Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/23074/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/23074/20 Суддя (судді) першої інстанції: Добрівська Н.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 травня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Файдюка В.В. суддів: Беспалова О.О. Мєзєнцева Є.І. При секретарі: Шепель О.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (Ірпінський міській відділ) про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (далі - ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, відповідач 1), Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (Ірпінський міській відділ) (далі - Ірпінський МВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, відповідач 2), в якому просила: - зобов`язати Центральне міжрегіональне Управління Державної Міграційної Служби України у м. Києві та Київській області скасувати та знищити номер УНЗР гр. ОСОБА_1 і вивести його з реєстру ЄДДР України та у подальшому зобов`язати Центральне міжрегіональне Управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області вести облік гр. ОСОБА_1 за прізвищем, іменем, по батькові та роком народження, без використання засобів ЄДДР, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ; - визнати протиправною відмову Ірпінського міського відділу Центрального міжрегіонального Управління Державної Міграційної Служби України у м. Києві та Київській області у видачі гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (у зв`язку із пошкодженням документа), паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ та зобов`язати Ірпінський міській відділ Центрального міжрегіонального Управління Державної Міграційної Служби України у м. Києві та Київській області оформити та видати гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ. В обґрунтування позову зазначено, що відповідачами протиправно відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, оскільки чинним законодавством не заборонено отримання паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки. Крім того, позивач зазначає, що є православною віруючою, відмова від отримання біометричного паспорту не є її окремою думкою, та не є окремим її релігійним міркуванням, а є позицією церкви, членом якої вона є. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року у задоволенні даного адміністративного позову - відмовлено. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що подана позивачем заява за суттю і формою не є підставою для оформлення паспорта громадянина України, процедура якого визначена Положенням №2503-ХІІ, а до заяви не було долучено законодавчо встановлених документів, що є передумовою для розгляду питання щодо видачі паспорта у формі паспортної книжечки. У зв`язку з цим, суд вважав, що відповідач 2 дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки. Щодо вимог про зобов`язання відповідача 1 скасувати та знищити номер УНЗР гр. ОСОБА_1 і вивести його з реєстру ЄДДР України,то суд зазначив, що під час оформлення паспорта громадянина України у формі картки позивач надав згоду на обробку її персональних даних, про це свідчить відсутність заперечень ОСОБА_1 щодо надання нею такої згоди, наявні лише посилання позивача на те, що її не ознайомили з наслідками присвоєння реєстраційного номера. Отже, необґрунтованими є викладені у позові доводи про те, що внесена інформація до Реєстру щодо позивача та автоматичне формування УНЗР не надає право суб`єкту владних повноважень здійснювати будь-які маніпуляції з персональними даними позивача. Законна і добровільна видача позивачу паспорта громадянина України у формі картки та внесення інформації щодо нього до Реєстру жодним чином не суперечить нормам Конституції України, Закону України «Про захист персональних даних», а позивач фактично має право на поновлення або виправлення інформації, проте ніяк не вилучення її у зв`язку з релігійними переконаннями. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом не враховано положення Конституції України і позбавлено позивача прав, закріплених за громадянами України з огляду на її релігійні переконання та через небажання давати згоду на розміщення особистих даних до електронної картки. ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому заперечило проти її задоволення та наполягало на законності оскаржуваного рішення. Зазначило, що фізична особа, зокрема, позивач, фактично має право на поновлення або виправлення інформації, але не скасування (вилучення) будь-яких даних з Єдиного державного демографічного реєстру. Крім того, паспорт громадянина України, виданий позивачу 12 січня 2018 року у формі ID, оформлений за допомогою засобів ЄДДР внаслідок волевиявлення позивача, у зв`язку з чим підстави для видалення даних позивача з Реєстру відсутні. Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було отримано паспорт громадянина України у вигляді пластикової картки типу ID-1 № НОМЕР_1, оформленої 12 січня 2018 року. 08 лютого 2020 року позивач звернулась із заявою до начальника Ірпінського МВ ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області, у якій просила здійснити заміну паспорта у зв`язку з релігійними переконаннями та вилучити усі її біометричні та персональні дані з Єдиного демографічного реєстру. Відомостей про приєднання до вказаної заяви будь-яких додатків позивачем не зазначено. У відповідь на вказану заяву Ірпінський МВ ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області листом №80.3215.7-323/80.3215.2-20 від 14 лютого 2020 року повідомив про неможливість оформлення паспорту громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року та звернув увагу на те, що позивач вже документована паспортом громадянина України у формі ID-картки, що видавався на заміну паспорта громадянина України зразка 1994 року за особистою заявою позивача. 04 березня 2020 року позивач звернулась із заявою до начальника Ірпінського МВ ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області по питанню повернення біометричного паспорта громадянина України та його знищення у зв`язку з його пошкодженням, у якій виклала вимоги: вилучити та знищити її персональні дані з бази даних ДМС України, які були надані під час оформлення її паспорту у вигляді картки у зв`язку з релігійними переконаннями, до якої додано пошкоджений паспорт. Ірпінський МВ ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області листом №80.3215.12-487/80.3215.1-20 від 06 березня 2020 року у відповідь на вказану заяву повідомив, що паспорт може бути вилучено в разі його використання з метою вчинення злочину на території України чи за кордоном, підроблення, проведення службової перевірки щодо оформлення з порушеннями вимог законодавства; при непридатності паспорта для подальшого використання паспорт визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується лише у разі його обміну; щодо видалення персональних даних з бази даних ДМС повідомлено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі набрання законної сили рішення суду щодо видалення або знищення персональних даних. 14 березня 2020 року позивач повторно звернулась із заявою до начальника Ірпінського МВ ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області по питанню повернення біометричного паспорта громадянина України та його знищення у зв`язку з його пошкодженням, у якій виклала вимоги: вилучити та знищити її персональні дані з бази даних ДМС України, які були надані під час оформлення її паспорту у вигляді картки у зв`язку з релігійними переконаннями, до якої додала пошкоджений паспорт № НОМЕР_1 . У відповідь на вказану заяву Ірпінський МВ ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області листом №80.3215.12-536/80.3215.1-20 від 18 березня 2020 року повторно повідомив, що паспорт може бути вилучено в разі його використання з метою вчинення злочину на території України чи за кордоном, підроблення, проведення службової перевірки щодо оформлення з порушеннями вимог законодавства; при непридатності паспорта для подальшого використання паспорт визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується лише у разі його обміну; щодо видалення персональних даних з бази даних ДМС повідомлено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі набрання законної сили рішення суду щодо видалення або знищення персональних даних. 18 травня 2020 року позивач звернулась із заявою до начальника Ірпінського МВ ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області по питанню повернення біометричного паспорта громадянина України та його знищення у зв`язку з пошкодженням та неможливістю його подальшого використання, у якій просила: вилучити та знищити її персональні дані з бази даних ДМС України, які були надані під час оформлення її паспорту у вигляді картки у зв`язку з її внутрішній переконанням, до заяви додано оригінал пошкодженого паспорту № НОМЕР_1 . Ірпінський МВ ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області у відповідь на вказану заяву листом №80.3215.12-712/80.3215.2-20 від 28 травня 2020 року наголосив на тому, що при непридатності паспорта для подальшого використання паспорт визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується лише у разі його обміну. Крім того, у вказаному листі зазначено, що у своєму зверненні позивач посилаєтесь на дію норми наказу МВС України №456 від 06 червня 2019 року, однак відповідно до п.1 розділу І вище зазначеного Наказу, він «...визначає порядок подання документів, їх оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку», отже не може бути застосований до паспортного документа позивача у вигляді ID картки. Зважаючи на викладене повідомлено, що позивачу необхідно звернутися до Ірпінського МВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області для отримання (повернення) її паспортного документа (навіть якщо він не придатний для використання), для подальшого звернення в підрозділи Міграційної служби України з метою обміну паспорта. В іншому випадку не пізніше 22 червня 2020 року паспорт № НОМЕР_1 , виданий на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата видачі 12 січня 2018 року, орган видачі 3215, буде знищено «як знайдений». Щодо видалення персональних даних позивача з бази даних ДМС повідомлено, що обробка її персональних даних Державною міграційною службою була здійснена відповідно до пунктів 2,5 частини першої ст. 11 Закону України «Про захист персональних даних». Відповідно до ст. 15 цього Закону персональні дані видаляються або знищуються в порядку, встановленому відповідно до вимог закону. Видалення персональних даних за власним бажанням заявника чинним законодавством не передбачено. 18 травня 2020 року позивач звернулась із заявою до керівника Ірпінського МВ ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області, у якій просила: вчинити певні дії згідно Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ (ред. 2012 року) та видати їй паспорт у вигляді паспортної книжечки. До вказаної заяви додано свідоцтво про народження, картку платника податків, фотокартки. У відповідь на вказану заяву Ірпінський МВ ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області листом №80.3215.12-726/80.3215.2-20 від 30 травня 2020 року повідомив, що підставою для відмови в оформленні та видачі паспорта є те, що особа на момент звернення вже отримала паспорт громадянина України. Відповідно до заяви-анкети №1403410 від 03 січня 2018 року ЄІАС УМП ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документована паспортом громадянина України у вигляді ID картки № НОМЕР_1 , виданим 12 січня 2018 року, орган видачі - 3215. 26 травня 2020 року позивач звернулась із заявою до керівника Ірпінського МВ ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області, у якій просила видати належним чином засвідчену копію акта знищення ID паспорта № НОМЕР_1 . Ірпінський МВ ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області у відповідь на вказану заяву листом №80.3215.12-844/80.3215.2-20 від 24 червня 2020 року зазначив, що паспортний документ внесено до акта знищення та буде передано до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області. Сам Акт знищення паспортних документів Ірпінського МВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області є службовим документом, що містить персональні дані великого кола осіб та відповідно до Закону України «Про захист персональних даних» така інформація охороняється законом. 18 травня 2020 року позивач також звернулась із заявою до керівника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, у якій просила вести її облік згідно Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, без використання номера УНЗР. Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області у відповідь на вказану заяву листом №Г-2060/6/8010-20/8010.5.2/2086-20 від 25 травня 2020 року повідомило, що в законодавстві, зокрема п.3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 (із змінами), Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Не погоджуючись з такими діями відповідачів, вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.1 статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. За змістом ч.1 статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів. Згідно ч.1 статті 1 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI) в редакції згідно із Законом України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» (далі - Закон № 1474-VIII) суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи. За ч.1 статті 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус. Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України (пп. «а» п. 1 ч.1 статті 13 Закону № 5492-VI). Відповідно до ч.3 статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, містять безконтактний електронний носій. Згідно ч.1, 2, 4 та 5 статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів. Згідно ч.1, 2 статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. На виконання положень ч.2 статті 15 та абз.2 ч.2 статті 21 Закону №5492-VI Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 302 (у редакції, викладеній згідно постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 745), якою затвердив: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України. За змістом п.2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено: - з 1 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (далі - Положення про паспорт громадянина України); - з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою. Пунктом 3 Постанови № 302 встановлено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 року, є чинним протягом строку, на який його було видано. Вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою (далі - Порядок). Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року №2297-ІV з наступними змінами та доповненнями в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №2297-ІV) визначено, що персональні дані є відомостями чи сукупністю відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. За приписами ч.1 статті 6 цього Закону мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. Відповідно до п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1474-VIII до приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше не передбачено цим Законом. Поряд з тим, за п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1474-VIII, Кабінет Міністрів України зобов`язано, з-поміж іншого, у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом. У межах установленого Законом № 1474-VIII строку Уряд прийняв постанову від 26 жовтня 2016 року № 745, якою вніс відповідні зміни до Постанови №

302. Постанова № 745 набрала чинності з 01 листопада 2016 року, і з тієї ж дати офіційно встановлено, що паспорт громадянина України оформляється виключно у формі картки з безконтактним електронним носієм з використанням бланка, затвердженого Постановою №

302. На підставі Положення про паспорт (у редакції Постанови Верховної Ради України від 02 вересня 1993 року № 3423-ХІІ) Кабінет Міністрів України постановою від 04 червня 1994 року №353 (далі - Постанова № 353) затвердив зразок бланка паспорта громадянина України. Цю постанову з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року № 185 «Деякі питання виконання Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визнано такою, що втратила чинність. Однак постановою від 12 червня 2013 року № 415 Уряд зупинив дію постанови від 13 березня 2013 року № 185, відновивши дію Постанови № 353, якою було затверджено зразок бланка паспорта громадянина України (зразка 1994 року). Відповідно до п. 1, 3, 5, 8, 9-11 «Положення про паспорт громадянина України», паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України. Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту. Отже, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка. Відповідно до частин 2, 4, 6 статті 14 Закону № 5492-VI документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Відцифрований образ обличчя особи в документах у формі книжечки розміщується на сторінці даних і виконується за технологією лазерного гравіювання та дублюється в центрі сторінки даних за технологією лазерної перфорації. Тобто, вказаним Законом також передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки. Відтак, заявник, звернувшись до уповноваженого суб`єкта з відповідними документами, передбаченими вказаним Законом, має право на отримання документа у формі книжечки, зокрема, паспорта громадянина України. Відповідно до ч. 7 статті 16 Закону № 5492-VI уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб`єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду. Отже, з наведеного вбачається, що законодавець передбачив вичерпний перелік підстав для відмови заявникові у видачі документа. Водночас, вказаним Законом не передбачено визначення поняття документ. Разом з цим, відповідно до статті 21 Закону № 5492-VI паспортом громадянина України є документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Отже, відповідач у своєму листі на звернення позивача зобов`язаний був вказати одну з вище перерахованих підстав для відмови у оформленні паспорта у формі книжечки, оскільки паспорт громадянина України в розумінні статті 21 вказаного Закону є документом. Пунктом 3 № 302 також передбачено можливість оформлення паспорта громадянина України з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з чим не вбачається відсутності у відповідача можливості видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки. З матеріалів справи вбачається, що спір у цій справі виник у зв`язку з відмовою відповідача видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у вигляді (формі) книжечки відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII. З огляду на суб`єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову (зокрема, щодо відмови позивача від обробки персональних даних), а також правове регулювання спірних відносин, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи Пз/9901/2/18 (№806/3265/17). Так, 19 вересня 2018 року Великою Палатою Верховним Судом ухвалено рішення у зразковій справі № 806/3265/17, де зазначила, що ознаками типової справи є: позивач - фізична особа, який територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ; відповідач територіальні органи ДМС України; предмет спору вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ. Відповідно до ч. 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. У зазначеному рішенні Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення про паспорт, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. На переконання Великої Палати Верховного Суду це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто, таке втручання не встановлене законом), не є необхідним у демократичному суспільстві. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року. Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не є необхідним у демократичному суспільстві, і таке втручання є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря. Оскільки, спірні правовідносини між сторонами виникли саме з приводу фактичної відмови відповідача у видачі паспорту у формі книжечки, з огляду на позицію відповідача про те, що видача паспорту можлива лише у формі ID-картки, враховуючи правові висновки Верховного Суду, які викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, суд дійшов висновку щодо наявності у позивача права на отримання паспорту у формі книжечки. Щодо висновків суду першої інстанції, що позивачем не дотримано процедуру для отримання паспорту, а саме подана заява в довільній формі не може вважатися заявою про видачу та/або паспорта, оскільки для оформлення такого документа необхідно подати заяву встановленого зразка та інші документи, визначені законодавством, зокрема документи, що підтверджують необхідність обміну паспорту, колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини, які розглядаються у цій справі, виникли не з приводу відповідності чи невідповідності заяви про видачу паспорта вимогам закону, а саме у зв`язку із позицією відповідача про відсутність у позивача права на отримання паспорта у формі книжечки. В той же час, колегія суддів зауважує, що 18 травня 2020 року позивач звернулася із заявою до керівника Ірпінського МВ ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області, у якій просила вчинити певні дії згідно Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ та видати їй паспорт у вигляді паспортної книжечки. До вказаної заяви додано свідоцтво про народження, картку платника податків, фотокартки. Між тим, у відповіді від 30 травня 2020 року на заяву про видачу паспорта у формі книжечки відповідач не зазначив ані про не відповідність заяви визначеній законодавством формі, ані про відсутність документів, необхідних для обміну паспорта. Натомість, Ірпінський МВ ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області повідомив, що підставою для відмови в оформленні та видачі паспорта є те, що особа на момент звернення вже отримала паспорт громадянина України. При цьому, Ірпінський МВ ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області листом від 24 червня 2020 року зазначив, що паспортний документ ОСОБА_1 внесено до акта знищення та буде передано до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області. Сам Акт знищення паспортних документів Ірпінського МВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області є службовим документом, що містить персональні дані осіб, у зв`язку з чим він не підлягає видачі позивачу. Відтак, у зв`язку з такою поведінкою відповідача позивач не мала об`єктивної можливості долучити до своєї заяви про видачу паспорту у вигляді книжечки акт знищення паспортного документу у вигляді ID картки. Колегія суддів також зазначає, що той факт, що позивача вже документовано паспортом у формі ІD-картки, жодним чином не може позбавити її гарантованого та підтвердженого зазначеним вище рішенням Великої Палати Верховного Суду права отримати паспорт у формі книжечки за умови вилучення вже наявного паспорта у формі картки. Встановлення обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення ЄСПЛ у справі GropperaAG and Others v. Switzerland від 28 березня 1990 року). Колегія суддів зазначає, що будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, разом з тим, у даному випадку такі обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачена, натомість діючим законодавством визначено процедуру та порядок отримання паспорта у формі книжечки. Отже, відсутність у позивача дійсного паспортного документу суперечить її інтересам та суттєво обмежує реалізацію її прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема, права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на охорону здоров`я та соціальний захист, на укладення цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення довіреностей (доручень) іншим особам для здійснення представництва інтересів тощо. Відтак, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання протиправною відмови Ірпінського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області у оформленні та видачі (обміні) ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ. Колегією суддів враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання відповідача та оформити і видати (обміняти) ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, з проставленою відміткою місця проживання ОСОБА_1 . Стосовно позовних вимог про зобов`язання Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, скасувати та знищити номер УНЗР гр. ОСОБА_1 і вивести його з реєстру ЄДДР України та у подальшому зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області вести облік гр. ОСОБА_1 за прізвищем, іменем, по батькові та роком народження, без використання засобів ЄДДР, відповідно до Положення №2503-ХІІ, суд зазначає таке. Відповідно до п. 6 ч.1 статті 8 Закону України "Про захист персональних даних" (далі - Закон №2297-VI) суб`єкт персональних даних має право: пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними. Згідно ч.2 статті 15 Закону №2297-VI персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі: 1) закінчення строку зберігання даних, визначеного згодою суб`єкта персональних даних на обробку цих даних або законом; 2) припинення правовідносин між суб`єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом; 3) видання відповідного припису Уповноваженого або визначених ним посадових осіб секретаріату Уповноваженого; 4) набрання законної сили рішенням суду щодо видалення або знищення персональних даних. Згідно статті 4 Закону № 5492-VI єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб`єктів для функціонування Реєстру об`єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються. Внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних". У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним. Для внесення інформації до Реєстру та для оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених), обміну документів за зверненням заявника формується заява-анкета, зразок якої затверджується центральним органом виконавчої влади, що здійснює формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в установленому порядку (стаття 10 Закону № 5492-VI). Частинами 1, 2, 5 статті 21 Закону № 5492-VI встановлено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Реєстру. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України здійснюються розпорядником Реєстру або уповноваженими суб`єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону. Отже, паспорт громадянина України оформлюється виключно із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, до якого вноситься інформація щодо ідентифікації осіб, які звернулися для оформлення такого паспорта (автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі). Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, пошкоджений паспорт громадянина України у формі ID - картки № НОМЕР_1 від 12 січня 2018 року оформлений за допомогою засобів ЄДДР внаслідок волевиявлення позивача. Позивач при оформленні ID - картки надала згоду на обробку її персональних даних. Отже, внесення інформації щодо ОСОБА_1 , наданої нею особисто, до Реєстру та автоматичне формування УНЗР у зв`язку із цим жодним чином не надало права суб`єкту владних повноважень на здійснення будь-яких маніпуляцій з її персональними даними. Крім того, стаття 8 Закону № 5492-VI встановлює гарантії захисту і безпеки інформації Реєстру, що унеможливлює вчинення будь-яких незаконних дій з персональними даними осіб, інформація щодо яких внесена до Реєстру. Разом з тим, у подальшому позивач звернулася до відповідача з проханням вилучити всі дані з Державного Демографічного реєстру та знищити унікальний номер, посилаючись на положення статті 15 Закону №2297-VI та відмову від паспорту. Як вірно зазначено судом першої інстанції, приписами Закону №5492-VI не передбачено підстав для вилучення інформації стосовно особи із Реєстру. При цьому, законна і добровільна видача позивачу паспорта громадянина України у формі картки та внесення інформації щодо неї до Реєстру жодним чином не суперечить нормам Конституції України, Закону №2297-VI, а позивач фактично має право на поновлення або виправлення інформації, але не вилучення її. Організаційні засади створення і функціонування Єдиного державного демографічного реєстру, види персональних даних, які підлягають обробці засобами Реєстру і мета цієї обробки визначені на законодавчому рівні, оскільки сфера цих суспільних відносин, за статтею 92 Конституції України, є предметом винятково законодавчого регулювання. З огляду на зазначене та зважаючи на те, що інформація про позивача отримана з дозволу останньої без порушень вимог Закону №2297-VI, як і Закону №5492-VI, та є достовірною, підстави для видалення УНЗР, а також даних щодо позивача, відсутні. Таким чином, доводи апеляційної скарги лише частково спростовують позицію суду першої інстанції. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції рішення прийнято при неповному з`ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Позивач надав суду докази, що спростовують правомірність рішення суду першої інстанції. При цьому, відповідач правомірності своїх дій та рішень не довів. Решта доводів апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не стосуються рішення суду, не ґрунтуються на законі та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. Відповідно до ч.1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних щодо визнання протиправною відмови Ірпінського міського відділу Центрального міжрегіонального Управління Державної Міграційної Служби України у м. Києві та Київській області у видачі гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (у зв`язку із пошкодженням документа), паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ та зобов`язання Ірпінського міського відділу Центрального міжрегіонального Управління Державної Міграційної Служби України у м. Києві та Київській області оформити та видати гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ - скасувати та прийняти в цій частині нову постанову. Визнати протиправною відмову Ірпінського міського відділу Центрального міжрегіонального Управління Державної Міграційної Служби України у м. Києві та Київській області у видачі гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (у зв`язку із пошкодженням документа), паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ. Зобов`язати Ірпінський міський відділ Центрального міжрегіонального Управління Державної Міграційної Служби України у м. Києві та Київській області оформити та видати гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ. В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 03 травня 2022 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: О.О. Беспалов Є.І. Мєзєнцев