому 2021 - 14960,03 грн., у березні 2021 - 10608,27 грн., у квітні 2021 - 12554,81 грн., у травні 2021 - 13342,71 грн., у червні 2021 - 16834,73 грн., у липні 2021 - 11058,40 грн. Сума заборгованості станом на 05.11.2021 відсутня. Як вбачається з розрахунку середньої заробітної плати звільненого 19.07.2021 ОСОБА_1 , здійсненого в.о. головного бухгалтера, середньоденна заробітна плата складає 629,71 грн., середньомісячна заробітна плата складає 14483,33 грн. З розрахункового листка за липень 2021 на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що йому нараховано заробітну плату у сумі 11058,40 грн., до якої включено компенсацію за невикористані 6 днів відпустки у сумі 2555,25 грн. та 511,05 грн., заборгованість по заробітній платі на кінець періоду становить 16035,48 грн. З наданих відповідачем платіжних доручень та реєстрів на зарахування сум заробітної плати 29.07.2021 ОСОБА_1 було виплачено 2651,86 грн., 18.08.2021 - 2651,86 грн., 03.09.2021 - 4416,59 грн., 15.09.2021 - 8967,03 грн., 20.09.2021 - 8791,42 грн. Як вбачається з колективного договору СО ПАТ "Донбасенерго" "Слов`янська ТЕС" на 2019-2021 роки, роботодавець зобов`язується виплачувати працівникам один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати працівника за попередній календарний рік роботи в товаристві. Матеріальну допомогу на оздоровлення надавати разом з безперервною частиною щорічної відпустки тривалістю не меншою 14 календарних днів на підставі відповідної заяви працівника. Матеріальна допомога на оздоровлення виплачується працівникам, які пропрацювали в товаристві не менше одного року. Згідно довідок про доходи ОСОБА_1 , у 2020 році розмір заробітної плати склав 235369,77 грн., у 2018 та 2019 - 435838,90 грн. У відзиві на позовну заяву, що був поданий відповідачем до суду першої інстанції, зазначено, що матеріальна допомога на оздоровлення не виплачувалась працівникам у зв`язку зі скрутним фінансовим становищем підприємства. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сума заборгованості з оплати праці, яка належить до виплати позивачу, у тому числі сум матеріальної допомоги на оздоровлення, є доведеною. Апеляційний суд погоджується з такими висновками та зазначає наступне. Частиною 1 ст. 94 КЗпП України передбачено, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно з ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Отже, законом передбачено, що при звільненні працівник одержує від підприємства, установи, організації всі суми, зокрема й заробітну плату, одержати яку він має право з урахуванням встановленого належним чином розміру заробітної плати. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Відповідно до статті 8 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша статті 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату. За змістом пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)", усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Заявляючи вимогу про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, представник позивача послався на п.5.39 колективного договору СО ПАТ "Донбасенерго" Слов`янська ТЕС, яким вказано обов`язок роботодавця виплачувати працівникам один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати працівника за попередній рік роботи в товаристві, зазначаючи про відсутність таких виплат за період з 2019 по 2021 рік. У суді першої інстанції відповідач не заперечував факт невиплати зазначеної допомоги, натомість у відзиві вказав про скрутне матеріальне становище підприємства як підставу ненарахування матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що положення колективного договору не містять такої умови для виплати матеріальної допомоги як наявність фінансової можливості, а передбачають обов`язок роботодавця здійснювати таку виплату без наявності будь-яких умов. При цьому апеляційний суд зазначає, що у даному випадку відповідно до загальних приписів ЦПК України тягар доказування лежить на відповідачі. Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, відповідно до якої, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За статтею 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. На підставі ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Зазначаючи про сплату сум матеріальної допомоги за 2019-2020 роки, апелянт не надав належних доказів того, що зазначені суми дійсно були нараховані позивачу та виплачені у повному обсязі. Так, на підтвердження своїх тверджень відповідач надав довідки про доходи за 2019-2020 роки. Однак з них не вбачається факту нарахування позивачеві матеріальної допомоги на оздоровлення у серпні 2019 року та лютому 2020 року, як стверджує відповідач. Розрахункові листи за спірні місяці надані не були. Також відповідач надав розрахунок матеріальної допомоги на оздоровлення, відповідно до якого матеріальна допомога за 2019 рік була нарахована у серпні 2019 року у розмірі 15091,02 грн. та виплачена у повному обсязі. Крім того, матеріальна допомога за 2020 рік була нарахована у лютому 2020 року у розмірі 17524,49 грн. та виплачена у повному обсязі. Апеляційний суд позбавлений можливості прийняти даний розрахунок у якості належного доказу, виходячи з наступного. Згідно частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20) та від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19) зазначено: «Відповідно до частин першої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За змістом статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції». Вищевказаний розрахунок був поданий відповідачем у якості додатку до апеляційної скарги. При цьому відповідач жодним чином не обґрунтовує неможливість своєчасного подання такого доказу до суду першої інстанції. Таким чином, апеляційний суд зазначає, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували перерахування позивачу сум матеріальної допомоги. При цьому апеляційний суд погоджується з розрахунком заборгованості, який зроблено судом першої інстанції, оскільки його було проведено відповідно до фактичних обставин справи та норм законодавства. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність правових висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та на законність оскаржуваного судового рішення не впливають. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року). Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як справа є малозначною, ціна позову у якій менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Донбасенерго» в особі структурної одиниці «Слов`янська теплова електрична станція» залишити без задоволення. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: