LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4817607/20637/21

від 05.05.2022 ·

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/20637/21Головуючий у 1-й інстанції Провадження № 22-ц/817/413/22 Доповідач - Парандюк Т.С. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 травня 2022 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Парандюк Т.С. суддів - Дикун С. І., Шевчук Г. М., за участі секретаря - Дідух М.Є. та сторін -апелянта ОСОБА_1 та її представника адвоката Авдєєнко В.В., відповідача ОСОБА_2 та його представника адвоката Дячук С.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/20637/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 лютого 2022 року, ухваленого суддею Позняк В.М.., повний текст рішення складено 18 лютого 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення виплати аліментів, В С Т А Н О В И В: у листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 у якому з урахуванням збільшеного розміру позовних вимог, просила стягнути з відповідача в її користь 9952,79 грн. пеню за несвоєчасну сплату аліментів за травень-листопад 2021 року на утримання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 В обґрунтування позовних вимог посилаються на те, що відповідач, який проживає окремо від дітей, лише частково сплачує аліменти, які з нього стягуються на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23.06.2021 року по справі № 607/9224/21. Загальний розмір аліментів, який мав сплатити відповідач за період з 26.05.2021 року по 09.11.2021 року становить 23243,35 грн., проте він оплатив лише 17113,32 грн. Тому станом на 09.11.2021 року загальна сума пені за несвоєчасну оплату аліментів відповідачем становить 7829,03 грн. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 лютого 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів в розмірі 3393,58 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь держави 992 гривень 40 копійок судового збору. Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 квітня 2022 року заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 1190 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 судові витрати на правову допомогу у розмірі 3300 грн. В задоволенні решти заяв відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 лютого 2022 року в частині відмови позовних вимог та винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначила, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що зумовило прийняття неправомірного рішення. Відповідач не сплачував добровільно аліментів за обумовленим судовим рішенням, у зв`язку з чим воно виконувалось примусово. При цьому, навіть при примусовому виконанні вказаного рішення мала місце прострочення сплати аліментів за кожний з місяців в період з травня по грудень 2021 року. ОСОБА_2 легковажно розраховував, що роботодавець вчасно сплатить аліменти за рішенням суду, як то вказав суд. Також у справі не встановлено, що несвоєчасна сплата аліментів відповідачем за серпень-листопад 2021 року була зумовлена несвоєчасною виплатою заробітної плати ОСОБА_2 чи неправильним перерахуванням аліментів банками. Представник ОСОБА_2 адвокат Дячук С.І. подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 у якому зазначила, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, оскільки суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність вини у діях ОСОБА_2 щодо виникнення заборгованості по сплаті аліментів за період серпня-листопада 2021 року. ОСОБА_2 не відмовлявся від сплати аліментів, не приховував заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, не змінював місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви, не звільнявся з місця роботи з метою ухилення від сплати аліментів, та ніяким чином не міг вплинути на розрахунок розміру стягнення аліментів із заробітної плати. Відрахування із заробітної плати аліментів проводилось кожного місяця працівниками бухгалтерії лікарні. Дізнавшись про заборгованість, ОСОБА_2 звернувся із заявою до начальника відділу ДВС про відрахування із його заробітної плати 75 % виплат для погашення заборгованості. 15 грудня 2021 року ОСОБА_2 за рахунок кредитних коштів перерахував на депозитний рахунок ДВС 10500 грн для погашення заборгованості. На даний час відсутня заборгованість по аліментах. У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримали з мотивів, викладених в ній ОСОБА_2 та його представник адвокат Дячук С.І. апеляційну скаргу ОСОБА_1 не визнали, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Відповідно до ст. 19, 274 ЦПК України зазначена справа відноситься до малозначних. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені у частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (ст. 369 ч. 3 ЦПК України). Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, доповідача, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення пені за прострочення сплати аліментів за період з 24.06.2021 року до 16.08.2021 року колегією суддів не переглядається, оскільки сторонами не оскаржується. Судом встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 червня 2021 року у справі № 607/9224/21 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 всіх видів доходів, але не менше одного прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку кожного місяця, починаючи стягувати з 26 травня 2021 року і до досягнення кожним з дітей повноліття. На виконання вказаного рішення суду видано виконавчий лист, який позивачкою передано для виконання в відділ ДВС. Постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 15.07.2021 року ВП № 66092143 відкрито виконавче провадження. Як видно із постанови головного державного виконавця від 11.08.2021 року ВП № 66092143, постановлено головному бухгалтеру самостійно нараховувати заборгованість по аліментах з 01.08.2021 року в розмірі 1/3 нарахованої заробітної плати але не менше одного прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку кожного місяця (п.1). Заборонено відповідальній особі з утримання коштів з боржника самостійно змінювати порядок стягнення суми боргу та розмір відрахувань (п.6). 08.11.2021 року ОСОБА_2 звернувся до начальника Відділу державної виконавчої служби у м. Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) із заявою, в якій просив у зв`язку із заборгованістю по аліментах, яка утворилася внаслідок неправильного розрахунку суми виплачуваних аліментів, знімати з його заробітної плати 75% для погашення заборгованості по аліментах. Як видно із виписки з банківського рахунку ОСОБА_1 16.08.2021 року на її рахунок зараховано платежі 9323,34 грн, 17.09.2021 року 2005,31 грн, 05.11.2021 року - 4984,67 грн та 804,05 грн від ВДВС в місті Тернополі (а.с. 8, 9, 10). 15 грудня 2021 року ОСОБА_2 перерахував на депозитний рахунок ДВС 10500 грн, призначення платежу заборгованість по аліментах, яка утворилася внаслідок неправильних відрахувань із заробітної плати (а.с. 63, 64). Згідно розрахунку заборгованості по аліментах від 31.12.2021 року № 91731, проведеного головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у м. Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), в 2021 році підлягало сплаті: травень 875,4 грн сплачено 0; червень 4523 грн сплачено - 0; липень 4523 грн сплачено 9323,34 грн; серпень 4523 грн сплачено 2005,31 грн; вересень 4523 грн сплачено 4855,87грн; жовтень 4523 грн сплачено - 932,85 грн; листопад 4523 грн сплачено 277,73 грн; грудень 4523 грн сплачено 15961,05 грн. Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Згідно з частиною першою статті 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Отже, відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо). Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів. Вказаний висновок підтверджується наступним. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СКУ). Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості. У зв`язку з викладеним Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне уточнити висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 572/1689/16-ц (провадження №61-311св17), зазначивши, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, а не у всіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками. У постанові Верховного Суду від 14.12.2020 року у справі № 661/90/19 Верховний суд зробив висновок, що вина у простроченні сплати аліментів відсутня, оскільки заборгованість по аліментах виникла унаслідок неправильного їх нарахування державним виконавцем, а саме у зв`язку із помилковим тлумаченням останнім норм статті 195 СК України при розрахунку щомісячної суми стягнення для платника аліментів. ОСОБА_2 стверджує, що в серпні 2021 року державним виконавцем передано виконавчий лист для виконання за його місцем роботи, у зв`язку із чим він був позбавлений можливості впливати на відрахування з його заробітної плати аліментів. Крім цього, звертає увагу на те, що заборгованість виникла після перерахунку розміру аліментів виконавчою службою в сторону їх збільшення за результатом звернення позивачки в листопаді, у зв`язку із тим, що в заборгованість включена сума аліментів за період з дня їх присудження до дня звернення стягувача із заявою про стягнення аліментів. Наголошує, що він не ухилявся від сплати аліментів, а навпаки, звернувся із заявою про стягнення 75 % заробітної плати, погасив заборгованість за рахунок кредитних коштів. 19.08.2021 року за вх № 423-05/856 у КНП "Тернопільська обласна комунальна лікарня № 2" зареєстровано супровідний лист головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Семенчук К.І. про направлення для виконання постанови від 11.08.2021 року, винесену при примусовому виконання, виконавчий лист № 607/9224/21 від 08.07.2021, що видав Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області. Згідно з п. 3 постанови "Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника" від 11.08.2021 року, обов`язок відрахування із заробітної плати розміру аліментів покладено на підприємство, тобто на КНП "Тернопільська комунальна міська лікарня № 2". Посилання апелянта на те, що у виникненні заборгованості є вина ОСОБА_2 , не заслуговують на увагу, оскільки заборгованість по аліментах виникла унаслідок неправильного їх нарахування державним виконавцем, а з серпня 2021 року виконавчий лист знаходиться у КНП "Тернопільська комунальна міська лікарня № 2". Дізнавшись про розмір заборгованості зі сплати аліментів відповідач вживав заходів щодо її погашення, а саме 08.11.2021 року звернувся із заявою знімати з його заробітної плати 75 % для погашення заборгованості по аліментах, що свідчить про відсутність його намірів ухилятися від сплати аліментів. Також, 15 грудня 2021 року ОСОБА_2 за рахунок кредитних коштів перерахував на депозитний рахунок ДВС 10500 грн, призначення платежу заборгованість по аліментах, яка утворилася внаслідок неправильних відрахувань із заробітної плати. Про відсутність заборгованості по аліментах не заперечувала ОСОБА_1 . Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вина у простроченні сплати аліментів відповідачем за вказаний період відсутня, а тому підставно відмовив у задоволенні позову в цій частині. Не заслуговують на увагу інші доводи апеляційної скарги, оскільки вони в сукупності зводяться до невірного розуміння позивачем вимог законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин, що не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування, за наведеними у скарзі доводами, апеляційний суд не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 лютого 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але оскарженню в касаційному порядку не підлягають, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 10 травня 2022 року. Головуюча Т.С. Парандюк Судді: С.І. Дикун Г.М. Шевчук

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»