Постанова 4824 № 367/3253/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач - Кулікова С.В. № 22-ц/824/4894/2022 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 367/3253/15-ц 23 лютого 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кулікової С.В. суддів - Болотова Є.В. - Музичко С.Г. при секретарі - Климчук Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 червня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Пархоменко О.В., у цивільній справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_2 про визнання недійсними рішення ради, державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки,- в с т а н о в и в : У травні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» (далі - КП «Святошинське лісопаркове господарство»), ОСОБА_2 , про визнання недійсними рішення ради, державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки. Позов прокурора мотивований тим, що за результатами вивчення законності розпорядження землями лісогосподарського призначення прокуратурою області виявлено порушення вимог законодавства під час прийняття Гостомельською селищною радою Бучанського району Київської області рішення від 11 березня 2010 року № 1298-50-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», відповідно до якого ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку, площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 . На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 отримала державний акт серії ЯЛ № 217598 на право власності на земельну ділянку за вищевказаною адресою. Відповідно до договору купівлі-продажу від 26 серпня 2010 року ОСОБА_2 відчужила спірну земельну ділянку ОСОБА_1 . Зазначена земельна ділянка належить до земель державної власності лісогосподарського призначення і перебуває у постійному користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство», а її передача у власність фізичній особі відбулася з порушенням норм Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Лісового кодексу України (далі - ЛК України). Кабінет Міністрів України погодження для вилучення земельної ділянки з постійного користування КП «Святошинське лісопаркове господарство» не надавав. Вказана земельна ділянка, відведена Гостомельською селищною радою Бучанського району Київської області під забудову, є територією Національного природного парку «Голосіївський» та належить до земель природно-заповідного фонду. Згідно зі статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, серед іншого, і розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Таким чином, позивачем за цим позовом є Кабінет Міністрів України, який відповідно до закону є розпорядником земель природоохоронного призначення. Також прокурор зазначав, що про допущені порушення прокуратура довідалася лише після перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної на підставі постанови про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року № 51, тому позовна давність при пред`явленні позову не пропущена. На підставі викладеного, прокурор просив суд: - визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 ; - визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 217598, виданий ОСОБА_2 , площею 0,1 га, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 ; - витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку, площею 0,1000 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1 . Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 01 червня 2018 року в задоволенні позову відмовлено, з тих підстав, що прокурор звернувся з позовом до суду з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем. Не погоджуючись з таким рішенням суду, перший заступник прокурора Київської області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01.06.2018 року та прийняти постанову, якою позов першого заступника прокурора Київської області задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про сплив строку позовної давності, наділивши прокурора статусом самостійного позивача та дійшов передчасного висновку про початок перебігу позовної давності з дня ймовірної поінформованості саме прокурора про порушення прав держави під час виділення спірної земельної ділянки, що не відповідає вимогам ч. 1 ст. 261 ЦК України про початок перебігу строку позовної давності з часу, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Вказував на те, що згідно протоколу п`ятдесятої сесії п`ятого скликання Гостомельської селищної ради вбачається, що будь - якої сесії 11.03.2010 р. радою не проводилось, оскільки цей протокол датований 18.03.2010. Однак, згідно порядку денного сесії ради від 18.03.2010 р. рішенням за № 1298-50-У затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок 60 громадянам (включно і ОСОБА_2 ). Посилався на те, що прокурору стало відомо про порушення інтересів держави через прийняття селищною радою спірного рішення, яким відведено у т.ч. і спірну земельну ділянку (одночасно з низкою інших у складі єдиного лісового масиву) у приватну власність для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, лише за результатами вивчення законності розпорядження землями лісу на території Гостомельської селищної ради під час проведення перевірки на підставі постанови від 16.05.2014 № 51 із залученням для повного всебічного та об`єктивного дослідження вказаних питань Державної інспекції сільського господарства у Київській області. Разом з тим, з урахуванням положень ст. 261 ЦК України, судом першої інстанції належним чином не встановлено, з якого моменту власне у Кабінету Міністрів України виникло право на звернення до суду. Вказував, що жодних доказів про одержання Кабінетом Міністрів України оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування від 11.03.2010 №1298-50-У і доданих до нього матеріалів відповідачами не надано та матеріали справи не містять, що вказує на прийняття судом рішення у порушенням вимог ч. 6 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України на підставі припущень та безпідставність застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строків позовної давності, передбачених ст. 267 ЦК України. Постановою Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним рішення Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 . Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 217598, площею 0,1 га, виданий ОСОБА_2 , з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 . Витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку, площею 0,1 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 та з Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області на користь прокуратури Київської області по 548,10 грн. судового збору. Постановою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року касаційні скарги ОСОБА_1 та Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області задоволено частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року в частині вирішення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_2 , про визнання недійсними рішення ради та державного акта на право власності на земельну ділянку скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено. Постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року в частині вирішення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В судовому засіданні прокурор Набок Ю.В. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник Гостомельської селищної ради Київської області - Черевко М.І., представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просили апеляційну скаргу залишити без задоволення. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в частині вирішення позовних вимог про витребування земельної ділянки та матеріали справи, приходить до наступних висновків. Судом встановлено, що на підставі рішення Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 » затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 вказану земельну ділянку, загальною площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. На підставі зазначеного рішення Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області ОСОБА_2 отримала державний акт серії ЯЛ № 217598 на право власності на спірну земельну ділянку. У подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 26 серпня 2010 року ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку, площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 . Відповідно до Указу Президента України «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський» від 01 травня 2014 року змінено межі Національного природного парку «Голосіївський» шляхом розширення його території на 6 462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», що включаються до складу Національного природного парку «Голосіївський» без вилучення у землекористувача. Відповідно до цього Указу Кабінет Міністрів України зобов`язано забезпечити розроблення протягом 2015-2016 років проекту землеустрою з організації та встановлення меж території, що включається до складу національного природного парку «Голосіївський» без вилучення у землекористувача. У листі № 873 від 21 листопада 2014 року КП «Святошинське лісопаркове господарство» зазначило, що згідно статуту підприємства, зареєстрованого Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією 11 березня 2002 року, підприємство є правонаступником державного лісопаркового господарства, заснованого на комунальній власності та здійснює лісогосподарську діяльність на закріпленій території. З листа прокуратури м. Києва йому стало відомо, що протягом 2011-2012 років було пред`явлено 18 позовів на площу 2,7 га про скасування рішень Гостомельської селищної ради, державних актів та повернення земельних ділянок. Згідно відповіді від 20 березня 2015 року Управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області повідомило прокуратуру Київської області, що у зв`язку з відсутністю землевпорядної документації із зазначенням меж парку «Голосіївський», Управління не має можливості надати інформацію про входження земельних ділянок з вказаними у листі кадастровими номерами до меж парку «Голосіївський» (в тому числі, з кадастровим номером 3210945900:01:101:0209 згідно запиту від 04 березня 2015 року № 05/1-437). Відповідно до постанови про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року № 51 постановлено провести перевірку у порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів в Гостомельській селищній раді Бучанського району Київської області з питань додержання вимог земельного законодавства під час відведення земельних ділянок у власність громадян для будівництва житлових будинків, загальною площею 12,75 га. На час відведення спірна земельна ділянка згідно з інформацією КП «Святошинське лісопаркове господарство» та Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання перебувала у постійному користуванні лісгоспу та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі № 19 Київського лісництва. За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання від 08 жовтня 2014 року спірна територія була лісами ще з радянських часів. Так, на підставі Постанови Центрального комітету Комуністичної партії України і Ради Міністрів УкраїнськоїРСР від 20 червня 1956 року № 673 та рішення Виконавчого комітету Київської міської ради від 07 серпня 1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління зеленої зони міста Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14 167 га, вказані землі передано без вилучення із Державного лісового фонду України. Відмовляючи у задоволенні позову в частині витребування земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що прокуратура пропустила строк позовної давності на звернення із позовом. Такий висновок суду не ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права. Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки») до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України). Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Згідно із частиною першою пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»), до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель водного фонду, історико-культурного, лісогосподарського, оздоровчого, рекреаційного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України. Відповідно до частини першої статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»), громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Частиною шостою статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»), передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина сьома статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»)). Згідно із статтею 50 Закону України «Про землеустрій» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»), у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України. Частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»), визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»)). Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом. Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність. При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України. Частиною другою статті 5 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»), передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки. Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду. Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України). Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання з лісокористуванням. Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється, головним чином, у формі лісовпорядкування, яке передбачає, зокрема складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 ЛК України). Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 ЛК України). Державний лісовий кадастр включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК України). Згідно з частиною першою статті 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом. Пунктом «а» частини першої статті 13 ЗК України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1,00 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (пункт 5 частини першої статті 27 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»)). Згідно із частинами другою, дев`ятою статті 149 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»), вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. За статтею 48 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»), в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів. За змістом статей 181-184, 202-204 ЗК України, Законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації. Згідно із пунктом 5 розділу VIII«Прикінцеві положення» ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»), до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Тобто, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII«Прикінцеві положення» ЛК України у відповідній редакції. Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, наведеним у постановах від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року № 6-377цс15. Враховуючи встановлені обставини та вищезазначені норми матеріального права, колегія суддів вважає, що прокурором доведено незаконність рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11.03.2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га Отже, спірну земельну ділянку передано у власність ОСОБА_2 з порушенням порядку зміни цільового призначення земель та без її вилучення із Державного лісового фонду України. Згідно ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб. Згідно ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього. Згідно ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно : 1) було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Аналіз змісту ст.388 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений даною нормою спосіб захисту прав у вигляді витребування майна, придбаного за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, застосовується у випадку відсутності між сторонами договірних відносин і не потребує визнання недійсним як цивільно-правової угоди, так і виданого на підставі цієї угоди державного акту. Відповідно до роз`яснень викладених у п.п.21,22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» у разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв`язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів. Такі ж роз`яснення викладені у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Добросовісність набуття майна в розумінні статті 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати. Відповідно до ч.5 ст.12 ЦК України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлене законом. Отже відповідно до ч.5 ст.12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Як вбачається з матеріалів справи, 26.08.2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким останній придбав земельну ділянку розміром 0,1000 га для будівництва і обслуговування будинку, що розташована по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3210946200:01:101:0209. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, придбаної за відплатним договором. Однак, продавець земельної ділянки ОСОБА_2 не мала права відчужувати спірну земельну ділянку, оскільки набула на неї права власності всупереч закону з огляду на порушення прав держави, оскільки спірна земельна ділянка розташована на землях, які віднесені до земель природно-заповідного фонду, а саме - Національного природного парку «Голосіївський» і згідно ч.4 ст.84 ЗК України належать до земель державної власності, а Кабінет Міністрів України є її розпорядником в силу вимог ст.ст.13,149 ЗК України. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність передбачених ст. 388 ЦК України підстав для витребування ділянки з володіння відповідача на користь держави в особі КМ України, оскільки ділянка відчужена особою, яка не мала на це права і поза волею власника. Разом з тим, дійшовши вірного висновку про наявність підстав для витребування земельної ділянки, суд дійшов помилкового висновку, що прокуратурою пропущено строк позовної давності, тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Так, статтею 45 ЦПК України ( в редакції 2004 року що діяла на час звернення прокурора до суду із позовом) передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також указує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. І лише в разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і набуває статусу позивача. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). У частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, провадження № 14-101 цс 18; від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц, провадження № 14-168 цс 18; від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц, провадження № 14-339 цс

18. Як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту: коли особа, право якої порушено, довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Прокурором пред`явлено позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України як належного розпорядника землі. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, коли стало відомо про порушене правоКабінету Міністрів України. В позовній заяві прокурор зазначив, що прокуратура довідалася про допущені порушення лише після проведення перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної на підставі постанови про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року №51. Вказані обставини відповідачами не спростовані. З позовом до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України прокурор звернувся в червні 2015 року. Таким чином, суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про пропуск строку позовної давності при зверненні до суду з вказаним позовом. Крім того, судом першої інстанції не було взято до уваги, що матеріальним позивачем є не прокурор, а Кабінет Міністрів України, тому необхідно було встановити, з якого моменту саме Кабінет Міністрів України довідався про порушення свого права. Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, зазначала, що «строк позовної давності має відліковуватись не з моменту винесення органом державної влади розпоряджень, що порушують права позивача, а з моменту, коли дані про порушення були або об`єктивно могли бути виявлені»; «у органів виконавчої влади (до яких відносяться і Кабінет Міністрів України) відсутня законодавча можливість самостійного встановлення факту порушення інтересів держави, у зв`язку із чим вказане у позові порушення вимог законодавства і на даний час залишається не усунутим». Таким чином, Кабінет Міністрів України в силу положень ст. 19 Конституції України та згідно з повноваженнями, передбаченими Земельним кодексом України, Законами України «Про Кабінет Міністрів України», «Про державний контроль за використанням та охороною земель», не мав можливості та повноважень самостійно дізнатися про порушення Інтересів держави, які стали підставою для звернення до суду прокурора у цій справі, інакше, як з часу отримання позовної заяви прокуратури області, або з моменту поінформованості органом місцевого самоврядування законного власника земель - держави в особі Кабінету Міністрів України. В матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо інформування органом місцевого самоврядування законного власника/розпорядника спірної землі про розпорядження нею та оформлення на неї права приватної власності за першим набувачем чи про припинення речового права лісогосподарської установи на постійне користування землями державного лісового фонду. В додаткових поясненнях представник Кабінету Міністрів України зазначив, що про порушене право Кабінет Міністрів України дізнався отримавши 11.06.2015 року копію позовної заяви з додатками (а.с. 17-18 том 3). Аналогічних висновків щодо моменту обізнаності КМУ у справах з ідентичних правовідносин дійшов Верховного Суд у постановах від 09.10.2019 року у справах №367/3246/15, від 30.10.2019 року у справах №367/3240/15. Таким чином, Кабінет Міністрів України дізнався про порушене право у червні 2015 року (дата отримання позовної заяви). Вказане також свідчить, що трирічний строк позовної давності пропущено не було. Отже, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про початок перебігу позовної давності з 15.01.2012 року, що не відповідає положенням частини першій статті 261 ЦК України про початок перебігу строку позовної давності від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Крім того, враховуючи обґрунтованість доводів прокурора, колегія суддів враховує правові позиції, які висловлені Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду при розгляді аналогічних справ, а саме, в постановах: від 18 листопада 2020 року справа № 367/3529/15-ц ; від 15 жовтня 2020 року справа № 367/3514/15-ц; від 06 серпня 2020 року справа № 367/3828/15-ц. Відповідачі рішення суду першої інстанції в частині висновків про законність та обґрунтованість позовних вимог не оскаржували. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року та інші) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Згідно положень частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності. Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України). Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. За таких обставин у даній справі, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки із володіння ОСОБА_1 є задоволенням суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам земель лісового фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності. В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не грунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»). ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06 листопада 2008 року). Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист право на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Основною рисою земель лісового фонду є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Планування використання земель лісового фонду здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням. Відповідач не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що спірна земельна ділянка відносяться до земель державного лісового фонду, яка не може передаватися у приватну власність, а тому вона вибуває з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність поведінки відповідачів під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги першого заступника прокурора Київської області, скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки та ухвалення в цій частині нового судового рішення про задоволення такої вимоги та витребування з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку, площею 0,1000 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1 . Відповідно до ст.. 141 з Гостомельської селищної ради Київської області та ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 275,03 грн. з кожного. Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 червня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_2 про визнання недійсними рішення ради, державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки задовольнити частково. Витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку, площею 0,1000 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1 . Стягнути з Гостомельської селищної ради Київської області на користь прокуратури Київської області витрати по сплаті судового збору у розмірі 275,03 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області витрати по сплаті судового збору у розмірі 275,03 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 04 травня 2022 року. Головуючий: Судді: