Постанова Київський апеляційний суд № 369/8818/20

Справа № 369/8818/20 Головуючий 1 інстанція- Дубас Т.В. Провадження № 22-ц/824/4604/2022 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 05 травня 2022 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди,- в с т а н о в и в: У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувсядо суду із вказаним позовом в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 ,який надалі уточнив і мотивував тим, що 01 жовтня 2018 року близько 09 години 30 хв. на перехресті вулиць Богдана Хмельницького та Петра Сагайдачного в м.Боярка Києво-Святошинського району Київської області відповідачка ОСОБА_3 , керуючи автомобілем ВАЗ-21099 р.н. НОМЕР_1 , здійснила наїзд на його малолітню доньку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка внаслідок наїзду отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому остеоепіфізеоліз дистального відділу правої великогомілкової кістки зі зміщенням уламків, закритий перелом правої малогомілкової кістки у нижній третині зі зміщенням уламків. Донька двічі, а саме: із 01 по 18 жовтня 2018 року та із 03 по 10 червня 2019 року перебувала на стаціонарному лікуванні у Київській обласній клінічній лікарні, їй було зроблено три операції, після яких вона лікувалася амбулаторно за місцем проживання. 01 жовтня 2018 року слідчий СВ Києво-Святошинського ВП ГУНП у Київській області вніс відомості про подію до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, однак листом від 23 грудня 2019 року слідчий повідомив про закриття даного кримінального провадження. Вказував, що внаслідок наїзду його доньці ОСОБА_4 заподіяно моральну шкоду, яка виражається у отриманих нею сильних фізичних і моральних стражданнях, душевних хвилюваннях, які призвели до негативних та непоправних змін у звичних умовах життя. Це, зокрема, щоденні думки і спогади про подію, перенесений під час травмування і послідуючого лікування сильний фізичний біль і психологічний стрес, страх та тривога, що рухливість не відновиться і буде обмеженою, емоційна напруга, роздратованість, бажання уникати контактів і спілкування з оточуючими, важкість виконання повсякденних дій, неможливість протягом тривалого часу самостійно одягнутися, митися та обслуговувати себе, постійний фізичний біль і дискомфорт при одяганні, пригнічений настрій і відсутністьбажань, мрій та планів на майбутнє. Донька навчалася у 8 класі Боярського - 2 - академічного ліцею «Гармонія», але внаслідок отриманої травми і тривалого лікування не відвідувала школу, займалася індивідуально, рівень її успішності знизився. Завдану моральну шкоду оцінив у розмірі 70000 грн. З огляду на те, що на час заподіяння шкоди цивільно-правова відповідальність відповідачки, яка керувала джерелом підвищеної небезпеки застрахована не була, саме відповідачука несе відповідальність за завдану шкоду. У зв`язку з наведеним просив стягнути з відповідачки на його користь завдану моральну шкоду у розмірі 70000 грн. та судові витрати. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. Не погоджуючись із рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким його вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на невірне з`ясування судом змісту спірних правовідносин та обставин справи і неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована помилковістю висновків суду щодо недоведеності факту порушення цивільних прав його доньки з боку відповідачки та недоведеністю заподіяння їй шкоди внаслідок ДТП. Суд не врахував, що шкоду завдано джерелом підвищеної небезпеки, за що передбачена відповідальність незалежно від вини, а тому закриття кримінального провадження по факту наїзду на доньку не звільняє відповідачку від відповідальності за заподіяну шкоду, оскільки вона не довела, що щкоду завдано внаслідок непереборної лили або умислу потерпілого. Окрім того, помилковим є висновок суду щодо недоведеності розміру шкоди, оскільки позивачем наведено як тривалість, так і глибуну страждань потерпілої внаслідок травми. Відповідачка ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу, де вказала, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить 70000 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та - 3 - заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що 01 жовтня 2018 року близько 09 години 30 хв. на перехресті вулиць Богдана Хмельницького та Петра Сагайдачного в м.Боярка Києво-Святошинського району Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля ВАЗ-21099 р.н. НОМЕР_1 під керуванням відповідачки ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка керувала велосипедом. Внаслідок ДТП малолітня ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому остеоепіфізеоліз дистального відділу правої великогомілкової кістки зі зміщенням уламків, закритий перелом правої малогомілкової кістки у нижній третині зі зміщенням уламків і двічі, а саме: із 01 по 18 жовтня 2018 року та із 03 по 10 червня 2019 року перебувала на стаціонарному лікуванні у Київській обласній клінічній лікарні. Також, судом встановлено, що 01 жовтня 2018 року слідчий СВ Києво-Святошинського ВП ГУНП у Київській області вніс відомості про подію до ЄРДР, номер провадження № 12018110200005748, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України. Постановою старшого слідчого Фастівського РУП ГУ НП в Київській області від 02 листопада 2021 року кримінальне провадження № 12018110200005748 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, закрите за відсутністю в діях ОСОБА_3 складу вказаного кримінального правопорушення. Докази про забезпечення цивільно-правової відповідальності відповідачки ОСОБА_3 , яка керувала джерелом підвищеної небезпеки, останньою не надано і такі у справі відсутні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивачем не надано суду жодного доказу спричинення його малолітній доньці ОСОБА_4 моральної шкоди внаслідок ДТП, не зазначено та не доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачки ОСОБА_3 та настанням будь-яких негативних наслідків внаслідок таких дій для дочки позивача, в тому числі у вигляді моральної шкоди. При цьому суд виходив з того, що для відшкодування моральної шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263-264 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них. Вирішуючи спір, суд не врахував, що ушкодження здоров`я малолітній ОСОБА_4 завдано джерелом підвищеної небезпеки, а саме автомобілем, яким керувала відповідачка. Водночас велосипед, на якому рухалася ОСОБА_4 , не є джерелом підвищеної небезпеки, оскільки цей транспортний засіб не має двигуна, а рухається внаслідок дії мускульної сили людини, яка знаходиться на ньому, отже, його експлуатація є повністю контрольованою (правова позиція Верховного Суду у постанові від 10 січня 2019 року у справі № 350/1425/17). Відповідно до п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди - 4 - завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Згідно з ч.5 ст.1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Отже, відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за завдану шкоду має свої особливості, які полягають у тому, що володілець відповідає незалежно від вини, а звільнення його від відповідальності за завдану шкоду можливе за умови доведеності завдання шкоди внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Такі ж роз`яснення містить постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», згідно п.4 якого розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (ч.2 ст.1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст.1187 ЦК, п.1 ч.2 ст.1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи або закриття кримінального провадження не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК. Згідно п.7 вказаної постанови пленуму ВССУ під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (п.1 ч.1 ст.263 ЦК), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид). За таких обставин висновки суду про недоведеність вини відповідачки є помилковими, оскільки не мають правового значення. Окрім того, колегія суддів не може погодитися з висновками суду про те, що позивачем не надано суду жодного доказу спричинення його малолітній доньці ОСОБА_4 моральної шкоди внаслідок ДТП. Судом незаперечно встановлено, що малолітня отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, які потребували тривалого лікування. ОСОБА_4 двічі, а саме: із 01 по 18 жовтня 2018 року та із 03 по 10 червня 2019 року перебувала на стаціонарному лікуванні у Київській обласній клінічній лікарні, їй було зроблено три операції, після яких вона лікувалася амбулаторно за місцем проживання. Очевидно та поза всяким розумним сумнівом отримання малолітньою тілесних ушкоджень у вигляді закритих переломів правих великогомілкової та малогомілкової кісток спричинило як фізичні, так і душевні стражжання, вимушені зміни у житті, що за змістом ст.23 ЦК України доводить факт завдання моральної шкоди. - 5 - Суд наведеного не врахував та не дав належної оцінки, що призвело до неправильного вирішення спору. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п.113,114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17). З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. Вирішуючи спір апеляційний суд керується наступним. Відповідно до положень ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Загальні підстави цивільно-правової відповідальності за завдану моральну шкоду в деліктних (позадоговірних) відносинах передбачені ч.1 ст.1167 ЦК України, відповідно до положень якої моральна шкода, завдана особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини. Відповідно до положень ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної чи юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. За положеннями ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку, якщо ця особа не доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або з умислу потерпілого. З огляду на презумпцію вини відповідачки як завдавача шкоди, а також недоведеність відповідачкою того факту, що шкоди було завдано нею внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої, відповідальність за завдану моральну шкоду несе відповідачка. Судом встановлено, що внаслідок ДТП, яка сталася 01 жовтня 2018 року на перехресті вулиць Богдана Хмельницького та Петра Сагайдачного в м.Боярка за участю автомобіля ВАЗ-21099 р.н. НОМЕР_1 під керуванням відповідачки ОСОБА_3 малолітня ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження і їй було завдано моральної шкоди. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у постанові від 10 січня 2019 року у справі № 350/1425/17, де залишаючи без змін судові рішення про відшкодування шкоди водієм автомобіля внаслідок наїзду на велосипедиста, Верховний Суд - 6 - вказав, що оскільки ДТП сталася внаслідок необережності потерпілого, а відповідачем Правил дорожнього руху порушено не було та він не мав можливості уникнути зіткнення, суд обгрунтовано зменшив розмір відшкодування завданої моральної шкоди, вірно вказавши, що відповідач, будучи власником джерела підвищеної небезпеки, зобов`язаний відшкодувати моральну шкоду, незалежно від своєї вини. Вирішуючи питання про розмір моральної шкоди колегія суддів керується таким. Відповідно до положень ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Судом встановлено, що внаслідок ДТП малолітня ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, які потребували тривалого лікування. ОСОБА_4 двічі, а саме: із 01 по 18 жовтня 2018 року та із 03 по 10 червня 2019 року перебувала на стаціонарному лікуванні у Київській обласній клінічній лікарні, їй було зроблено три операції, після яких вона лікувалася амбулаторно за місцем проживання. Характер отриманих малолітньою тілесних ушкоджень у вигляді закритих переломів правих великогомілкової та малогомілкової кісток спричинили фізичний біль та моральні страждання, вимушені зміни у житті, незручності тощо, пов`язані із отримангння травми і неможливістю самостійно обслуговувати себе у побуті, реалізувати свої звички у повсякденному житті, вимушені змінами. Водночас, відповідно до приписів ч.2 ст.1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Судом встанолено, що відповідно до постанови старшого слідчого Фастівського РУП ГУ НП в Київській області від 02 листопада 2021 року про закриття кримінального провадження № 12018110200005748 дії ОСОБА_3 не стали причиною ДТП, вона не мала технічної можливості попередити зіткнення з малолітньою ОСОБА_4 , яка рухалася на велосипеді і порушила ПДР. З урахуванням наведеного є передбачені законом підстави для зменшення розміру відшкодування. За таких обставин з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань потерпілої, погіршення її здібностей та вимушених змін у житті, їх тривалості та позбавлення його можливості їх реалізації, наявність змін у її житті у зв`язку із травмами та інших обставин, які мають значення для справи, враховуючи, що ДТП сталася внаслідок необережності потерпілої, а також з урахуванням вимог розумності і справедливості, суд зменшує розмір відшкодування завданої позивачці моральної шкоди та визначає її у розмірі 15000 грн. Доводи відзиву ОСОБА_3 про те, що автомобіль не рухався, а відтак вона не має нести відповідальність за заподіяння шкоди, необгрунтовані. Судом незаперечно встановлено, що на момент ДТП за кермом автомобіля ВАЗ-21099 р.н. НОМЕР_1 перебувала відповідачка ОСОБА_3 , яка керувала цим автомобілем як джерелом підвищеної небезпеки та використовувала його за призначенням, рухалася у визначеному нею напрямку, перебувала на проїжджій частині вулиці, даний автомобіль не був припаркований на узбіччі, або не стояв у дворі будинку. Наведене свідчить, що відповідачка використовувала автомобіль за призначенням, рухаючись, а відтак даний автмообіль є джерелом підвищеної - 7 - небезпеки. Той факт, що відповідачка пригальмувала, виявивши яму на дорозі не свідчить, що автомобіль перестав бути джерелом підвищеної небезпеки. Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі і відзиві, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. При розгляді справи в суді першої інстанції позивачем подано докази щодо полнесення витрат на правничу допомогу у розмірі 12522,90 грн., зокрема договір про надання правової допомоги, довідку про вартість послуг, акт виконаних робіт, квитанцію про сплату коштів. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд покладає на відповідачку витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2021 року скасувати і ухвалити нове, яким позов задоволити частково. Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 15000 гривень та витрати на правничу допомогу у розмірі 2700 гривень. В решті позову відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: