Постанова 4824 № 752/25660/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 травня2022 року м. Київ справа № 752/25660/19 провадження № 22-ц/824/1437/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач) суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф. учасники справи: позивач - Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» відповідач - ОСОБА_1 розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 травня 2020 року у складі судді Плахотнюк К.Г. у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» в особі заступника директора департаменту претензійно-позовної роботи Плясуна О.І. звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 6 487,06 грн, 3 % річних у розмірі 467,14 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 628,73 грн, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що ОСОБА_1 у період з липня 2016 року по 31 серпня 2016 року була споживачем послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору № 1 про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових мереж) від 01 грудня 2015 року, жодних повідомлень про відмову від надання зазначених послуг від ОСОБА_1 не надходило. Вказувало, що 01 вересня 2016 року між ПрАТ «АК «Київводоканал» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та послуги водовідведення холодної та гарячої води (з використанням внутрішньо будинкових систем) за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно з 01 вересня 2016 року по теперішній час позивач надає, а відповідач споживає послуги за цим же договором, однак своє зобов`язання своєчасної оплати спожитих послуг у порядку, передбаченому договором, за період з 01 липня 2016 року по 30 вересня 2019 року не виконує, має заборгованість у розмірі 6 487,06 гривень. Уважало, що у зв`язку з простроченням оплати спожитих житлово-комунальних послуг, за правилами ст. 625 ЦК України, відповідач має також сплатити на користь ПрАТ «АК «Київводоканал» штрафні санкції, а саме: 467,14 грн - 3 % річних та 1 628,73 грн - інфляційних втрат. На підставі викладеного, просило позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 травня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «АК «Київводоканал» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 6 487,06 грн, 3 % річних у розмірі 467,14 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 628,73 грн, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921 грн, що разом становить належну до стягнення суму коштів у розмірі 10 503,93 грн. Не погоджуючись з указаним заочним рішенням, 17 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване заочне рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду прийняте з порушенням вимог матеріального права та неправильним застосуванням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи. Зауважує, що рішення суду повністю порушує її права, є упередженим та незаконним, оскільки суд прийняв рішення з одностороннім аналізом доказів, поданих позивачем, не викликав її до суду, не надсилав повідомлення належним та допустимим способом, обмежив відповідача у реалізації прав споживача та надання доказів суду на спростування викладених доводів у позовній заяві. Вважає, що позовна заява є надуманою та не містить переконливих доводів про порушення відповідачем Закону України «Про житлово-комунальні послуги» щодо сплати за спожите водопостачання та водовідведення. Вказує, що в позові відсутні докази, якими підтверджуються правовий статус відповідача щодо квартири, з утримання якої виник спір. Стверджує, що позивач безпідставно нарахував до сплати за спожите водопостачання на сім`ю із шести осіб, в той час як в квартирі зареєстровано п`ять осіб з жовтня 2017 року. На думку апелянта, позивач, звернувшись у грудні 2019 року з позовом, пропустив строк позовної давності, оскільки період стягнення зазначений останнім з 01 липня 2016 року по 30 вересня 2019 року. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат у порядку статті 625 ЦК України, посилається на те, що на території України з 03 квітня 2020 року запроваджено карантин і заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені). 27 січня 2022 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» - Гуртової К.В., в якому остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Зокрема зазначає, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки такий строк переривався частковою сплатою відповідачем за послуги з водопостачання та водовідведення. Зауважує, що позивач не заявляв вимог про стягнення неустойки (штрафів, пені). Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд апеляційної скарги проводиться у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не виконує належним чином свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати спожитих в період з липня 2016 року по 30 вересня 2019 року послуг з водопостачання та водовідведення, внаслідок чого має заборгованість у розмірі 6 487,06 грн, а також має сплатити 3 % річних у розмірі 467,14 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 628,73 грн в порядку, встановленому статтею 625 ЦК України. Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 01 липня 2016 року по 30 вересня 2019 року була споживачем послуг з централізованого постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових мереж) за адресою: АДРЕСА_2 . 01 вересня 2016 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 0982840 про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових мереж). Відповідно до п.п. 1.1., 1.3. Договору № 0982840, ПрАТ «АК «Київводоканал» зобов`язується надавати споживачу відповідної якості послуги з централізованого постачання холодної води та послуги з водовідведення холодної та гарячої води (з використанням внутрішньо будинкових систем), а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором; розрахунковим періодом є календарний місяць. За договором застосовується щомісячна система оплати послуг. Платежі вносяться споживачем не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Жодних повідомлень про відмову від надання зазначених послуг від ОСОБА_1 не надходило. Згідно розрахунку заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за період з липня 2016 року по вересень 2019 року в результаті не виконання належним чином своїх зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати спожитих послуг у ОСОБА_1 виникла заборгованість у розмірі 6 487,06 грн. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Між позивачем та відповідачем склалися відносини у сфері житлово-комунальних послуг, які регулюються положеннями Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон). Згідно пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Відповідно до частин другої-четвертої статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Частиною першою статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. За змістом ст. 13 Закону, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Статтею 67 ЖК України встановлено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електричну і теплову енергію й ін. послуги) визначається за затвердженими у встановленому порядку тарифами. Згідно зі статтею 68 ЖК України споживачі зобов`язані своєчасно вносити плату за комунальні послуги. Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» (далі - Правила), передбачено, що договір про надання послуг укладається між виконавцем послуг і споживачем. Відсутність укладеного договору не звільняє споживачів від сплати за фактично надані послуги. Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, постачання холодної та гарячої води, плата за житлово-комунальні послуги вноситься власниками квартир, наймачами та орендарями щомісяця, не пізніше 20 числа, що настає за розрахунковим. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води та теплової енергії або до затверджених нормативів (норм) споживання. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» споживач зобов`язаний своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення. Згідно пункту 6 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг. Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг. Отже, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу, відповідачам), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги згідно з чинними тарифами. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції, встановивши, що між ПрАТ «АК «Київводоканал» та ОСОБА_1 фактично існували правовідносини по наданню послуг з водопостачання та водовідведення і користування такими послугами, позивач виконував свої зобов`язання по наданню таких послуг, а відповідач, будучи споживачем цих послуг, зобов`язання по їх оплаті у повному обсязі не виконувала, про тимчасову відсутність у житловому приміщенні не повідомляла, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за фактично спожиті послуги у розмірі 6 487,06 грн. Щодо вимог позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат колегія виходить з наступного. Звертаючись до суду з позовом, ПрАТ «АК «Київводоканал» у зв`язку з простроченням оплати спожитих житлово-комунальних послуг ОСОБА_1 , просило стягнути на його користь також штрафні санкції, а саме: 3 % річних у розмірі 467,14 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 628,73 грн. Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України. Зважаючи на викладене, доводи апелянта щодо неправомірності нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки на території України з 03 квітня 2020 року запроваджено карантин і заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), є неспроможними та не заслуховують на увагу суду. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасну та не в повному обсязі оплату послуг з водовідведення та водопостачання. Безпосередньо в апеляційній скарзі відповідач заявляє про порушення позивачем строку позовної давності при зверненні з позовом до суду. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Матеріалами справи встановлено, що до суду з позовом ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулося 10 грудня 2019 року та просило стягнути з відповідача заборгованість за послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01 липня 2016 року по 30 вересня 2019 року. Як убачається з розрахунку заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за період з липня 2016 року по вересень 2019 року ОСОБА_1 періодично сплачувала кошти за водопостачання та водовідведення, зокрема у лютому 2018 року - 15,50 грн, у травні 2018 року - 14,42 грн, у липні 2018 року - 15,64 грн, у грудні 2018 року - 9,50 грн. Таким чином, зважаючи на те, що відповідач визнавала наявність боргу та частково його погашала, позовна давність переривалася, а отже строк на звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості за період з 01 липня 2016 року по 30 вересня 2019 року ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» не пропущено. Згідно з вимогами статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Як зазначено в частині 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. За правилами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Вказані норми процесуального права вказують на необхідність доведення стороною, що звернулась до суду, належними та допустимими доказами вимог, що нею заявлені. Аргументи апеляційної скарги щодо відсутності доказів надання ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення спростовуються встановленими судами фактичними обставинами справи. Безпідставними є доводи апелянта про відсутність доказів споживання відповідачем послуг з водопостачання та водовідведення, ураховуючи, що згідно з наявними в матеріалах справи доказами такі послуги надавались відповідачу за адресою її місця реєстрації, при цьому остання на виконання вимог статей 78, 81 ЦПК України, не надала допустимих доказів на спростування зазначеного. Посилання відповідача на безпідставне нарахування позивачем заборгованості за спожите водопостачання на сім`ю із шести осіб, в той час як в квартирі зареєстровано п`ять осіб з жовтня 2017 року, не спростовують правильності розрахунку позивача, оскільки на спростування цього розрахунку відповідач власного не надала. При цьому, укладаючи з позивачем договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення від 01 вересня 2016 року, ОСОБА_1 особисто зазначила склад сім`ї - 6 осіб. Відомості про звернення відповідачем до позивача за перерахунком у матеріалах справи відсутні. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, що в позові відсутні докази, якими підтверджується правовий статус відповідача щодо квартири, з утримання якої виник спір, є непереконливими з огляду на те, що ОСОБА_1 не спростовано належними та допустимими доказами наявності в неї обов`язку по оплаті отриманих житлово-комунальних послуг. Окрім того, сама ОСОБА_1 долучає до своєї апеляційної скарги копії квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг, у тому числі, за водопостачання та водовідведення, платником в яких зазначена ОСОБА_1 . До того ж, вищевказані копії квитанцій не є належним доказом на підтвердження відсутності заборгованості у відповідача, оскільки такі квитанції не стосуються спірного періоду нарахування заборгованості. Виходячи з викладеного, колегія уважає, що суд першої інстанції, належним чином дослідивши наявні у справі докази, надавши їм належну правову оцінку, зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі. Разом з тим, як убачається з матеріалів справи та на це посилається ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі, судом першої інстанції ухвалено заочне рішення за її відсутності, щодо належного повідомлення якої у справі відсутні відповідні докази. На підставі статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів. При цьому в матеріалах справи повинні бути належні докази такого повідомлення. Якщо відповідні докази відсутні, то відповідач не може вважатися повідомленим належним чином, і підстав для заочного розгляду справи не існує. У матеріалах справи міститься конверт та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою «копія ухвали та копія позовної заяви», направлений судом на адресу ОСОБА_1 та повернений за закінченням терміну зберігання (а.с. 28), що свідчить про неналежне повідомлення відповідача. Таким чином, 14 травня 2020 року суд першої інстанції розглянув справу за відсутності позивача і відповідача та ухвалив заочне рішення, не перевіривши при цьому отримання судової повістки відповідачем. Нормами пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Виходячи з наведеного, колегія суддів доходить висновку, що розглянувши справу за відсутності ОСОБА_1 , місцевий суд порушив норми процесуального права, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. За таких обставин, доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи, що позбавило її права на участь у судовому засіданні, є обґрунтованими, а порушення судом норм процесуального права є підставами для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового. Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючі докази, мають обов`язок обґрунтовувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією. Відповідно до статті 374 ЦК України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а заочне рішення місцевого суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом з тим, ураховуючи, що скасування заочного рішення суду першої інстанції зумовлено порушенням норм процесуального права, а саме, ухвалення рішення за відсутності відповідача без його належного повідомлення, та не призвело до ухвалення іншого по суті рішення, ніж оскаржуване, підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду слід покласти на відповідача. Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - задовольнити частково. Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 травня 2020 року - скасувати. Позов Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (код ЄДРПОУ 03327664, місцезнаходження: 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. № 1-А) заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 6 487,06 грн, 3 % річних у розмірі 467,14 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 628,73 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 921 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий В.А. Кравець Судді О.В. Желепа О.Ф. Мазурик