Постанова Київський апеляційний суд № 378/661/21

Справа № 378/661/21 Головуючий 1 інстанція- Скороход Т.Н. Провадження № 22-ц/824/4263/2022 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 05 травня 2022 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 08 листопада 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,- в с т а н о в и в: У вересні 2021 року АТ «Універсал Банк» звернувсядо суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що у жовтні 2017 року банком запущено новий проект monobank, в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засосбом яких є платіжні картки monobank, на яких за заявою клієнта встановлюється кредитний ліміт. Особливістю проекту monobankє те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно без відділень, а Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк» розміщені на офіційному сайті бангку і доступні для ознайомлення. Вказував, що 20 листопада 2017 року між банком і відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг, який включає анкету-заяву позичальника, «Умови обслуговування рахунків фізичної особи», «Тарифи», «Таблицю обчислення вартості кредиту» та «Паспорт споживчого кредиту». Згідно вказаного договору банк надав відповідачу кредит на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку НОМЕР_1 у розмірі 60000 грн. із сплатою 38,4 % річних на суму залишку заборгованості, термін кредитування 99 років, а відповідач зобов`язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування. За умовами кредитного договору позичальник мав своєчасно повертати кредит та проценти щомісячними платежами, однак не виконує цих обов`язків, має заборгованість по сплаті щомісячного мінімального платежу понад 90 днів, у зв`язку з чим уся заборгованість стала простороченою і станом на 15 березня 2021 року становить 121135 грн., з яких тіло кредиту - 121135 грн. Посилаючись на ст.ст.1050, 1054 ЦК України та умови кредитного договору, просив стягнути із відповідача на користь банку заборгованість за кредитом у розмірі 121135 грн. та судові витрати. Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 08 листопада 2021 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» борг у розмірі 121135 грн. та судовий збір у розмірі 2270 грн. Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну - 2 - скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову банку в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та їх недоведеність, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована тим, що позивачем не доведено факт укладання кредитного договору ні у письмовій, ні у елетронній формі, оскільки з анкети-заяви і інших наданих банком документів не вбачається погодження сторонами істотних умов договору кредитування у письмовій формі, зокрема суми кредиту, розміру процентів, пені і штрафу, номеру і строку дії кредитної картки. У анкеті-заяві вказано про укладання договору про надання банківських послуг, а не кредитного договору, а сама заява не містить інформації ні про розмір отриманого ним кредиту чи кредитний ліміт, ні про умови і строки його повернення, як і взагалі не містить відомостей про бажання відповідача отримати кредит чи кредитну картку, а сам факт користування ним послугами банку не свідчить про те, що він є його боржником. Надані банком витяг з Тарифів та Умов обслуговування рахунків фізичних осіб не містять його підпису, як і не містять відомостей, що він з ними ознайомився, а паспорт споживчого кредиту йому ніколи не надавався. У справі немає жодного доказу, який би доводив підписання ним кредитного договору електронним цифровим підписом, а висновок суду з цього проиводу грунтується на припущеннях, що суперечить судові практиці (постанови Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 183/3811/16-ц та постанові від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17). Судом порушено ст.ст.12, 13 Закону України «Про сполживче кредитування» та п.п. 6,7 розділу ІІ «Емісія електронних платіжних засобів положення № 705, оскільки банк був зобов`язаний у письмовій формі укласти з ним договір і надати йому примірник такого договору, правил користування електронним платіжним засобом та тарифів банку під підпис, чого не зробив. З урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 та зважаючи на те, що умови договорів приєднання (ст.634 ЦК України) розробляються банком, останній має підтвердити, що на час укладання договору діяли саме ці умови, а не інші, а недоведеність цього має наслідком відмову у позові. Така позиція міститься у цілому ряді постанов Верховного Суду, зокрема від 21 листопада 2019 року у справі № 621/74/19, від 06 листопада 2019 року у справі № 754/12410/16-ц, від 18 лютого 2020 року у справі № 914/504/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 761/33170/16-ц. Застосування постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 обумовлене принципом правової визначеності, складовою якого є передбачуваність застосування норм законодавства, та їх чіткість і визначеність, на що неодноразово звертав увагу ЄСПЛ у свої рішеннях («Дія 97 проти України»). Незастосування