Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/29187/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 червня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/29187/23 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О., суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року (суддя Стефанов С.О., м. Одеса, повний текст рішення складений 04.12.2023 року) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Малиновського відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: 25 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Малиновського відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, у якому просила: - визнати протиправною відмову Малиновського відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ; - зобов`язати Малиновський відділ у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-ХІІ; - стягнути з відповідача за рахунок державних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору за подання адміністративного позову згідно квитанцією у сумі 2147,20 (дві тисячі то сорок сім гривень двадцять копійок). Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з ухваленим рішенням позивачка подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги повністю. Свої вимоги обґрунтувала тим, що факти, викладені у її апеляційній скарзі відповідають правовій позиції, що викладена в рішенні Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року у зразковій справі №Пз/9901/2/18 (806/3265/17). Апелянтка зазначала, що відмовою видачі їй паспорта у формі книжечки порушені її права, передбачені статтями 3, 8, 32 Конституції України та ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак, у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено. Відповідач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження. Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі, в тому числі, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 21.09.2023 року позивачка звернулася до Малиновського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки. До заяви про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки було надано: - копію свідоцтво про народження ОСОБА_1 ; - копію паспорта ID-картки ОСОБА_1 ; - копію витягу з місця реєстрації; - повідомлення про відмову від прийняття РНОКПО. Листом за №5114-1236/5114.1-23 від 30.09.2023 року Малиновським відділом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відмовлено ОСОБА_1 в оформлені та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки. В оскаржуваному рішенні відповідач зазначає про відсутність правових підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки. Також судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на момент звернення до відповідача мала дійсний паспорт типа ID-1 у вигляді пластикової картки № НОМЕР_1 та щодо позивачки до Єдиного державного демографічного реєстру було внесено унікальний номер запису 19840705-01249. Судом також встановлено, що унікальний номер запису 19840705-01249 позивачці било присвоєно під час оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон від 10.02.2016 року № НОМЕР_2 , орган видачі 5102, та цей паспорт на час звернення до відповідача і розгляду справи є діючим. Також судом першої інстанції встановлено, що позивачка 25.06.2019 року була документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон від № НОМЕР_3 , орган видачі 5101. 13.09.2023 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача за оформленням нового паспорта громадянина України для виїзду за кордон після отримання листа за №5114-1236/5114.1-23 від 30.09.2023 року Малиновського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 в оформлені та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки. Позивачка, не погоджуючись з відмовою відповідача в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки звернулася з позовом до адміністративного суду. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що законодавчими нормами станом на час виникнення спірних відносин не передбачена можливість видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року. Суд зазначив, що використання позивачкою раніше паспорта у вигляді ID-картки, а також паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні яких було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивача та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне життя. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та, надаючи правову оцінку його висновкам і встановленим обставинам справи, виходить з наступного. Так, спірні правовідносини, які склалися у цій справі, стосуються зобов`язання органу ДМС України видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки на підставі Положення № 2503-XII. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 № 2235-III документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України. Постановою Верховної Ради України від 26.06.92 затверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон (далі - Положення № 2503-XII), згідно з пунктами 2 та 3 якого, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Отже, зазначеним Положенням передбачено дві форми паспорта громадянина України, а саме у формі книжечки або картки. Відповідно до пунктів 1, 2, 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 (далі - Порядок № 302), паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Відповідно до п.10 Порядку №302 оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Головний обчислювальний центр Реєстру) у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства Поліграфічний комбінат Україна по виготовленню цінних паперів (далі - Центр). Згідно з пунктами 12, 13 Порядку №302 внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр) здійснюється з використанням відомчої інформаційної системи ДМС. Для внесення інформації до Реєстру формується заява-анкета, зразок якої затверджується МВС. Верховний Суд у постанові від 21.08.2020 під час розгляду адміністративної справи №260/99/19 вказав, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому дотримання особою певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов`язковим. У справі, що розглядається, судом встановлено, що на момент звернення позивачки до органу державної міграційної служби з вимогою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ, ОСОБА_1 мала дійсний паспорт типа ID-1 у вигляді пластикової картки № НОМЕР_1 , який був оформлений за допомогою засобів ЄДДР та на підставі самостійно поданої заяви-анкети, у якій позивачка надала згоду на отримання відцифрованих відбитків пальців рук та внесення до контактного електронного носія відцифрованих відбитків пальців рук, скріплену власноручним підписом. В контексті наведеного колегія суддів зауважує, що подана позивачем заява щодо видачі паспорта у формі книжечки (вх.№ Г-57/6/5114-23 від 21.09.2023) за своєю суттю і формою не є підставою для оформлення паспорта громадянина України, процедура якого визначена Положенням № 2503-XII (а.с. 16). Водночас до спірних правовідносин висновки Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 не можуть бути застосовні, оскільки вони не є релевантними до справи №420/29187/23, що розглядається. Адже висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій адміністративній справі №806/3265/17 належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами щодо видачи паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення №2503-ХІІ. Разом з тим, в адміністративній справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли у зв`язку з відмовою відповідача за заявою позивачки здійснити видачу їй паспорта громадянина України у формі книжечки взамін раніше оформленого у встановленому порядку паспорта у формі ID-картки. Матеріалами справи підтверджено, що позивачка вже отримала паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм, а також паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Отже, фактично у Реєстрі вже містяться персональні дані позивачки та їй присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, а за приписами частини першої статті 10 Закону №5492-VI унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним. Разом з тим, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних. Аналогічна правова позиція висловлена Верховний Судом в постанові від 22 березня 2024 року в справі №540/4500/21. Судом першої інстанції також вірно встановлено, що позивачка при одержанні паспорта громадянина України, а також паспорта громадянина України для виїзду за кордон відповідно 08.02.2016 року, 17.07.2018 року, 13.10.2020 року та 22.10.2020 року подавала заяву-анкету до міграційної служби, в якій надавала неодноразово згоду на обробку персональних даних та просила внести до Єдиного державного демографічного реєстру інформацію. Згідно обліків ЄІАС УМП ДМС та ГУДМС у Одеській області, позивачці було присвоєно унікальний номер запису у реєстрі 19840705-01249. При цьому, позивачкою не наведено жодної підстави вважати, що персональні дані щодо неї обробляються з порушенням законодавства України. Враховуючи наведене, покликання позивачки на те, що вона у зв`язку зі своїми релігійними переконаннями виявляє бажання отримати паспорт лише у формі паспортної книжечки та забороняє передавати будь-які дані про неї до ЄДДР з присвоєнням УНЗР, є безпідставними та не узгоджуються із встановленими судом фактичними обставинами справи. Чинним законодавством не передбачено можливість обміну паспорта у формі ID-картки на паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року. З огляду на зміст спірних правовідносин та їх правове регулювання колегія суддів зазначає, що сам факт неотримання вже виготовленого паспорта громадянина України у формі ID-картки не зумовлює підстав для видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки особі, яка попередньо в установленому порядку надала згоду на обробку її персональних даних за допомогою засобів ЄДДР. Відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних від 01.06.2010» №2297-VI (далі - Закон №2297-VI) суб`єкт персональних даних має право: пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними. Пунктом 2 частини другої статті 15 Закону №2297-VI передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі: припинення правовідносин між суб`єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом. Пунктом 4 частини другої статті 15 цього ж Закону передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі набрання законної сили рішення суду щодо видалення або знищення персональних даних. Крім того, стаття 8 Закону №5492-VI встановлює гарантії захисту і безпеки інформації Реєстру, що унеможливлює вчинення будь-яких незаконних дій з персональними даними осіб, інформація щодо яких внесена до Реєстру. В справі, що розглядається, судом не встановлено жодних підстав для висновку про необхідність видалення або знищення персональних даних щодо позивача з Реєстру. З огляду на наведене колегія суддів вважає безпідставними посилання позивачки на її небажання надати згоду на обробку персональних даних та бажання отримати паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки, як на правомірну підставу її відмови від отримання паспорта у вигляді ID-картки при обміні вже виданого їй раніше паспорту громадянина України у вигляді ID-картки. Верховний Суд в постанові від 21.12.2022 у справі № 160/1/21 погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для видачі особі паспорта громадянина України зразка 1994 року (книжечки), зокрема, у зв`язку із встановленням факту самостійного звернення такої особи у минулому із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що використання позивачкою паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, оформленого внаслідок власного волевиявлення, тобто позивачка надала згоду на обробку персональних даних та їй було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки при обміні вже виданого їй раніше паспорту громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивачки та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя. З вказаного також слід дійти висновку про відсутність порушень статті 8 Конвенції, відповідно до якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29). Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, апеляційна скарга позивачки задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко Суддя М.П.Коваль Суддя Ю.В.Осіпов