до спірних правовідносин даної висновків Верховного Судук а аналогічних справах порушує принцип правової визначеності, а відтак і право відповідача на справедливий суд. Вказує, що категорично заперечує суму боргу 121135,46 грн., яких він не отримував. Кредитний ліміт встановлено у розмірі 60000 грн., а тому він не міг витратити більше коштів, ніж було надано банком. Судом було безпідставно зараховано до боргу розстрочки, відсотки, неустойки та інші похідні платежі, а списання процентів за прострочення виконання зобов`язання у збільшеному розмірі 6,4 % на місяць є недобросовісною підприємницькою практикою та суперечить положенням ст.10561 ЦК України, яка забороняє банкам в односторнньому порядку збільшувати розмір процентної ставки. Зарахування до тіла кредиту процентів та штрафних санкцій та нарахування процентів на усю суму боргу не відповідає засадам цивільного законодавства: справедливості, добросовісності та розумності. Судом на порушення положень процесуального закону (ст.ст.79, 83, 95, 100 ЦПК України) прийнято до уваги копії наданих - 3 - банком письмових та електронних доказів у вигляді роздруківок, які не є оригіналами письмових чи електронних доказів, оскільки не містять електронних цифрових підписів обох сторін. При ухвалення рішення слід врахувати правові висновки Верховного Суду, які містяться у постановах: від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 13 червня 2018 року у справі № 733/608/16-ц, а щодо електронних документів та їх копій у постановах: від 28 грудня 2019 року у справі № 922ц/788/19, від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19. Він ставить під сумнів відповідність поданої паперової копії договору та достовірність її як доказу, а тому прийняття рішення на підставі такої копії не відповідає вимогам закону ст.ст.77, 78, 79, 83, 95, 100 ЦПК України, ст.1055 ЦК України, ст.7 Закону України «Про електронні документи». Рішення суду не відповідає принципам змагальності та верховенства права, обов`язку суду надати оцінку доказам, вимог до електронних доказів та іншим вимогам щодо законності іобгрунтованості рішення суду. Позивач АТ «Універсал Банк» подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив його позов, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить 121135,36 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справиздійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні із повідомленням учасників справи вирішене в ухвалі апеляційного суду про призначення справи до розгляду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідач ОСОБА_1 не повернув у повному обсязі отримані ним кредитні кошти, що у свою чергу свідчить про порушення прав Універсал Банку як кредитора і необхідність їх захисту шляхом стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 121135,36 грн. Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася. - 4 - Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Судом встановлено, що АТ«Універсал Банк» відкрито новий проект monobank, в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засосбом яких є платіжні картки monobank, на яких за заявою клієнта встановлюється кредитний ліміт. Особливістю проекту monobankє те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно без відділень, а Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк» розміщені на офіційному сайті бангку і доступні для ознайомлення. В рамках вказаного проекту 20 листопада 2017 року між АТ «Універсал Банк» і ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг, який включає анкету-заяву позичальника, Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк» з додатками у вигляді Тарифів, Таблиці обчислення вартості кредиту та Паспорта споживчого кредиту. Підпис анкети-заяви здійснений сторонами за допомогою аналогів власноручного підпису, тобто факсимільного відтворення підписів за допомогою засобів електронного копіювання. Анкета-заява містить докладну інформацію щодо особи ОСОБА_1 , зокрема дату його народження, індивідуальний податковий номер, серію, номер паспорта громадянина України і дату його видачі, адресу проживання, номер мобільного телефону, а також соціальний статус (працівник з повною зайнятістю), службове положення (робітник) та місце роботи, джерело та розмір доходу. В анкеті-заяві містяться відповідні сторінки паспорта ОСОБА_1 та довідка про його РНОКПП, які скопійовані ним та надані до анкети в електронному вигляді, за допомогою яких працівником банку виконана ідентифікація та верифікація клієнта ОСОБА_1 . У анкеті-заяві міститься прохання відповідача відкрити поточний рахунок № НОМЕР_2 у гривні на його ім`я та встановити кредитний ліміт на суму, вказану в додатку відповідно до умов договору та наведених нижче умов. Також, відповідач вказав, що ця анкета-заява разом з Умовами і правлами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту, з якими він ознайомлений, складають договір про надання банківських послуг, укладання якого він підтверджує і зобов`язується виконувати умови вказаного договору. У п.6 анкети-заяви відповідач вказав, що просить вважати наведений у анкеті-заяві зразок його власноручного підпису або його аналоги, а також електронний цифровий підпис, обов`язковими. У цьому ж п.6 анкети-заяви відповідач засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем у вигляді послідовності ряду цифр, який буде використовуватися для накладання електронного цифрового підпису у мобільному додатку з метою засвідчення його дій згідно договору. Відповідач підтвердив в анкеті-заяві, що усі наступні правочини, у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень можуть вчинятися ним та банком з використанням електронного цифрового підпису, а усе листування щодо цього договору здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали. Умови обслуговування рахунків фізичної особи з додатками у вигляді Тарифів, Таблиці обчислення вартості кредиту та Паспорта споживчого кредиту, в якому зазначено про умови кредитування, містять інформацію про їх підписання електроним цифровим підписом обома сторонами договору. - 5 - Також, судом встановлено, що згідно вказаного договору банк надав відповідачу кредит на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку НОМЕР_1 у розмірі 60000 грн. із сплатою 38,4 % річних (3,2 % на місяць) на суму залишку заборгованості терміном на 99 років, а відповідач зобов`язався повертати отримані кредитні кошти та сплатити проценти за їх користування шляхом здійснення щомісячних платежів. Відповідач активував платіжну картку НОМЕР_1 , 02 грудня 2017 року здійснив перше використання кредитних коштів і надалі користувався кредитними коштами та здійснював періодичне погашення кредиту. Останнє погашення кредиту відбулося 31 жовтня 2019 року на суму 13150 грн., після чого оплати на погашення кредиту відповідачем не проводилися. За умовами кредитного договору позичальник мав своєчасно повертати кредит та проценти щомісячними платежами, однак не виконує цих обов`язків, має заборгованість по сплаті щомісячного мінімального платежу понад 90 днів, у зв`язку з чим згідно умов договору уся заборгованість стала простороченою і станом на 15 березня 2021 року становить 121135,36 грн., з яких тіло кредиту - 121135,36 грн. З огляду на встановлені у справі обставини та вимоги закону, суд вірно захистив права позивача як кредитора і стягнув на його користь борг за використаними відповідачем кредитними коштами у розмірі 121135,36 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено факт укладання кредитного договору ні у письмовій, ні у елетронній формі, оскільки з анкети-заяви і інших наданих банком документів не вбачається погодження сторонами істотних умов договору кредитування у письмовій формі, зокрема суми кредиту, розміру процентів, пені і штрафу, номеру і строку дії кредитної картки, у анкеті-заяві вказано про укладання договору про надання банківських послуг, а не кредитного договору, а сама заява не містить інформації ні про розмір отриманого ним кредиту чи кредитний ліміт, ні про умови і строки його повернення, як і взагалі не містить відомостей про бажання відповідача отримати кредит чи кредитну картку, а сам факт користування відповідачем послугами банку не свідчить про те, що він є його боржником, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані з таких підстав. Як вище вказувалося, позивачем АТ«Універсал Банк» відкрито новий проект monobank, в рамках якого відкриваються поточні рахунки фізичним особам, спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки monobank, на яких за заявою клієнта встановлюється кредитний ліміт. Особливістю проекту monobankє те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно без відділень, а Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк» розміщені на офіційному сайті бангку і доступні для ознайомлення. Усі документі, які складають кредитний договір, в тому числі анкета-заява позичальника та Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк» з додатками: «Тарифи», «Таблиця обчислення вартості кредиту» і «Паспорт споживчого кредиту» підписані відповідачем або за допомогою аналогів власноручного підпису, тобто факсимільного відтворення підписів за допомогою засобів електронного копіювання, або за допомогою електронного цифрового підпису, згенерованого у п.6 анкети-заяви. Відхиляючи дані доводи колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно положень ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст.628,629 ЦК України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних - 6 - умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду ( ч.1 ст.638 ЦК України). Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2 ст.638 ЦК України). За правилом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Відповідно до положень ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч.1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч.3). Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 та від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19. Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ст.1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст.3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч.3 ст.11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону). Згідно із ч.6 ст.11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. За правилом ч.8 ст.11 Закону у разі якщо укладення електронного договору - 7 - відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Положеннями ст.12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Як вище вказувалося особливістю проекту АТ «Універсал Банк» monobank є укладення договорів в електронній формі відповідно до розміщених на сайті банку Умов обслуговування рахунків фізичної особи та здійснення банківського обслуговування дистанційно без відділень. З матеріалів справи вбачається, що підпис анкети-заяви здійснений сторонами за допомогою аналогів власноручного підпису, тобто факсимільного відтворення підписів за допомогою засобів електронного копіювання, а Умови обслуговування рахунків фізичної особи з додатками у вигляді «Тарифів», «Паспорта споживчого кредиту» та «Таблиці обчислення вартості кредиту», які містять повну та необхідну інформацію про умови кредитування, підписані електроним цифровим підписом обох сторін договору. Наведене у свою чергу свідчить про належне укладення кредитного договору, в тому числі погодження Умов обслуговування рахунків фізичної особи з додатками, шляхом проставлянняелектронного цифрового підпису сторін. Аналогічна правова позиція сформована у цілому ряді постанов Верховного Суду. Так у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув. Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня2021 року у справі № 234/7159/20. Наведене спростовує доводи відповідача щодо неповідомлення його про умови кредитування та неузгодження усіх істотних умов кредиту. Це ж стосується доводів скарги про те, що у справі немає жодного доказу, який би доводив підписання ним кредитного договору, Тарифів та Умов обслуговування рахунків фізичних осіб електронним цифровим підписом, а паспорт споживчого кредиту йому ніколи не надавався, які спростовуються матеріалами справи і з яких вбачається, що підпис анкети-заяви здійснений сторонами за допомогою аналогів власноручного підпису, тобто - 8 - факсимільного відтворення підписів за допомогою засобів електронного копіювання, а Умови обслуговування рахунків фізичної особи з додатками у вигляді «Тарифів», «Паспорта споживчого кредиту» та «Таблиці обчислення вартості кредиту», які містять повну та необхідну інформацію про умови кредитування, підписані електроним цифровим підписом обох сторін договору. У розділі 3 Паспорта споживчого кредиту (основні умови кредитування з урахуванням побажання споживача), підписаного електронним цифровим підписом відповідача, вкзано зміст кредитування - поновлювальна кредитна лінія з пільговим періодом, максимальний ліміт кредиту у розмірі 100000 грн., строк надання - протягом дня, а у п.3 анкети-заяви, підписаної відповідачем, вказано, що він погоджується із тим, що банк має право на свій розсуд в односторонньому порядку зменшувати або збільшувати розмір дозволеного кредитного ліміту. За бажанням позичальника у мобільному додатку monobank ліміт був встановлений банком у розмірі 60000 грн., що як вище вказано належить до повноважень банку. Таке відповідає Закону України «Про споживче кредитування», який вступив у дію 10 червня 2017 року і відповідно до ч.2 ст.9 якого до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з ч.3цієї статті. Посилання в апеляційній скарзі на те, що згідно ст.1055 ЦК України єдиною можливою формою кредитного договору є письмова форма, а тому судом не дотримані вимоги ст.ст.12, 13 Закону України «Про споживче кредитування» та п.п. 6,7 розділу ІІ «Емісія електронних платіжних засобів положення № 705, оскільки банк був зобов`язаний у письмовій формі укласти з ним договір і надати йому примірник такого договору, правила користування електронним платіжним засобом та тарифи банку під підпис, необгрунтовані та суперечать наведеним вище положенням законодавства, в тому числі приписам Закону України «Про електронну комерцію», який передбачає укладення кредитного договору та його підписання в електронному вигляді. Доводи апеляційної скарги про те, що висновок суду про належне укладення договору та досягнення згоди з усіх істотних умов, суперечить судові практиці, зокрема постановам Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 183/3811/16-ц та постанові від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17, не є релевантними, виходячи зі змісту вказаних постанов. Посилання в апеляційній скарзі на те, що у анкеті-заяві вказано про укладання договору про надання банківських послуг, а не кредитного договору, не спростовують висновків суду про наявність підстав для стягнення боргу. При цьому намагання відповідача провести різницю між назвами договору, а саме «кредитний договір» та «договір про надання банківських послуг» не мають правового значення, оскільки юридичне значення має не назва договору, як помилково вважає скаржник, а юридичний зміст правовідносин, які виникають між сторонами такого договору. Судом незаперечно встановлено, що між сторонами виникли правовідносини саме - 9 - щодо кредитування і позивачем надано відповідачу банківські послуги щодо споживчого кредитування, а не будь-які інші, наприклад ремонт меблів або будівництво нерухомості тощо. Встановлено, що після підписання договору відповідач за допомогою відомого йому коду активував платіжну картку № НОМЕР_1 і починаючи із 02 грудня 2017 року він розпочав використання кредитних коштів, що стверджується довідкою банку, розрахунком боргу та випискою по рахунку та спростовує його доводи про незрозумілість для нього характеру правовідносин, які виникли між сторонами. Отже, відповідач розумів характер надаваних послуг, бо правильно користувався ними, здійснюючи використання наданих кредитних коштів для задоволення власних потреб. Доводи апеляційної скарги про неврахування судом правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 про те, що умови договорів приєднання (ст.634 ЦК України) розробляються банком, а тому останній має підтвердити, що на час укладання договору діяли саме ці умови, а не інші, яка міститься у цілому ряді постанов Верховного Суду, зокрема від 21 листопада 2019 року у справі № 621/74/19, від 06 листопада 2019 року у справі № 754/12410/16-ц, від 18 лютого 2020 року у справі № 914/504/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 761/33170/16-ц, а незастосування до спірних правовідносин висновків даної постанови порушує принцип правової визначеності, складовою якого є передбачуваність застосування норм законодавства, та їх чіткість і визначеність, на що неодноразово звертав увагу ЄСПЛ у свої рішеннях («Дія 97 проти України»), а відтак і порушує право відповідача на справедливий суд, необгрунтовані. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 встановлені інші обставини щодо укладання кредитного договору у паперовій, а не в електронній формі. При цьому апеляційний суд звертає увагу, що у вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що навіть за відсутності узгодження усіх умов договору щодо процентів та пені вимоги банку про стягнення фактично отриманих та використаних позичальником коштів, які не повернуті в добровільному порядку, є обгрунтованими і підлягають до задоволення. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності суми боргу 121135,46 грн., з огляду на встановлення кредитного ліміту у розмірі 60000 грн. та безпідставне зарахування до боргу розстрочки, відсотків, неустойки та інші похідних платежів, а нарахування процентів на усю суму боргу не відповідає засадам цивільного законодавства: справедливості, добросовісності та розумності, необгрунтовані. Згідно п.5.11 п.5 розділу ІІ Умов обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк» клієнт щомісяця зобов`язаний сплачувати щомісячний мінімальний платіж у розмірі та терміни, зазначені в мобільному додатку. При несплаті щомісячного платежуклієнт сплачує штраф згідно тарифів. Банк розглядає будь-який надісланий платіж клієнта як визнання клієнтом даного штрафу у розмірі платежу, що андійшов. Згідно п.5.16 п.5 розділу ІІ Умов у разі порушення сплати щомісячного мінімального платежу понад 90 днів уся заборгованість за кредитом вважається простроченою. На залишок простроченої заборгованості банк нараховує штраф згідно тарифв не бульше 50 % від суми кредиту. При цьому діє процентна ставка у розмірі 0,00001 % річних. Відповідно до п.п.5.23. п.5 розділу ІІ Умов у разі, якщо на рахунку клієнта не вистачає власних коштів для внесення щомісячного мінімального платежу, банк має право самостійно збільшити кредитний ліміт на суму заборгованості клієнта за договором та направити - 10 - відповідні грошові кошти на здійснення щомісячного мінімального платежу, погашення процентів за користування кредитним лімітом та неустойки за прострочені платежі згідно тарифів. З матеріалів справи вбачається, що витрати коштів відповідачем істотно перевищували поповнення рахунку, що призвело до виникнення простроченої заборгованості по поверненню кредиту. У зв`язку з чим починаючи з липня 2019 року відповідачу неодноразово оформлювалася переведення проведених ним платежів (витрат) у розстрочку, які не погашалися позичальником, що у свою чергу призвело до збільшення боргу за кредитом. Окрім того, розмір боргу за кредитом у сумі 121135,36 грн.підтверджується наданою банком випискою по картковому рахунку відповідача за період із 02 грудня 2017 року по 01 березня 2020 року, яка подана до суду першої інстанції і є належним, допустимим, достовірним та достатнім письмовим доказом (ст.ст.76-80 ЦПК України), на підставі якого суд установив розмір боргу позичальника. У виписці чітко відображені як розмір коштів, які використовував відповідач, так і місце їх зняття або оплати, зокрема термінали та банкомати, а також магазини чи торгові організації, із зазначенням населених пунктів та вулиць, де вони розташовані (а.с.128-137). Також у виписці відображено коли і у якому розмірі відбувалося поповнення рахунку та місця (адреси) і спосіб його поповнення. Відповідно до виписки про рух коштів по рахунку за весь час користування карткою відповідачем було проведено витрат на суму 225170,76 грн., водночас внесено коштів на поповнення рахунку у розмірі 104035,40 грн., що у свою чергу свідчить про доведеність заборгованості у розмірі 121135,36 грн. У випадку, якщо відповідач вважає, що наданий позивачем розрахунок невірний, зокрема, що він не відображає всі сплачені ним кошти, чи відображає у іншому (меншому) розмірі, то згідно ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов`язок довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, відповідач був зобов`язаний його спростувати, надавши свій розрахунок чи інші, передбачені ст.76 ЦПК України докази, на його спростування, чого відповідачем не зроблено. Відхиляючи дані доводи, апеляційний суд враховує положення ст.204 ЦК України, яка встановлює презумпцію правомірності правочину і згідно якої вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. В установленому законом порядку укладений між сторонами договір про надання банківських послуг, укладений 20 листопада 2017 року, недійсним не визнаний, і не є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, а тому його презумпція правомірності боржником не спростована, а відтак ставити під сумнів правомірність укладеного договору у суду підстави відсутні. Посилання у скарзі на те, що списання процентів за прострочення виконання зобов`язання у збільшеному (подвійному) розмірі 6,4 % на місяць замість стандартного 3,2 % є недобросовісною підприємницькою практикою та суперечить положенням ст.10561 ЦК України, яка забороняє банкам в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки, не грунтуються на зазконі. За змістом частин 1-3 ст.10561 ЦК України (в редакції на час укладання кредитного договору) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором - 11 - визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Отже, дана норма забороняє збільшувати фіксовану процентну ставку в односторонньому порядку, тобто без погодження із позичальником. В даному випадку позичальником ОСОБА_1 при укладанні договору, в тому числі ознайомленні і підписанні Умов обслуговування рахунків фізичної особи з додатками у вигляді «Тарифів», «Паспорта споживчого кредиту» та «Таблиці обчислення вартості кредиту» було погоджено, що у випадку невиконання зобов`язань щодо повернення кредиту застосовується збільшена процентна ставка - 6,4 % на місяць, яка і була застосована банком при невиконанні позичальником умов договору щодо своєчасного повернення кредитних коштів. Тобто, дана процентна є погодженою сторонами договору. Водночас стандартна процентна ставка за договором 3,2 % на місяць банком не змінювалася і є чинною. Твердження у скарзі про порушення судом положень процесуального закону (ст.ст.79, 83, 95, 100 ЦПК України), оскільки судом прийнято до уваги копії наданих банком письмових та електронних доказів у вигляді роздруківок, які не є оригіналами письмових чи електронних доказів, оскільки не містять електронних цифрових підписів обох сторін, не є письмовими доказами згідно ст.100 ЦПК України безпідставні. В даному випадку скаржник намагається вихопити частину формулювання із контексту змісту усієї норми 100 ЦПК України. Так відповідно до ч.3 ст.100 ЦПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у встановленому законом порядку. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Отже, подані банком належним чином засвідчені копії електронних доказів, а саме анкета-заява позичальника та Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк» з додатками: «Тарифи», «Таблиця обчислення вартості кредиту» і «Паспорт споживчого кредиту» є належними доказами і підстави неприймати їх до уваги відсутні. Це ж стосується посилань правові висновки Верховного Суду, які містяться у постановах: від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 13 червня 2018 року у справі № 733/608/16-ц, а щодо електронних документів та їх копій у постановах: від 28 грудня 2019 року у справі № 922ц/788/19, від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19, де встановлені інші фактичні обставини справи. У випадку, якщо відповідач ставить під сумнів дійсність та відповідність поданої позивачем паперової копії договору та достовірність її як доказу, то він вправі звернутися до правоохоронних органів щодо шахрайських дій відповідної особи. Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду не відповідає принципам змагальності та верховенства права, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки суд забезпечив сторонам можливість у повному обсязі висловити суду свою позицію та подати докази на її підтвердження, чим сторони скористалися і кожна подала відповідні процесуальні документи, які є у справі. В тому числі сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи 08 листопада 2021 року, що стверджується повідомленнями про вручення рекомендованих відправлень, однак не скористалися своїм правом бути присутніми при розгляді справи. Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі і відзиві з огляду - 12 - на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає. Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення залишити без задоволення. Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 08 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: